100090 (Ефективність контролю в організації: поняття, основні параметри, система показників, проблеми), страница 3

- визначення адресата тієї чи іншої інформації (кому призначається?);

- отримання інформації, що відповідає таким характеристикам – швидкість її передачі чи надходження, точність, достатність, надлишковість, регулярність, корисність та ін.;

- адекватне відображення отриманої інформації у звітності (звітах, доповідях, довідках).

4. Заключний етап процесу контролю – це реакція менеджера на результати порівняння (коригуючі дії). Контрольні звіти є індикаторами відхилень від плану. За результатами цих звітів досліджуються причини проблем, розробляються варіанти їх подолання і виправляється стан справ застосуванням коригуючих дій.

Існує два типи коригуючих дій:

1) за рахунок внутрішніх зусиль і резервів, без зміни показників затвердженого плану, виконання виробничої програми досягається в повному обсязі;

2) змінюються плани, їх обсяги, номенклатура продукції.

Корекція може бути негайною чи відстроченою. Якщо при порівнянні та оцінці результатів фактичний показник тільки порівнюється з нормою функціонування і знаходиться величина будь-якого відхилення, тобто контроль здійснюється автоматично, то встановлення значущості відхилень для діяльності підприємства – найважливіше завдання для особи, що здійснює контроль.

Обрати відповідну лінію поведінки при застосуванні коригуючих дій - значить визначити вид коригуючого впливу: нічого не робити; ліквідація відхилень; перегляд стандартів.

1) Нічого не робити. Головна ціль контролю полягає в тому, щоб добитися такого стану, при якому процес управління організацією дійсно змушував би її функціонувати у відповідності з планом. Якщо співставлення фактичних результатів з стандартами говорить про те, що встановлені цілі досягаються, краще всього нічого не робити. В управлінні неможна розраховувати на те що сталося один раз повториться знову. Навіть найбільш досконалі методи повинні піддаватися змінам. Так, наприклад, якщо система контролю показала, що в якомусь елементі організації все йде добре, необхідно продовжувати виміряти результати, повторюючи цикл контролю.

2) Ліквідація відхилень. Система контролю, що не дозволяє ліквідувати серйозні відхилення, перш ніж вони переростуть в крупні проблеми, не має змісту. Корекція, що проводиться, повинна концентруватися на ліквідації справжньої причини відхилень. В ідеалі стадія вимірювання повинна показувати масштаб відхилення від стандарту і точно вказувати на причину. Оскільки більша частина роботи в організації є результатом об’єднаних зусиль груп людей, то абсолютно точно визначити корені тієї чи іншої проблеми не завжди можливо. Значення корекції в усіх випадках полягає в тому, щоб зрозуміти причини відхилення і добитися повернення організації до правильного образу дій.

Здійснення корекції може бути досягнуто шляхом покращення значень внутрішніх змінних факторів даної організації, удосконалення функцій управління чи технологічних процесів. Важливо підкреслити, що причиною виникаючих проблем може бути будь-яка змінна величина і що вклад у відхилення отриманих результатів від бажаних може дати поєднання різних факторів. Тому менеджер не може обрати якусь одну корегуючу дію тільки тому, що він вирішує тільки-но виниклу проблему. Перш ніж вибрати коректуючу дію, необхідно зважити всі існуючі відношення до даної проблеми, внутрішні змінні та їх взаємозв’язки. Оскільки всі підрозділи організації пов’язані між собою, будь-які крупні зміни в одному з них зачепить всю організацію. Ось чому менеджер спочатку повинен переконатися, що прийнята ним коригуюча дія не створить додаткових труднощів.

3) Перегляд стандартів. Не всі помітні відхилення від стандартів потрібно ліквідувати. Інколи самі стандарти можуть виявитися нереальними, тому що вони базуються на планах, а плани – це лише прогнози майбутнього. При перегляді планів повинні переглядатися і стандарти.

Часто буває так, що система контролю показує на необхідність перегляду планів. Якщо, наприклад, майже всі комівояжери перевищать свої квоти на 50%, то, очевидно, це занадто низька квота, і вона не може служити стандартом прийнятої результативності. Успішно діючі організації часто повинні переглядати свої стандарти в бік підвищення. Крім того, інколи виявляється, хоч це і не повинно відбуватися занадто часто, що плани складені занадто оптимістично. Тому стандарти треба переглядати в бік зниження. Стандарти, вимоги яких виконати дуже важко, фактично роблять марними прагнення робочих і менеджерів досягти сформульованих цілей. Як і у випадку з коригуючими діями різних типів, необхідність радикального перегляду стандартів(в бік підвищення чи зниження) може бути симптомом проблем, виникаючих або в процесі контролю, або в процесі планування.

ІІ. ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНТРОЛЮ В ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1. Інструменти контролю

Існують різні підходи до класифікації засобів управлінського контролю. На практиці усю сукупність інструментів контролю поділяють на три групи:

1. інструменти фінансового контролю;

2. інструменти операційного контролю;

3. інструменти контролю поведінки працівників в організації.

Складовими елементами фінансового контролю (рис. 2. 1) є:

• фінансовий аналіз;

• бюджетування;

• аудит.

Рис. 2.1- Основні складові системи фінансового контролю

Фінансовий аналіз також можна розглядати як складну підсистему, де основними інструментами є:

• аналіз фінансової звітності організації;

• аналіз фінансових коефіцієнтів;

• аналіз беззбитковості.

Аналіз фінансової звітності організації. Для оцінки та контролю діяльності організації широко застосовують такі документи фінансової звітності:

1. баланс;

2. звіт про прибутки та збитки;

3. звіт про рух готівки.

