t – Кожну окрему дозу порошку висипають на заздалегідь розкладені рядами паперові капсули, яких беруть по числу прописаних порошків, а потім загортають. Заповнені капсули складають по три (п'ять) для зручності рахунку і поміщають у паперовий пакет або коробочку.

Капсули з проклеєного паперу (прості капсули) застосовують для пакування негігрос-копічних і нелетких речовин; з вощеного і парафінованого паперу – для пакування гігроскопічних речовин, а також речовин, що змінюються під дією кисню, вуглекислоти, що легко вивітрюються. Вощені і парафіновані капсули непридатні для упакування порошків, розчинних у воску чи парафіні (ефірні олії, камфора, ментол, фенілсаліцилат та ін.) Камфора і ментол утворюють евтектичний сплав з воском.

Пергаментні капсули використовуються для упакування летких і розчинних у воску і парафіні речовин (ментолу, тимолу, камфори та ін.) Целофанові капсули використовують у тих же випадках, що і пергаментні. Пергамент і целофан незначно пропускають пари і гази, у той же час вони жиронепроникні.

В останні роки практикується можливість відпускати порошки у спеціальних пакетах з поліетиленової плівки. Однак не всі речовини можна відпускати в цій упаковці через її газопроникність (наприклад, йод, камфору).

Недозовані порошки відпускають у паперових пакетах, картонних і пластмасових коробках. Порошки, що містять значну кількість кристалізаційної води, що легко піддаються вивітрюванню, наприклад, натрію тетраборат, натрію сульфат, магнію сульфат і ін., до поміщення їх у пакет чи коробку загортають у пергаментний чи парафінований папір. Порошки, які містять речовини, що легко розкладаються (калію перманганат і ін.), відпускають у скляних баночках (чи трубочках), закупорених пробкою.

Присипки бажано відпускати в спеціальній упаковці з додатковою внутрішньою кришкою, що має дрібні отвори для розпилення.

За вказівкою лікаря порошки можна відпускати в спеціальних медичних капсулах.

Медичні капсули (Capsulae) – дозована лікарська форма, що складається з лікарського засобу, вкладеного в оболонку. Желатинові капсули були вперше запропоновані у Франції в XIX столітті. Зараз вони дуже широко застосовуються в Західній Європі, Америці, де їх наповняють лікарськими засобами заводським шляхом. Вони призначені для захисту лікарських засобів від впливу зовнішнього середовища, маскування неприємного смаку і запаху, для попередження дії ліків на зуби, слизову оболонку порожнини рота чи шлунка. Капсули зазвичай призначають для прийому всередину. Однак є капсули для підсадження під шкіру, для введення в пряму кишку.

Оболонка капсули виготовлена з желатину чи інших речовин, пластичність яких забезпечена шляхом додавання таких речовин, як гліцерин і сорбіт. До складу оболонки можуть входити такі допоміжні речовини, як поверхнево-активні речовини, непрозорі наповнювачі, консерванти, підсолоджувачі, барвники, дозволені до медичного застосування, і ароматизатори. Поверхня капсул може бути маркірована.

У капсулах можуть відпускатися тверді, рідкі чи в'язкі лікарські речовини. В аптечній практиці найчастіше в капсулах призначаються такі лікарські засоби, як етакридину лактат, резорцин та ін. Вміст капсул може складатися з однієї чи більш діючих речовин і таких допоміжних речовин, як розчинники, розріджувачі, зволожувачі і розпушувачі, або без допоміжних речовин. Вміст капсули не повинен руйнувати оболонку.

Однак оболонка під впливом травних соків повинна руйнуватися і вивільняти вміст капсули.

Розрізняють чотири типи капсул:

• тверді з кришечками (Capsulae durae operculatae),

• м 'які з цільною оболонкою (Capsulae molles),

• кишковорозчинні (Capsulae enterosolubiles)

• капсули з модифікованим вивільненням (Capsulae retard seu Capsulae cum liberatione modificata).

Для відпустки порошкоподібних речовин застосовують лише тверді желатинові капсули, що являють собою порожні циліндрики з закругленими днищами, які входять щільно один в один (мал. 97).

