Курсова робота

на тему:

”Міжнародна торгівля фінансовими послугами”

Київ 2005

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

Міжнародні регіональні торгові блоки. 4

Міжнародна торговельна палата. 6

ГАТТ. 6

Роль банків у міжнародній торгівлі фінансовими послугами. 10

• Діяльність банків на міжнародній економічній арені. 10

• Основні функції закордонного відділення клірингового банку: 11

• Торгові банки. 12

• Валютний ринок і валютні операції. 13

• Обмінні курси валют. 15

• Рівень цін і темп інфляції. 16

• Баланс (підсумкове сальдо) платежів. 16

• Процентні ставки. 17

• Ступінь впевненості й спекуляція. 17

• Прискорення чи затягування розрахунків по зовнішньоторговельних операціях. 18

• Інтервенція Нацбанку. 19

• Постанови по валютному регулюванню. 20

• "Гарячі гроші." 20

• Проблеми міжнародної торгівлі. 20

• Наслідок коливань валютних курсів: валютна експозиція і валютний ризик. 21

• Кредитний ризик і час виконання контракту. 22

• Іноземні правила й закони. 23

• Суверенний і країновий ризик. 23

• Урядові постанови. 23

Міжнародна торгова політика. 24

• Протекціонізм. 26

Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України. 29

Висновок. 39

Література. 41

Вступ

Чому держави торгують? Що складає основу торгівлі між країнами? У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати рівень своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі персони й регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Викладене вище цілком справедливо у відношенні світової торгівлі, і у визначеному змісті це питання можна вважати вичерпаним. В основі більш заглибленого дослідження питання "Чому країни торгують?" лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси ( природні, людські, інвестиційні товари ( розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються по своєю забезпеченістю економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. По визначенню Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не удалося створити здорову економіку, ізолювавши її від світової економічної системи».

Традиційною і найбільш розвитою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. На долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків усього обсягам міжнародних економічних відносин.

Міжнародна старовинна торгівельна форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створило економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування й функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово - економічного співробітництва. В умовах НТР міжнародний торговий обмін здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

У сучасних умовах активна участь країн у світовій торгівлі зв'язано зі значними перевагами: воно дозволяє більш ефективно використовувати наявні в країні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стиснутий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно й різноманітно задовольняти потреби населення.

У цьому зв'язку значний інтерес представляє вивчення регулювання торгових відносин. Особливу значимість ця проблема має для України й інших країн, що встали на шлях створення розвитий ринкової економіки, орієнтованої на активну участь у світовій торгівлі.

Міжнародні регіональні торгові блоки.

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світохозяйських зв'язків, охоплює практично усі види міжнародного поділу праці і, зв'язуює всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація й кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля охоплює рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництвам

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів(послуг).

Аналізуючи процеси, що протікають у світовій торгівлі, варто підкреслити, що лібералізація є її основною тенденцією. Відбулося значне зниження рівня митних податків, скасовані багато обмежень, квоти і т.п. Однак існує цілий ряд проблем. Одна з основних - наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торгово-економічних блоків країн, багато в чому конфронтуючих один одному.

Склади дев'яти найбільших міжнародних регіональних торгових блоків представлені нижче:

Європейський союз (ЄС) - Австрія, Німеччина, Великобританія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

Європейські співтовариства (ЄС), чи так називаний «Загальний ринок» є об'єднанням держав, що прагнуть до політичної й економічної єдності при частковому відмовленні від своїх національних суверенітетів. Країни - члени «Загального ринку» вважають себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Європи.

У «Загальний ринок» входять:

- Європейське об'єднання вугілля і стали (відповідний договір набрав сили в 1952 році).

- Європейське економічне співтовариство (договір набрав сили в 1958 році).

Ці договори були доповнені і розширені так називаними Єдиними Європейськими Актами, що вступили в силу в 1978 році. Єдині Європейські Акти є базою політичного співробітництва країн-членів «Загального ринку».

