180669 (Прибуток підприємства та механізм його розподілу), страница 6

- альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати фінансові ресурси із зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж середньозважена вартість його капіталу, то підприємство може більший розмір прибутку розподілити серед власників і персоналу. Якщо ж підприємство не має таких джерел, то ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях;

- темп інфляції. Цей фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність власників до зростання їх поточних виплат.

- стадія кон’юктури товарного ринку. В період підйому кон’юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає;

- “прозорість” фондового ринку. Можливість швидкого використання акціонерами інформації про характер розподілу прибутку та рівень виплачуваних дивідендів на акцію дозволяє їм оперативно приймати рішення щодо реінвестування капіталу (при зниженні рівня дивідендних виплат) чи придбанні додаткової кількості акцій (при підвищенні рівня дивідендних виплат);

Внутрішні фактори здійснюють вирішальний вплив на пропорції розподілу прибутку, оскільки дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання підприємства. До найважливіших з них належать[23, с.276]:

- менталітет власників підприємства. Це залежить від того, наскільки вони захочуть ризикувати, то таку політику розподілу прибутку і будуть підтримувати. Якщо їх менталітет не буде врахований, то вони реінвестують капітал в іншу компанію;

- рівень рентабельності діяльності. При низькому рівні рентабельності, а відповідно і меншій сумі розподіленого прибутку, свобода формування пропорцій його розподілу суттєво обмежена, оскільки певна частина прибутку поєднана контрактними зобов’язаннями з власниками, персоналом чи обумовлена правовими нормами;

- інвестиційні можливості реалізації високодоходних проектів. Якщо в портфелі підприємства є готові реальні проекти, внутрішня ставка дохідності за якими значно перевищує середньозважену вартість капіталу, і такі проекти можуть бути реалізовані у відносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна суттєво зростати;

- необхідність прискорення закінчення розпочатих інвестиційних програм і проектів. Розпочаті раніше інвестиційні програми і проекти, пов’язані із стратегічним напрямком розвитку підприємства, можуть вимагати прискореного завершення. При дефіциті інвестиційних ресурсів для прискорення закінчення їх реалізації необхідно відмовитись від високого рівня споживання прибутку на користь його капіталізації;

- альтернативні внутрішні джерела формування ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах може бути задоволена за рахунок альтернативних джерел, то можливості використання прибутку на споживання суттєво розширюється, і навпаки;

- стадія життєвого циклу підприємства. На початку свого життєвого циклу підприємства вимушені більше коштів інвестувати в свій розвиток, обмежуючи розміри виплати власникам. У стадії зрілості підприємства мають можливість залучати необхідні їм кредитні ресурси на більш вигідних умовах, а значить, можуть більше виплачувати власникам і персоналу;

- рівень ризиків здійснюваних операцій і видів діяльності. Якщо підприємство веде агресивну, високоризиковану політику в окремих сферах діяльності, то воно вимушене спрямовувати більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страхових фондів, оскільки без цього зростає загроза банкрутства підприємства [23, с.278];

- рівень концентрації управління. Якщо в процесі оптимізації структури капіталу виникає необхідність суттєвого збільшення частки власної його частки, а власників хвилює загроза втрати фінансового контролю над управлінням підприємством при залученні капіталу із зовнішніх джерел, то в процесі розподілу прибутку рівень його капіталізації повинен суттєво підвищуватись;

- чисельність персоналу та діючі програми його участі в прибутку. Чим вища чисельність персоналу, чим більший обсяг контрактних зобов’язань підприємства щодо участі персоналу в прибутку, тим відповідно вище повинна бути частка спожитої частини прибутку. Цей фактор формує і внутрішні пропорції розподілу спожитої частини прибутку – між власниками і персоналом;

- рівень поточної платоспроможності підприємства. В умовах низького рівня поточної платоспроможності підприємство не має можливості спрямовувати великі розміри розподіленого прибутку на споживання. Це призвело б до значного зниження рівня ліквідності активів, що підтримують поточну платоспроможність, а також до зростання загрози банкрутства. З позиції генерування фінансового ризику зниження платоспроможності більш небезпечно, ніж зниження рівня дивідендних виплат з його негативним впливом на ринкову ціну акцій [24, с.246];

Урахування розглянутих факторів дозволяє суттєво зменшити діапазон параметрів можливих пропорцій розподілу прибутку в окремих напрямках, в першу чергу – пропорцій капіталізованої та спожитої його частини, що формують головні умови наступного розвитку підприємства.

Висновки до розділу 3.

1. На основі прибутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочування та на ін.