Виготовляють капсули заводським способом, вісім номерів – від 000 (найбільшого розміру) до п'яти (найменшого розміру). В них міститься відповідно від 0,1 до 1,5 г порошкоподібних речовин. Найбільш часто застосовують капсули №№2–5, тому що капсули більших розмірів важко ковтати.

Ємність желатинових капсул, приведена в таблиці 12, залежить від ступеня стиснення порошку, об'ємної маси і т. п.

Наповняють капсули порошками так: спочатку відважені дози розкладають на відкриті паперові капсули, потім кожну дозу за допомогою частого натискування на порошок меншим по діаметру циліндриком (днищем) набивають доти, поки не увійде весь порошок.

Для лікарських речовин, що погано набиваються, допускається попереднє зволоження невеликою кількістю спирту. У крайньому випадку порошок акуратно засипають у денце капсули.

Після цього закривають його іншим циліндриком (кришечкою). Якщо кришечка зіскакує, то за допомогою ватки внутрішні її краї злегка змочують водою. Зараз використовують спеціальні прилади для заповнення желатинових капсул (мал. 98).

Відповідно до вимог ДФ XI, желатинові капсули повинні бути прозорі і при збовтуванні протягом 10 хвилин з 20-кратною кількістю води, нагрітої до 35–40 °С, повинні давати прозору рідину, що не має стороннього запаху і смаку. М'які капсули у виді кулястих, овальних чи довгастих вмістилищ призначені переважно для відпускання рідких ліків (наприклад, олія касторова). Оболонка м'яких капсул може бути твердою чи еластичною залежно від вмісту пластифікаторів.

Кишечнорозчинні капсули – це капсули зі змінним вивільненням, тобто їх призначення полягає в стійкості до шлункового соку і вивільненні діючої речовини чи речовин у кишковому соку. Вони можуть бути виготовлені шляхом нанесення на тверді чи м'які капсули кислотостостійкої оболонки (кишковорозчинні капсули) чи шляхом заповнення капсул гранулами або частками, покритими кислотостійкою оболонкою.

Оформлення порошків. Порошки, приготовлені в аптеках, оформляють основною етикеткою

«Порошки». При необхідності наклеюють попереджувальну етикетку: «Зберігати в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці».

На упаковці інших приготовлених в аптеці лікарських препаратів, що містять отруйні засоби, повинна наклеюватися етикетка «Поводитися з обережністю».

Усі приготовлені лікарські препарати, що містять речовини списку А, зберігаються до відпуску в окремій шафі, що замикається.

Оцінка якості порошків включає опитувальний, фізичний, органолептичний, хімічний (вибірково) контроль і контроль при відпуску.

При оцінці якості порошків проводиться насамперед аналіз документації (рецепту, ППК), перевірка сумісності лікарських засобів, перевірка доз лікарських речовин списків А та Б і норми відпуску наркотичних лікарських засобів. Перевіряють відповідність кольору, смаку, запаху властивостям вхідних лікарських речовин. Визначають відхилення в масі окремих доз допустимим нормам, що відповідають вимозі загальної статті ДФ XI. Однорідність перевіряють після натискання голівкою товкачика на масу порошку (на відстані 25 см від ока не повинно бути видимих окремих часток, блискіток). Сипкість перевіряють пересипанням порошку з однієї капсули в іншу, при цьому не повинно бути грудкування. Перевіряють оформлення порошків – відповідність етикеток, упаковки.

Власна технологія недозованих порошків

Недозовані порошки. Порошки для розчинів. Найчастіше для цього призначають різні лікарські засоби в кристалічному видгляді, з яких хворий сам готує відповідні розчини (полоскання, спринцювання, обмивання і т. п.)

Rp.: Acidiborici 15,0

Da. Signa. По 1 чайній ложці на одну склянку води. Полоскання.

Відважують на ВР‑20 15,0г кислоти борної і відпускають у паперовому пакеті чи в картонній коробочці.

Присипки. Рецептура складних присипок відрізняється великою розмаїтістю. Як основні допоміжні речовини найчастіше використовують тальк, крохмаль, білу глину та ін. Залежно від складу присипки можуть сприймати воду (крохмаль, бентоніт), олії (цинку оксид, титану діоксид), олії і воду (біла глина).

