Красиві люди можуть бути більш комунікабельними, мати більш розвиті комунікативні навички, що може пояснюватися різними умовами соціалізації красивих і некрасивих людей. Замічено, що в більш красивих чоловіків і жінок у спілкуванні з іншими людьми переважає орієнтація безпосередньо на партнера, наприклад, розмова про нього домінує над орієнтацією на досягнення якої-небудь зовнішньої мети.

Популярність красивих людей може бути викликана визначеними вигодами спілкування з ними. Красива людина як би підвищує рівень фізичної привабливості свого партнера.

Дія ефекту ореола — «красивий — значить, гарний»; люди схильні асоціювати красу з позитивними особистими характеристиками, а некрасивість — з негативними.

Однак зв'язок між фізичною привабливістю й атракцією знаходиться в складних, опосередкованих іншими перемінними залежностях. Соціальний психолог Казаринова Н.В. стверджує, що в основі переваги красиве або некрасивих лежить не стільки прагнення людини вибрати як партнера по спілкуванню найкрасивішого, скільки прогноз його реакцій на себе. У випадку, коли людина упевнена у собі, вона вибирає найбільш красивого з можливих претендентів, при відсутності такої впевненості орієнтується на середній або навіть низький рівень фізичної привабливості 5.

Більш високий рівень фізичної привабливості не забезпечує стабільного успіху в довгострокових відносинах: вплив зовнішньої привабливості звичайно більш високий на початку знайомства і знижується в міру того, як ми довідаємося про інші риси цієї людини. Фізична привабливість чоловіка і жінки не впливає на взаємини в родині і стабільність шлюбу. Немає твердого зв'язку і між зовнішністю й успіхом у романтичних відносинах.

Важливим фактором міжособистісної атракції є манера поведінки. Спілкування з одними людьми приносить нам більшу насолоду, чим з іншими. Ті, хто виявляє щедрість, великодушність, ентузіазм, ніжність, жвавість, комунікабельність, рішучість, як правило, подобаються більше, ніж ті, кого сприймають як скупих, холодних, апатичних, «агрессивно-егоцентричних» або надто боязких.

В Корпік А.А. наводить дослідження, в якому випробуваних просили описати риси людини, яку вони не люблять 6. В отриманих описах були виділені наступні три групи визначених якостей.

По-перше, — самозакоханість, зарозумілість, самовдоволення, марнославство. З такою людиною неприємно мати справу, тому що вона більше думає про себе, чим про кого-небудь ще. При взаємодії з нею ви почуваєте відсутність інтересу до себе, до вашої думки, вашим ідеям; результатом цього може стати зниження самоповаги.

По-друге — догматичність, постійна схильність не погоджуватися, суперечити своєму співрозмовникові. Почасти такі люди нагадують перший тип — їх менше цікавлять почуття і погляди інших людей, чим бажання виявити свою волю над ними. Подібне образлива поведінка може викликати кілька варіантів відповідних реакцій: зустрічна образа; пасивний опір у формі мовчазного протесту; змушене підпорядкування, при якому зберігається або навіть підсилюється негативне відношення до такої людини.

По-третє — нещирість, нещирість; у спілкуванні з такою людиною виникає відчуття небезпеки («чого він хоче від мене?», «кому він може передати зміст нашої розмови?»), почуття, що вас хочуть використовувати в чиїхось цілях.

Експериментальне дослідження Е.О. Смирновій і Е.В. Калягіной було присвячено з'ясуванню психологічних особливостей популярних і непопулярних дітей 11. У рамках дослідження порівнювалися емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти комунікативної компетентності популярних і непопулярних дошкільників. Отримані результати показали наступне. Найбільш істотні розходження між популярними і непопулярними дітьми були виявлені в емоційному відношенні до однолітків. По-перше, популярні діти, на відміну від непопулярних, практично ніколи не були байдужними до дій однолітка, виявляли до них інтерес. Причому це емоційне захоплення мала позитивне окрас— вони схвалювали і підтримували інших дітей, у той час як непопулярні засуджували і нав'язували свій задум.

По-друге, вони співчували іншим у відповідь на оцінку дорослого. Непопулярні діти залишалися байдужними до оцінки однолітка або реагували неадекватно (позитивні емоції при осудженнях інших і негативні при заохоченнях).

По-третє, усі популярні діти незалежно від рівня товариськості й ініціативності відповідали на прохання однолітків і іноді безкорисливо віддавали їм те, що було потрібно їм самим. Непопулярні не робили цього ніколи. Нарешті, популярні діти навіть у позиції «скривдженого» воліли вирішувати конфлікти мирним шляхом, не обвинувачуючи і не караючи інших. Непопулярні, як правило, знаходили рішення конфлікту в агресивних діях і погрозах. Дані результати свідчать, що в основі популярності дошкільників лежать не розвиток соціального інтелекту і не організаторські здібності, а насамперед емоційне відношення до однолітка, що виражається як у різних емоційних проявах, так і в окремих поведінкових актах. Сам по собі цей факт не є новим. У більшості робіт, незважаючи на розмаїтість гіпотез і методичних прийомів, як особливості, що забезпечують дитині прихильність ровесників, відзначають подібні риси. До них звичайно відносять: чуйність, чуйність, взаємодопомога, доброзичливість і увага до однолітка, уміння уступити, домовитися, доброту, дружелюбність, привітність і т.д. Саме ці якості роблять дитини популярним і бажаним серед однолітків.

