115647 (617604), страница 3
Текст из файла (страница 3)
2.Визначення цілей і завдань уроку;
3.Закріплення матеріалу домашнього завдання;
4.Пояснення нового матеріалу;
5.Закріплення нового матеріалу (фрагментарно);
6.Домашнє завдання;
7.Підведення підсумків заняття.
Таким чином, «урок», про яке мова йде, це «навчальне заняття», «основна форма організації при класно-урочній системі навчання».
Однак термін «урок» не менш міцно ввійшов у лінгвістичний побут у зовсім несумісних або видозмінених змістах.
2.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії
Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:
1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням.
2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.
3. Закономірностей і принципів навчального процесу.
4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної освіти й суспільного виховання.
5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини миру й формування системи мислення.
6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової, національної, регіональної й локальної історії.
7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для формування в учнів власної, мотивованої точки зору.
8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні висновки.
9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту уроку й видам навчальної роботи [7, с. 119].
Визначення якісного сучасного уроку, загальних і конкретних дидактичних, виховних і розвиваючих вимог знаходить висвітлення в І. П. Підласого.
Яким із загальних вимог повинен відповідати якісний сучасний урок історії? Які основні характерні риси цього уроку?
Головна риса якісного уроку історії й головна вимога до викладання історії в цілому - високий науково-теоретичний рівень, відповідність викладання сучасному стану історичної й педагогічної науки, передовій практиці, закономірностям навчально-виховного процесу. При цьому в шкільний курс історії як навчального предмета в загальноосвітній школі повиннен бути орієнтований, насамперед , на оволодіння основами, знань про історичний шлях людства, його соціальному, духовному, моральному досвіді, формування конкретно-історичних подань про історичну епоху, рішення практичних завдань, уміння працювати з історичними джерелами. У жодному разі не слід допускати ускладнення шкільного курсу історії й перевантаження учнів зайвим позапрограмним матеріалом [24, С. 93].
Найважливішою вимогою до уроку, характерною ознакою кожного уроку є ясність навчальної мети, нерозривний зв'язок у рішенні основних освітніх, виховних і розвиваючих завдань і чітке, послідовне їхнє здійснення в ході проведеного уроку.
Зміст навчальної програми (на конкретний урок), освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь і навичок - все це визначає відбір матеріалу, виділення головного в ньому, а також методи й прийоми, використовувані вчителем на уроці, зміст, освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь мають визначальне значення при підборі матеріалу до уроку, плануванні його типу і структури, при виборі найбільш доцільних й ефективних для даного уроку методів і прийомів.
Доцільний, з урахуванням сучасних підходів, вибір засобів і методичних прийомів для кожної частини уроку; найбільш відповідному його змісту й завданням, ефективність використаних методів і прийомів - характерна риса якісного уроку історії [2, С. 175].
Образність, яскравість фактів - обов'язкова умова емоційного сприйняття, мимовільного запам'ятовування, активної розумової діяльності учнів. Більше того, без образності немає конкретного зображення що відбуває.
Раціональне використання всього арсеналу образно-емоційних засобів – характерна риса якісного уроку.
Установлення усвідомлюваних учнями міжпредметних зв'язків у навчанні - теж риса якісного уроку історії. Вчитель має у своєму розпорядженні досить більший вибір форм, методів і прийомів реалізації міжпредметних зв'язків. Важливо тільки враховувати при цьому вікові особливості учнів, рівень підготовленості й постійно підтримувати їхній інтерес до виявлення цих зв'язків. Варто також ретельно відбирати інформацію з інших навчальних предметів, маючи на увазі, щоб інші додаткові відомості не перевантажували уроки й «не заслоняли» зміст навчального матеріалу по історії [14, С. 64].
Істотна риса якісного уроку по історії - це його цілісність й організаційна чіткість, тісний зв'язок всіх його елементів, певна тематична й структурна закінченість. Це залежить від підготовки вчителя й учнів. Неодмінною умовою організаційної чіткості в проведенні уроку є вміння вчителя створювати необхідну творчу навчальну атмосферу, живу зацікавленість усього класу й кожного учня в тій роботі, що проводиться на уроці.
2.3 Технології викладання історії
У методичній літературі на сьогоднішній день досить мало інформації про новітні технології викладання. Технологія - це сукупність форм, методів, прийомів і засобів, застосовуваних у якій-небудь діяльності.
Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларин).
Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності по проектуванню, організації й проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М. Монархів).
Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В.П. Беспалько) .
У системі освіти поняття "педагогічна технологія" вживається в трьох категоріях: загальпедагогічна, методична (предметна), локальна (модульна, що представляє собою технологію окремих з учбово-пізнавальних процесів), окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей. Технологія уроку, технологія повторення, технологія корекції й контролю навчального матеріалу, технологія самостійної роботи й ін. Прикладом локальної технології можна розглядати модульну технологію.
