163093 (Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компанії), страница 4

Оцінка вартості активів фірми пов'язана з поняттям ризику, що притаманний ринковій економіці. Ризик - це невизначенність в одержанні доходу взагалі або в одержанні того розміру доходу від інвестицій, на який розраховує інвестор. Інвестор має підібрати такий " набір " цінних паперів, який би знижував ризик втрати доходу або одержання надто малого доходу. Ризик дорівнює величині відхилення очікуваного доходу випадкової змінної (тобто дивіденду) від її середнього рівня. Далі здійснюються відповідні розрахунки, мета яких полягає у зіставленні дивіденду і ризику, на основі чого фірми формують свої портфелі із різних видів цінних паперів, які одержали назву ефективних. Ефективність портфеля означає, що за даної структури цінних паперів інвестор одержить очікуваний дохід за мінімального ризику. Підбір цінних паперів здійснюється таким чином, щоб повніше, у більшій сумі були подані папери без значних коливань ринкових цін. На фінансовому ринку обертається один із видів цінних паперів, який без ризику приносить інвестору дохід наперед відомого рівня. Такими цінними паперами є державні облігації, дохід по яким фіксований і гарантований доходами державного бюджету. В даному випадку інвестор є захищеним від ризику, він заздалегідь знає, що одержить той відсоток річних, який зазначений в облігації.

Ризик може бути систематичний і несистематичний. Систематичний ризик цінних паперів є частиною загального ризику, який залежить від загального стану економіки. Він виникає для всіх учасників господарського процесу, тобто для всіх фірм, і зумовлений динамікою інвестицій, оборотом зовнішньої торгівлі, змінами податкової політики та інших факторів, що не залежать від фірми. Він спричинений функціонуванням економічної системи і впливає на неї. Від цього ризику неможливо позбавитися шляхом диверсифікації цінних паперів, тобто підбору оптимального портфеля.

Несистематичний ризик цінних паперів є ризиком для даного інвестора. Тому його можна подолати шляхом правильної політики в галузі інвестицій у цінні папери. Формування " ефективного портфеля " цінних паперів знизить ризик, оскільки, якщо один вид цінних паперів не принесе доходу, то інший вид забезпечить високий доход і т. д. Диверсифікація цінних паперів дає змогу знизити невизначеність в одержанні доходу.

В. Шарт розробив теорію ринку капіталів, або " цінову модель ринку капіталів ". Згідно з цією теорією, співвідношення між ризиком і доходом формується на кожну акцію. Основна ідея полягає в тому, що амплітуда коливань висоти доходів на цінні папери визначає ризик. Якщо спостерігається неістотне коливання очікуваних доходів певних акцій, то інвестування в них є неризикованим. І, навпаки, цінні папери з доходами, які значно відхиляються від очікуваного рівня є ризикованими.

В основу стратегічного фінансового управління має бути покладено управління несистематичним ризиком і ретельне вивчення систематичного ризику. Індивідуальний ризик певних активів (тобто інвестицій у цінні папери) може бути скорочений шляхом диверсифікації. Можливість згладити несистематичний ризик або уникнути його розглядається як своєрідна компенсація за вимушений систематичний ризик. Як показує графік на малюнку 8, специфічний (диверсифікований) ризик фірми має тенденцію до зниження в міру зростання кількості акцій, що знаходиться у портфелі інвестора. Згідно з даними американської статистики за останні роки середнє квадратичне відхилення портфеля цінних паперів становило 28 % , ринковий ризик - 15,1 % . У тому випадку, коли інвестор має у своєму портфелі понад 1,5 тис. акцій, несистематичний (портфельний) ризик практично ліквідується.

М ал. 8 Співвідношення між ринковим та портфельним ризиком

Доход на оплачений акціонерами капітал з використанням цінової моделі ринку капіталів визначається за формулою:

k = R_f + [ E (R_m) - R_f ]

де: k - доход на оплачений капітал, грн. ;

R_f - ставка доходу без ризику ;

- систематичний ризик ;

E (R_m) - очікуваний доход, грн.