Першим кроком у реалізації цілей «Загального ринку» з'явилося створення вільного єдиного ринку, іншими словами здійснення торгівлі без взаємних податків, установлення товарних контингентів, і введення інших обмежень. Одночасно з цим була введена єдина система, податків стосовно третіх країн (митна унія).

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) - США, Канада, Мексика.

3. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ) - Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЭС) - Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. «Меркосур» - Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) - Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЭМОА) - Кіт‑ д’Ивуар, Буркина-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) - Індія, Пакистан, Шри Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал.

9. Андский пакт - Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

До формування подібних блоків приводять об'єктивні процеси політичного, економічного, історичного характеру. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвитку міжнародної торгівлі (у рамках зон, блоків, регіонів), а, з іншого боку - створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню. На шляху до єдиної, глобальної системи світового ринку лежить ще багато перешкод і протиріч, що будуть виникати в ході взаємодії торгово-економічних угруповань один з одним.

Міжнародна торговельна палата.

Розподіл ризиків між продавцем і підприємством виробляється на основі міжнародних торгових умов, установлених Міжнародною торговельною палатою, так званих «Інкотермс».

Цих міжнародних торгових умов нараховується досить багато. Вони часто піддаються змінам і регулярно публікуються Міжнародною торговельною палатою. Чотирнадцять найбільш важливих умов:

«ex works», «free carrier», «FOR/FOT», «FOB airport», «FAS», «FOB», «C&F», «freight/carriage paid to», «freight/carriage and insurance paid to», «ex ship», «ex quay», «delivered at frontier», «delivered duty paid».

Кожна з умов «Инкотермс» позначає особливий розподіл ризиків, витрат і відповідальності між продавцем і покупцем, починаючи з тієї умови, відповідно до якого усі види відповідальності покладаються на покупця, і, кінчаючи іншою крайністю, коли, навпаки, усі входить у відповідальність продавця.

ГАТТ.

Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в усуненні перешкод її розвитку, її лібералізації грають міжнародні економічні організації. Одна з основних організацій такого роду - Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 р. і набрав сили в 1948 р. 31 грудня. 1995 р. ГАТТ припинила своє існування, модифікувавши у Всесвітню торгову організацію (ВТ О).

ГАТТ - багатостороння міжнародна угода, що містить принципи, правові норми, правила ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однієї з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.

Діяльність ГАТТ здійснювалася за допомогою багатобічних переговорів, що поєднувалися в раунди. З початку роботи ГАТТ було проведено 8 раундів, результати яких привели до десятикратного скорочення середнього мита. Після 2-й світової війни вона складала 40%, у середині 9О-х років - близько 4%.

Генеральне угода з тарифів і торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade) — це багатобічний договір, що встановлює загальні правила здійснення міжнародних торгових угод, прийнятих більш 100 державами.

Об'єктивна потреба міжнародного регулювання торгівлі за допомогою норм і правил з'явилася в післявоєнний період. Вона вилилася в підписання тимчасової угоди з питань тарифів і торгівлі (ГАТТ), що набрало сили 1 січня 1948 року.

ГАТТ використовує 3 фундаментальних принципи, за допомогою яких вона прагнула досягти своєї мети — лібералізації світової торгівлі.

Принцип недискримінації, виражений в ст. 1 ГАТТ. Значення цієї угоди полягає в тому, що якщо в ході двосторонніх переговорів сторона, що договорює, представляє іншій стороні тарифні пільги, то, на такі ж пільги, у принципі, мають право всі інші договірні сторони.

Договірна сторона вправі використовувати тільки імпортні тарифи в тих випадках, коли це необхідно для захисту місцевої промисловості. Нетарифні міри, такі як кількісні обмеження (квоти) чи стандарти, що носять дискримінаційний характер стосовно імпортних товарів, у принципі заборонені.

Існує розвита система дозволу торгових суперечок.

У реалізації цих принципів ГАТТ допускаються численні виключення, особливо на користь митних союзів і зон вільної торгівлі ст. 24, при надзвичайних обставинах ст. 19, в інтересах країн, що розвиваються — ст. 18 і ін.

У рамках ГАТТ вироблений механізм спостереження за реалізацією рекомендацій і рішень нарад експортерів.