За останні десятиліття активізувалась діяльність наукових закладів України щодо вивчення та впровадження у лікувальну практику лікарських рослин. Відомими є роботи М.Н. Носаля, О.П. Попова, В.В. Кархута, М.С. Харченка, В.І. Сили, Ф.І, Мамчура та ін. Проте, справжньою подією слід вважати вихід енциклопедичного ілюстрованого довідника з лікарських рослин за ред. А. М. Гродзінського, який включіє інформацію про 1297 видів лікарських рослин України.

За останні роки у світ вийшло багато робіт про народні лікарські рослини, які вигідно відрізняються від старих, виданих у минулому "травників" або ж народних "лікувальних порадників" тим, що в них дано точні, наукові назви рослин, детально охарактеризовано способи застосування їх у народній медицині. Такими є книги М.А. Носаля і І.М. Носаля "Лікарські рослини і способи їх застосування в народі" та В.І. Комендара про лікарські рослини Закарпатської області. І

На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини.

У Рівненському районі Рівненської області зростає близько 800 видів рослин й серед них лише близько 40 видів у даний час заготовляється для потреб фармацевтичної галузі, близько 100 видів відомо з джерел народної медицини. Проте, враховуючи тисячолітню історію траволікування на цій території та сприятливість-клімату, рельєфу, збереження природних угруповань рослин, можна стверджувати, що рослин з лікувальними властивостями у Рівненському районі набагато більше, в тому числі видів які могли б ефективно використовуватись для профілактики та лікування хвороб дихальної системи поряд з тими, які вже давно й успішно застосовуються.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗБИРАННЯ, СУШІННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

Для того щоб збирати лікарські рослини, потрібно вміти відрізняти їх від схожих нелікарських рослин. Треба знати, яка частина рослини має найбільше активнодіючих лікарських речовин (листки, плоди, квітки, насіння, бруньки, кора, корені, кореневища, бульби). Різні частини лікарських рослин, залежно від функцій і будови, а також стадії розвитку, по-різному накопичують фармакологічно діючі речовини. У зв'язку з цим окремі частини рослин заготовляють у певні періоди їх життя .

Бруньки збирають рано навесні, як правило, у березні-квітні, коли почався їх ріст і вони набрякли, але ще не лопнули.

Кору молодих гілок і стовбурів заготовляють у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється від деревини. Щоб кора легко знімалася, на стовбурі роблять поздовжні і поперечні надрізи ножем з дуже гострим кінцем. На здертій корі не повинно бути деревини. Кору для медичних цілей доцільно заготовляти зимою чи у весняний період із дерев та чагарників на ділянках, призначених для рубки в поточному році, або під час рубки.

Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослини до масового цвітіння з розрахунку не більше 25%. Вони мають бути чистими, неушкодженими грибковими чи вірусними хворобами.

"Траву" (лікарську сировину у вигляді квітучих облиснених пагонів трав"янистих рослин) збирають під час цвітіння (до плодоношення) без жорстких частин стебла. Не допускається виривання рослин з корінням. "Траву" о дворічників збирають до плодоношення без огрубілих частин рослин. В межах ділянки заготівлі лишеється не менше 20 % рослин для насіннєвого поновлення.

Квітки збирають залежно від строків цвітіння кожного виду рослин в період масового їх цвітіння, переважно до початку в'янення. При цьому на масиві залишається не менше 20 % найбільш сильних дорослий особин для наступного насіннєвого поновлення.

Плоди і насіння звичайно збирають безпосередньо перед повним їх достиганням. Плоди зривають руками (без плодоніжок) вранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку швидше псуються. Зіпсовані й пошкоджені плоди слід відкидати. Краще проводити збір плодів у кошики, зсередини обшиті мішковиною. У рослин, плід яких має вигляд коробочки або стручка, насіння збирають перед розтріскуванням. Очищене від пилу й домішок насіння трохи підсушують на повітрі, щоб запобігти запліснявінню.

