163093 (624157), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Регулювання умов здійснення інвестицій за межами держави покладено на Національний банк України. Згідно з діючими нормативними актами встановлені такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:
- резиденти можуть здійснювати інвестиції за кордонами України шляхом участі в підприємствах, які створюються разом з іноземними юридичними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність таких підприємств повністю; створення за кордоном підприємств, які повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філіалів та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків;
- інвестиції за кордон здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих і відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Для цього заборонено використання запозичених коштів;
- всі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їх суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;
- всі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди і т. п.) отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зачисленню на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкової продажі валютних надходжень і використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності;
5. Мета та цілі інвестиційного управління
Інвестиційний менеджмент являє собою процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії (фірми). Основною метою інвестиційного менеджменту являється забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної компанії (фірми) на окремих етапах її розвитку. В процесі реалізації цієї мети інвестиційний менеджмент направлений на вирішення таких важливих задач:
1. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної економічної діяльності. Стратегія розвитку будь - якої компанії і фірми з моменту їх створення являє собою постійний економічний ріст за рахунок збільшення обсягів діяльності. Це економічне зростання здійснюється в, першу чергу, за рахунок інвестиційної діяльності, в процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії. Між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічного розвитку компанії існує прямий зв’язок.
2. Забезпечення максимуму прибутків від інвестиційної діяльності. Прибуток являється основним показником, який характеризує результати не тільки інвестиційної, а і всієї господарчої діяльності компанії. Однак для цілей економічного розвитку компанії потрібен не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в її розпорядженні після сплати податків та обов’язкових платежів. Тому при наявності альтернативних рішень в напрямках інвестування потрібно з решти рівних умов вибирати ті, які забезпечують в кінцевому результаті найбільшу суму чистого прибутку з розрахунком на вкладений капітал.
3. Забезпечення мінімуму інвестиційних ризиків. При визначених незадовільних умовах ці ризики можуть визвати втрату не тільки прибутку і доходу від інвестицій, а й частини інвестованого капіталу. Тому при прийнятті управлінських рішень, пов’язаних з реалізацією окремих інвестиційних проектів, необхідно значно обмежити інвестиційні ризики і пов’язані з ними фінансові втрати.
4. Забезпечення фінансової стійкості компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність пов’язана з вкладанням фінансових ресурсів у великих розмірах і, як правило, на довгостроковий період. Це призводить до зниження платіжоспроможності компанії, несвоєчасного виконання платіжних обов’язків перед партнерами, державним бюджетом, тобто складання початкових умов, які можуть призвести до банкротства. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів часто здійснюється за рахунок залучення значних запозичених коштів. Різке підвищення частки запозичених коштів в активах компанії може призвести до зниження фінансової стійкості в довгостроковому періоді. Тому формуючи джерела інвестиційних ресурсів, потрібно наперед прогнозувати, як це відобразиться на фінансовій стійкості компанії.
5. Пошук шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені на реалізацію інвестиційні програми повинні бути виконані як можна скоріше, виходячи з наступних причин: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку компанії в цілому; крім того, чим скоріше реалізована інвестиційна програма, тим скоріше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку від інвестиційних і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм зменшує строки використання кредитних ресурсів; швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зменшенню інвестиційних ризиків.
Всі перераховані задачі інвестиційного менеджменту тісно пов’язані між собою. Так забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуто з одного боку за рахунок підбору високодоходних інвестиційних проектів, а з другого - за рахунок реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. В свою чергу максимізація доходів від інвестицій, як правило, пов’язана із значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, а отже ці показники повинні бути оптимізовані між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків виступає одночасно важливою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
З урахуванням системи задач, які стоять перед інвестиційним менеджментом, визначаються його функції (малюнок 5). Основними функціями інвестиційного менеджменту являється:
1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку. В процесі реалізації цієї функції досліджуються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і розрізі окремих форм інвестицій; аналізується кон’юнктура ринку і фактори, які її визначають; складається прогноз кон’юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов’язаних з діяльністю компанії.
