Міністерство науки та освіти України

Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Інститут історії та права

Кафедра педагогіки та методики викладання суспільствознавчих дисциплін

Курсова робота на тему:

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКУ ІСТОРІЇ: СТРУКТУРА, ЗМІСТ, ОСНОВНІ ЕТАПИ УРОКУ

студента 424ої групи

Конверта Олександра Андрійовича

Науковий керівник:

викладач Нікора Анна Олександрівна

Миколаїв 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика сучасного уроку

1.1 Урок як цілісна система

1.2 Типологія й структура уроку

1.3 Вимоги до сучасного уроку

Розділ 2. Особливості уроку історії

2.1 Урок історії як навчальне заняття

2.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії

2.3 Технології викладання історії

2.4 Підготовка вчителя до уроку історії

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність. Урок є основною формою організації навчального заняття. Вимоги до уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку. У педагогіці існує багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.

І.П. Підласий уважає, що урок - це закінчений у значеннєвому, тимчасовому, організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) навчального процесу, основна форма навчання із триєдиною метою: навчити, виховати, розвити.

Проблема уроку цікавила багатьох методистів, психологів, педагогів. Такі автори як - Я.А. Коменський, И.Ф. Гербард, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинский, Я.В. Давид пропонували різні форми уроку. Найбільше поширення одержала класно-визначена система навчання Я.А. Коменського. Надалі вона вдосконалилася.

Актуальність теми даного дослідження полягає в тім, що сучасний урок історії є складовою ланкою в загальношкільній освіті. Саме урок історії дозволяє привити дітям такі людські якості, як любов до батьківщини, патріотизм.

Важливе місце в системі освіти України займає сучасний урок історії. Необхідно відзначити, що даний урок є не зовсім досконалим. Тут існує безліч проблем і казусів які слід вирішити й розкрити.

Метою курсової роботи є детальне дослідження сучасного уроку історії. Простежити основні проблеми й невирішені завдання, що стосуються даної теми.

Для реалізації даної мети автор ставить ряд завдань:

1. Розглянути проблему, пов'язану з поняттям "сутність уроку".

2. Розглянути питання структури уроку і його класифікації.

3. Простежити особливість основних типів уроку історії.

4. Піддати аналізу основні типи уроків історії у зв’язку з його структурою.

5. Розглянути існуючі технології навчання.

Об'єктом дослідження є урок історії.

Предметом є підготовка вчителя до уроку історії: структура, зміст, основні етапи уроку.

Методами дослідження даної теми є порівняльний, критичний і системний метод.

У працях Степанищева А.Т., можна знайти типологізацію сучасних уроків історії, порівнює й застосовує сучасні типи уроків на практиці. Не менш важливим джерелом у ході виконання даної роботи послужили праці В'Яземського Е.Е., найбільше докладно, він викладає свої теоретичні судження в підручнику "Методика викладання історії в школі". У даній книзі він аналізує й розглядає основні типи уроків, основні технології викладання уроків, і ін. Не менш важливими джерелами, послужили роботи наступних авторів: Дайри Н.Г. «Викладання історії в середній школі», Шевченко Н.І. «Технології навчання історії в старшій школі», Шарикова Н.І. «Методичні рекомендації з історичної пропедевтики», О.Ю.Стрілова «Методика викладання історії в школі», Дичковської І.М. у своїй роботі «Інноваційні педагогічні технології» розкриває проблему, зв’язану з основними технологіями навчання історії в школі, аналізує їхнє застосування в практиці школи. Не менш важливим джерелом послужили праці П.В.Гора, у роботі «Підвищення ефективності навчання історії в середній школі» .

Структура курсової роботи: курсова робота скадається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку та списку літератури, що включає 26 найменувань. Основний зміст викладено на 39 сторінках.

Розділ 1. Характеристика сучасного уроку

1.1 Урок як цілісна система

В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується різноманітний арсенал різних методичних засобів. Від форми організації навчання багато в чому залежить вибір тих або інших джерел, з яких учні одержують знання. Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка форм організації навчання в єдності з розкриттям їхніх методичних можливостей.

Найбільше поширення, як у нашій країні, так і за рубежем одержала класно-визначена система навчання, творцем якої вважається Я.А. Коменський. Протягом 300 років ця система піддавалася подальшому вдосконалюванню за участю тисяч учителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф. Гербард, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Я. В. Давид, Б. Наврочиньский й інших. Суть системи Я.А.Коменского заснована на поділі учнів на класи, що реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення кожного предмета складалася з розділів, а вони у свою чергу ділилися на теми, що проробляють на 40 - 45 - хвилинних уроках під керівництвом вчителя.

Класно-урочна система витримала випробування протягом декількох сторіч й, незважаючи на гостру критику, зберігається дотепер майже в усьому світі. Але в той же час ця система перетерплює зараз значну еволюцію в західноєвропейських країнах і США.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є урок.

Що таке урок? Однозначно відповісти на це питання важко. Дотепер у педагогічній науці переважною є думка, відповідно до якої урок - це систематично застосовувана для вирішення завдань навчання, виховання й розвитку організація діяльності постійного складу учителів й учнів у певний відрізок часу. У цій формі уроку представлені все компоненти учбово-пізнавального процесу: мета, зміст, засоби, методи діяльності по організації й керуванню й всі його дидактичні елементи. Його сутність і призначення в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводяться, таким чином, до колективно-індивідуальної взаємодії вчителів й учнів, у результаті якої відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їхніх здатностей, досвіду діяльності, спілкування й відносин, а також педагогічної майстерності вчителі.

