175885 (Антиінфляційна державна політика), страница 4

Помірний розвиток інфляції в Польщі став для монетарних органів влади аргументом для послаблення політики процентної ставки, особливо в першій половині 1996 р. До того ж нижчі номінальні процентні ставки повинні були зменшити доходи (в іноземній валюті) від цінних паперів з фіксованим доходом, деномінованих у злотих, що послабило тиск на злотий, здійснюваний на валютних ринках. Це спричинило зростання іноземних резервів у квітні 1996 р. Однак менші процентні ставки активізували процес надання комерційними банками позик на невизначений термін, збільшили внутрішній попит і призвели до стрімкого зростання дефіциту поточного рахунку.

На тлі непевності, що спостерігалася на міжнародних фінансових ринках у серпні 1996 - грудні 1997 років, подальше погіршення поточного рахунку загрожувало валютною кризою і руйнуванням антиінфляційних механізмів. Внутрішній попит був зумовлений трьома головними чинниками:

зростанням реальної заробітної плати;

збільшенням пропозицій щодо кредитування з боку комерційних банків (Причиною цього феномена стало поліпшення інвестиційної активності реального сектора, підвищення попиту населення на товари народного споживання та зростання конкуренції серед банків, які займалися обслуговуванням дрібної клієнтури);

зростанням дефіциту бюджету.

Незважаючи на те, що протягом 1996-1997 рр. втручання НБП посилилося, реакція з боку банків, що займалися обслуговуванням дрібної клієнтури, не була вчасною, а згодом взагалі ослабла через згадувану вже проблему надмірної ліквідності. Крім того, конкуренція в банківському секторі, що набула сили в цей період, сприяла тому, що комерційні банки стали утримувати частку на ринку за рахунок незначної маржі від позичок.

У вересні 1997 р. НБП вдався до заходів, які рідко застосовують центральні банки країн світу. Населенню була надана можливість вкладати власні заощадження в Національний банк Польщі на основі конкурентоспроможних процентних ставок на термін від шести до дев'яти місяців. Мета цього кроку була така:

* знівелювати потенційно негативні ефекти одноразової позики, яку центральний банк надав уряду після катастрофічної повені влітку 1997 р.;

* стримати внутрішній попит і заохотити населення до заощаджень.

Зростання внутрішніх процентних ставок стало штучним стимулом для припливу іноземного капіталу. Однак через хвилювання на міжнародних фінансових ринках (травнева криза чеської крони, липнева тайська криза, азіатська криза восени) та деяка деструкція, що спостерігалася на внутрішній політичній та економічній аренах (повінь, можливі парламентські вибори тощо), приплив іноземного капіталу виявився обмеженим, порівняно з тим, на який можна було очікувати з огляду на різницю в процентних ставках.

Із зростаючою відкритістю економіки дедалі очевиднішою ставала непослідовність "еклектичної" монетарної політики. Застосування паралельного контролю за зростанням пропозиції грошової маси та обмінним курсом не виправдало себе у довгостроковому періоді. Значний розрив у процентних ставках і позитивні економічні перспективи на початку 1998 р. повернули іноземних інвесторів. Загроза, що виникла для механізму стабільності обмінного курсу, потребувала зміни монетарної стратегії. Ймовірні альтернативні рішення обмежувалися двома варіантами: або реалізація єдиної проміжної цілі, що грунтується на валютному курсі чи пропозиції грошової маси, або відмова від проміжних цілей як таких на користь прийняття стратегії прямого контролю над інфляцією (DIT).

За умов стрімкого розвитку польського фінансового ринку контролювання монетарних інструментів ускладнювалося. Ще однією перешкодою стало зростання монетизації економіки внаслідок збільшення попиту на гроші. Волатильність грошового мультиплікатора зумовлювалася здебільшого зовнішніми чинниками. Як наслідок - взаємозв'язок між інфляцією та грошовими агрегатами (Традиційно визначається як агрегат М2 або, зважаючи на дивергентну наявність грошових якостей їх окремих складників, як агрегат Divisia) став нестійким.

З огляду на підтримку зовнішнього балансу економіки в контексті збільшеної мобільності світового капіталу контролювати валютний курс стало невигідним. Більше того, контроль над валютним курсом також потребував певної еластичності фіскальної політики як щодо внутрішнього, так і зовнішнього порушення грошового обігу.

