176061 (Вивчення витрат робочого часу на електромонтажні роботи), страница 2

Звернемося тепер до класифікації часу використання устаткування. Час роботи устаткування, протягом якого воно діє, включає час на виконання виробничого завдання, що для устаткування є оперативним часом і час на виконання робіт не передбачених виробничим завданням (непродуктивна робота устаткування, наприклад виготовлення браку і випадкова робота устаткування, пов'язана з виготовленням продукції, не обумовленої завданням, викликаним виробничою необхідністю).

Час роботи устаткування підрозділяється також на час роботи за участю робітника (година зайнятості робітника ) і час роботи без участі робітника (машинно - вільний або апаратурно - вільній час).

В оперативний час роботи устаткування включається основний час, коли здійснюється процес обробки предмету праці і автоматичного введення його в обробку і додаткового часу .

Час перерв в роботі устаткування — це час бездіяльності устаткування з різних причин. Регламентовані перерви встановлені технологією, організацією виробничого процесу, а також необхідністю відпочинку працівника. Всю їх сукупність можна підрозділити на перерви під обслуговування устаткування і перерви в роботі устаткування. До перших відносяться перерви, пов'язані з підготовкою до роботи і обслуговуванням робочого місця, до інших — перерви в роботі устаткування не усунені технологічно (наприклад, збіг часу зайнятості робітника на одному верстаті із зупинкою іншого верстата при багатоверстатному обслуговуванні) і перерви у відведене для відпочинку і особистих потреб працівника час.

Час перерв в роботі устаткування — це час бездіяльності устаткування по різних нерегламентованих перервах в роботі устаткування — перерви із-за порушення нормального ходу виробничого процесу після організаційно-технічних причин, а також перерви викликані порушеннями трудової дисципліни робітників.

Класифікація витрат робочого часу по відношенню до предмету праці (виробничому процесу). Час виробничого процесу може виходити за межі однієї зміни. Воно підрозділяється на: час здійснення технологічного процесу; час транспортних операцій; час контролю і випробування готових виробів і міжопераційного контролю; час перерв в ході виробничого процесу .

Внесок від ступеня механізації виробничого процесу, всі його складові, за винятком перерв, можуть підрозділятися на машинний (апаратурний), машинно- ручний і ручний час Аналогічно класифікаціям, перерви поділяться на: регламентовані (час виконання допоміжних дій, час обслуговування робочого місця, час виконання підготовчо- заключних дій, час перерв, передбачених технологією і організацією виробництва — час перерв на відпочинок і особисті споживи для працівників ), а також нерегламентовані, викликані недоліками в організації виробництва і праці, технічними неполадками і порушеннями трудової дисципліни.

При встановленні норм праці в структурі витрат робочого часу виділяються нормовані і ненормовані витрати, тобто що включаються в норму часу і визнаються необхідними і що не включаються в неї, розглядуються як нераціональні і зайві.

Для працівника до нормованих витрат часу відносяться: час підготовчо-завершальної роботи; оперативний час; час обслуговування робочого місця; регламентовані перерви, обумовлені технологією і перерви для відпочинку і особистих потреб. Відносно роботи устаткування нормованим є час виконання виробничого завдання і час регламентованих перерв в період роботи устаткування і у очікуванні його обслуговування. З точки зору виробничого процесу нормованим є весь його час виключаючи нерегламентовані перерви (технологічний час, час транспортних операцій, контролю контролю і випробувань продукції, регламентовані перерви).

До ненормованих витрат робочого часу відносяться час виконання випадковою і невиробничої роботи і перерви, викликані організаційно - технічними неполадками і порушеннями трудової дисципліни. Ненормовані витрати — це втрати робочого часу, скорочення і запобігання яким є істотним резервом підвищення продуктивності праці.

Структурна схема класифікації витрат робочого часу представлена на схемі 1.

1.2 Вивчення норм робочого часу і їх видів

Норми часу – обгрунтовані витрати часу на виконання одиниці роботи (однієї виробничої операції, однієї деталі, одного виробу, одного вигляду послуг, роботи певного об'єму і так далі) одним або групою працівників встановленої чисельності і кваліфікації в конкретних виробничих (організаційно - технічних) умовах. Норми часу розраховуються в людино - хвилинах і людино-годинах.

Норми виробітку – це кількість одиниць роботи (виробничих операцій, деталей, виробів, об'ємівробіт, послуг і так далі), яку має бути виконане в одиницю часу (годину, зміну, місяць і тому подібне) одним або групою працівників встановленої чисельності і кваліфікації в конкретних виробничих (організаційно - технічних) умовах.