Характеристика інструментів аналізу фінансової звітності наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 -Характеристика інструментів аналізу фінансової звітності

Назва інструменту	Сфери контролю
Аналіз балансу	попередня оцінка можливостей організації виконувати свої поточні зобов’язання; визначення загального фінансового стану організації
Аналіз звіту про прибутки та збитки	зіставлення прибутків і збитків організації; зміна прибутків і витрат поточного періоду проти попередніх
Аналіз звіту про рух готівки	контроль надходжень грошей в організацію з усіх джерел та їх виплат за зобов’язаннями організації; попередні висновки щодо рівня ліквідності організації

Аналіз фінансових коефіцієнтів переслідує наступні цілі:

• порівняння поточних фінансових результатів організації із попередніми, визначення змін, встановлення тенденцій;

• порівняння результатів фінансової діяльності однієї фірми із відповідними результатами інших фірм галузі.

Для інтерпретації результатів діяльності організації використовують декілька груп фінансових коефіцієнтів, до найважливіших серед яких відносять:

1. коефіцієнти ліквідності;

2. коефіцієнти платоспроможності;

3. коефіцієнти прибутковості (рентабельності).

Характеристика фінансових коефіцієнтів наведена у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. - Характеристика фінансових коефіцієнтів

Аналіз беззбитковості проводиться для з’ясування, якими мають бути обсяги продажу продукції організації, щоб досягти прибутковості.

Бюджетування - один із основних засобів планування і контролю за діяльністю підрозділів в організації. Бюджетами визначаються як планові, так і фактичні показники витрат (грошові кошти, активи, сировина і ресурси, заробітна плата) структурних одиниць організації.

Цілі аналізу виконання бюджетів:

• точне вимірювання дійсного стану справ;

• порівняння результатів діяльності різних підрозділів і рівнів управління за різні проміжки часу.

Переваги бюджетного контролю:

1. простота здійснення;

2. можливість формалізації;

3. широке залучення менеджерів до процесу контролю.

Недоліки бюджетного контролю:

1. орієнтація переважно не на результати, а на витрати;

2. можливість перевитрачання коштів запланованого бюджету.

Аудит – незалежна формальна верифікація (засвідчення) фінансових звітів і операційних видів діяльності організації. Розрізняють зовнішній і внутрішній аудит.

Зовнішній аудит проводиться зовнішньою незалежною аудиторською організацією і спрямований на перевірку фінансової звітності.

Внутрішній аудит окрім фінансової перевірки додатково оцінює операційну діяльність організації і опрацьовує рекомендації щодо її удосконалення.

Обов’язкові напрямки аудиторської перевірки:

• грошові кошти (залишки на рахунках, аналіз процедур управління грошовими потоками);

• надходження (перевірка гарантій сплати боргів споживачами, перевірка балансу);

• запаси (перевірка матеріальних запасів на складах, порівняння оцінок з показниками балансу, оцінка фізичного зносу);

• основні фонди (огляд, оцінка зносу, визначення адекватності страхування);

• кредити (аналіз кредитних угод, узагальнення зобов’язань);

• доходи і витрати (оцінка їх розподілу за термінами, доречності, сум).

Інструменти операційного контролю. На практиці широко використовують такі інструменти операційного контролю:

• графіки Г. Гантта;

• сітьові графіки;

• метод оцінки та перегляду планів (PERT);

• метод критичного шляху (CPM);

• методи управління запасами;

• методи контролю якості.

Графік Гантта – інструмент розробки графіків виробничих процесів і контролю за їх виконанням, що дає можливість швидко оцінити стан виробничого процесу (які процеси завершені, а які - ні). Графік Гантта показує кількість часу, який необхідний на виконання кожного елементу робіт.

Мережеві графіки. Мережеве планування та управління (МПУ) –специфічний метод планування та управління проектами шляхом застосування мережевих графіків. Система МПУ дозволяє:

• формувати календарний план виконання комплексу робіт;

• мобілізувати часові, трудові, матеріальні та грошові ресурси;

• управляти комплексом робіт за принципом "провідної ланки" із прогнозуванням та попередженням можливих зривів у ході робіт;

• підвищити ефективність управління шляхом чіткого поділу відповідальності між керівниками різних рівнів та виконавцями.

Метод оцінки та перегляду планів (PERT) – це метод складання виробничого графіку, при якому виробничий процес розбивається на окремі операції з наступним аналізом їх послідовності і ролі кожної в загальному процесі. Операції можуть здійснюватись як одночасно, так і послідовно. Далі визначається час, необхідний для виконання кожної операції. На основі цього складається таблиця. Найдовший шлях називають критичним шляхом, оскільки саме він визначає тривалість усього виробничого процесу. Знання критичного шляху необхідно для того, аби сконцентрувати зусилля на його удосконаленні, оскільки він показує найбільш важливі етапи процесу.

Метод критичного шляху (СРМ) на основі виробничого графіку дозволяє встановити критичну послідовність операцій, що обмежують швидкість здійснення будь-якого процесу. Як правило, це найбільш тривалий етап в процесі. Удосконалення критичного шляху дозволяє скоротити процес в цілому.

Таким чином, і в методі PERT, і в методі критичного шляху проекти розглядаються як мережі окремих подій та робіт. Основна розбіжність двох методів полягає в різному підході до оцінки тривалості операцій. Метод критичного шляху виходить з того, що тривалість операцій можна оцінити з достатньо високою мірою точності та визначеності, тоді як метод ПЕРТ базується на використанні імовірнісного підходу до визначення тривалості операцій і аналізує вплив невизначеності на тривалість робіт за проектом у цілому.