163093 (624157), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Все більший вплив на інвестиційну діяльність здійснюють небюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування інвестицій. Було створено державний інноваційний фонд для фінансування і матеріально - технічної підтримки заходів по забезпеченню розвитку та використанню досягнень науки і техніки. Кошти цього фонду використовуються для фінансування галузевих і міжгалузевих науково - дослідних і дослідно-конструкторських робіт, заходів з освоєння нових технологій, виробництва нових видів продукції. Обов’язкові відрахування в Державний інноваційний фонд підприємств встановлені у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за минулий місяць (без податку на додану вартість).

Необхідно зазначити, що суми обов’язкових відрахувань підприємств, організацій та установ в інноваційний фонд відносяться на витрати виробництва, тобто на собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

3. Класифікація інвестиційних проектів

1. За об’єктом вкладених коштів:

а) реальні інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в реальні активи, як матеріальні так і нематеріальні (інколи вкладання коштів в нематеріальні активи пов’язано з науково - технічним прогресом і характеризуються як інноваційні інвестиції);

б) фінансові інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значну частину займає вкладання коштів в цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції - дають можливість безпосередньо інвестору брати участь у виборі об’єкту інвестування і вкладання коштів. Пряме інвестування використовують в основному підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об’єкт інвестування і добре ознайомлені з механізмом інвестування;

б) непрямі - інвестування здійснюється за допомогою інвестиційних чи фінансових посередників. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і згодом управління ним. В цьому разі вони придбають цінні папери, випущені інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками, а посередники зібравши у такий спосіб кошти вибирають найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в керівництві ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування:

а) короткострокові інвестиції - вкладання капіталу на строк не більше ніж один рік (наприклад, короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів та інше);

б) довгострокові інвестиції - вкладання капіталів на строк більше ніж один рік. В практиці крупних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: до 2 років, від 2 до 3 років, від 3 до 5 років, більш ніж 5 років.

4. За формами власності інвесторів:

а) приватні інвестиції - вкладання коштів громадянами, а також підприємствами не державних форм власності, перш за все колективної;

б) державні інвестиції - вклади, які вносяться центральними і місцевими органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів, внебюджетних фондів і запозичених коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і запозичених коштів;

в) іноземні інвестиції - вкладання здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

г) спільні інвестиції - вкладання коштів суб’єктами даної країни і іноземними громадянами.

5. За регіональною ознакою:

а) інвестиції в середині країни - вкладання коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни;

б) інвестиції за кордоном - вкладання коштів в об’єкти інвестування, розташовані поза межами території даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших держав; акцій зарубіжних компаній, облігацій інших держав та інше).

4. Правова база інвестиційної діяльності

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівні права в здійсненні цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види і об'єми інвестицій; можуть самостійно на договірній основі залучати будь - яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом організації торгів та конкурсів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції, і торгові операції на території України.

Разом з правами інвесторів законодавство встановлює і їх обов'язки. Так, інвестор повинен подавати фінансовим органам декларацію про об'єми та джерела здійснюваних ним інвестицій; отримувати необхідні дозволи або узгоджувати свої дії з відповідними державними органами і спеціальними службами; отримувати висновки експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних, санітарно - гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; отримувати ліцензії на виконання спеціальних видів робіт, які потребують атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності повинні дотримуватись державних стандартів та норм; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недоброякісної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, регулюючих інвестиційну діяльність, є однією з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. На сьогодні правова система України складається більш ніж з 100 законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них потрібно в першу чергу зазначити Закон України " Про інвестиційну діяльність ", Декрет Кабінету Міністрів України " Про режим іноземного інвестування ", Закон України " Про цінні папери та фондову біржу ", які складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність в різних формах.