2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності компанії. В процесі реалізації цієї функції, виходячи із загальної стратегії економічного розвитку компанії і прогнозу кон’юктури інвестиційного ринку, формується система цілей інвестиційної діяльності і основні її напрямки на довгостроковий період.
3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії. В процесі реалізації цієї функції прогнозуються загальні потреби в інвестиційних ресурсах, необхідних для реалізації розробленої інвестиційної стратегії на окремих етапах її здійснення; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань та інших); виходячи з ситуації на грошовому ринку (перш за все норми судного проценту) визначається доцільність залучення запозичених коштів. В процесі оптимізації структури джерел, інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і запозичених ресурсів, а також диверсифікація запозичених джерел інвестування по окремим кредиторам і потокам майбутніх платежів з метою запобігання зниження фінансової стійкості і платоспроможності в майбутньому періоді.
4. Пошук та оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів та відбір найбільш ефективних. В процесі реалізації цієї функції вивчаються наявні пропозиції на інвестиційному ринку; відбираються для вивчення інвестиційні проекти, найбільш відповідні фінансовій стратегії компанії; проводиться їх експертиза; по кожному інвестиційному проекту розраховується рівень дохідноcті та інші показники економічної ефективності .
5. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найбільш ефективних з них. В процесі реалізації цієї функції розглядається попит цих інструментів на ринку; оцінюються окремі показники їх економічних якостей; проводяться розрахунки їх реальної ринкової вартості; відбираються найбільш ефективні з них. Основу таких фінансових інструментів складають акції та інші цінні папери (« фондові інструменти »).
6. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка за критеріями доходності, ризику і ліквідності. На першому етапі формування інвестиційного портфеля оптимізуються пропорції між реальними та фінансовими інвестиціями в цілому; на другому етапі - в розрізі кожної з форм підбираються найбільш ефективні (по співвідношенню дохідності і ризику) інвестиційні проекти (фінансові інструменти для інвестування). На третьому етапі оцінюється дохідність портфеля.
7. Поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. В процесі реалізації цієї функції для забезпечення оперативного управління сформованим інвестиційним портфелем розробляються різні види поточних планів, серед яких найбільш важливу роль відіграють календарні плани реалізації окремих інвестиційних проектів та бюджети цих проектів.
8. Організація моніторингу окремих інвестиційних програм і проектів. В процесі реалізації цієї функції формується система первинних показників, пов’язаних з реалізацією кожної інвестиційної програми і окремих інвестиційних проектів; визначається періодичність збору і аналізу інформації; виявляються причини відхилень від намічених строків, об’ємів, ефективності і т.п. у інвестиційних проектах, які реалізуються.
9. Підготовка рішень про своєчасний вихід із неефектифних інвестиційних проектів (продажу окремих фінансових інструментів) і реінвестування капіталу. Внаслідок зміни кон’юнктури інвестиційного ринку, фінансового стану компанії, прорахунків у формуванні інвестиційного портфеля та інших факторів фактична або очікувана ефективність окремих інвестиційних проектів (фінансових інструментів) може бути набагато менше розрахункової. В такому разі приймається рішення про вихід із таких інвестиційних проектів (продажу окремих фінансових інструментів) і визначаються форми цього виходу (реалізація, акціонування і т.д.). Відповідно відбувається корегування інвестиційного портфеля шляхом підбору інших інвестиційних проектів або фінансових інструментів, в залежності від того куди реінвестується капітал.
6. Формування і оцінка інвестиційного портфеля компанії
Сучасна інвестиційна діяльність безпосередньо пов'язана з «портфельною теорією». Вона базується на тому, що більшість інвесторів вибирають для своєї інвестиційної діяльності більше ніж один об’єкт реального чи фінансового інвестування, тобто формують визначену сукупність об’єктів. Цілеспрямований підбір таких об’єктів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.