Rp.: Dermatoli 5,0

Zinci oxydi 10,0

Talci 15,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Присипка при виразках.

У ступці подрібнюють цинку оксид, потім поміщають дерматол і змішують. До отриманої маси порошків додають (при змішуванні) тальк. Про якість однорідності судять по рівномірності забарвлення суміші порошків (дерматол – забарвлена речовина).

Шипучі порошки – однодозові та багатодозові порошки, головним чином такі, що утримують кислоти і карбонати чи гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуглекислого газу.

Шипучі порошки призначені для розчинення чи диспергування у воді перед застосуванням. Належать вони до складних нерозділених порошків, дозуються за допомогою чайної ложки або їх виписують на один прийом.

До складу шипучих порошків найчастіше входять лимонна або винна (тартратна) кислоти і натрію гідрокарбонат. Виділення вуглекислоти при розчиненні шипучих порошків переслідує такі цілі: маскування неприємного смаку інших інгредієнтів порошку; поліпшення всмоктуваності лікарських речовин, тому що вуглекислота подразнює чуттєві нервові закінчення, підсилює перистальтику і поліпшує секреторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Ту ж роль грає кислота в мінеральних водах.

Лікарські засоби, що входять до складу шипучого порошку лужного і кислотного характеру, відпускають окремо. Перед уживанням натрію гідрокарбонат розчиняють у необхідній кількості води, додають кислоту, перемішують і негайно випивають.

Лікарські засоби, з яких складається шипучий порошок, можна відпускати разом, але обов'язковою умовою є попереднє висушування кожного окремого інгредієнта і відсутність гігроскопічних речовин.

Застосування виннокам'яної кислоти зручніше, тому що вона кристалізується без утворення кристалогідрату, в той час як лимонна кислота кристалізується з однією молекулою води і легко відволожується. Прикладом може служити порошок Боткіна (Pulvis aerophorus Botkini), до складу якого входить зневоджений натрію сульфат (ДФ VIII), застосовуваний як проносний засіб.

Rp.: Natrii hydrocarbonatis 0,5

Acidi tartarici 6,0

Natrii sulfatis sicci 2,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Порошок Боткіна.

Ретельно висушені і просіяні порошки винної кислоти і натрію сульфату змішують у сухій, підігрітій ступці з натрію гідрокарбонатом до одержання однорідної суміші, відразу ж висипають у суху скляну баночку і щільно закупорюють.

Як видно з приведеного прикладу, головною умовою готування шипучих порошків є усунення вологи, тому що взаємодія між кислотою і натрію гідрокарбонатом відбувається тільки при наявності вологи. Тому технологія шипучих порошків в основному полягає в запобіганні передчасної взаємної нейтралізації прописаних лікарських засобів, аж до моменту їхнього прийому.

До шипучих порошків відносяться також гранульовані порошки (наприклад, уродан), шо характеризуються перетворенням порошкоподібної суміші всіх інгредієнтів у гранули. Гранулювання в даному випадку має на меті зменшення питомої поверхні порошку, що підвищує стійкість суміші інгредієнтів до впливу вологи повітря. Для готування гранул суміш порошків воложать спиртом і протирають крізь відповідне сито. Отримані гранули сушать на повітрі чи при дуже слабкому нагріванні до видалення спирту. В даний час шипучі порошки в екстемпоральній рецептурі аптеки зустрічаються дуже рідко.

Зубні порошки. До складних нерозділених порошків належать і зубні порошки. Вони готуються за стандартними прописами парфумерної промисловості й до аптеки надходять у готовому вигляді.

Дозовані порошки. Технологія виготовлення простих дозованих порошків полягає в тому, що спочатку відважують лікарський засіб з розрахунком на всю кількість прописаних порошків, а потім розважують його на окремі дози.

Rp.: Acidi acetylsalicylici 0,3

Da tales doses №20

Signa. По І порошку З рази в день.

Відважують 6,0 г (0,3–20) ацетилсаліцилової кислоти (кристалічний порошок), подрібнюють у ступці, легко надавлюючи товкачиком (дуже втирається в пори ступки) і розважують по 0,3 г у вощені капсули.