Зважаючи на глибокі зміни в грошово-кредитній політиці, природно було б взяти до уваги перешкоди щодо прийняття та реалізації DIT-стратегії, а саме:

недостатній або занадто жорсткий контроль міг негативно позначитися на довірі до монетарних органів влади (втім, цієї небезпеки не можна було уникнути навіть за проміжного плану);

недостатня координація фінансової та грошово-кредитної політики не могла не розглядатися як перешкода до введення DIT, оскільки вона була притаманна й іншим режимам;

зростання побоювань, що занадто амбітний шлях контролю над інфляцією призведе до значних антиінфляційних витрат порівняно з альтернативними стратегіями;

наявність надто обмежених знань щодо механізму переходу до грошово-кредитної політики та відсутність точних прогнозів інфляції. В багатьох випадках це пояснювалося як дефіцитом надійних даних, так і природою польської перехідної економіки.

Водночас на користь DIT висувалися такі аргументи:

інфляційні очікування (за досить низького рівня інфляції) впливають на зростання цін. Стратегія DIT реалізується таким чином, щоб збільшити можливість інформування економічного середовища щодо планів грошово-кредитної політики. Це допомагало сформувати інфляційні очікування;

позитивні досягнення НБП на шляху зниження темпів інфляції заклали фундамент довіри до нього, що в будь-якому випадку є чинником ефективного втілення DIT;

введення більш гнучкого механізму валютного курсу збільшило автономію грошово-кредитної політики, що створило сприятливі умови для реалізації DIT-стратегії;

фундаментальні перетворення в інституційній структурі центрального банку стали підгрунтям для більшої його незалежності.

Нова Конституція, що набрала чинності 17 серпня 1997 р., скасувала практику фінансування Національним банком Польщі дефіциту державного бюджету. На її основі в структурі НБП був створений новий орган з прийняття рішень - Рада монетарної політики, що в своїй діяльності керувалася, крім Конституції, Статутом Національного банку Польщі.

У квітні 1998 р. Радою були внесені зміни до Положень грошово-кредитної політики на 1998 р. У січні того самого року оголошено проміжний контроль над інфляцією, конкретизований у документі під назвою Проміжна стратегія грошово-кредитної політики, 1999-2003. Рада визначила такі підстави для прийняття DIT:

завдяки чіткому та зрозумілому контролю над інфляцією буде поліпшений зв'язок між центральним банком і економічним середовищем;

збільшена прозорість грошово-кредитної політики підсилить довіру до НБП;

стане можливою гнучка реакція на внутрішні і зовнішні шоки, до яких польська економіка особливо чутлива;

макроекономічні втрати від зниження темпів інфляції будуть зменшені завдяки підвищенню рівня реальності очікувань економічних агентів;

будуть ліквідовані труднощі, які асоціюються з проміжними планами.

Наслідуючи центральні банки, які прийняли DIT-стратегію, НБП визначив свою ціль, виходячи з рівня інфляції, а не рівня цін. Крім того, в Польщі дана стратегія грунтувалася на індексі споживчих цін (ІСЦ) без винятків (наприклад нестійкі або регульовані елементи). Різні механізми, застосовувані центральним банком з метою деривації основних інфляційних заходів, були надто грубими та механічними, а відтак не могли повністю охопити складний процес інфляції в перехідній економіці. Взагалі в цьому періоді дуже важко виділити лише ті складники, які повністю залежать від важелів грошово-кредитної політики. Поведінка щомісячних ІСЦ та певних ключових інфляційних показників свідчить про значний ступінь координації двох груп. Цей феномен міг, як це не парадоксально, виникнути в результаті вилучення певних пунктів з ІСЦ з метою обчислення головного індексу інфляції. Чим більше пунктів вилучається, тим більша ймовірність того, що комплектуючі товари, товари-субстітути й елементи витрат будуть вилучені із ІСЦ. [17]

Хочу зауважити також, що базовий індекс інфляції не оприлюднюється Польським центральним статистичним управлінням. Прийняття його за основу в будь-яких розрахунках НБП стосовно виконання грошово-кредитної політики могло б підірвати авторитет монетарних органів влади.

