103681 (Методи прийняття рішень в управлінні ризиками), страница 6

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується високим рівнем кредитного ризику підприємств, що реалізовує свою продукцію оптовим і роздрібним покупцям. Цей ризик призводить не лише до зростання поточної дебіторської заборгованості, але і викликає великий об'єм так званих «сумнівних боргів», частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню.

Ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов'язане в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням своєчасної інкасації заборгованості покупців за товари, роботи і послуги.

Формування алгоритмів такого управління поточною дебіторською заборгованістю, визначуване як кредитна політика підприємства по відношенню до покупців продукції, здійснюється по наступних основних етапах:

1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в неї фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

– На першій стадії аналізу з метою віддзеркалення реального стану поточної дебіторської заборгованості з позиції можливої її інкасації в загальній її сумі виділяється чиста реалізаційна її вартість. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості є сумою поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, зменшену на суму резерву сумнівних боргів (під сумнівним боргом поні¬мається та частина дебіторської заборгованості відносно якої існує невпевненість її погашення покупцем-боржником.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з рівня фактичної платоспроможності окремих покупців-дебіторів (прямий метод) або на основі відповідної класифікації дебіторської заборгованості цього виду за термінами не її погашення зі встановленням коефіцієнта сумнівності її погашення по кожній групі (непрямий метод). Величина резерву сумнівних боргів при непрямому методі її розрахунку визначається як сума творів поточної дебіторської заборгованості відповідної групи і коефіцієнта сумнівності її погашення по цій групі.

– На другій стадії аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості покупців продукції і його динаміка в попередньому періоді.

– На третій стадії аналізу визначається середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Він характеризує роль цього виду дебіторської заборгованості у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства.

– На четвертій стадії аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства по окремих її «віковим групам», тобто по передбачених строкам.

– На п'ятій стадії аналізу визначають суму ефекту отриманого від інвестування засобів в дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення об'єму реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з сумою додаткових витрат по оформленню кредиту і інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (сума резерву сумнівних доходів, що підлягає списанню у зв'язку з неплатежеспроможності покупців і витіканням термінів позовної давності).

2. Вибір типу кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстроченням платежу за неї) набула широкого поширення як в нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відбиває умови цієї практики і спрямовано на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.

В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основні питання:

а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству по кожній з форм реалізації продукції в кредит.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

– Товарний (комерційний) кредит є формою оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Зазвичай товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцеві продукції на термін від одного до шести місяців.

– Споживчий кредит (у товарній формі) є формою роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстроченням платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.

Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою приналежністю підприємства і характером продукції (товарів, послуг), що реалізовується.

Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три принципові типи кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції – консервативний помірний і агресивний.

– Консервативний (чи жорсткий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до отримання високого додаткового прибутку за рахунок розширення об'єму реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення круга покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; посилення умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості.

– Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстроченням платежу.

– Агресивний (чи м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення об'єму реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику, який супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на ризикованіші групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально допустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгації кредиту.

В процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися наступні основні чинники:

– сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торговельних операцій;

– загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

– кон'юнктура товарного ринку, що склалася, стан попиту на продукцію підприємства;

– потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

– правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

– фінансові можливості підприємства в частині відвернення засобів в поточну дебіторську заборгованість;

– фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їх відношення до рівня допустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

3. Визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиту. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані об'єми реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочення платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходячи з господарської практики (він визначається за результатами аналізу поточної дебіторської заборгованості в попередньому періоді), що склалася; коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, що реалізовується в кредит.

4. Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні елементи:

– термін надання кредиту (кредитний період);

– розмір кредиту (кредитний ліміт), що надається;

– вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію);

– система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі у передбачені терміни виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:

• визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

• формування та експертизу інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

• вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

• угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;

• диференціацію кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за різними формами кредиту – товарним і споживчого.

• Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.

За товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:

• обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;

• репутація покупця в діловому світі;

• платоспроможність покупця;

• результативність господарської діяльності покупця;

• стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

• обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство.

За споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:

• дієздатність покупця;

• рівень доходів покупця і регулярність їх формування;

• склад особистого майна покупця, що може становити забезпечення кредиту при стягненні суми боргу в судовому порядку.

• Формування та експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити достовірність проведення такої оцінки. Інформаційна база, яка використовується для цих цілей, складається з відомостей, що надаються безпосередньо покупцем (їх перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, що формуються із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер);інформації, що формується із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по операціях і т. п.).

Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; в процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (за споживчим кредитом) з метою перевірки стану його майна і в інших формах у відповідності з обсягом кредитування.

• Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях за оцінкою окремих характеристик кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний і інші методи.

• Угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах її оцінки і передбачає виділення наступних зазвичай їх категорій:

• покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група «першокласних позичальників»);

• покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, що визначається рівнем припустимого ризику неповернення боргу;

• покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення боргу, що визначається типом обраної кредитної політики).

• Диференціація кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися за такими параметрами, як термін надання кредиту; необхідність страхування кредиту за рахунок покупців; форми штрафних санкцій тощо

6. Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і подальшого нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорений переказ в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є:

• факторинг;

• облік векселів, виданих покупцями продукції;

• форфейтинг.

• Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права отримання грошових коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії – «чинник компанії», відірватись беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від фактора ризику). Решта 10–30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).