177277 (Нерозв’язані проблеми макроекономіки)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

З макроекономіки

на тему:

Нерозв’язані проблеми макроекономіки

Студента 5148 групи ІІ курсу

Маєвського Павла Ігоровича

Науковий керівник Лубенець І. О.

Зміст

Реферат

Вступ

1. Безробіття

1.1 Причини виникнення безробіття

1.2 Основні види безробіття

1.3 Особливості безробіття в сучасній Україні

2. Інфляція

2.1 Суть і види інфляції.

2.2 Джерела інфляції. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

2.3 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття.

3. Проблеми обсягу національного виробництва.

3.1 ВНП- вимірювач результатів діяльності національної економіки.

3.2 Дві міри національного продукту: потік товарів і потік доходів.

Реферат

У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо тріади її фундаментальних проблем — обсягу національного виробництва, безробіття та інфляції. Щодо обсягу національного виробництва, то суперечки стосуються методів економічної політики, за допомогою яких можна збільшити природний рівень виробництва у національній економіці, тобто забезпечити економічне зростання. Як відомо, природний рівень виробництва залежить від кількості факторів та від виробничої функції. Тому для збільшення обсягу національного виробництва економічна політика має сприяти збільшенню капіталу, підвищенню ефективності використання та вдосконаленню техніки й технології. Як випливає з моделі Солоу, збільшення капіталу потребує зростання рівня заощаджень та інвестицій. Тому чимало економістів виступають за проведення політики, яка підвищує рівень національних заощаджень. Проте це означає зменшення обсягу споживання нинішніх поколінь. Інша група економістів уважає, що цього не варто робити, бо завдяки науково-технічному прогресові добробут майбутніх поколінь і без цього буде вищий, ніж нинішніх.

Суперечки ведуться навколо ще однієї проблеми, пов'язаної з економічним зростанням: чи може воно тривати у XXIта наступних століттях? Противники економічного зростання вказують на те, що світова економіка використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Тому вони закликають до уповільнення економічного зростання й переходу до нульових його темпів. З іншого боку, прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального статку й підвищення рівня життя. Щодо зв'язку між економічним зростанням і станом довкілля, то, на думку прихильників зростання, цей зв'язок перебільшено.

Особливо складною є проблема економічного зростання у країнах, що розвиваються. Згідно з традиційним підходом, для підвищення подушного доходу в цих країнах потрібно передовсім зменшити кількість дітей у родині. Інша група економістів дотримується концепції демографічного переходу, за якої слід досягти вищого рівня доходів, що знизить темпи зростання населення.

У макроекономіці гостро дискутується проблема безробіття. В останній чверті минулого століття природна норма безробіття у країнах із розвинутою ринковою економікою зросла. На думку одних економістів, це спричинене глибокими структурними змінами, зокрема через різке підвищення цін на нафту. Інші фахівці пояснюють динаміку середнього рівня безробіття змінами у складі робочої сили, а також щедрими виплатами безробітним.

Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття. Проте немає простого способу розв'язання цього завдання. Природну норму безробіття, імовірно, можна зменшити, знизивши мінімальну заробітну плату та відмовившись від страхування на випадок безробіття, що надасть стимули до пошуку роботи та встановить рівноважний рівень зарплати. Проте ці заходи економічної політики найсильніше позначаться на становищі найбідніших груп населення. Тому чимало економістів не підтримують таких заходів.

Особливо складною є проблема безробіття у перехідних економіках, де природна норма безробіття ще не склалася, а фактичний його рівень становить 15—20% робочої сили. Одна група економістів виходить із того, що ринковий механізм, який складається в перехідній економіці, сам собою впорядкує та поліпшить ситуацію на ринку праці. Інші обґрунтовують необхідність активнішої державної політики для оздоровлення ситуації у сфері зайнятості.

Нерозв'язаною у макроекономіці є проблема джерел інфляції. Одні економісти вважають, що єдиною причиною інфляції є надмірні темпи зростання пропозиції грошей порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту. Інші твердять, що інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту. Ще одна група економістів розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто її можуть індукувати різні джерела, зокрема вищі темпи зростання грошової маси порівняно зі зростанням національного продукту, дефіцит державного бюджету, особливості структури національної економіки та ін.

Унаслідок різного тлумачення джерел інфляції гостро дискусійною є і проблема методів боротьби з нею. Найпоширеніший погляд на цю проблему відображає короткострокова крива Філіпса, згідно з якою зниження темпів інфляції потребує певного періоду скорочення обсягу виробництва й зростання безробіття. Відповідно до цього погляду коефіцієнт дезінфляційних втрат — відсоток зменшення ВВП задля зниження інфляції на 1% — показує видатки на боротьбу з інфляцією. Ці видатки є досить значними.

