175885 (626629), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Великий антиінфляційний заряд несе в собі розумно організована приватизація державної власності. Вона повертається збільшенням державних доходів і послабленням напруженості у видатковій частині бюджету, а отже, сприяє розв'язанню проблеми дефіциту. Існує ще й ефект прямої дії: поява на ринку акцій підприємств, що приватизуються, відволікає частину інфляційного попиту. Вказаний ефект був зафіксований в усіх країнах, де здійснювалася великомасштабна приватизація. Він може дати позитивні наслідки і в умовах приватизації в Україні.
Дієвими засобами короткострокової антиінфляційної політики можуть стати масований імпорт споживчих товарів і часткова реалізація державних стратегічних запасів. У країнах з неринковими економіками, зокрема в українській, залишається ще й такий антиінфляційний резерв, як продаж населенню частини нагромаджених підприємствами матеріальних ресурсів виробничого призначення. Варто застерегти, що з кожним витком інфляції сила цього резерву стає дедалі меншою. Чим відчутніші удари інфляції і ближчий параліч грошової системи, тим сильніше діють чинники, що спонукають підприємства утримуватися від торгівлі надлишковими матеріальними ресурсами і приберегти їх для прямого продуктообміну.
Основною метою другого шляху антиінфляційної тактики, що передбачає короткочасне регулювання поточного попиту, є підвищення норми заощаджень зменшення рівня їх ліквідності. Якщо уряд має намір впливати на поведінку власників грошових доходів, спонукаючи їх до збільшення заощаджень за рахунок поточного попиту, то йому доведеться потурбуватися про істотне підвищення процента за вкладами. Треба домагатися, щоб він ні в якому разі не був меншим суми поточного темпу зростання цін і рівня адаптивних очікувань. Очевидно, однак, що і в цьому плані можливості аж ніяк не безмежні. Швидке підвищення процента за вкладами може призвести до негайного подорожчання кредиту, а отже, матиме згубні наслідки для інвестицій і виробництва. [8]
Важливо пам'ятати, що людина може поміщати свої заощадження не тільки в банки. Її можна і треба заохочувати також достатньо високим процентом за державними облігаціями, поширенням акціонерних форм власності, приватизацією і перспективами вкладень грошей у нерухоме майно.
Антиінфляційний ефект таких засобів значно підвищується, коли уряд не обмежується одним збільшенням норми заощаджень. Адже вони бувають різними.
Є, наприклад, депозити до вимоги, які мають дуже високу ліквідність, здатні у будь-який момент перетворитися в готівку, стати додатковим поточним попитом, що посилює інфляційну нерівновагу. Тому в інфляційній економіці потрібні заходи, спрямовані на зниження рівня ліквідності збережень.
Практикуються, зокрема, встановлення підвищених процентів за строковими вкладами і безліч інших заходів, розрахованих на те, щоб якнайдовше утримати депозити у банківській системі. Іноді навіть вводиться тимчасове заморожування вкладів до вимоги.
Зрозуміло, що держава завжди має в запасі такий радикальний варіант, як грошова реформа конфіскаційного типу. Однак вона по суті не має відношення до коренів і механізмів інфляції, оскільки може лише тимчасово зменшити величину інфляційного розриву. Конфіскаційні реформи здійснюються нечасто; здебільшого, вони супроводжують завершення війн та інших великих соціально-політичних потрясінь. Щодо економіки мирного часу, то уряд, який вдається до цього ризикованого заходу, може розраховувати на успіх тільки в тому випадку, коли він користується безмежним довір'ям громадян, готових пожертвувати своїми сьогоднішніми доходами задля майбутнього процвітання, або коли повністю вичерпані інші способи протидіяння інфляції. На превеликий жаль, все це не властиве сучасній Україні.
Саме інфляція стала в сучасній українській економіці проблемою номер один. У такій ситуації "добра" влада, що турбується лише про своєчасне надання грошових компенсацій, придатна хіба що для тимчасового полегшення становища. Якщо ж поглянути на ситуацію ширше, із урахуванням перспективи, то виявляється, що, діючи так, влада тільки нарощує обороти механізму інфляції. Нічого доброго не приносить подібна доброчинність і для популярності властей, якою вони, звичайно, дорожать, а іноді бачать у ній свою найпершу мету. Адже люди більш-менш швидко все одно усвідомлять, що все це не в їхніх інтересах, оскільки будь-які надбавки до грошових доходів неминуче знищуються зростаючими цінами, а інфляція залишається.
