130744 (Прояви агресивності молодших школярів), страница 3

Він відмічає, що агресія може виникати в двох випадках: 1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб; 2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів). Згідно з цією точкою зору, стає очевидним, що дитині в ранньому віці неможливо уникнути певної агресивності [32].

У дітей, як і у дорослих спостерігається дві форми агресії:

1) недеструктивна агресивність – як механізм задоволення бажань, досягнення цілей і здатності до адаптації; Як зауважує Паренс, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

2) Ворожа деструктивність – не тільки злісна ворожа поведінка, а й бажання причинити біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки бувають конфлікти, становлення агресивності як риси характеру. Паренс стверджує, що ця агресія виникає внаслідок тривалого дистресу та болю «нестерпні дистрес та біль змінюють вроджену недеструктивну агресивність на протилежну, яка викликана бажанням усунути джерело болю та дистресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває риси певного ендогенного бажання спричиняти шкоду, або руйнувати дещо в своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного невдоволення» [24]. Таким чином, деструктивна агресія, як і інші форми агресивності, викликається спробами самоствердитися і контролювати життєві ситуації.

Серед психологічних особливостей, які провокують агресивну поведінку дітей виділяють:

- недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;

- знижений рівень саморегуляції;

- нерозвиненість ігрової діяльності;

- знижену самооцінку;

- порушення у відносинах з однолітками [4];

І.А. Фурманов поділяє агресивну поведінку дітей на дві форми:

Соціалізована – це діти, які не мають психічних порушень,в них низький моральний і вольовий рівні регуляції поведінки, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Такі діти використовують агресію для притягування уваги надмірно яскраво виражають свої агресивні емоції. Їх поведінка спрямована на отримання емоційного відгуку з боку інших, або прагнення до контактів з іншими. Тільки-но дитина отримує бажане, одразу-ж припиняє агресивні дії. Агресія цих дітей має безпосередній мимовільний характер, ворожі дії швидко змінюються дружніми.

Несоціалізоавана –Діти звичайно страждають на які-небудь психічні розлади (епілепсія, шизофренія, органічні ураження головного мозку) з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і супроводжуюча їх ворожість можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравмуючу або стресову ситуацію. Особистісними рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження і імпульсивної поведінки. Агресивними діями вони або розряджають накопичену емоційну напругу, або отримують задоволення від спричинення неприємностей іншим.

Особливості дитячої агресії:

- Жертвами агресії стають близькі люди – рідні, друзі і т.д.;

- Далеко не всі агресивні діти виховуються в неблагополучних сім`ях;

- Агресія найчастіше виникає без реального приводу;

В перші роки життя дитини повністю залежить від дорослих, які знаходяться поруч. Особливо від матері, вона дає дитині їжу, захист, обслуговує і зігріває почуттям любові і прийняття. Прояви агресії в цьому віці спрямовані на притягнення уваги і засіб для досягнення цілей. Тому перші прояви агресивності помітні вже на третьому місяці його життя: дитина стукає ніжками, б`ється ручками, хватає будь-які предмети до яких може дотягнутися. Ця агресивність носить виключно інструментальний характер. Вона виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбавитись від чогось неприємного, того що заважає. І те, якою виросте дитина, насамперед залежить від реакції батьків : вони можуть миттєво виконувати будь-які примхи своєї дитини, а можуть і не звертати на неї уваги. І в одному, і в іншому випадках дитина зростає надто агресивною. В варіанті вседозволеності дитина добивається бажаного результату за допомогою агресії, виробляється стереотип агресивної поведінки. За найменшого запізненні в виконанні бажань дитини, вона починає кричати, тупати ногами і т.д. Подібний розвиток подій особливо ймовірно при відповідній фізіологічній базі (холеричний тип темпераменту) чи соціальному научінні (агресивний батько). Така поведінка спочатку формується вдома, потім переноситься в суспільне середовище. Протягом дорослішання стереотип агресивної поведінки у такої дитини переростає в притаманність особистості,що приносить багато проблем і самій особистості, і оточуючим. В характері вже дорослої людини обов`язково будуть помітні егоцентризм, істероїдні та збудливі риси.

В другому варіанті батьки емоційно відторгають дитину, відносяться до неї негативно(на хлопчиків особливо впливає відсутність уваги матері). Це породжує страх, який тягне за собою агресію. Прояви агресивності в цих випадках пояснюється тим, що вона приносить дитині можливість якоїсь емоційної розрядки і змушує мати, або інших близьких звернути увагу на неї.