Інші фахівці доводять, що витрати на боротьбу з інфляцією є насправді вищими, ніж показує коефіцієнт дезінфляційних втрат. На їхню думку, спад, викликаний політикою дезінфляції, може підвищити природну норму безробіття, що додасть до втрат, пов'язаних із тимчасовим скороченням виробництва, ще й втрати, викликані усталено високим рівнем безробіття. Ці економісти як метод боротьби з інфляцією обстоюють політику доходів.

Прихильники теорії раціональних сподівань твердять, що заздалегідь оголошена політика боротьби з інфляцією, якій довіряє населення, не супроводжується падінням національного обсягу виробництва та зростанням безробіття. Ті економісти, що тлумачать інфляцію як багатофакторний процес, уважають, що для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу сукупного попиту та сукупної пропозиції як її фундаментальних категорій. Одна група економістів, яких називають кейнсіанцями, вважає, що внаслідок негнучкості цін та зарплати крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Щодо сукупного попиту, то він може помітно змінюватися під впливом зміни інвестицій, навіть якщо не відбулися зміни у пропозиції грошей. Якщо, наприклад, інвестиції зменшилися, то обсяг національного продукту тривалий час може залишатися на рівні, нижчому за рівень повної зайнятості. Тільки збільшення сукупного попиту внаслідок активної макроекономічної політики допомагає, на думку кейнсіанців, подолати рецесію або депресію. Отже, згідно з цим підходом, держава відіграє важливу економічну функцію, здійснюючи стабілізаційні заходи.

Інша група економістів, передовсім монетаристи, твердять, що ціни й заробітна плата гнучкі не лише у довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На їхній погляд, крива сукупної пропозиції є вертикальною, бо фактичний рівень національного продукту завжди тяжіє до обсягу виробництва за повної зайнятості. Водночас монетарне™ вважають, що кількість грошей у національній економіці визначає обсяг сукупного попиту. Кількість товарів і послуг, які купуватимуть економічні суб'єкти, залежить від кількості грошей, якою вони володіють, та купівельної спроможності грошей, яка визначається рівнем цін. Якщо рівень цін знижується, то за даної пропозиції грошей їхня купівельна спроможність зростає.

Вступ

Завдання макроекономіки як науки полягає в тому, щоб дослідити механізм функціонування національної економіки для підвищення дієвості макроекономічної політики. Хоча макро-економіка є молодою наукою, дослідники уже сформулювали низку законів та закономірностей, які описують поведінку макроекономічних змінних. Проте чимало питань, що стосуються механізму функціонування національної економіки, залишаються предметом гострої дискусії.

Більшість економістів мають схожі думки щодо певних фундаментальних теоретичних положень, що стосуються впливу макроекономічної політики на основні макроекономічні змінні. Це дає підставу виокремити цю більшість у так званий основний потік макроекономіки.

Згідно з поглядом цієї більшості, по-перше, центральним пунктом макроекономічної теорії є виявлення чинників, які визначають реальний обсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка. Інакше кажучи, стрижнем макроекономіки є дослідження законом/'/) ностей економічного зростання та економічного розвитку країни загалом. Головним показником економічного зростання є динаміка валового внутрішнього продукту.

Основний потік макроекономіки виходить із того, що у довгостроковому періоді зростання обсягу національного виробництва визначають фізичні фактори — кількість та якість факторів виробництва і наявна технологія, яка трансформує економічні ресурси у товари й послуги. Темпи цього зростання залежать від збільшення затрат факторів виробництва або від поліпшення наявної технології.

Економічна політика може впливати на економічне зростання у довгостроковому періоді лише через сприяння нагромадженню виробничого потенціалу економіки — збільшення капіталу, підвищення якості робочої сили, поліпшення стану земельних угідь тощо. Наприклад, політика стимулювання заощаджень, розширює, зрештою, обсяг капіталу у національній економіці; політика, спрямована на розвиток середньої й вищої освіти, веде до підвищення кваліфікації робочої сили, до прискорення науково-технічного прогресу. Це збільшує кількість ресурсів та підвищує їхню якість, а відтак зростають обсяг національного виробництва та рівень життя народу.