Інвестиційний портфель являє собою ціленаправлено сформовану сукупність об’єктів реального та фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в середньостроковому періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією компанії. Головною метою формування інвестиційного портфеля компанії є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів та фінансових інструментів. З врахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля компанії. До числа основних цілей можуть бути віднесені:
1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу. Реалізація цієї цілі дозволяє забезпечити ефективну діяльність компанії в довгостроковій перспективі. Так як формування інвестиційного портфеля підпорядковано розробленій інвестиційній стратегії і є формою її реалізації в середньостроковому періоді, то дану мету можна розглядати як пріоритетну.
2. Забезпечення високих темпів зростання доходу. Так як здійснення інвестиційної діяльності потребує мобілізації значних фінансових ресурсів, в тому числі і запозичених, при формуванні інвестиційного портфеля потрібно забезпечити включення в нього проектів з високою поточною дохідністю, які забезпечують підтримку постійної платоспроможності компанії. Крім того частина поточних доходів компанії (фірми) може бути капіталізована в цілях підтримки оптимальної структури інвестиційного портфеля.
3. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Окремі інвестиційні проекти, особливо, які забезпечують високі темпи росту доходу, можуть мати високий рівень ризику, однак в рамках інвестиційного портфеля в цілому цей рівень повинен мінімізуватися в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності. В процесі мінімізації загального рівня ризиків по інвестиційному портфелю основну увагу треба приділяти мінімізації ризику втрати капіталу, а потім мінімізації втрати капіталу доходів. Крім того, ризик по інвестиційному портфелю повинен бути під контролем.
4. Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. З метою досягнення ефективного управління інвестиційним портфелем, забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу в більш вигідні проекти визначена частина інвестиційного портфеля повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності інвестиційного портфелю визначається інвестиційним кліматом в державі, динамікою кон’юнктури інвестиційного ринку та специфікою інвестиційної діяльності компанії (фірми).
Ріст капіталу і ріст доходів знаходяться в прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель високодохідних інвестиційних проектів, а також проектів, які забезпечують значний приріст капіталу в довгостроковому періоді. Основні цілі формування інвестиційного портфеля можуть бути покладені в основу показників, які розробляються компанією. Так, при формуванні інвестиційного портфеля кожна компанія може встановлювати прийнятні для неї нормативні значення мінімальних темпів росту капіталу; мінімального рівня поточної дохідності; максимального рівня інвестиційного ризику; мінімальну по капіталоємкості частку високоліквідних інвестиційних проектів.
Типізація інвестиційних портфелів за видами пов’язана перш за все з напрямком і об’ємом інвестиційної діяльності компанії. Портфель реальних інвестицій проектів формується, як правило, компаніями і фірмами, які здійснюють виробничу діяльність, для забезпечення свого розвитку. Він формується за рахунок реального інвестування всіх видів. Портфель цінних паперів формується, як правило, інституціональними інвесторами - інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, трастовими фірмами і т.п. Портфель решти об’єктів інвестування доповнює інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад: валютний портфель; депозитний портфель і т.п.). Сукупний інвестицій портфель компанії може формуватися на базі лише одного з перерахованих видів портфелів або включати ряд (можливо і весь комплекс) цих видів.
Типізація інвестиційних портфелів по пріоритетним цілям інвестування пов'язана перш за все з реалізацією інвестиційної стратегії компанії. Портфель росту формується в основному за рахунок об’єктів інвестування, які забезпечують досягнення високих темпів росту капіталу (при високих рівнях ризику). Портфель доходу формується в основному за рахунок об’єктів інвестування, які забезпечують досягнення високих темпів росту доходу (рівень ризику також високий). Консервативний портфель формується в основному за рахунок об’єктів інвестування з середнім, а інколи і мінімальним значенням рівня ризику.
Портфель реальних інвестиційних проектів має ряд особливостей, які відрізняють його від інших інвестиційних портфелів. Формування і реалізація портфеля реальних інвестиційних проектів забезпечує високі темпи розвитку компанії, створює додаткові робочі місця, формує високий імідж і державну підтримку інвестиційної діяльності. Цей вид портфеля є найбільш капіталоємкім, найменш ліквідним, більш ризиковим в зв’язку з довгим терміном реалізації, а також найбільш важким і працемістким в управлінні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