Регулювання сфер та об'єктів інвестування визначають загальні вимоги до їх вибору, а також формують найбільш пріоритетні напрямки інвестування. Діючим законодавством визначено, що об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь - яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково - технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування за виключенням випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об'єкти, використання яких суперечить вимогам санітарно - гігієнічних, радіаційних, екологічних та інших норм встановлених законодавством, а також у ті, які порушують права і інтереси громадян, юридичних осіб та держави. Заохочуючи інвестування в усіх сферах і галузях економіки, держава в програмі залучення іноземного капіталу визначає пріоритетні об'єкти цього інвестування. Згідно з цією програмою пріоритетними сферами інвестування, є підприємства :

- агропромислового комплексу;

- легкої промисловості;

- лісопромислового комплексу;

- машинобудування;

- медичної промисловості;

- металургійного комплексу;

- паливно-енергетичного комплексу;

- транспортної інфраструктури;

- зв'язку;

- хімічної та нафтохімічної промисловості;

- соціальної інфраструктури.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує направлення інвестицій в пріоритетні сфери економіки шляхом встановлення податкових ставок та пільг. Так, основна ставка податку на доходи підприємств встановлена в розмірі 30 %. В той же час підприємства та організації агропромислового комплексу по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва обкладаються податком 11 %, діапазон ставок податку на дохід, який становить від 11 до 75 % , є регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги і проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано в відповідних законодавчих актах, але воно не отримало широкого практичного застосування у зв'язку з важким фінансовим становищем в країні. Так, законом " Про інвестиційну діяльність " передбачено надання фінансової допомоги в вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри фінансової допомоги визначаються кожний рік в процесі затвердження Державного бюджету. Що стосується проведення відповідної кредитної політики, то можна зазначити, що пільгові кредити останнім часом були направлені на розвиток, переважно, підприємств агропромислового комплексу. Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні передбачає також надання податкового кредиту на пільгових умовах на ті види податків, які сплачуються в перші три роки існування підприємства з іноземними інвестиціями, однак ця пільга надається тільки підприємствам агропромислового комплексу і підприємствам по виробництву телерадіоапаратури та електропобутових приладів

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики на сьогодні отримало практичну реалізацію. Ця політика проводиться шляхом надання права здійснення прискореної амортизації для окремих галузей економіки, елементів основних фондів, видів обладнання. Розроблений і затверджений порядок застосування норм прискореної амортизації машин і обладнання під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання підприємства встановлюють самостійно на період до 10 років. Так як амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу обкладання податку на дохід, а з іншого в більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду, які потім можуть бути направлені на нове інвестування.

Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має деякі особливості. Правову основу цього регулювання складають закони України " Про цінні папери та фондову біржу ", " Про господарські товариства " , Указ Президента " Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії " та інші.

Законодавчі та інші нормативні акти, які діють в цій області, визначають види цінних паперів, які випускаються в Україні, порядок їх обертання, вимоги до емітентів, форми і способи реалізації окремих фінансових інструментів на первинному та вторинному фондовому ринку, порядок державного контролю за випуском і обігом цінних паперів і діяльністю фінансових посередників.

Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. Згідно з діючим законодавством України державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі в питаннях відповідності екологічним та санітарно - гігієнічним вимогам. У випадку необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів та програм може виконуватись експертними комісіями, утвореними Верховною Радою України. Окремі вимоги надаються для експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, за якими інвестори претендують на отримання додаткових податкових, митних та інших пільг. Поряд з приналежністю до пріоритетних сфер економіки такі інвестиційні проекти повинні сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, сприяти впровадженню перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енерговитрат на одиницю виробленої продукції, бути конкурентоздатними на міжнародних ринках.

Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Перш за все, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам, в тому числі іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, який виключає використання способів дискримінаційного характеру, направлених на заборону управлінням інвестиціями, їх використання та ліквідацію. Законодавством передбачені умови і порядок вивозу вкладених цінностей та результатів інвестування. Важливою законодавчою гарантією є те, що інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані. Ці міроприємства можуть бути використані лише на основі законодавчих актів України, з компенсацією інвестору в повному обсязі всіх збитків, пов'язаних із закінченням інвестиційної діяльності, включаючи втрачену вигоду і моральні збитки. " Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків , включаючи втрачену вигоду і моральні збитки, яких їм було завдано внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до чинного законодавства України... "

Характеристики

Список файлов курсовой работы