Формула показує, що очікуваний акціонерами доход від вкладень у цінні папери корпорацій дорівнює ставці доходу на цінні папери без ризику плюс систематичний ризик інвестицій, помножений на премію ринкового ризику. Розглянемо показники моделі і методи їх вирахувань.

R_f - ставка доходу на цінні папери, що не мають систематичного ризику, визначається шляхом вибору державної облігації, випущеної на певний строк. Ідеальною облігацією у цьому відношенні є 30 - тиденний скарбничий вексель, проте в літературі можна " зустріти " думку, що, можна використовувати довгострокові урядові облігації, це стосується, насамперед довгострокових інвестицій.

Застосування довгострокових облігацій, що не мають ризику, відображатиме довгострокові тенденції на ринку капіталів. Деякі дослідники вважають, що строки цінних паперів без ризику необхідно узгоджувати з відповідними строками інвестицій фірми. Для цієї мети пропонуються державні облігації строком на 3 ... 5 років, які враховуватимуть інфляцію. Вибір строків облігацій без ризику не матиме великого значення, якщо доходи значним чином не зростають. Якщо ж крива доходів повзе вгору, то використання облігацій з тривалішими строками збільшуватиме загальний рівень очікуваного доходу. І, навпаки, при зниженні кривої доходу триваліші строки знизять загальний рівень очікуваного доходу.

- систематичний ризик показує ризикованість вкладень у цінні папери в умовах ринкового ризику в цілому. Систематичний ризик визначається за формулою:

cov (k,R_m) G_k

= =

Var (R_m) G_m

де: - кореляція між доходами від цінних паперів і ринковою ставкою доходу;

G_k - середнє квадратичне відхилення доходу від цінних паперів;

G_m - середнє квадратичне відхилення ринкового доходу;

cov (k,R_m) - коваріація акції щодо решти ринку;

var (R_m) - дисперсія доходу ринку.

Коефіцієнт коваріації й дисперсії використовується для виміру відхилення доходу, який приносить певна акція або портфель акцій стосовно доходу на ринку капіталів. Якщо доход на вкладений в акцію капітал дорівнює + 1,0 тобто дана величина добре корелюється з рухом ринкового доходу, то відносний ризик вкладення коштів у цю акцію залежатиме від дисперсії доходу ринку. Отже інвестиції в акції з тим самим ступенем ризику, як і на ринку капіталу в цілому матимуть систематичний ризик = 1,0 . Якщо ж вкладання в акції, що розглядаються будуть менш ризикованими ніж на ринку капіталів в цілому, то їхній систематичний ризик буде менше І, навпаки, якщо вкладання будуть більш ризикованими, ніж на ринку в цілому, то їхній систематичний ризик () буде більший за Ринковий ризик, вимірюється коефіцієнтом , який являє собою індекс нестійкості ціни акції даної корпорації по відношенню до всього ринку.

Очікуваний дохід ринку капіталів E (R_m) відображує його кон’юнктуру, тобто попит і пропозицію фінансових ресурсів на дану дату (час). Визначення цього показника в нинішній час потребує врахування знецінення грошей, тобто інфляції. Одним із способів визначення впливу інфляції є вирахування очікуваної інфляційної премії під час одержання доходу за ринковою відсотковою ставкою.

R_m = R_m + = R_m + (R_т - R_т)

де: - очікувана інфляційна поточна премія;

R_m - середня фактична ставка ринкового доходу;

R_т - поточна номінальна ставка доходу на цінні папери зі строком Т ;

R_m - середня реальна ставка доходу на цінні папери зі строком Т

Формування портфеля цінних паперів здійснюється після того, як конкретизовані цілі інвестиційної стратегії, визначені пріоритетні цілі формування інвестиційного портфеля. Формування портфеля здійснюється послідовно в розрізі двох видів: 1) акцій та інвестиційних сертифікатів; 2) облігацій і ощадних сертифікатів.

