175885 (626629), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Слід нагадати, що на початку впровадження DIT-стратегії в Нацбанку Польщі бракувало точного аналізу і прогнозів щодо інфляції. Цим пояснюється дискреційний характер тодішньої монетарної політики. Згодом інформація про інфляційні процеси почала нагромаджуватися, що дало змогу монетарним органам прогнозувати свої завдання. Зокрема, в НБП почали створюватися перші реальні моделі інфляції та публікуватися результати досліджень. Однак через нестійкі економічні відносини, типові для перехідної економіки, механізми грошово-кредитної політики ще й досі досліджені недостатньо, приміром не вивчений вплив монетарних імпульсів на зростання цін. Тому до результатів як теоретичних, так і практичних досліджень поки що потрібно ставитися виважено.

На прес-конференціях членів Ради монетарної політики, що відбуваються на постійній основі, оголошуються та пояснюються всі прийняті ними рішення. У червні 1999 р. Радою було започатковано видання Звітів про інфляцію, в першому числі якого висвітлювалися інфляційні процеси попереднього (1998) року. В наступні роки періодичність цього видання зросла, і звіти почали виходити щоквартально. [17]

Отже, підсумовуючи все вищесказане можемо зробити наступні висновки.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку.

Фіксований валютний курс і кредитне нормування були введені ще в перші роки здійснення в Польщі економічних реформ. Якщо взяти до уваги гіперінфляцію, що супроводжувала цей процес, можна вважати подібні кроки навіть більш ніж розсудливими. В наступні роки спостерігалося підвищення гнучкості режиму обмінного курсу, впровадженого водночас зі спробами посилити контроль за грошовими агрегатами. Такий "еклектичний" підхід виявився досить ефективним, незважаючи навіть на зростаючу лібералізацію потоків капіталу, спричинену зацікавленістю закордонних інвесторів польським фінансовим ринком.

Непослідовність "еклектичної" політики стала очевидною після макроекономічної і політичної стабілізації країни та інтеграції її у світові фінансові ринки. На початку 1998 р., водночас із зниженням інфляції майже до одноцифрового рівня, новостворена незалежна Рада монетарної політики вдалася до DIT, аби лібералізувати режим обмінного курсу. Радою був впроваджений режим плаваючого курсу, оскільки на тлі росту дефіциту поточного рахунку він є найбільш ефективним захистом від раптового і непередбачуваного стрибку обмінного курсу. Запобігаючи уповільненню антиінфляційної політики, він сприяє загальному економічному зростанню країни.

Впровадження DIT-стратегії, на нашу думку, було досить своєчасним і вдалим прийомом, особливо, якщо взяти до уваги, що її мета у перехідний період полягала, скоріше, в зменшенні інфляції, аніж у стабілізації цін. За таких умов індекс споживчих цін стає тим параметром, який формує мету і полегшує оцінку виконання грошово-кредитної політики. Цей індекс виявився непостійним внаслідок його чутливості до шоків пропозиції, структурних і адміністративних змін.

Серед інших проблем, що постали перед банківською системою Польщі, можна виокремити ті, що пов'язані з короткою історією розвитку орієнтованої на ринок економіки та зі складом грошової маси, що постійно розвивається. Серйозні проблеми виникали також через недостатньо обмежувальну фіскальну політику і властиві перехідній економіці конструктивні похідні (негнучкий ринок праці, низька конкурентоспроможність товарів).

Вищенаведені фактори утруднили процедуру прогнозування інфляційних процесів у країні, що спричинило зниження ефективності DIT і зменшення довіри до монетарних органів. Однак саме DIT-стратегія стала для монетарних політиків та економічних агентів однозначним і ясним критерієм прийняття відповідних рішень. Це стимулювало реалізацію антиінфляційної політики і спонукало грошово-кредитну політику до відкритості та прозорості.

Реалізації політики зниження темпів інфляції в країні сприяє економічна освіта суспільства (в даному випадку щодо інфляційних процесів).

Таким чином, можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Висновки

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Особливе місце в антиінфляційній діяльності займає державне регулювання валютного курсу. Первісне співвідношення валют різних країн залежить від співвідношення цін на товари, які надходять в обмін. Курс валюти в принципі має бути таким, щоб продавцеві товару було байдуже, за яку валюту його продавати.

При виникненні нестерпної інфляційної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання.

Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їх активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та довіри населення країни до уряду.

Аналізуючи розроблення та реалізацію антиінфляційної політики, застосовуваної в Польщі протягом останнього десятиліття, ми усвідомили, що в економіці країни відбулися значні зміни, передусім перехід від центрально-планової її структури до ринково орієнтованої.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку. Можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори. Зокрема, переглянути бюджет-2007 задля зменшення його дефіциту шляхом скорочення певних видатків. Потрібно здійснити, окрім того, додаткові кроки щодо лібералізації імпорту антиінфляційного спрямування і запровадити жорсткішу монетарну політику (обмежити зростання грошової бази рівнем 30-40 відсотків), а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, стимулювати процентною політикою активізацію заощаджень громадян, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необгрунтованого завищення цін (передусім споживчих), системно працювати над демобілізацією інфляційних очікувань.

Список використаних джерел

1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/под ред. профес., д. э. н. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ им. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. – 416с.

2. Антонов Н.Г. и др. Денежное обращение, кредит и банки. – М.: “Финстатинформ”, 1995. – 272 c.