Кореневища, бульби, корені викопують у кінці вегетаційного періоду після обсипання насіння або ранньою весною, коли в них нагромаджуються активно діючі речовини, з розрахунку обсягу допустимого щорічного використання сировини, обчисленого для конкретного виду, або відбирають найсильніші особини з розрахунку не більше 10 % рослин на ділянці. У радіусі 10 - 15 см від стебла рослину обкопують, заглиблюючи лопату в ґрунт так, щоб не підрізати коренів, потім вивертають їх з грунтом, старанно обчищають від землі, миють холодною проточною водою, подрібнюють і сушать. Перевага осіннього збирання коренів і кореневищ полягає у тому, що восени вони крупніші, протягом літа в них нагромаджуються запасний крохмаль та інші цінні лікувальні речовини.

Заготовляти лікарські рослини найкраще в сухі і погожі дні, після того як спаде роса, оскільки вологі рослини довго сохнуть і можуть уражатися цвільовими грибами. Висока вологість призводить до активізації ферментів і зводить нанівець активнодіючі компоненти. Сировина, зібрана вогкою, при сушінні швидко темніє і втрачає якість. Не слід збирати запорошені рослини, котрі зростають вздовж доріг, а також пошкоджені шкідниками та хворобами. Після заготівлі, якомога раніше, рослинну сировину висушують у добре провітреному приміщенні під навісом. Для кращого просушування сировину слід розкладати тонким шаром періодично перевертаючи. Рослини, які мають ефірні олії, складають товстим шаром і сушать при температурі не вищій за 25-30 °С, а ті що мають алкалоїди і глікозиди — при 50-60 ° С. При сушінні соковитих плодів оптимальна температура повинна складати 80-90 °С, коріння і кореневища— 40-50 °С.

Доброякісною рослиною сировиною вважається та, яка після сушіння зберегла властивий їй природний вигляд, колір і запах. Вбираючи вологу, вона пліснявіє, псується, втрачає специфічний запах і лікарські властивості.

Правильне зберігання і заготівля лікарської сировини дає змогу не втратити або навіть підвищити фармакологічну активність діючих речовин.

Більшість сировини зберігається у кошиках, ящиках, мішках. Рослини, які містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо від інших у герметичних дерев'яних ящиках, оббитих білою жерстю. У добре провітреному сухому прохолодному приміщенні лікарська рослинна сировина може зберігатись кілька років. Термін зберігання окремих частин рослини неоднаковий. Листки і квітки можна зберігати протягом 1—2 років, але краще не довше року. Кора, кореневища, бульби, корені не втрачають лікувальних властивостей 3—4 роки, бруньки—близько 2 років.

Терміни зберігання офіцинальної сировини визначаються Державними стандартами і Державною фармакопеєю.

Заготовляючи лікарську сировину, потрібно поводитися з рослинами обачно, не допускати їх повного винищення як на окремих ділянках, так і в регіонах у цілому.

РОЗДІЛ 3. КОРОТКА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, СИРОВИНА, ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАХВОРЮВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

У Рівненському районі Рівненської області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичну дію при лікуванні ними захворювань дихальної системи. Нами було виокремлено 8 найбільш широко вживаних із них в офіційній та народній медицині й проаналізовано їх біологічні особливості, хімічний склад сировини та найбільш ефективні періоди її заготівлі (див. табл.) Серед таких рослин: аніс звичайний - Anisum vulgar Gaertn., бузина чорна - Sambucus nigra L., дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum Berto L, копитняк європейський – Asarum europaeum L., липа серцелиста - Tilia cordaia Mill ., малина - Rubus idaem L., материнка звичайна - Origanum vulgare L., осика - Populus tremula L.

Нижче приведено опис цих рослин за такою схемою: ботанічна характеристика, сировина та хімічний склад, застосування.

1. Аніс звичайний - Anisum vulgare Gaertn.