В умовах гіперінфляції настає час сильних урядів, перейнятих рішучістю перемоги її, незважаючи ні на що. Маються на увазі жорсткі обмеження у сфері грошового обігу, прискорення приватизації, демонополізації, неухильне скорочення державних видатків тощо. Формування в Україні уряду, якому б народ повірив, є об'єктивною неминучістю. І чим швидше це відбудеться, тим швидше її економіка вийде на шлях здорового неінфляційного високоефективного розвитку.
3. Досвід Польщі в проведенні антиінфляційної політики
Аналізуючи розроблення та реалізацію антиінфляційної політики, застосовуваної в Польщі протягом останнього десятиліття, необхідно усвідомлювати, що в економіці країни відбулися значні зміни, передусім перехід від центрально-планової її структури до ринково орієнтованої. Польща визнана країною з відкритою економікою і віднесена до клубу так званих новостворених ринків. Перехідний процес, що триває і досі, розпочався в 1989 р. і передбачав цінову лібералізацію, що вплинула на ринки всіх видів товарів. Він спричинив досить високу інфляцію, яка спочатку досягала навіть трицифрових рівнів. Намагаючись знизити темпи інфляції, органи влади Польщі вже на початку реформ стикнулися з іншим викликом, обумовленим поступовим зростанням рівня відкритості економіки і доступністю товарного ринку для іноземної конкуренції. Лібералізація ринку капіталу тривала значно довше, і на даний момент він майже повністю відкритий для основних його потоків.
Протягом усього періоду реформ грошово-кредитна політика Польщі була спрямована на нейтралізацію таких несприятливих ефектів:
надліквідність у банківському секторі;
низькій рівень монетизації в польській економіці;
досить невизначена і недостатньо прозора бюджетна політика.
Надліквідність, що й досі притаманна польській банківській системі, вважається однією з головних причин зменшення дієвості імпульсів грошово-кредитної політики. Доходи від цінних паперів, використаних в операціях на вільному ринку, для комерційних банків визначають, скоріше, граничний прибуток від інвестицій, ніж гранично високу собівартість придбання грошей. Таким чином, основний ринковий інструмент центрального банку не може ефективно вплинути на кредитне постачання та рівень позичкового проценту з боку комерційних банків. [17]
Низький рівень монетизації і покриття Національним банком Польщі дефіциту державного бюджету, яке тривало протягом досить значного періоду (до 1998 р), збільшили вплив дефіциту на інфляцію.
Незважаючи на вищезазначені труднощі, процес зниження темпів інфляції в Польщі здійснювався паралельно з послідовним відходом від режиму фіксованого валютного курсу на користь розвиненої системи плаваючого курсу. Цей унікальний досвід вирізняє процес реформування польської банківської системи від аналогічних процесів, що відбувалися в інших країнах перехідного періоду. Так, управління валютним курсом, що є одним з ключових елементів монетарної стратегії (Другим ключовим елементом управління обмінним курсом є контроль. До введення DIT-стратегії з метою реалізації монетарної політики здійснювався контроль над обмінним курсом і монетарний контроль), здійснювалося паралельно з униканням будь-яких раптових (добровільних або примусових) змін обмінного курсу.
Можна виділити три підходи, які, починаючи з 1990 р., застосовували польські монетарні органи задля втримання інфляції. Так, протягом 1990-1991 рр. грошово-кредитна політика грунтувалася на режимі фіксованого валютного курсу. Другий етап охоплював період від 1991 до 1998 рр. і передбачав контроль як обмінного курсу, так і грошової маси. Згодом цей період дістав назву "еклектична" стратегія. Від 1998 р. новостворена Рада монетарної політики, яка набула повноважень щодо здійснення грошової політики в державі, почала впроваджувати DIT-стратегію (Direct Inflation Targeting), або прямий контроль над інфляцією. Слід зазначити, що стійкий антиінфляційний напрям, що переважав в польській економіці від початку реформ, об'єднує всі перераховані етапи.
У січні 1990 р. було проголошене внутрішнє конвертування польської валюти (злотого) водночас із встановленням фіксованого обмінного курсу злотого до американського долара. Останнє було необхідне для забезпечення номінального "якоря" грошово-кредитної політики. Однак застосування контрольованого обмінного курсу не виправдало себе в довгостроковому періоді. Основними причинами цього стали реальне зростання злотого і очікування можливого погіршення торгового балансу країни. Відтак у травні 1991 р. Польща відмовилася від фіксованого прив'язування курсу злотого до долара на користь прив'язку до кошика з п'яти валют її головних торгових партнерів. Крім того, проведена девальвація мала перекрити негативні наслідки подорожчання валюти.