Отже, потрапивши в ситуацію, коли її потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на неї негативними емоціями – в залежності від темпераменту і психологічних особливостей це можуть бути гнів, страх, тривога. Для того, щоб встановити психологічний комфорт, у дитини є тільки два шляхи: - справитись із подіями і змінити ситуацію в потрібному їй напрямку; - встановити свою емоційну рівновагу, не дивлячись на несприятливу ситуацію (в основному за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, придушення, заперечення і т.д.). В цьому випадку негативні емоції каналізуються в особисте безсвідоме, де і накопичуються до часу. Між тим, механізми психологічного захисту які управляються, ще не сформовані, тому звичайно дитина прагне змінити ситуацію, і нерідко за допомогою агресії. Але рано чи пізно прояви дитячої агресивності призводять до покарання з боку батьків, і це породжує у дитини почуття тривоги і страху. У неї виробляється комплекс провини, який згодом буде частково перетворюватися в почуття совісті і обростати моральними нормами, сприяючи її соціалізації і адаптації в оточуючому середовищі. Далі цей комплекс – провина, совість і мораль – будуть супроводжувати дорослішу дитину все життя, звичайно, змінюючись і розвиваючись [4]. Виявлено, що жорстокі покарання корелюють з високим рівнем агресивності у дітей, а недостатній догляд за дітьми, вседозволеність, пов`язані з асоціальною спрямованістю [1].

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей виникає через декілька шляхів:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і оточуючому середовищу.

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. З досліджень можна виявити, що:

- Батьки, які дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність.

- Батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, вірогідніше за все, виховують в них надмірну агресивність

- Батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, виховують вміння володіти собою в ситуаціях, провокуючих агресивну поведінку.

Характер агресивної поведінки в багатьох випадках визначається віковими особливостями. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висовує певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується агресивною поведінкою. Кожна людина протягом життя переживає вікові кризи, які поєднані з невдоволеністю своїм положенням, протесаною поведінкою, капризністю і неврівноваженістю. Вони супроводжуються зростанням агресивності, пов`язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими відносинами і уміннями.

В цілому вікова динаміка агресії відповідає віковим «кризам» в 3 – 4 роки, 6 – 7 років і пубертаті. Для дітей дошкільного віку найбільш характерні такі форми агресії, як порча іграшок, кидання предметів, епізодично жорстоке поводження з тваринами, пасивно-агресивні реакції протесту, непоступливість і завищена впертість. Маленька дитина в групі однолітків, намагається стати в цьому середовищі популярним або авторитетним. Цим вона задовольняє своє бажання бути визнаною і захищеною, користуватися увагою. Комунікативні навички в цьому віці звичайно недостатньо розвинені, процеси збудження превалюють над гальмуванням, а моральні норми ще не сформовані, тому маленька людина часто намагається зайняти лідерську позицію за допомогою агресивних методів.

Молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особистої свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніш слухняна, вона раптом починає пред`являти претензії на увагу до себе. В поведінці з`являється з одного боку, демонстративна наївність, яка роздратовує, так як інтуїтивно сприймається оточуючими як неправдивість. З іншої здається занадто дорослою: пред`являє до оточуючих норми. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі – дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися [11].

Адаптація до нових вимог нерідко супроводжується різноманітними проявами агресивної поведінки. У дітей молодшого шкільного віку більш частими стають агресивні хобі і спалахи вербальної агресії. Частіше проявляється агресія по відношенню до слабких учнів в формі насмішок, тиску, образ, бійок. Ініціаторами агресії є не окремі особистості, як в дошкільному віці, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає більш організованою. Інструментальна агресія поступово змінюється конструктивним способом досягнення мети, а ворожа деструктивність залишається незмінною. Окрім цього, діти все частіше намагаються вирішити проблеми в своєму колі. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає можливість відчути почуття комфорті і захищеності, збільшення своїх можливостей. Наслідком цього буває зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання ствердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівництво, і інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи [4].

1.5 Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці відносин «батьки - дитина»

Говорячи про відносини «батьки - дитина», ми говоримо про взаємовідносини між ними. Гарбузов В.І. [6] виділив три типи негативних відношень батьків до дитини:

1. Тип А – відторгнення (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення).

2. Тип Б – гіперсоціалізація (зверх вимогливість, надмірна критика, прискіпливість, покарання за найменшу провину).

3. Тип В – гіперопіка (егоцентричне виховання:, над турботливе відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти).

Перший тип формує у дитини відчуття залишеності, незахищеності, невпевненості в собі. Дитина не відчуває підтримки, „ стіни ” за яку можна сховатися. Окрім цього, відторгнення руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах він не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини. Тобто агресивність визначається як „ відчай дитини, яка шукає визнання і любові ”.

Другий тип (гіперсоціалізація), начебто надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все ж таки призводить до негативних результатів – озлобленості, прагненню робити заборонене „ тишком ” і т.д. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не призводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує у неї почуття неповноцінності, тривожності і очікування нових невдач. Найчастіше , дитина, яка займає таке положення в сім`ї, є не в змозі зайняти високе положення в групі. І саме це призводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.

Також, батьки, які пред`являють завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей і можливостей. Звідси, по А.І. Захарову, надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому, заняття, які не відповідають віку і зацікавленнями дитини можуть призвести до виникнення неврозу, який провокує агресивну поведінку.

Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона представляє дитині можливість отримання батьківської лагідності і любові, однак, надмірне піклування призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісну здатність до саморегуляції.

Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, враховуючи, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто, свої негативні емоції вони виміщають на інших предметах (рвуть книжки, розкидають іграшки, карають їх в грі т.д.) .