Прогноз щодо рівня інфляції спирався на 12-місячне (від грудня до грудня) ІСЦ. Однак, як вже зазначалося, Рада монетарної політики прийняла також проміжні прогнозні оцінки стосовно рівня інфляції, розраховані до 2006 р.

Починаючи з 1998 р., всі щорічні прогнозні оцінки приймалися в межах валютного коридору, а середньострокові - на максимальному рівні. Отже, зрозуміло, що впровадження дискретних оцінок інфляції допомагає посилити довіру до монетарної політики, бо робить зрозумілими заходи центрального банку щодо досягнення та підтримки конкретної траєкторії інфляції. Дискретні і прогнозні оцінки передбачають жорстку відповідальність грошово-кредитної політики за можливу реакцію на шоки. Визначення прогнозних оцінок в межах коридору збільшує гнучкість монетарної політики. Більше того, це істотно збільшує ймовірність виконання плану (у випадку дискретного плану ймовірність дорівнює нулю), що також підтримує довіру до центрального банку.

Існуючі обмеження щодо гнучкості обмінного курсу не були відразу скасовані із введенням DIT. Лібералізація обмінного курсу була необхідною для збільшення автономії грошово-кредитної політики і для визначення ймовірності виникнення валютної кризи.

Лібералізація обмінного курсу розширила межі втручання НБП в грошово-кредитну політику за одночасного зменшення здійснюваного ним впливу. Впровадження плаваючого обмінного курсу Рада монетарної політики пропонувала кілька разів, однак він не був реалізований через відсутність дозволу уряду. Лише 12 квітня 2000 р. уряд Польщі нарешті ухвалив відповідні рішення щодо цього курсу, і нині в країні діє розвинений режим плаваючого валютного курсу.

Обмеження щодо ефективного впровадження DIT, спричинені зобов'язанням центрального банку виходити на міжнародні валютні ринки, були скасовані.

Останніми роками польський валютний ринок значно поглибився, в результаті чого:

* спостерігається швидкий розвиток похідних інструментів;

* зростає схильність корпоративних економічних агентів до застереження їх іноземних валютних позицій від ризику зміни обмінного курсу;

* макроекономічні показники спричинили значний вплив на рух обмінного курсу.

Це стало підґрунтям для остаточного переконання фінансових кіл Польщі, що обмінний курс є важливим елементом у досягненні зовнішнього балансу.

Оптимальне поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики - це одна з головних проблем економік різних країн, зокрема перехідних. Вона зумовлюється, зазвичай, недостатнім рівнем координації між двома складовими макроекономічної політики. Поєднання жорсткої бюджетної політики і відносно вільної грошово-кредитної допомагає ліквідувати зовнішню нерівновагу за одночасного зниження внутрішнього дефіциту бюджету.

Значний вплив бюджетного дефіциту на інфляційний процес особливо чітко проявляється завдяки низькій монетизації економіки та досить значній участі комерційних банків у його фінансуванні. Таким чином, надмірне фінансове розширення стримує здатність центрального банку провадити грошово-кредитну політику. В Польщі до здійснення стратегії DIT фіскальна та монетарна політика були непослідовними. Перша недостатньо стримувала другу. Найбільш значущою причиною відсутності такої координації були розходження між інфляційними очікуваннями, закладеними в проекті державного бюджету, та планами щодо можливого рівня інфляції, виробленими центральним банком. Нереально низький рівень інфляції, набутий для цілей бюджету, полегшив його виконання, оскільки зібрані податки з обороту завжди були вищими від запланованих.

Стратегія DIT впроваджувалася НБП самостійно, без будь-яких попередніх домовленостей з урядом. За період її дії спостерігався значний прогрес у напрямі вдосконалення послідовності макроекономічної політики. За законом 1998 р. представник Ради Міністрів зобов'язаний був відвідувати засідання Ради грошово-кредитної політики. Очікування інфляції в Проміжній державній фінансовій стратегії, 2003-2006 збігаються з очікуваннями Ради. Після довгих вагань уряд нарешті ухвалив рішення перетворити частину боргу державного бюджету в державні облігації, що дало змогу НБП зменшити рівень необхідних резервів. Частину облігацій було передано комерційним банкам (зокрема, дилерам міжбанківського грошового ринку) з метою їх подальшого продажу. НБП здійснював реалізацію державних цінних паперів шляхом проведення щотижневих тендерів.