Це не означає, що популярні діти не сваряться, не ображаються, не змагаються і не сперечаються з іншими. Однак у них, на відміну від непопулярних, потреба оцінювати і порівнювати себе з іншими не закриває іншої дитини і не робить захист, твердження і визнання свого «Я» головною життєвою задачею. Саме це і забезпечує визнання інших і твердження дитини в групі однолітків 6.

Зрозуміла людина — це людин, що згодна з мною», — один раз сказав Дизраелі (прем'єр-міністр Великобританії наприкінці XIX в.). Три чверті століття потому це висловлення знайшло підтвердження в наукових дослідженнях: нам подобаються і ми скоріше подобаємося людям, що схожі на нас, і навпроти, нам не подобаються і ми не подобаємося людям, що відрізняються від нас 11.

В основі цього твердження лежить принцип когнітивної відповідності, що знайшов відображення в цілому ряді соціально-психологічних теорій. Відповідно до цього принципу, люди мають сильно виражену потребу в погодженості, послідовності. Соціальні установки, вірування, почуття, цінності людини взаємозалежні, і він намагається підтримувати них у погодженості або створити неї, якщо вона втрачена. Однієї з найбільш відомих теорій, що застосовують даний принцип у дослідженні міжособистісної атракції, є теорія комунікативних актів.

Її основні положення можна сформулювати в такий спосіб.

Міжособистісна комунікація — це один зі способів, за допомогою якого ми намагаємося підтримати стан когнітивного балансу, або симетрії. Найпростіший акт комунікації може бути представлений як ситуація, у якій одна людина (А) повідомляє інформацію іншій людині (Б) щодо якогось предмета (X). Якщо А и Б мають подібні погляди і почуття відносно X, їхні відносини симетричні. Якщо ж їхні погляди і почуття відносно X розходяться, їхні відносини асиметричні. Іншими словами, люди, що мають подібні орієнтації (соціальні установки), випробують взаємну привабливість.

Що робить симетричні відносини настільки бажаними? Причини цього процесу Куніцина В.Н. пояснює так: по-перше, чим вище рівень згоди, тим легше пророчити поводження іншої людини; по-друге, чим більш схожі установки А и Б, тим сильніше відчуття реальності і значимості їхніх поглядів, що є важливою умовою позитивної Я-концепції, джерелом підтримки впевненості в собі, підвищення самооцінки особистості 5. Напруга, викликана розбіжністю поглядів, створює дискомфорт, від якого людина намагається позбутися шляхом узгодження свого поводження з поводженням іншої людини. Ця базова мотивація одержала назву «потреба в консенсусі»; вона виявляється в тім, що люди намагаються додати силу і значимість своїм поглядам шляхом їхнього узгодження з іншими людьми.

Теорія комунікативних актів використовує схематичні моделі. Знаки «плюс» указують на позитивні почуття, знаки «мінус» — на негативні; стрілки вказують напрямок почуттів. Будь-яка ситуація, що містить парне число знаків «мінус» або їхня відсутність, є ситуацією збалансоване або симетричної; якщо ж число знаків «мінус» непарне, ми маємо незбалансовану або асиметричну ситуацію.

Деякі фактори підсилюють вплив подібності на атракцію. Серед них: число питань, по яких люди досягають згоди; важливість, значимість тих або інших поглядів; взаємність.

Навіть з найближчими друзями ми згодні не з усіх питань. І все-таки саме з друзями, у відношенні яких ми досягаємо згоди, істотно вище, ніж з людьми, яких ми не любимо. Ми вибираємо наших друзів саме тому, що з ними в нас багато загального в поглядах, і схильні погоджуватися з ними по великому числу питань, тому що ми — друзі. Більш того, одне питання не може сформувати або зруйнувати дружні відносини, але число питань, по яких ми досягаємо згоди, стає гарним показником того, чи будуть наші відносини тривалими.

Деякі погляди займають центральне місце в нашому світогляді, вони більш стійкі, їх важко змінити, навіть якщо це потрібно для досягнення симетричних відносин. Тому порозуміння по важливих світоглядних питаннях виявляється найчастіше принциповим моментом у встановленні наших відносин з іншими. Якщо розбіжності виникають з питань, що не має великого значення для тих, що зібралися разом людей, то навіть їхня наявність не вплине на приятельський характер відносин. Якщо ж обговорювана проблема має велику важливість для когось зі співрозмовників, то розбіжність у її оцінці швидше за все позначиться на відносинах між ними. Оскільки життєві установки людини формуються у визначеної соціокультурній сфері, такі особистісні характеристики, як освіта, минулий досвід, спільні духовні цінності і т.д., можуть впливати на те, чи буде інша людина приваблива для нього. Шлюб між представниками різних рас, релігійних поглядів, соціоекономічних груп, різного рівня утворення має велику імовірність закінчитися розводом, чим шлюб між людьми, що мають подібність за цими показниками.

Взаємність — ще один перемінний, посилюючий вплив принципу подібний на міжособистісну атракцію. Від того, чи почуваємо ми, що той, хто нам подобається, випробує ті ж почуття до нас, що ця людина до нас не байдужий, багато в чому залежить, чи стане наше захоплення сильніше. Знання того, що ми подобаємося іншій людині, виявляється своєрідною нагородою, підвищує самооцінку. Якщо ж наше почуття не викликає взаємності, ми постараємося справитися з ним, зменшуючи мі втрачаючи інтерес до цієї людини.

Всім нам доводилося зустрічати пари, у яких люди чудово уживаються, незважаючи на, що кидаються в очі розходження їхніх характерів і поглядів. Теорію, що підкреслює розходження, а не подібність між людьми як основу міжособистісної атракції, запропонував американський психолог Р. Винч, назвавши її теорією потреб. 10. Її основне положення можна сформулювати в такий спосіб: при доборі шлюбних партнерів і навіть друзів ми частіше вибираємо тих, хто задовольняє наші потреби, а максимальне задоволення має місце тоді, коли два чоловіки мають скоріше доповнюють, а не подібні потреби.

Винч виділяв два типи додатковості. По-перше, два чоловіки можуть задовольняти різні потреби один одного. Наприклад, А має сильну потребу в тім, щоб когось захищати, а Б — сильну потребу в залежності від когось. По-друге, два чоловіки можуть задовольняти ту саму потребу, наприклад коли А має сильну потребу в домінуванні, а в Б ця ж потреба виражена значно слабкіше. Причому такі доповнення не залежать від того, маємо ми справа з чоловіком або жінкою. Хоча чимало прикладів підтверджують дану теорію, багато дослідників не розділяють неї, думаючи, що вона носить гіпотетичний характер і має потребу в додатковій перевірці 10.

Найважливішою внутрішньою детермінантою міжособистісної атракції є вираження особистого відношення до партеру в ході спілкування. Ще Аристотель писав, що люди люблять тих, хто робить їм добро і піклується про них. Атракція виникає у відповідь на позитивні дії, ворожість — на негативні 5.

Ми з більшою імовірністю будемо позитивно відноситися до тих людям, хто нас хвалить, любить, співробітничає з нами, чим до тих, хто нас критикує, ненавидить або є нашим конкурентом. Утім, замічено, що емоційна реакція на позитивні дії з боку іншої людини визначається не стільки самими діями, скільки тем, як вони інтерпретуються які мотиви приписуються суб'єктові, який суб'єктивний зміст має для людини дане підкріплення. Важливо, чи сприймає людина ці дії як адресовані йому особисто або як безособові, як частина звичного для суб'єкта поводження в даній ситуації. Крім того, якщо партнер «перебирає» у компліментах, похвалах, виникає питання про щирість і мотивацію такої поведінки.

Підтримуючий стиль поведінки можна визначити як будь-яку поведінки, у результаті якої інша людина починає більше себе цінувати. Непідтримуючий стиль – поведінка, у результаті якої інша людина оцінює себе нижче цінує себе менше.

Відмова в підтримці іноді може бути ненавмисною, бути результатом нерозуміння важливості підтримки для особистісної самооцінки. Однак в обох випадках результатом стає використання індивідом психологічних захистів.

3 Аналіз методів діагностики міжособистісних відносин

міжособистий відносини колектив поведінка

Методів, за допомогою яких у психології вивчаються міжособистісні взаємини, досить багато і провести дослідження за допомогою всіх методів не представляється можливим. Відібрала декілька досить надійних і точних методів, що дають різнобічну і цінну інформацію для оцінки рівня розвитку в малій групі міжособистісних відносин, характерних для колективу, а також положення (статусу) людини в системі відносин групи.

3.1 Методика діагностики міжособистих відносин Т. Лірі

Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазеком у 1954 р. і призначена для дослідження представлень суб'єкта про себе й ідеальному «Я», а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважний тип відносин до людей у самооцінці і взаємооцінки 9.

При дослідженні міжособистісних відносин найбільше часто виділяються два фактори: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Вони названі М. Аргайлом у числі головних компонентів при аналізі стилю міжособистісного поводження і по змісту можуть бути співвіднесені з двома з трьох головних осей семантичного диференціала Ч. Відтіля: оцінка і сила. У багаторічному дослідженні, проведеному американськими психологами під керівництвом Б. Бейлза, поведінка члена групи оцінюється по двох перемінним, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування-підпорядкування, дружелюбність-недружелюбність, емоційність-аналітичність 10, 9.

Для представлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у виді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. У свою чергу ці сектори розділені на вісьмох — відповідно більш приватних відносин. Для ще більш тонкого опису коло поділяють на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані щодо двох головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче результати випробуваного до центра окружності, тим сильніше взаємозв'язок цих двох перемінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центра окружності вказує на адаптивність або екстремальність интерперсонального поводження.