178693 (Резерви збільшення виробничих потужностей промислового підприємства), страница 2

Виробнича потужність підприємства визначається потужністю ведучих підрозділів (цехів, дільниць) або агрегатів. Сюди відносять прозділи, агрегати і настанови, де виконуються основні технологічні процеси, найбільша трудомісткість робіт і зосереджена найбільша кількість машин і обладнання. Так, на швацьких фабриках до них відносять швацькі цехи, на текстильних комбінатах — прядильне і ткацьке виробництва, на машинобудівних заводах — механічні і складальні цехи, в чорній металургії — доменні, мартенівські, электроплавильні печі. Такий підхід до визначення виробничої потужності дозволяє виявити неспівставимість ведучих і допоміжних виробництв і агрегатів і розробити план організаційно-технічних заходів по їх вирівнюванні.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні вихідні дані:

— плановий фонд робочого часу одного верстату:

— кількість машин;

— продуктивність обладнання;

— трудомісткість виробничої програми;

— досягнутий відсоток виконання норм виробітку.

Виробнича потужність ведучих підрозділів визначається за формулою:

(2.1)

Де ПМ — виробнича потужність підрозділу (цеху, дільниці); n — кількість одиниць однойменного ведучого обладнання, од.; Нт — годинна технічна (паспортна) потужність одиниці обладнання, од.; Ф — фонд часу роботи обладнання, годин.

При цьому необхідно врахувати все обладнання, закріплене за цехом, включаючи і недіюче внаслідок несправності, знаходиться в ремонті і що підлягає встановленню в плановому періоді. Не враховується тільки обладнання, що знаходиться в резерві, а також на дослідно-експериментальних і спеціальних дільницях для професійно-технічного навчання.

При розрахунку виробничої потужності підприємств машинобудування, заводів з виробництва будівельних матеріалів, текстильних, швацьких і взуттєвих фабрик, підприємств харчової промисловості і деяких інших, також необхідно враховувати виробничі площі. Так на швацьких фабриках в основу розрахунку виробничої потужності шиттєвих цехів покладена кількість робочих місць (без врахування резервних), що може бути розміщена на виробничій площі, що виділяється для розміщення виробничих потоків. Розрахунок виконується за формулою:

(2.2)

Де S — виробнича площа цеху, що виділена для організації виробничих потоків, кв. м; Sн — виробнича нормативна площа (з урахуванням проходів) на одне робоче місце, кв. м; Т — режимний час роботи, год.; t — витрати часу на виготовлення одного виробу, годин.

В короткостроковому періоді виробнича потужність постійна величина. В довгостроковому періоді вона може бути зменшена за рахунок виходу з виробництва фізично і морально застарілих, зайвих машин, обладнання і площ, або збільшена шляхом технічного переоснащення виробництва, реконструкції і розширення підприємства. В зв'язку з цим при обгрунтуванні виробничої програми виробничими потужностями розраховуються вхідна, вихідна і середньорічна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність — це потужність на початок звітного або періоду, що планується.

Вихідна виробнича потужність — це потужність підприємства на кінець звітного або періоду, що планується. Вихідна потужність попереднього періоду є вхідною потужністю наступного періоду. Вихідна потужність розраховується за формулою:

ПМВИХ=ПМВХ+ПМТ+ПМР+ПМНС – ПМВИБ (2.3)

Де ПМВИХ — вихідна виробнича потужність; ПМВХ — вхідна виробнича потужність; ПМТ — приріст виробничої потужності за рахунок технічного переозброєння виробництва; ПМР — приріст виробничої потужності за рахунок реконструкції підприємства: ПМНС — приріст виробничої потужності за рахунок розширення (нового будівництва) підприємства; ПМВИБ — вибуваюча виробнича потужність.

Оскільки введення і вибуття потужностей відбувається не одномоментно, а протягом усього періоду, що планується, то виникає необхідність розрахунку середньорічної виробничої потужності. Вона визначається за формулою:

(2.4)

Де ПМ_С — середньорічна виробнича потужність; ПМ_введ — введена i-а виробнича потужність; t_м — кількість місяців в році, протягом яких буде діяти введена i-а потужність; ПМ_вивед — виведенна j-а виробнича потужність; t_м1 - кількість місяців в році, протягом яких не буде діяти виведена j-а потужність; 12 — кількість місяців в році.

Наведена методика визначення середньорічної потужності може використовуватися в випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно-технічних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцях, а по кварталах, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися в середині кварталів, що плануються.

При розробці середньо- і довгострокових планів неможливо передбачити не тільки місяць, але й квартал, в якому будуть введені додаткові потужності. В цьому випадку при розрахунку їхніх середньорічних величин період чинності цих потужностей приймається в розмірі 0.35 року.

Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюється в 4 етапи.

На 1 етапі аналізується коефіціент використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. Він розраховується як відношення фактичного випуску продукції до середньорічної потужності.

(2.5)

Де К_вп — коефіціент використання виробничої потужності в звітному періоді, од.; ОП — фактичний випуск продукції в звітному періоді, од.; ВП — середньорічна виробнича потужність підприємства в звітному періоді, од.;

Оскільки виробнича потужність вмражає максимально можливий обсяг випуску продукції при найкращих умовах виробництва, то коефіціент її використання не може бути більшим за одиницю. Недодержання цієї умови означає, що розрахункова виробнича потужність підприємства занижена і вимагає уточнення розрахунків.

На другому етапі здійснюється планування зростання коефіціента використання виробничої потужності в наступному періоді. Воно грунтується на виявленні внутрішньовиробничих резервів збільшення випуску продукції без додаткового введення постійних чинників виробництва. Внутрішньовиробничі резерви поліпшення використання діючих виробничих потужностей поділяються на екстенсивні і інтенсивні.

До екстенсивних відносяться резерви збільшення корисного часу роботи обладнання в межах режимного фонду. Вони включають усунення внутризмінних і цілоденних простоїв обладнання, а також скорочення тривалості планових ремонтів. Група інтенсивних резервів включає заходи із зростання завантаження обладнання за одиницю часу, підвищення кваліфікації робітників, більш повне використання продуктивності машин, збільшення випуску придатної продукції.

Коефіціент використання середньорічної потужності в плановому періоді визначається за формулою:

Квп=Квп J (2.6)

Де Квп — коефіціент використання виробничої потужності в плановому періоді, од.; J — індекс зростання коефіціента використання виробничої потужності в плановому періоді.

На третьому етапі визначається можливість виконання виробничої програми в короткостроковому періоді. Для цього спочатку визначається можливий випуск продукції на діючих виробничих потужностях шляхом множення їхньої величини на плановий коефіціент використання середньорічної потужності

ОПД=ПМВХ Квп (2.7)

Де ОПД — можливий випуск продукції з діючих виробничих потужностей, од. Після цього цей випуск зіставляють з плановим завданням. Виробнича програма буде виконана в короткостроковому періоді в тому випадку, якщо можливий обсяг випуску продукції з діючих виробничих потужностей буде більшим або рівний плановому обсягу.

ОПД > ОПП (2.8)

Де ОПП — обсяг випуску продукції, що планується, од. Якщо ця умова не дотримується, та необхідно введення додаткових виробничих потужностей.

На четвертому етапі здійснюється розрахунок необхідного введення в дію нових потужностей в довгостроковому періоді, що планується.

При обгрунтуванні потреби нових виробничих потужностей велике значення мають терміни їхнього засвоєння. При їх зменшенні підприємство випустить більше продукції в плановому періоді, більшм буде його валовий прибуток і зиск і швидше окуплятся інвестиції в розвиток виробництва.

При введенні потужностей державних підприємств застосовуються галузеві норми тривалості засвоєння проектних потужностей. Вони диференціюються в залежності від величини потужності, що засвоюється і міри новизни продукції (що вперше освоюється або аналогічна, що випускалася раніше). Підприємства недержавного сектору промисловості терміни (норми) засвоєння проектних потужностей планують самостійно.

Норми засвоєння проектних потужностей використовуються при визначенні потреби нових виробничих потужностей для забезпечення планового випуску продукції. Розрахунок здійснюється за формулою:

(2.9)

Де ПМ_Н — необхідне введення в дію нових виробничих потужностей, од.; Ко — коефіціент засвоєння нових виробничих потужностей; Кс — коефіціент середньорічної потужності.

Заключним етапом обгрунтування виробничої програми виробничими потужностями є розробка балансу виробничої потужності. Він грунтується на забезпеченні рівності між плановим завданням і можливим сумарним випуском продукції з діючих і нових виробничих потужностей з урахуванням запланованих термінів їхнього введення і засвоєння. Формула балансу виробничої потужності підприємства має наступний вигляд:

ОПД+ПМН Ко Кс=ОПП (2.10)

Збільшення виробничої потужності можливе за рахунок:

— введення в дію нових і розширення діючих цехів;

— реконструкції;

— технічного переозброєння виробництва;

— організаційно-технічних заходів, серед них:

— збільшення годин роботи обладнання;

— зміна номенклатури продукції або зменшення трудомісткості;

• використання технологічного обладнання за умов лізингу з поверненням в терміни, встановлені лізинговою угодою.

2.2. Вдосконалення методики розрахунку виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої належності підприємства. Проте існують підстави для вдосконалення методичних передумов і вибору вихідних даних. В перелік невирішених методичних питань входять наступні.

1. Яку номенклатуру обрати для вираження показника виробничої потужності — планову чи оптимальну.

2. Якими вимірниками оцінювати виробничу потужність — натуральними, вартісними чи трудовими.

3. Який фонд часу приймати в розрахунок — календарний, режимний чи плановий.

Різноманітний методичний підхід до визначення виробничої потужності має і переваги, і також містить потенційну можливість появи небажаних економічних явищ. Суть дискусії по перерахованих питаннях зводиться до наступного.

Якщо розрахунок вести за плановою номенклатурою, то в умовах ринкової економіки не можливо сформувати виробничу програму на рік. Якщо розрахунок вести за оптимальною номенклатурою, то розрахунки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвані від потреби покупців конкретних виробів. При розрахунку потужності за плановою номенклатурою основою для визначення виробничої потужності приймають виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність — основа формування плану виробництва¹.

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, що приймається в розрахунок потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, а нормативною трудомісткістю або в нормо-станко-годинах. В такому випадку потужність можна одержати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить з поняття, пов'язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Не можливо визначити, скільки і якої продукції можна виготовити з допомогою даних засобів праці.