Дидактика дає й інші аспекти поняття "урок":

Урок - це організаційна одиниця навчального процесу у досягненні завершеної, але часткової мети навчання[6, с. 42].

У ряді методичних допомога з історії відзначається:

1. Урок історії - це заняття, які вчитель веде із класом у школі. Вони мають однакову тривалість, проводяться за розкладом й у сумі повинні вичерпувати вивчення програми [10, с. 71].

2. Урок - частина навчального процесу, але не механічно обумовлена й замкнута, а логічно й педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується всіма його рисами, одночасно перебуваючи й основною його формою [19, с. 83].

У наведених вище визначеннях можна також виділити специфічні ознаки, що відрізняють урок від інших організаційних форм. Це постійна група учнів, керівництво діяльністю учнів з урахуванням особливостей кожного з них й оволодіння основами навчального матеріалу безпосередньо на уроці.

Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу навчальний предмет і відповідно займає своє місце в системі навчального предмета, вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу.

Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він має:

1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової й індивідуальної роботи;

2) дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів;

3) стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й домашню;

4) на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й самі методи пізнавальної діяльності.

Урок був, є й у доступному для огляду майбутньому залишиться основною формою організації навчання й виховання учнів [25, с. 163].

Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу. Від якості окремих занять в остаточному підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати завдання навчання даного складу учнів.

Урок історії є частиною змісту історичної й суспільствознавчої освіти, що займає певне місце в системі шкільного курсу й побудованого по проблемно-хронологічному принципу; події і явища представлені в комплексі на кожному відрізку часу. Взаємозв'язки процесів і закономірностей встановлюються з уроку в урок учнями під керівництвом вчителя із проблем економічного, соціально-політичного, історико-культурного й іншого аспектів змісту [13, с. 52].

Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі взаємозалежної діяльності вчителі й учнів, спрямованої на їхнє виховання й розвиток.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами організації навчання. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатобічних інтересів і потреб учнів відповідно до їх здібностей. До них додаюсться факультативи й різноманітні форми гурткової й клубної роботи.

Поряд з постійно діючими формами організації позакласної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають й епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки [8, с. 95].

При вмілому використанні основної, додаткової й допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.

У методичній літературі з історії можна зустріти різне тлумачення суті уроку. В одних навчальних посібниках значна частина тексту присвячена типам уроків, в інші - викладу історичного матеріалу вчителем або організація самостійної роботи учнів на уроці історії, рекомендаціям з використання засобів наочності.

1.2 Типологія й структура уроку

Особливу увагу сучасні педагоги приділяють проблемі типології й структурі уроку. Структура уроку й форми організації навчальної роботи на ньому мають велике значення, як у теорії, так й у практиці сучасного уроку, оскільки вони в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Кожен урок має свою структуру. Під структурою уроку варто розуміти співвідношення елементів (етапів, ланок) уроку в їхній певній послідовності й взаємозв'язку між собою [9, с. 72].

Елементи - види діяльності вчителі й учня. Елементами уроку є: організаційний момент; перевірка знань попереднього навчального матеріалу, логічно пов'язаного зі змістом даного уроку; перехід до нового матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення; підведення підсумків уроку; домашнє завдання. Ці структурні елементи на багатьох уроках в основному реалізуються. Необхідні й уроки з перевагою тієї або іншої ланки процесу навчання або де опускаються ті з них, які не обов'язково вводити в його структуру. Структура кожного уроку залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети (або цілей), типу уроку, вікових особливостей учнів й особливостей класу або колективу. Структура уроку досконала в тому випадку, якщо враховує закономірності навчання, умови педагогічного процесу в даному класі й дозволяє вдало реалізувати педагогічний задум учителя. Отже, не структура уроку, узята сама по собі, а її відповідність педагогічним умовам і задуму впливає на ефективність навчання [8, с. 65].

У цей час у ряді навчальних посібників велика увага приділяється роботам М. И. Махмутова, у яких відзначається, що структура уроку не повинна бути аморфної, безликої, випадкової, що вона повинна відбивати: закономірності процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань, як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відбиває логіку пізнавальної діяльності людини, логіку викладання; види діяльності вчителя й учнів як зовнішні форми прояву сутності педагогічного процесу. Елементами уроку, які при своєму взаємозалежному функціонуванні відбивають ці закономірності, є актуалізація, формування нових понять і способів дій і застосування засвоєного матеріалу [24, с. 151].

Роль перерахованих вище структур зводиться до наступного: якщо дидактична структура уроку є постійною й у діяльності вчителя виступає у вигляді загального приписання, загального алгоритму організації уроку, то методична підструктура – величина змінна, що характеризується великою варіативністю, зобов'язує його планувати конкретні види діяльності: виконання вправ, рішення завдань, відповіді учнів; пояснення матеріалу із застосуванням адекватних методів і засобів; рішення практичних і навчальних завдань під керівництвом вчителя й самостійно.