160671 (Джерела фінансування виробничих інвестицій підприємств), страница 6

За даними Національного банку України, кількість банків, які мають ліцензію і розташовані на території України, на 1.04.04 становила 156. Кількість банків за участю іноземного капіталу – 18. Найбільші обсяги довгострокового кредитування припадали на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами, послуги з ремонту (31,4%), обробну промисловість (21,8%), сільське господарство, мисливство та лісове господарство (5,5%), операції з нерухомістю, здавання під наймання та послуги юридичним особам (4,8%), транспорт (7%).

Тобто напрями фінансових потоків є не корегованими державою і не збігаються з визначеними провідними напрямами розвитку економіки.

Висновок

Здійснений аналіз фактичного і статистичного матеріалів дав змогу визначити недоліки формування інвестиційно-інноваційних систем в Україні (нескорегованість інтересів держави та інвестиційного капіталу, непрофесійність у декларуванні ВЕЗ і ТПР, невизначеність стратегії розвитку України як держави в цілому) та шляхів залучення капіталовкладень.

Сфери зацікавленості іноземного капіталу в Україні не збігаються зі сферами інтенсивного розвитку держави. Приділяючи увагу залученню іноземних інвестицій, держава повинна підтримувати свої стратегічні пріоритети, використовуючи світовий досвід і провідну наукову думку. Якщо не покладати на розвиток БЕЗ та ТПР надмірних сподівань, а використовувати їх за прямим призначенням – відпрацювання моделі відкритої економіки, вивчення інтересів світового капіталу та інтеграції у світову економіку, – то цей метод залучення коштів стане одним із важливих економічних факторів керування державою.

Визначивши шляхом порівняння напрямів розвитку ВЕЗ та ТПР України кількісні параметри інвестицій у підприємства різних форм власності та галузі господарства, можна зробити такі висновки:

1. Україна на сьогодні є територією перерозподілу інвестованих коштів на користь третіх держав.

2. Іноземний капітал на території України цікавлять промисловість (як сировинна база), торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я.

3. Ці сфери інвестиційної привабливості не збігаються зі сферами пріоритетного інноваційного розвитку України.

4. Території розташування об'єктів інвестицій вимагають перспектив збуту продукції.

5. Розташування ВЕЗ та ТПР в Україні не відповідає тенденціям

створених світових шляхів міграції галузевих капіталів.

6. Динаміка формування центрів світового розвитку може або зацікавити іноземний капітал в Україні як одному зі шляхів міграції капіталу, або залишити її осторонь світових інвестиційних процесів.

Оскільки іноземний капітал ставить за мету панування на обраній території і безпосередній вплив на її розвиток, держава – об'єкт інвестування перш за все повинна визначитися у своїх стратегіях розвитку і чітко означити межі іноземного впливу на свою діяльність, і лише після цього визначати методи залучення інвестицій – шляхом створення ВЕЗ, СП, продажу майна чи фінансового або техніко-технологічного кредитування.

З проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, зосереджуються в сфері основного виробництва. Відсутність розвитий сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.

Глобальні народногосподарські пропорції формуються на основі визначеної галузевої структури інвестицій. В даний час, в Україні, високий питому вагу займають сировинні галузі, а також виробництво проміжного продукту. У нинішній період завдання полягає в тім, щоб із проміжного продукту робити більше готових засобів праці і предметів споживання. Проведений аналіз показав, що останнім часом велика частина інвестиційних ресурсів концентрується в промисловості. Разом з тим, спостерігається істотне ослаблення інвестиційної діяльності в таких найважливіших галузях народного господарства як сільське господарство і будівництво. Логічно, в умовах зростаючої економіки, галузева структура інвестицій повинна змінюватися таким чином, щоб у ній підвищувалася частка тих галузей, де більш висока капіталовіддача. Якщо виходити з цього показника, то можна зробити висновок, що в даний час, пріоритетними напрямками інвестиційної політики держави повинна стати визначена переорієнтація капіталовкладень на користь інвестиційних галузей і сільського господарства, але це лише загальний висновок, тому що усередині кожної галузі є свої підгалузі і різні підприємства з неоднаковою ефективністю виробництва, тому пріоритетний розвиток самих прогресивних з них може зробити вирішальний вплив на поліпшення економічної ситуації в галузі в цілому.

Сформовану в даний час в Україні галузеву структуру інвестицій, не можна вважати оптимальної, тому що вона постійно відтворює далеко не зроблену галузеву структуру економіки в цілому. Для подолання подібного положення, першорядне значення має розвиток ринкових відносин, становлення приватного підприємництва, насамперед, у сферах фінансової і виробничої інфраструктур, в області надання послуг виробничого і споживчого характеру, приватизації підприємств побутового обслуговування і становлення ринкових форм інвестування галузей цих сфер.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

• поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

• зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;

• пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоемкости виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла

• інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

• збалансованість інвестиційного циклу.

Зміна ситуації у світовому господарстві впливає на політику управління державою і вимагає адекватного реагування на ці зміни. Важливим фактором успіху України на сьогодні повинно стати вміння кадрового потенціалу швидко адаптуватися до інноваційного середовища з використанням мінімальних інвестиційних запозичень, а розробка і реалізація інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України сфокусує її інноваційну політику на інтересах як держави в цілому, так і громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми економіки №2 (20), 2005 с. 36–39

2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хлопчин М.І. Економіка підприємств. Навч. посібник. – Львів: «Сполом», 2000. С. 128–138

3. Вахтенко Т. Теоритичні засади регулювання руху капіталів // Економіка України. – 2001 – №8

4. Глухов В.В. Экономика малого предприятия. – М.: Смолин плюс 2000.

5. Загородний А., Сліпушко Т. Словник банківських термінів. – К.: Аконіт, 2000.

6. Закон України від 3.04.03 №672-IV «Про інвестиційну діяльність» // Додаток до «Вісника НБУ». – 2003. – №5. – C. 3–5.

7. Краснов В. Український ринок капіталів // Вісник НБУ. – 2001. – №2. С. 35–37

8. КузнецоваН.П. Экономический рост: история и современность.-М., 2001.с. 144

9. Макаренко І.П. Проблеми становлення інноваційної політики в Україні.-К.:УІДНСІР. – 2004.-с. 123

10. Пересада А. Інвестиційний процес в Україні. – К., 1998.

11. Покропівний С.Ф. Економіка підприемства. Підруч. – К. – 2000. С. 178–195.

12. Примак Т.О. Економіка підприємств. – К.: МАУП 1999. С. 83–91

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік. К. Техніка, 2004, с. 273–277.

14. Підлісна О. // Економіст №4 (4), 2005 с. 80–83

15. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 1999. – с. 288 – 302;

16. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств:Підручник. – К.:КНЕУ. 2000;

17. Покропивний С.Ф.Підприємництво: стратегія, організація, ефективність.с. 352

18. Поліщук О.В. Планування результативної діяльності підприємства;

19. Петюх В.М. Ринок праці. – К.: КНЕУ, 2001;

20. Примостка Фінансовий менеджмент. с. 203

21. Рожманов В. // Економіст №2 (2), 2005 с. 48–49

22. Слав`юк Р.А.Фінанси підприємств.:Навчальний посібник. – К. ЦУЛ, 2002 – с. 322 – 336;

23. Швиданенко Г.О. Економіка підпртємства.

24. Шеремет А.Д. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА, 1998 г. – с. 166 – 169;

25. Шершньова З.Є., Об орська С.В. Стратегічне управління: Навч.посібник. – К.: КНЕУ. – 1999;

Додаток А

Рис. 2.1 Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві