Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічні ознаки синдрому вигорання

1.1. Основні чинники і симптоми професійного вигорання

1.2. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині

Розділ 2. Методики вивчення синдрому вигорання

2.1. Основні методики, які вивчають синдром професійного вигорання

2.2. Базові методики дослідження, застосовані у курсовому проекті

Розділ 3. Практичне дослідження синдрому вигорання в умовах медичного закладу

3.1 Зміст об'єкту дослідження

3.2. Результати обстеження

Висновок

Список джерел

Додатки

Вступ

Медицина - одна з сфер людської діяльності, де питання якості і його оцінки мають особливе значення. Виконувати роботу не для особистого споживання, а на благо суспільства, соціуму – це і є основна задача професій соціального типу, до яких безумовно відноситься і професія лікаря.

Тим часом в публікаціях останнім часом активно обговорюються проблеми пов'язані з великою напругою у професійній діяльності «соціономів». Аналіз чинників, що викликають подібні симптоми в різних видах діяльності, показав, що існує ряд професій, в яких людина починає переживати почуття внутрішньої емоційної спустошеності унаслідок необхідності постійних контактів з іншими людьми. З'явився термін "безсилий помічник"¹, що описує полягання психічного перевантаження в соціальних професіях. "Ніщо не є для людини таким сильним навантаженням і таким сильним випробуванням, як інша людина". Цю метафору можна покласти в основу досліджень психологічного феномена - синдрому професійного вигорання. Вперше синдром емоційного вигорання був описаний американськими психологами в сімдесятих роках минулого століття. Головною причиною появи синдрому вважається психологічна перевтома. Дуже яскраво синдром може виявитися у осіб, які за службовим обов'язком працюють з людьми, особливо у том випадку, де ці особи знаходяться в критичній ситуації або в стані гострого горя.

На початку 70-х рр. американський психолог X. Фрейденбергер вперше спожив словосполучення "психічне вигорання" у зв'язку з аналізом вимог, що пред'являються до соціальних професій, основний зміст яких складає міжособову взаємодію. Спочатку автор описав це явище як погіршення психічного і фізичного самопочуття у представників таких професій.

Генезис синдрому носить індивідуальний характер, визначуваний відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини. Згідно концепції М. Буриша (1994), в розвитку синдрому професійного вигорання можна виділити декілька головних фаз.

Аналізуючи фази розвитку синдрому, можна помітити певну тенденцію: сильна залежність від роботи приводить до відчуття відчаю і екзистенціальної пустоти. На першому етапі розвитку синдрому професійна діяльність є головною цінністю і значенням всього життя людини. У разі невідповідності між власним внеском і одержаною або очікуваною винагородою з'являються перші симптоми вигорання. Зміну відношення до професійної діяльності, від позитивної до байдужої і негативної, можна прослідити на прикладі поведінки "вигорілого" лікаря, який починає сприймати пацієнта виключно як медичний випадок ("нирки" - з п'ятої палати, "інфаркт" - з восьмої). Відбувається знеособлення відносин між учасниками цього процесу, яке пригнічує прояви гуманних форм поведінки між людьми і створює загрозу для особового розвитку представників соціальної професії.

Дана проблема дуже важлива тому що представникам даних професій з боку психологічної науки і практики треба допомогти у подоланні цього синдрому. Але зробити це не можна без діагностування симптомів вигорання і фаз даного процесу. Тому актуальність дослідження синдрому вигорання окремо у медичних закладах дуже велика.

Об’єктом дослідження в роботі виступає синдром вигорання у медицині.

Предметом дослідження є практичне з’ясування ознак цього синдрому у працівників конкретного медичного закладу.

Крім головних задач у роботі висувається така гіпотеза. Професія лікаря відчуває великі психологічні навантаження, тому у більшої часті працівників медичної сфери розвивається синдром вигорання, який може бути у працівників у різноманітних фазах розвитку, але безсумнівно, що симптоми вигорання найбільш присутні у роботі молодшого медичного персоналу, тобто медсестер, які по службовим обіцянкам більш часу проводять з хворими. Крім того існує певний перелік факторів, які свідчать за незадоволеність обраною спеціальністю.

Основна мета роботи – це вивчення ознак синдрому вигорання у медицині шляхом користування методик, що вивчають симптоми розвитку синдрому.

Для досягнення поставленої мети і перевірки гіпотези треба вирішити задачі певного змісту:

• розглянути теоретичні ознаки розвитку синдрому вигорання;

• переглянути особливості розвитку синдрому у професіях медицини;

• дати нарис методичного апарату, застосованого для вивчення цього явища;

• провести практичне дослідження з кількості респондентів працівників медичного закладу;

• з’ясувати результати практичного дослідження, згідно з обраною методикою;

• перевірити результати в роботі з обраною гіпотезою;

• зробити головні висновки з предмету дослідження.

Теоретико-методологічна основа це теорія синдрому вигорання, дослідження останніх часів за цією проблемою.

Експериментальна база – медичний персонал лічбового закладу міста Сімферополя. Вільна вибірка кількістю - 20 чоловік.

Структура роботи – 3 розділи, вступ, висновки, список джерел, додатки. Список джерел налічує 20 джерел. Головний зміст роботи полягає на 35 сторінках.

Розділ 1. Психологічні ознаки синдрому вигорання

1. Основні чинники і симптоми професійного вигорання

Останніми роками в світі все частіше говорять не тільки про професійний стрес, але і про синдром професійного вигорання працівників.

Ще в 70-х роки деякі дослідники звернули увагу на досить часте емоційне виснаження, що зустрічається, у осіб, що займаються в різних сферах комунікативної діяльності (лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб, менеджерів). Як правило, такі фахівці на певному етапі своєї професійної діяльності несподівано починали втрачати до неї інтерес, формально відноситися до своїх обов'язків, конфліктувати з колегами з непринципових питань, зловживати алкоголем. Надалі у них звичайно розвивалися соматичні захворювання і невротичні розлади².

Зміни, що спостерігалися, викликалися тривалою дією професійного стресу. З'явився термін "burnout", який в психологічній літературі переводиться як "вигорання".

Перші описи синдрому емоційного вигорання включали звичайно наступні характеристики: відмова від кар'єрного зростання, падіння інтересу до роботи і життя, безсоння, головні болі, надмірне вживання лікарських засобів. Розвиток цього синдрому був обумовлений необхідністю працювати строго в нормованому і одноманітний - напруженому режимі дня, з великою емоційною насиченістю особової взаємодії з важкими пацієнтами, клієнтами і т.п.

Наголошувалося також, що у осіб з синдромом "burnout" спостерігалося порушення професійних етичних принципів і трудової дисципліни. За визначенням Maslach & Jackson (1981) синдром вигорання характеризується: емоційним спустошенням, байдужістю і навіть цинічним відношенням до пацієнтів і негативним відношенням до себе, відчуттям незадоволеності від своєї роботи і недооцінкою професійних досягнень, порушенням взаємостосунків з колегами, в сім'ї, погіршенням якості життя і полягання фізичного і психічного здоров'я. Вивчення синдрому емоційного вигорання проводилося шляхом клінічного обстеження фахівців, а також за допомогою спеціально розробленої Maslach & Jackson ( 1981) методики Maslach Burnout Inventory (MBI)³.

Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу і ведучий до виснаження і особових ресурсів емоційно-енергій працюючої людини. Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.

По суті, професійне вигорання — це дістресс або третя стадія загального адаптаційного синдрому — стадія виснаження (по Р. Селье).

У 1981 р. Е. Moppoy запропонував яскравий емоційний образ, що відображає, на його думку, внутрішнє полягання працівника, у стадії професійного вигорання: «Запах психологічної проводки», що горить.

Які працівники складають групу ризику у тому випадку, коли ми говоримо про професійне вигорання? При відповіді на це питання можна виділити наступні закономірності⁴.

По-перше, до професійного вигорання більше схильні співробітники, які по роду служби вимушені багато і інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. Перш за все це керівники, менеджери з продажу, медичні і соціальні працівники, консультанти, викладачі, поліцейські і т.п. Причому особливо швидко «вигоряють» співробітники, що мають інтровертірованний характер, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і соромливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань в зовнішнє середовище.

По-друге, до синдрому професійного вигорання більше схильні люди, що випробовують постійний внутрішньоособовий конфлікт у зв'язку з роботою. Найчастіше, як показує практика, це — жінки, що переживають внутрішню суперечність між роботою і сім'єю, а також «пресинг» у зв'язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.

По-третє, до професійного вигорання більше схильні працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця. До цієї групи відносяться перш за все люди старше 45 років, для яких можливість знаходження нового робочого місця у разі незадовільних умов праці на старій роботі різко знижується унаслідок віку. Крім того, в цій групі знаходяться працівники, що займають на ринку праці позицію зовнішніх консультантів, вимушених самостійно шукати собі роботу.

По-четверте, на фоні перманентного стресу синдром вигорання виявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нову, незвиклу обстановку, в якій він повинен проявити високу ефективність. Наприклад, після лояльних умов навчання у вищому учбовому закладі на денному відділенні молодий фахівець починає виконувати роботу, пов'язану з високою відповідальністю, і гостро відчуває свою некомпетентність. В цьому випадку симптоми професійного вигорання можуть виявитися вже після шести місяців роботи.

По-п'яте, до синдрому вигорання більше схильні жителі крупних мегаполісів, які живуть в умовах нав'язаного спілкування і взаємодії з великою кількістю незнайомих людей в суспільних місцях.

З меншим ризиком для здоров'я і менш вираженим зниженням ефективності синдром професійного вигорання переживають працівники, які характеризуються наступними особливостями. В першу чергу це люди, що мають хороше здоров'я і свідомо, що цілеспрямовано піклуються про своє фізичне полягання (вони постійно займаються спортом і підтримують здоровий спосіб життя). Це люди, що мають високу самооцінку і упевненість в собі, своїх здібностях і можливостях.

Необхідно також підкреслити, що професійне вигорання менше торкається людей, що мають досвід успішного подолання професійного стресу і здатних конструктивно мінятися в напружених умовах⁵.

Якщо говорити про характер таких людей, то необхідно виділити такі індивідуально-психологічні особливості, як висока рухливість, відвертість, товариськість, самостійність і прагнення спиратися на власні сили.

Нарешті, важливою відмінною рисою людей, стійких до професійного вигорання, є їх здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності як відносно самих себе, так і інших людей і життя взагалі.

Симптоми, що становлять синдром професійного вигорання, умовно можна розділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові.

До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться такі, як⁶:

• відчуття постійної втомленості не тільки вечорами, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втомленості);

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);

• загальна астенія (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

• часті безпричинні головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата або різке збільшення ваги;

• повне або часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 годин ранку або, навпаки, нездатність заснути увечері до 2-3 година. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);

• постійне загальмоване, сонливе полягання і бажання спати протягом всього дня;

• задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як⁷:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

• часті нервові «зриви» (спалахи невмотивованого гніву або відмови від спілкування, «відхід до себе»);

• постійне переживання негативних емоцій, для яких в зовнішній ситуації причин немає (відчуття вини, образи, підозрілості, сорому, скутості);

• відчуття неусвідомленої турботи і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

• відчуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху, що не «вийде» або людина не «справиться»;

• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «Як ні старайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні вчинки і форми поведінки працівника⁸:

• відчуття, що робота стає все важче і важче, а виконувати її — все важче і важче;

• співробітник помітно міняє свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

• незалежно від об'єктивної необхідності працівник постійно бере роботу додому, але удома її не робить;

• керівник відмовляється від ухвалення рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі і іншим;

• відчуття даремності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;

• невиконання важливих, пріоритетних задач і на дрібних деталях, не відповідна службовим вимогам витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

• дістанцированность від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;

• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет, вживання наркотичних засобів.

Помічено, що симптоматика професійного вигорання може бути «інфекційною» і виявлятися не тільки у окремих працівників. Нерідко зустрічається професійне вигорання організацій, яке виявляється в тому, що біля переважної більшості співробітників присутнє внутрішнє фізичне або емоційне полягання з одними і тими ж симптомами, а також одні і ті ж форми поведінки. В таких випадках помітно «стираються» індивідуальні відмінності між працівниками, вони стають неприродно схожими і однаковими, як би «на одне обличчя». Люди стають песимістами, у яких немає віри в позитивні зміни на роботі і можливість щось змінити власними зусиллями⁹.

Причинами професійного вигорання організації виступають постійні суперечності в стратегічному і тактичному керівництві; надмірні, нездійсненні вимоги до працівників; передача відповідальності співробітникам, що не мають повноважень; відсутність об'єктивних критеріїв для оцінки результатів праці; неефективна система мотивування і стимулювання персоналу¹⁰.