1. При відборі у портфель, який формується цінних паперів окремих видів акцій і інвестиційних сертифікатів враховують наступні основні фактори:

Тип інвестиційного портфеля, який формується у відповідності з його ціллю. В процесі типізації використовують три основних типи: портфель росту; портфель доходу; консервативний підхід.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів компанії. Така диверсифікація може носити галузевий та регіональний характер. За критеріям західних спеціалістів мінімальній вимозі диверсифікації портфеля відповідає включення в нього не менш ніж 10 видів акцій різних емітентів.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними компаніями.

5. Розмір комісійних послуг по придбанню та реалізації фондових активів. В залежності від числа посередників, рівня ліквідності може змінюватися розмір комісійних послуг по операціям з окремими акціями.

II. При відборі до портфеля, що формується цінних паперів окремих видів облігацій і ощадних сертифікатів враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, який формується згідності з його ціллю. В порівнянні з акціями, облігації і ощадні сертифікати є менш ризикові інструменти фондового ринку, тому їх можливості у формуванні портфелів цінних паперів агресивного типу обмежені. В той же час при формуванні середньоризикових і консервативних портфелів частка цих інструментів може бути збільшена.

2. Рівень позичкового процента (депозитної ставки) і його тенденція. Між цими показниками і рівнем доходності облігацій існує зворотня залежність, тому при формуванні портфеля цих фондових інструментів потрібно бути впевненим у тому, що рівень депозитної ставки не зросте.

3. Необхідність диверсифікації інструментів портфеля. Враховуючи те, що діапазон несистематичних ризиків по цьому виду фондових активів порівняно невеликий, диверсифікація може бути зведена до формування портфеля з 3 ... 5 різноманітних інструментів.

4. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. По цьому виду активів управління ліквідністю портфеля значно полегшено чітко граничним періодом їх користування. В зв’язку з цим самим простим варіантом забезпечення високої ліквідності цього портфеля є його формування за рахунок переважно короткострокових облігацій і ощадних сертифікатів. При необхідності забезпечення додаткової гарантії ліквідності, перевагу потрібно надавати ощадним сертифікатам, які емітент повинен викупати в будь - який час (з втратою визначеного доходу для інвестора).

5. Рівень оподаткування доходів за окремими фондовим активам. На відміну від акцій, за яким ставка оподаткування є незмінною, за облігаціям окремих видів (державним облігаціям) можуть бути встановлені визначені податкові пільги.

Інвестиційний менеджмент потребує здійснення різних фінансово - економічних розрахунків, пов’язаних з рухом грошових коштів в різні періоди часу. Головну роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. Концепція такої оцінки базується на тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку в якості якої виступає норма позичкового проценту. В процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні і поверненні звичайно використовують два основних поняття: майбутня вартість грошей і їх теперішня вартість.

Майбутня вартість грошей являє собою суму інвестованих коштів, в яку вони перетворяться через визначений період часу з урахуванням визначеної ставки процента. Визначення майбутньої вартості грошей пов’язано з процесом нарощення цієї вартості, він являє собою поетапне збільшення суми вкладу шляхом приєднання до першопочаткового його розміру суми проценту. Ця сума розраховується по процентній ставці. В інвестиційних розрахунках процентна ставка використовується не тільки як інструмент нарощення вартості грошових коштів, а і в більш широкому розумінні як вимірювач ступеня доцільності інвестиційних операцій.

Теперішня вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових надходжень, приведених з урахуванням визначеної ставки проценту (дисконтної ставки) до теперішнього періоду. Визначення теперішньої вартості грошей пов’язано з процесом дисконтування цієї вартості. Цей процес являє собою операцію зворотню нарощенню при обумовленому кінцевому розмірі грошових коштів. В цьому випадку сума процента (дисконту) грошових коштів вираховується з кінцевої суми (майбутньої вартості) грошових коштів. Така ситуація виникає тоді коли необхідно визначити скільки коштів потрібно для інвестування сьогодні, щоб за визначений період часу отримати обумовлену їх суму. При проведенні фінансово - економічних розрахунків, пов’язаних з інвестуванням коштів, процеси нарощення і дисконтування коштів можуть бути здійснені як за простими так і за складними процентами. Прості проценти використовуються, як правило, при короткостроковому інвестуванні, а складні при довгостроковому.