3. Банківські ставки продовжують падати, панове... // Галицькі контракти. - 2000. - № 16. -С.5.

4. Вітлінський В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. - 2000. - № 1. - С.13 - 16.

5. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.

6. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1997. – 180 с.

7. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. професора Б.С. Івасіва. - К: КНЕУ, 1999. – 404с.

8. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред.В.С. Стельмаха, А.О. Єпіфанова, Н.Т. Гребеника, В.І. Міщенка – К.: КНЕУ, 2001. – 305 с.

9. Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

10. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

11. Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01. 2003 № 436-IV Господарський кодекс України.

12. Кротюк В.Л. Національний банк – центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. – К.: Ін Юре, 2000. – 248 с.

13. Лаврушин О.И. Деньги и кредит. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 448 с.

14. Мережа Internet

15. Микро-, макроэкономика. Практикум. / Под общ. ред. Ю.А. Огибина. – СПб.: “Литература плюс”, “Санкт-Петербург оркестр”, 1994 – 432с.

16. Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

17. Павел Дур'яш, директор департаменту аналізу і досліджень Національного банку Польщі. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК КУРСОВОЇ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ПОЛЬЩІ. http: // economix. com. ua

18. Постанова НБУ від 12.02. 2002 р. № 61 «Положення про депозитарну діяльність Національного банку».

19. Прогноз: інфляція в 2007 році складе 11-13%. http: // www. invest-ua. com/news.

20. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

21. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.

22. Юрчишин В.В. Перспективи довгострокового безінфляційного зростання. // Статистика України, 2005, №1, с.85-89

Доопрацювання

Економіка України була глибоко інфляційною і в складі колишнього СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, а з іншого - спотвореною структурою виробництва (1990 р. в загальному обсязі продукції промисловості питома вага виробництва засобів виробництва становила 69,5%, а виробництва предметів споживання - 30,5%), надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу та базових галузей, надмірною зношеністю основних виробничих фондів (1990 р. - 47,6%), неефективним використанням капітальних витрат, зокрема величезною кількістю об'єктів незавершеного будівництва, та іншими чинниками.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала наявну товарну масу. За допомогою цього засобу, починаючи з середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно «невпинного» зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х pp. кожен 4-й рубель, а 1985 - 90 pp. - кожен 3-й не мав товарного покриття. Відображенням цього було невпинне зростання процесу одержавлення національного доходу. Якщо 1980 р. частка бюджетних видатків у національному доході колишнього СРСР становила 63,7%, то 1985 р. цей показник виріс до 66,8%, а 1990 р. - до 73,5%. Це зростання значною мірою визначалося додатковою емісією грошей.

Однак, попри це, цінова динаміка лишалась відносно стабільною. За даними державної статистики України, 1990 р. індекс роздрібних цін на продовольчі товари становив 111 (1985 - 100), непродовольчі - 108. Така цінова динаміка відображала жорстку систему цінового контролю, що зумовлювала розвиток найбільш деструктивної за змістом притамованої інфляції. її виявом був дедалі більший товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері товарообігу, невпинне зростання цін на «чорному» ринку, зниження ринкового курсу грошової одиниці та інші такого ж гатунку деструктивні процеси.

Аналізуючи це питання, важливо враховувати й те, що розвиток притамованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною економікою. Україна не становила винятку. Поряд із цим розвиток інфляційних процесів в Україні в 1991 - 95 pp. мав і специфічні особливості. Вони пов'язані, насамперед, з непослідовністю економічних перетворень, допущеними помилками в економічній політиці, втратою керованості економікою, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірністю бюджетних видатків.

Інфляційні процеси в Україні на сучасному етапі

Враховуючи динаміку, що склалася, інфляція за підсумками 2006 року може становити 10-11%, навіть у разі підвищення комунальних тарифів і цін на енергоносії.

«Стабільний розвиток сільського господарства і зважена і прогнозована політика уряду щодо подолання негативних наслідків газового шоку і бюджетної політики, а також сприяння загальному позитивному інвестиційному клімату може дати змогу утримати інфляцію в межах 10-11% за підсумками року, навіть за підвищення комунальних тарифів і цін на енергоносії» - відзначив експерт Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Микита Михайличенко.

Він також додав, що після стрімкого уповільнення інфляції за підсумками січня-квітня, в травні зростання споживчих цін на 0,5% можна порівняти з інфляцією за аналогічний період минулого року (0.6%). При цьому, як і передбачалося, істотний вплив на індекс споживчих цін (ІПЦ) мали тарифи природних монополій і ціни на енергоресурси.

Експерт відзначив, що в травні, перш за все, зросли ціни на послуги (з 14.6% до 17.8% в річному вимірюванні) у зв`язку з подорожчанням комунальних послуг (на 8.4%), а також ціни на пальне, що, на думку М. Михайличенка, є результатом зростання світових цін. Ці чинники, у свою чергу, спровокували прискорення порівняно з попереднім роком темпів зростання цін на непродовольчі товари (з 2.5% до 2.7% (травень 2005 р. до травня 2006 р). На рис.1. наочно показані зміни інфляції за рік (травень 2005 - травень 2006)

Рис.1. Iнфляцiя,% (травень 2005 - травень 2006)

М. Михайличенко вважає, що тиск на ІПЦ з боку вищезгаданих чинників найближчим часом збережеться.

Характеристики

Список файлов курсовой работы