177277 (627348), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Особливо значне приховане безробіття у країнах, що розвиваються. Відомо, що понад 500 млн.чол., або 1/3 економічно активного населення в таких країнах не мають роботи або зайняті неповний робочий день.
З проведенням ринкових реформ у постсоціалістичних країнах допускаються помилки, внаслідок яких виникають кризові явища. Одним І проявів їх є приховане безробіття. Воно виявилось і в Україні. З січня до вересня 1996р. майже 3,5 млн (24,5 відсотка) працівників перебували у відпустках без збереження заробітної плати, 1,2 млн (8,6 відсотка) були зайняті неповний робочий день або тиждень. Значною мірою це пов'язано з недостатньою структурною перебудовою економіки, намаганням керівників підприємств зберегти кваліфіковані кадри, а регіонів — уникнути посилення соціальної напруженості на своїй території.
Приховане безробіття в Україні, з одного боку, гальмує перерозподіл робочої сили між секторами економіки, обмежує можливості псрепрофілювання виробництва, а з іншого — запобігає масовому підтоку робочої сили в інші регіони і навіть в інші країни, де є потреба в робочій силі. Деякі форми прихованого перенаселення дають змогу впродовж певного часу зберегти кадри, втрата яких може стримувати вихід з кризи.
Застійне безробіття. Цей вид безробіття породжується досить значним часом відсутності роботи. Це призводить до того, що деякі люди по суті втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахунок випадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. Деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також ряди гак званих люмпенів і осіб без певного місця проживання.
Особливості безробіття в сучасній Україні
В Україні безробіття у відкритій формі фіксується з початком ринкових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі не визнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офіційно був зареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, коли зареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одного відсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась. Безробіття почало стрімко зростати, і на 1 січня 2002 р. чисельність зареєстрованих незайнятих громадян досягла 1039,3 тис. осіб. Практично всі громадяни цієї категорії мали статус безробітних (96,5 відсотка).
Для регулювання процесів зайнятості на ринку праці важливе значення має прийнята у 1996 р. Кабінетом Міністрів України Програма зайнятості населення на 1997-2002 pp. Важливим напрямом державної політики зайнятості має стати розробка превентивних (запобіжних) заходів щодо недопущення формування зон масового безробіття з урахуванням того, що Україна має об'єктивні передумови для цього. Забезпечення ефективної зайнятості населення є важливим елементом соціального захисту. Вступ економіки нашої країни у ринкові відносини супроводжується зниженням рівня зайнятості, внаслідок чого різні групи населення стикаються з проблемами працевлаштування. Тому держава зобов'язана всіма засобами сприяти повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості, спрямованій на виявлення існуючих та створення нових робочих місць.
Україні є умови для оптимального використання трудових ресурсів. Розглянемо головні з них.
Україна має нерозвинену сферу побутового обслуговування. Для її активізації потрібні відповідні кадри. На багатьох підприємствах можна підвищити коефіцієнт змінності. При цьому мова йде про збільшення виробництва вкрай потрібних товарів і послуг.
Виникає потреба у розвитку нових галузей виробництва.
Треба правильно використовувати сезонні роботи. Наприклад, до цього часу гострою проблемою є збирання врожаю. Через відсутність робочої сили тут трапляються великі втрати. Потрібна гнучка система використання тимчасово вільних працівників, пенсіонерів, домашніх господарок.
Мають бути створені сприятливі умови для зайнятості жінок-матерів (скорочення робочого дня, надомна праця).
Для використання резервних трудових ресурсів важливе значення має організація громадських робіт, що оплачуються. Цією справою займаються місцеві органи влади за участю державної служби чайнятості. До громадських робіт залучаються передусім особи, що зареєстровані як безробітні. Роботи здійснюються на підприємствах, установах і в організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях.
Оплата праці осіб, що зайняті на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою, ніж мінімальний розмір заробітної плати. Безумовно, при цьому враховують якість виконання роботи.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги з тимчасової непрацездатності.
Громадські роботи фінансуються за рахунок місцевого бюджету з залученням коштів державного фонду сприяння зайнятості населення. Залучаються також кошти підприємств, установ і організацій, для яких ця робота виконується за договорами.
Вирішувати проблему зайнятості можна не тільки в межах країни. Слід ширше використовувати право громадян на професійну діяльність за кордоном (зокрема в період тимчасового перебування там).
Інфляція
Суть і види інфляції
Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.
Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.
Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його визначають за формулою:
Темп інфляції =
де Пt – рівень цін у поточному періоді;
Пt-1 – рівень цін у попередньому періоді.
В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, голопуючу та гіперінфляція.
Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.
Голопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.
Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.
Економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого – на збалансовану і незбалансовану.
Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни на товари змінюються неоднаковими темпами.
Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому – від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною – тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін.
Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції. Сучасна інфляція – це інфляція другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.
Джерела інфляції
Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.
Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи виробничий сектор не може відповісти на цей надлишок попиту збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, “що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів”.
Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з іншого, як нам уже відомо, не таке просте. Більшість економістів уважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтальною, проміжною і вертикальною (рис. 1).
На горизонтальному відрізкові сукупний попит АD1 порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. За зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.
Із зростанням сукупного попиту до АD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.
Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадкової віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.
Коли економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства – пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості.
Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочий час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку межи кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.
На вертикальному відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.
Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.
Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.
Інфляція витрат спостерігається тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору, наприклад, із положення AS1 до AS2 (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.
В економіці немає якогось одного виду інфляції. Як і будь-яке захворювання, інфляцію спричиняють багато факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна і зупинити її надзвичайно важко. Під інерційною інфляцією розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.
У середині 80-х років ціни у США постійно зростали на 4% щорічно, і більшість людей звикли саме до такого рівня інфляції. Цей сподіваний темп інфляції було передбачено в економічних угодах. Працівники й адміністрація укладали угоди щодо заробітної плати, виходячи приблизно з 4%-го інфляційного темпу; державні монежарні і фінальні плани також припускали рівень інфляції 4%. Протягом цього періоду інерційний темп інфляції становив 4% щороку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
