Ерітреєю про припинення вогню і введення миротворчих сил ООН і Організації африканської єдності на лінію розмежування сторін було розцінено на Апеннінах як вагомий дипломатичний успіх Італії і реальне свідчення її можливості відігравати активну роль у світовій політиці.

Ще одна особливість характеризує італійську зовнішню політику кінця 1990-х років, а саме: готовність до неформального і навіть офіційного діалогу з так званими «країнами-паріями» (Іран, Лівія, КНДР та інші) і тим самим Італія демонструє свою позицію як «світового протагоніста».

5. Італія та політика США щодо Іраку

1. На початку 2003 року міністром закордонних справ Італії було призначено Франко Фраттіні, колишнього куратора розвідслужби в уряді країни. Саме Фраттіні став ідеальним кандидатом для того, щоб реалізовувати відкрит о проамериканський курс уряду Берлусконі напередодні війни в Іраку. У результаті заяви італійських урядовців мали вкрай жорсткий характер. 21 січня Ф.Фраттіні мав першу зустріч з держсекретрем США К.Пауеллом, після якої заявив, що Італія була і залишається вірним союзни ком США у боротьбі з тероризмом. Щоправда, йому вдалося уникнути відповіді на запитання журналіста, чи готова Італія підтримати операцію в Іраку без санкції РБ ООН. Але наголосив на тому, що у разі війни Італія буде на боці США.

19 березня 2003 року, буквально напередодні війни, в італійському парламенті відбулися масштабні дебати щодо ситуації довкола Іраку. Уряд країни у кінцевому підсумку прийняв рішення не відряджати свої війська в зону конфлікту і обмежитися політичною підтримкою США. Юридичною підставою для цього стала стаття 11 Конституції Італії, яка дозволяє уряду розпочинати військові дії тільки у випадку, якщо сама Італія або її союзники піддані атаці.

Головною проблемою, яка дебатувалася урядом і опозицією, стало питання про надання італійських баз у розпорядження американських військ для військових дій в Іраку. Уряд запросив згоди у парламенту на дозвіл США користуватися базами і повітряним простором країни, посилаючись на існуючі двосторонні договори. Незважаючи на протести опозиції, проурядова більшість перемогла і дала дозвіл уряду на надання військових баз і повітряного простору для американців (304 депутати проголосували «за», 246 - «проти»). Таким чином Італія офіційно стала членом антиіракської коаліції.

6. Італо-російські відносини

У 1990-і роки Італія прагнула підтримувати конструктивні зв'язки з Росією і демонструвала постійну готовність надати їм нового імпульсу. Італійські урядовці усвідомлювали взаємовигоду від комплексного розвитку віддноси з Російською Федерацією. В обох країнах сформувався загальнонаціональний консенсус щодо поглиблення цих стосунків.

Ключовим елементом російсько-італійських відносин стало регулярне проведення міждержавних консультацій. На цих консультаціях, а також на двосторонніх зустрічах на вищому рівні розробляється стратегія двосторонніх зв'язків на перспективу. Багато з успішно діючих спільних проектів в економічній ікультурній сферах були започатковані на цих зустрічах. Достатньо назвати проривні домовленості в газовій сфері між «Газпромом» та італійським концерном ЕНІ, які охоплюють у часовому вимірі майже всю половину XXI століття. Одним із найбільших проектів на перспективу повинно стати будівництво 400-кілометрового газопроводу, так званого «Південного потоку», який не обмежується тільки Росією та Італією, оскільки в його реалізації братимуть часть інші країни Європи. Проектна потужність цього трубопроводу становить близько ЗО млрд. куб. м.

Домовленість щодо будівництва цього газопроводу була досягнена під час візиту до Росії у 1999 року прем'єр-міністра Массімо Д'Алема з групою найбільших промисловців і банкірів.

Важливою віхою італо-російських відносин став офіційний візит президента В.Путіна до Італії в червні 2000 року. У перший же день його зустрічі з керівництвом Італії російський президент запропонував всім європейським лідерам створити спільну систему протиракетної оборони силами Росії, НАТО і ЄС, а премєр-міністра Італії Дж.Амато попросив виступити посередником і провести відповідні переговори з іншими членами ЄС і НАТО.

У листопаді цього ж року президент Італії К.Чампі відвідав Москву, де провів досить результативні переговори з російським керівництвом. Цей візит відкрив нові можливлості для подальшої торговельно-економічної співпраці обох країн. Обидві сторони підкреслили, що зростання економічних зв'язків між Італією та Росією становить 70% щорічно. Особлива увага під час цього візиту була приділена вже згадуваному проекту транспортування російського газу по дну Чорного моря, а також двом іншим проектам - створенню спільного підприємстива «ВАЗ-ФІАТ» по випуску легкових автомобілів у Нижньому Новгороді і спільного виробництва унікального навчально-тренувального літака Як-130, на якому можна фахово навчати льотчиків як військової, так і цивільної авіації.