2. Існує декілька типових елементів аналізу прибутку підприємства в перед плановий період: аналіз загальної суми прибутку і показників рентабельності в динаміці; визначення складу загальної суми прибутку за основними його видами та ін.

3. Існуть способи, які сприяють максимізації і темпу зростання прибутку.

4. Політика управління прибутком – це процес напрацювання і прийняття управлінських рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання на підприємстві.

5 Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

6. Основною метою розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його частинами. Відповідно до такої мети на підприємстві вирішуються певні завдання .

7. Принципи розподілу прибутку базується на насиупних принципах: політика розподілу пов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства; пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства; стабільність політики розподілу підприємства; передбачуваність політики розподілу прибутку; оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.

8. Фактори, що впливають на пропорції та ефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні. За характером виникнення всі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основні групи: зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства; внутрішні, що генеруються особливостями господарської діяльності даного підприємства

ВИСНОВКИ

Прибуток являється найважливішою фінансовою категорією, яка виконує ряд важливих функцій і відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

В ринковій економіці прибуток є рушійною силою і основною метою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

Прибуток, як головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної діяльності і є системою прибутків і доходів.

Прибуток підприємства формується за рахунок трьох основних джерел: продаж(реалізація) продукції, продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

Прибуток — це грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності. Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний

Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівню розвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного робітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватись.

Розподіл прибутку являється складовою та невід’ємною частиною загальної системи розподільних відносин підприємств.

Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвитком суспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою. Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу .

Розподіл прибутку розглядається в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Рентабельність підприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів.

Показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об’єднати у декілька груп:

• Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

• Показники, що характеризують прибутковість продажів;

• Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

На основі прибутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочування та на ін. Тому у сучасних умовах прибуток стає не тільки важливим показником, а й метою роботи комерційних підприємств, об’єднань та інших ринкових структур.

Приймаючи управлінське рішення, щодо використання одержаного прибутку, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрями першорядних вкладень, фінансових ресурсів та ін.

Політика управління прибутком – це процес напрацювання і прийняття управлінських рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання на підприємстві.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку ,що охоплює управління формуванням прибутком ; управління розподілом прибутку.

Отже, можна зробити висновок, що значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат підприємства і в той же час він є основним елементом фінансових ресурсів підприємства

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1. Кірейцев Г.Г. „Фінансовий менеджмент”, Київ, 2002. – 496 с.

2. Піндайк р., Рубінфельд., ”Мікроекономіка” Санкт-Петербург, 2002. – 382 с.

3. Василик О.Д. „Теорія фінансів”, Київ, 2000. – 416 с.

4. Мочерний С. В. „Економічна теорія”, Київ, 2001. - 656 с.

5. Грідчіна М.В., Захожай В.Б. ”Фінанси (теоретичні основи )”, Київ, 2002. – 312с.

6. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. - К., 2003. – 258 с.

7. Єщенко И. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. — К.. Вища шк., 2005. — 327 с.

8. Бандурака О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. - К.: Либідь, 2003. – 296 с.

9. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 2006. – 326 с

10. Минх Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навч. посібник. - Львів:”Армія України”, 2000.- 240 с

11. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник.– К.: Знання, 2002.-254с.- С.143-147.

12. Попович П. Я. Економічний аналіз суб’єктів господарювання: Навч. Посібник.-Тернопіль:Економічна думка.-2003.-454с.-С.256-278

13. Любушкин Н.П. Анализ финансово-економической деятельности предприятия. – М.: Юнита, 2002.-563с.-С.389-403

14. Таркуцяк А.О. Фінансовий аналіз та управлінські рішення: Навч. посібник.–К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.-143с.-С.53-59

15. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, переробл. і доповн.-Тернопіль: Економічна думка.- 2004. - 400 с. - С. 202 – 220.

16. Івахненко В.М., Горбатюк М.Т., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 524 с.

17. http://www.ukrstat.gov.ua

18. Закон України "Про підприємства в Україні"// Відомості ВРУ. – 1991, № 24. – С.611-629.

19. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. – К.: Знання, 2001. – 236 с.

20. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. / Ізмайлова К. В. - К.: МАУП,2000.- 152 с.

21. Фінансовий менеджмент: навч.-метод. посіб. / [Поддєрьогін А. М. та ін.].- К.: КНЕУ, 2001.- 294 с.

22. Горфинская В.Я., Швандара В.М. Економика предприятия.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005. - 326 с

23. Економічний аналіз : Навчальний посібник / за ред. Чумаченка М.Г.– К.: КНЕУ, 2001.– 540с.

24. Коробов М.Я., Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Либідь, 2000.– 285с