Модульні технології навчання історії.
Старшій школі пред'являються нові вимоги до організації навчальної діяльності школярів, вживають спроби її технологизації, тобто розробляється комплекс оптимальних дидактичних умов взаємодії обов’язкових, взаємозалежних засобів, прийомів і методів, об'єднаних у систему, що гарантує прогнозований результат.
Особистісно-орієнтовані технології.
Найважливішою умовою ефективності освітніх технологій (пед. процесу) є з Особистісно-орієнтовані технологій, що представляють собою об'єднані в певних сполученнях форми, методи й засоби навчання.
Особистісно-орієнтовані технології припускають відмову вчителя від авторитарної модальності в спілкуванні з учнями. Це необхідно для створення партнерських, довірчих відносин між учителем й учнями, які в значній мірі впливають на якість засвоєння оперативних знань школярами.
Проектна технологія.
У цьому випадку це, так називана, локальна або технологія окремого виду діяльності.
Перспективною для старшої школи представляється проектна діяльність учнів по оволодінню оперативними знаннями в процесі соціалізації. Це досить новий вид діяльності для школярів, але він поки не одержав належного застосування ні в початковій, ні в основній школах.
Проте, у старшій школі обсяги навчального матеріалу, високі вимоги до випускників і вчителя, підштовхують педагога до пошуку інноваційних форм діяльності, інтерактивних методів, у тому числі й до застосування проектів.
Ігрові технології навчання.
Гра - вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.
Ігрова діяльність виконує наступні функції: розважальної, комунікативну, самореалізації, ігротерапевтичну, діагностичну, корекції, міжнаціональній комунікації, соціалізації.
Гри як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували зі стародавності. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію й інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках: 1) як самостійні технології для освоєння поняття, теми, роздягнула навчального предмета; 2) як елемента більш великої технології; 3) як урок або його частини (уведення, закріплення, пояснення, контролю, вправи і т.д.); 4) як технології позакласної роботи (гри типу "Блискавиця", КТД і т.д.).
Розглянемо більш докладно технологію ділової гри (ДГ). ДГ використовується для рішення комплексних задач засвоєння нового, закріплення матеріалу, розвитку творчих здібностей, формування загально навчальних умінь, дає можливість учнем зрозуміти і вивчити навчальний матеріалів різних позицій.
У навчальному процесі застосовуються різні модифікації ДИ: імітаційний, операційний, рольові, діловий театр, психо- і соціодрама.
Далі йде введення в гру, орієнтація учасників і експертів. Визначається режим роботи, формується головна мета заняття, улаштовується постановка проблеми і вибору ситуації. Видаються пакети матеріалів, інструкцій, правил, установок. Збирається додаткова інформація. При необхідності учні звертаються до ведучого й експертів за консультацією. Допускаються попередні контакти між учасниками ДИ. Негласні правила забороняють відмовлятися від отриманої по жеребі ролі, виходити з гри, пасивно відноситься до гри, придушувати активність, порушувати регламент і етику поводження.
Етап проведення - процес гри. З початком гри ніхто не має права втручатися і змінювати її хід. Тільки ведучий може коректувати дії учасників, якщо вони ідуть від головної мети гри. Розрізняють три способи розвитку ігрового процесу: детерминированный, спонтанний, змішаний (сполучить алгоритмізацію з урахуванням ймовірного характеру подій, найбільш властивий ДИ). У залежності від модифікації ДИ можуть бути введені різні типи рольових позицій учасників: а) стосовно змісту роботи в групі - генератор ідей, розроблювач, імітатор, ерудит, діагност, аналізатор; б) по організаційних позиціях - організатор, координатор, інтегратор, контролер, тренер, маніпулятор; в) стосовно новизни - ініціатор, обережний критик, консерватор; г) по методологічних позиціях - методолог, критик, методист, проблематизатор, рефлексирующий, програміст; д) по соціально-психологічних позиціях - лідер, предпочитает, прийнятий, незалежний, неприйнятий, що відкидається.
Етап аналізу, обговорення й оцінки результатів гри має на увазі виступу експертів, обмін думками, захист учнями своїх рішень і висновків. На закінчення вчитель констатує досягнуті результати, відзначає помилки, формує остаточний підсумок заняття. Звертається увага на зіставлення використаної імітації з відповідною областю реального світу, установлення зв'язку гри зі змістом навчального предмета.
Інтерактивні методи навчання.
Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.
Сутність і види інтерактивних методів навчання.
Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.
Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.
Групові методи:
Робота в парах.
Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.
Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).
Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.
2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.
Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються “попарні суперечки” кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).
Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: “спікер” – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), “секретар” (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), “посередник” (стежить за часом, заохочує групу до роботи), “доповідач” (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