Аналогічні процеси відбуваються і у сфері електроенергетики, де крок за кроком вибудовується співпраця між РАО «ЄЕС Росії» і концерном ЕНЕЛ, який успішно працює на російському ринку. Купівля великого пакету акцій ОГК-5 - однієї з основних російських генеруючих компаній - виводить цю італійську групу на місце стратегічного партнера всієї російської енергетики. До речі, чимало домовленостей з ЕНІ і ЕНЕЛ не мають аналогів і є першими у такому сенсі.

Новий етап співпраці між двома країнами був окреслений під час візиту прем'єр-міністра Італії до Москвм у лютому 2003 року і візиту-відповіді президента Росії В.Путіна в Італію в серпні цього ж року. Лідери обох країн обговорили актуальні питання міжнародного життя, зокрема іракську проблему, яка, на їхню думку, повинна бути врегульована мирними засобами за участю РБ ООН. Вони також накреслили нові шляхи взаємовигідної торговельно-економічної співпраці.

У листопаді 2003 року відбувся державний візит президента Росії В. Путіна до Італії, під час якого було підписано 12 важливих угод у сфері торговельно-економічної та науково-технічної співпраці, включаючи, зокрема, створення з урахуванням досвіду Італії промислових округів в Росії, що дозволяє якісно покращити умови для діяльності та створення малих і середніх підприємств. При реалізації цього досвіду враховувалися російські реалії. Формуючись довкола потужного головного «ядра», малий й середній бізнес у тісній коопераціїз своїм зарубіжним партнером активно залучаються до виробництва комплектуючих і супутніх матеріалів й послуг для «материнського» виробництва, надаючи тим самим могутній імпульс розвитку всієї прилеглої зони. Першим такий округ став функціонувати на базі допоміжних виробництв для заводів холодильників і пральних машин фірми «Індезит» в Липецькій області. Сьогодні заводи у Липецьку виробляють щорічно 1,5 млн. холодильників! майже 1 млн. пральних машин. Існують нові проекти - створюється виробництво витяжок для кухонь проектною потужністю до 1 млн. штук і будується завод електроплит. Особливо важливо те, що своїм позитивним прикладом «Індезит» відчинив шлях на російський ринок значному числу італійських малих і середніх підприємств, чи то меблевих, чи то взуттєвих, чи будь-яких інших. Більше того, досвід Липецька активно впроваджується в Татарстані, Московській області, Чувашії, Свердловській і Пермській областях, де практично вже створені аналоги цих структур. Існує спеціальна російсько-італійська робоча група, яка, налізуючи досягнуті результати, пропонує російським та італійським партнерам апробовані схеми можливої взаємодії.

Активно розвивається у рамках двосторонніх взаємин регіональне співробітництво. До нього залучені такі великі регіони Росії, як Москва, Санкт- Петербург, Московська область, Свердловська та Ульянівська області, які породичалися відповідно з Римом, Міланом, Лаціо, Лігурією і Сицилією. Це співробітництво скріплене угодами, число яких перевищує 40.

Успішно просувається і співпраця у фінансово-інвестиційній сфері. За оцінками керівництва італійського банку «Унікредит», його інвестиції в Росії сяглм 4 млрд. євро, а сам він перетворився у серйозного гравця на російському фінансовому ринку, контролючи, зокрема, Московський міжнародний банк і компанію «АТОН». Декілька років у Росії діє банк ЗАО «Інтеза», який належить одній з найпотужніших італійських фінансових груп «Інтеза-Сан-Пауло».

Абсолютно новим явищем, характерним для останніх років, став прихід на італійський ринок великих російських компаній. Вперше це зробили металурги. Так, ЗАТ «Северсталь» купила одну з найстаріших італійських сталеливарних компаній «Луккіні».

Загалом товарообіг між Італією та Росією становив у 2006 році 31 млрд. дол.

У 2003 році розпочав свою роботу російсько-італійський Форум діалогу по лінії громадянських товариств. Багатоаспектною є співпраця Італії та Росії у культурній царині: угода між Большим театром і «Ла Скала», вже традиційний Російський вечір в Мілані, бал Петра Великого у Венеції, серії концертів і кінофестивалів, які проводяться під егідою Російського фонду культури, обмін художніми виставками, відкриття у м. Феррара наукового і культурного центру «Ермітаж - Італія» тощо.Література

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И.М. Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.

5