Норми виробітку і норми часу зв'язані між собою, норма часу – це, по суті, час, на який встановлюється норма виробітку (година, хвилина) ділене на норму виробітку.

Норма часу обслуговування – це обгрунтовані витрати часу на обслуговування одиниці устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць одним або групою працівників встановленої чисельності в конкретних виробничих (організаційно-технічних) умовах.

Норма обслуговування – це обгрунтована кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць і так далі), який працівник або група працівників повинні обслужити за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць і так далі). Норма обслуговування є різновидом норми виробітку і використовується для нормування праці допоміжних робітників.

Технічно обгрунтовані і дослідно-статистичні норми часу. По методу розробки і вживанню у виробництві норми часу розділяються на технічно обгрунтовані і дослідно-статистичні.

Технічно обгрунтованою нормою називається час, достатній для виконання одиниці роботи або операції, встановлений на базі раціонального технологічного процесу і наукової організації праці на даному робочому місці що передбачає найбільш ефективне використання засобів виробництва і робочого часу. Технічне обгрунтування норми часу разом з фізіологічним, економічним і соціальним обгрунтуванням забезпечують її наукове обгрунтування.

Технічне обгрунтування норми часу має місце тоді, коли нею враховуються технічні характеристики устаткування, оснащення і інструменту, физико-хімічні властивості сировини і материалів, вживана технологія, система організації і обслуговування робочого місця, що діє, кваліфікація, трудовий досвід і навик виконавців, тобто всі технічні, технологічні і організаційні можливості виробництва.

Фізіологічне обгрунтування норми часу полягає в обліку нею фізиологічних можливостей інтенсифікації праці і факторів, від яких залежить збереження працездатності і здоров'я людини. До таких чинників відносяться: важкість виконуваної роботи, її темп, освітленість робочого місця, температура, шум, положення тіла що працює, чистота атмосфери, скупченість, свобода рухів.

Економічне обгрунтування норми часу полягає в повному завантаженні робітника протягом зміни. Якщо нормований технологічний процес вимагає по своєму характеру перерв у часі, то треба передбачити інші роботи і забезпечити умови для їх виконання, з тим аби завантаження робітника протягом зміни було повним і рівномірним (цього можна домогтись, наприклад, поєднанням професій, збільшенням зон обслуговування і ін.).

Соціальне обгрунтування норми часу — це усунення монотонності і одноманітності спеціалізованої операції, які знижують інтерес робітника до праці. У соціально обгрунтованій нормі часу зберігаються творчі елементи праці.

Технічно обгрунтована норма часу повинна базуватися на технічних і організаційних заходах, вже освоєних підприємством, але ні в якому разі на одних лише епізодично досягнутих рекордах окремих робітників.

Дослідно-статистична норма часу — це норма, встановлена майстром або нормувальником виходячи з його досвіду і із статистичних даних по раніше виконаних аналогичным роботах.

Але і досвід, і статистичні дані, при всій їх важливості, відображають вже пройденный підприємством етап зі всіма його техническими і організаційними неполадками. Опитно-статичні норми не враховують технічних і організаційних можливостей виробництва, не є прогресивними нормами часу і не сприяють підвищенню продуктивності праці.

На аналогічні роботи, що виконуються різними підприемствами, часом встановлюються істотно різні дослідно-статистичні норми часу, що наводить до різнобою в оплаті праці робітників. Вживання дослідно-статистичних норм часу слід всемірно уникати, замінюючи їх технічно обгрунтованими нормами часу.

Тимчасові і постійні норми часу. По тривалості дії норми часу підрозділяються на тимчасові і постійні.

Тимчасові (як правило, дослідно-статистичні) норми часу вводяться на період освоєння нового вигляду робіт, коли технологічний процес і організація праці ще лише оброблюються. Термін дії тимчасових норм — 3 місяці. Протягом цього періоду тимчасові норми перевіряються, уточнюються і замінюються постійними.

Постійні норми часу (як правило, технічно обгрунтовані) вводяться на роботи з відпрацьованими технологічними процесами і організацією праці. Будучи нормами тривалої дії, вони передивляються лише при технічному і організаційному вдосконаленні виробництва.

Загальнопромислові, галузеві і місцеві норми часу. Залежно від сфери застосування норми часу діляться на загальнопромислові, галузеві і місцеві.

Загальнопромислові норми часу призначені для нормування робіт, поширених в промисловості. Розробляються вони центральними бюро промислових нормативів по праці при науково-дослідницькому институті праці, міністерствами і підлеглими ним науково-дослідними установами. Затверджуються ці норми Державним комітетом.

Галузеві норми часу використовуються для нормування робіт, специфічних для даної галузі. Вони розробляються науково-дослідними організаціями галузі, утверджуються відповідним міністерством. Галузеві норми часу зазвичай є єдиними і обов'язковими для всіх підприємств галузі. Вживання единых норм часу уніфікує нормування і оплату праці робітників даної галузі і сприяє поширенню по галузі передового досвіду в області техніки, технології і организації виробництва і праці.

Місцеві норми часу служать для нормування робіт, специфічних для даного підприємства і тому не передбачених ні загальнопромисловими, ні галузевими нормами часу. Місцеві норми часу розробляються нормативно-дослідницькими підрозділами підприємства і затверджуються його керівництвом і профспілковою організацією. Місцеві норми повинні враховувати останні технічні і організаційні досягнення підприємства.

2 Практична частина

2.1 Методи вивчення витрат робочого часу

Методи дослідження трудових процесів можуть класифікуватися по ряду ознак: меті дослідження, кількості спостережуваних об'єктів, способу проведення спостереження, формі фіксації його даних і тому подібне.

Робочий час вивчається методом безпосередніх вимірів і методом моментних спостережень.

Метод безпосередніх вимірів дозволяє якнайповніше вивчити процеси праці, отримати достовірні дані про їх тривалість в абсолютному вираженні, зведення про послідовність виконання окремих елементів роботи, а також фактичні витрати робочого часу за весь період спостереження.

Безпосередній вимір робочого часу проводиться шляхом суцільних (безперервних), вибіркових і циклових вимірів.

Суцільні виміри мають найбільше поширення у всіх типах виробництва, оскільки дають докладні відомості про фактичні витрати робочого часу, його втрати, їх величини і причинах виникнення.

Для вивчення окремих елементів операції застосовуються вибіркові виміри. Зокрема їх використовують для визначення часу на допоміжні дії і прийоми в умовах багатоверстатної роботи та інщі.

Різновидом вибіркових спостережень є циклові виміри, які використовуються для вивчення і виміру дій невеликої тривалості, коли часу на виконання дії не можна визначити безпосередньо.

Проте головними недоліками методу безпосередніх вимірів є велика тривалість і трудомісткість проведення спостережень і обробки отриманих даних, а також ті, що один спостерігач може одночасно вивчати витрати часу лише невеликої групи робітників.

Суть методу моментних спостережень полягає в реєстрації і обліку кількості однойменних витрат у випадково вибрані моменти. Важливими перегванами даного методу є простота проведення спостереження, невелика трудомісткість, здобуття необхідних відомостей в короткі терміни. Один спостерігач може вивчити витрати часу великого числа робітників. Моментне спостереження можуть проводити не лише спеціальні спостерігачі, але і всі інженерно-технічні працівники.

Недоліками методу моментних спостережень є здобуття лише середніх величин витрат робочого часу неповних даних про заподії втрат робочого часу, а також недостатне розкриття структури витрат робочого часу.

У наслідок того, що обидва методи страждають суб'єктивністю, перед дослідниками стоїть завдання уміло поєднувати їх для зменшення трудомісткості і підвищення достовірності вивчення витрат робочого часу.

Внесок від призначення, цілі проведення і вмісту витрат спостереження, що вивчаються, підрозділяються на: фотографію робочого часу, хронометраж і фотохронометраж, суть яких розкривається в наступних главах.

За способом спостережень і реєстрації результатів розрізняють візуальний автоматичний і дистанційний методи.

При візуальному методі спостерігач уточнює, реєструє результати за свідченнями приладів часу (годинника, секундомірів і ін.), а також лічильників кількості випадків витрат часу. Основними недоліками цього методу є: суб'єктивність реєстрації відхилень в трудовому процесі і оцінці темпу роботи помилки при прочитуванні свідчень приладів часу, необхідність присутності спостерігача в безпосередній близькості від об'єкту спостереження, скрутність в дослідженні швидко протікаючих процесів, велика напруга уваги спостерігача у зв'язку з тим, що йому доводиться одночасно стежити за тим, що працює, оцінювати характер роботи, визначати моменти зняття свідчень приладів і вести записи. Візуальні спостереження значно полегшуються, якщо використовуються прилади, що напівавтоматично вимірюють тривалість елементів процесів.