Проте цього кроку виявилося недостатньо, і тому в жовтні 1991 р. система фіксованого валютного курсу була замінена на режим плаваючого курсу валюти (Злотий залишився прив'язаним до того самого кошика з п'яти валют). Це рішення було продиктоване тривогою за можливе зниження конкурентоспроможності польського експорту і відсутністю координації між монетарною та фіскальною політикою, остання з яких до того ж не відповідала змінам грошово-кредитної політики, що є необхідною умовою здійснення ефективного контролю над обмінним курсом.
На початку "еклектичного" періоду впровадження паралельного контролювання обмінного курсу і грошової маси (1991 р) органи влади прагнули досягти одночасно двох цілей: дотримати стійкого антиінфляційного напряму і підтримати міжнародні валютні резерви на рівні, достатньому для укладення угоди з членами Лондонського і Паризького клубів. Остання мета була однаково важливою як для зміцнення економіки, так і для зниження темпів інфляції в довгостроковому періоді. Тому реакція НБП на стрімке зростання міжнародних резервів та збільшення пропозиції грошової маси була досить-таки обережною.
У 1994-1995 рр. основним джерелом значного росту міжнародних резервів стало збільшення надлишку поточного балансу. Можна визначити три найважливіші причини цього явища:
* значне зростання експорту (наприклад, у 1994 р. на 24,8%), зумовлене знеціненням реального обмінного курсу (наслідок 8,0% девальвації в серпні 1993 р);
* ріст виробництва;
* надходження завдяки стрімкому зростанню кількості некласифікованих поточних господарських операцій, спричинених здебільшого значними різницями в цінах.
Акумуляція резервів, незважаючи на окремі рішення, прийняті у вересні і листопаді 1994 р. та лютому 1995 р., продовжувала знижувати рівень валютного курсу. Підвищення ліквідності польської банківської системи зумовило зростання пропозиції грошової маси в 1995 р. До того ж впровадження низхідного тиску на номінальні процентні ставки на міжбанківському грошовому ринку спричинило занепокоєння НБП щодо можливого зниження ставок депозитів, встановлених комерційними банками, і послідовного падіння коефіцієнта заощаджень.
Втручання - "чистки" НБП спричинили на першому етапі зміни в здійсненні операцій на відкритому ринку. У другій половині 1994 р. центральний банк розпочав відкритий розпродаж векселів, і зокрема власних. Обсяг "чисток" досяг максимуму в квітні 1996 р., однак згодом, на тлі стабілізації резервного фонду в іноземній валюті, він різко знизився.
Після успішних переговорів з членами Лондонського клубу в лютому 1995 р. були здійснені конкретні кроки щодо збільшення гнучкості обмінного курсу. Метою цього процесу було зниження темпів зростання міжнародних резервів і створення коридору для очікуваного росту злотого. Інше завдання полягало в запобіганні валютному ризику, пов'язаному з припливом капіталу, здебільшого спекулятивного характеру. Зростання злотого мало відбутися без адміністративного тиску з боку НБП, шляхом безпосереднього впливу на ціну іноземних валют.
Це вимагало впровадження більш гнучкого механізму обмінного курсу. У березні 1995 р. офіційні обсяги купівлі та продажу НБП були розширені, що фактично стало поштовхом для ревальвації (підвищення валютного курсу) злотого. У травні того самого року механізм утримання курсу валюти на відносно стабільному рівні був замінений на механізм валютного коридору, спочатку встановленого в межах плюс-мінус 7,0%. За рекомендацією уряду, НБП намагався стримувати зростання злотого в межах коридору, зокрема за допомогою інтервенції на валютних ринках. Таке втручання було необхідним для того, аби дати економічним агентам якийсь час для коригування своєї поведінки напередодні збільшення гнучкості обмінного курсу. Іншою метою стало впровадження умов, сприятливих для встановлення довгострокової рівноваги обмінного курсу. [17]
Різке збільшення пропозиції грошей (понад допустимий рівень) було результатом тривалого припливу міжнародних валютних резервів. Однак це не сприймалось як потенційне джерело інфляційного тиску, оскільки інтенсивний попит на кошти не зменшувався (Однак кількісно визначити грошовий попит виявилося неможливо). Крім того, зростання пропозиції грошової маси випередило зростання номінального ВВП за умов зниження інфляції. Проте в грудні 1995 р. НБП прийняв рішення переоцінити злотий.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