По-друге, у короткостроковому періоді на обсяг виробленого національного продукту, окрім виробничого потенціалу, впливає також макросередовище, стан якого визначає здебільшого макроекономічна політика. Основними складовими макросередовища є рівень процентних ставок, податкових ставок та валютних курсів, сподівання економічних суб'єктів тощо. Макросередовище вагомо позначається на обсязі сукупного попиту, а відтак і на величині виробленого національного продукту. При цьому макросередовище, особливо у малій відкритій економіці, є досить мінливим, бо, крім внутрішньої економічної політики, на нього впливають також економічна політика країн із великою відкритою економікою та різні зовнішні збурення. Фахівці й державні мужі мають глибоко досліджувати стан макросередовища, щоб не допустити небажаного розвитку економічних процесів. Особливо складним завданням є коригування цього стану у перехідній економіці, в якій реакцію економічних суб'єктів на ті або інші заходи економічної політики не завжди можна передбачити.

По-третє, монетарна економіка пов'язана з розвитком фізичної економіки. Інакше кажучи, гроші впливають на динаміку реальних імінних у короткостроковому періоді. Тому зміни у пропозиції грошей і процентній ставці стали основними знаряддями досягнення повної зайнятості ресурсів або погашення інфляційних спалахів. Зовсім небагато економістів нині поділяють крайній погляд марксизму та раннього кейнціанства, що гроші взагалі не мають значення, що монетарна економіка лише обслуговує фізичну.

Одночасно основний потік макроекономіки вважає, що у довгостроковому періоді гроші нейтральні, тобто номінальні змінні не впливають на реальні; інакше кажучи, темп зростання грошей не позначається на обсязі національного продукту та рівні зайнятості.

У довгостроковому періоді темп зростання пропозиції грошей є основним чинником, що визначає темп інфляції. Знецінення національної грошової одиниці у цьому періоді зумовлюється виключно випуском в обіг дедалі більшої кількості грошей. Для боротьби з інфляцією необхідно знижувати темпи зростання грошової маси. Високі темпи її зростання призводять також до падіння обмінного курсу національної валюти, підвищення номінальних процентних ставок.

Як уже зазначалося, динаміка пропозиції грошей не впливає на реальні змінні — обсяг національного виробництва та рівень безробіття — у довгостроковому періоді. Природний рівень безробіття у цьому періоді залежить від інших чинників, зокрема від коефіцієнтів звільнення й працевлаштування, системи найму, рівня негнучкості реальної зарплати тощо. Загалом хронічна інфляція та хронічне безробіття не пов 'язані між собою, тобто у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною.

По-четверте, у короткостроковому періоді існує зв'язок між інфляцією та безробіттям, який відображає короткострокова крива Філіпса. Використовуючи інструментарій макроекономічної політики, державні мужі можуть у певному інтервалі змінювати рівень інфляції та безробіття. Наприклад, стимулюючи збільшення сукупного попиту за допомогою знарядь фіскальної та монетарної політики, можна знизити рівень безробіття, що підвищить рівень інфляції. І навпаки, зменшуючи сукупний попит, можна знизити темпи інфляції, що підвищить рівень безробіття.

Однак компромісний вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. Річ у тім, що з перебігом часу крива Філіпса переміщується, що пов'язано, по-перше, зі збуреннями у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Особливо болісними для національної економіки є збурення пропозиції, що ведуть до стагфляції. За стагфляції погіршуються умови проведення макроекономічної політики та досягнення її основних цілей. У перехідних економіках збурення пропозиції здебільшого спричиняє гіперстагф ляцію, коли гіперінфляція або гостра галопуюча інфляція посушується із глибоким і тривалим падінням обсягу національного виробництва. По-друге, зміна інфляційних очікувань також змінює вибір між інфляцією та безробіттям. Загалом якщо у національній економіці склалася природна норма безробіття, то відхилення фактичного рівня безробіття від природного існує лише у короткостроковому періоді. Тільки у цьому періоді можна впливати на компромісний вибір між інфляцією та безробіттям.

По-п'яте, представники основного потоку макроекономіки виходять із того, що сподівання економічних суб'єктів помітно впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію, а відтак на динаміку основних макроекономічних змінних — обсягу національного виробництва, безробіття та інфляції. Водночас вони вважають, що навіть за раціональних сподівань негнучкість цін і зарплати у напрямі зниження може спричиняти нестабільність у національній економіці, а тому потрібні заходи монетарної та фіскальної політики. Основний потік макроекономіки не сприйняв правило неефективної політики, про яке мова йтиме нижче.

Безробіття

Причини виникнення безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з’ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Графічно ринок праці Ж.Б.Сея можна побачити на графіку №1, який ми розглядали в питанні “Неповна зайнятість”

Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття – у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.