Родина Зонтичні - Аріасеае

Однорічна трав'яниста рослина заввишки близько 60 см. Стебло прямостояче, гілчасте, округле, вкрите пушком. Листки суцільні, з довгими черешками, надрізанО'Зубчасті по краях, верхні - майже сидячі, трироздільні, з вузькими чашолистками, пірчасторозсічені. Квітки білі, дрібні, зібрані в 6-10 -променевий плоский зонтик. Плід - яйцеподібна двосім'янка, трохи сплюснута з боків, вкрита короткими волосками. Цвіте у червні - липні, плодоносить у серпні.

Сировина та хімічний склад. Плоди анісу містять жирну і ефірну олії (до складу останньої входять анетол, метилхавікол, анісовий альдегід, ацетальдегід, анісовий кетон, анісовий спирт та анісова кислота).

Застосування. Ефірна олія, яка у великій кількості міститься в рослині, всмоктуючись у травному тракті, стимулює шлункову секрецію. Частково виводиться бронхіальними залозами, подразнюючи їх і посилюючи виділення слизу. Вона бактерицидне діє на мікрофлору дихальних шляхів. Завдяки виділенню анетолу через бронхи ефірна олія анісу виявляє м'який відхаркувальний вплив і сприяє рефлекторному збудженню дихання, підвищенню активності війчастого епітелію дихальних шляхів і посиленню секреції слизових оболонок трахеї, бронхів, гортані.

Препарати анісу призначають при ларингіті, трахеїті, бронхопневмонії, коклюші у дітей. Вони полегшують відхаркування і сприяють розрідженню харкотиння, прискорюють евакуацію його і продуктів запалення слизової оболонки з дихальних шляхів, мають бактерицидну дію. Аніс використовують також для виготовлення крапель нашатирно-анісових та комплексних настойок.

5г насіння анісу засипають в емальований посуд , заливають 200 мл окропу, закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані 15 хвилин. Після цього відвар охолоджують при кімнатній температурі протягом 45 хвилин і проціджують. Одержаний настій доводять перевареною водою до 200 мл і зберігають у холодному місці не більше 2 діб. Вживати по 1/2 склянки 3-4 рази на день за 30 хвилин перед їжею як відхаркувальний засіб. Анісова олія застосовується як відхаркувальний засіб при катарі верхніх дихальних шляхів і бронхоектазі по 1-5 крапель за прийом 3-4 рази на добу.

2. Бузина чорна - Sambucm nigra L.

Родина Жимолостеві — Caprifoliaceae

Гіллястий кущ або невелике деревце до 5 м і більше заввишки із світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони містять м'яку серцевину. Листки супротивні, до 35 см завдовжки, непарно пірчасті, з яйцеподібними, гостропилчастими листковими пластинками, що при розтиранні мають неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Плід - тринасінна кістянка чорно-фіолетового кольору. Рослина світлолюбна. Цвіте у травні - червні, плоди достигають у кінці серпня - на початку вересня.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою заготовляють квітки, кору та плоди. Плоди широко використовують для харчових цілей: з них готують компот, органічні барвники, варення і т. д. Сік плодів бузини чорної має послаблюючу та антиспазматичну властивості. Він містить органічні кислоти, мікроелементи, зокрема йод, аскорбінову кислоту та ретинол. Збирають плоди під час повної стиглості їх, а квітки у перібд цвітіння рослини. Спочатку квітки відділяють від щитків, розстеляють тонким шаром, і сушать у теплому приміщенні, що добре провітрюється. Сушіння квіток з щитками затримує процес сушки і зменшує .якість сировини: вони чорніють, уражаються цвіллю і втрачають цілющі властивості.

Застосування. Відвар 2 чайних ложок дрібно порізаного кореня бузини чорної в 1 склянці окропу О. П. Попов рекомендує застосовувати для полоскань і примочок при ангіні, запалені слизових оболонок горла й рота. Для зменшення болю на хворі ділянки тіла прикладають свіжі листки бузини чорної.

Профілактичний засіб захворювань дихальних шляхів - повидло та киселі із ягід бузини чорної, які їдять у довільній кількості. Дуже корисно вживати варені, протерті і проціджені ягоди, додаючи на 1 склянку цієї маси 1 столову ложку меду.

Квітки, плоди та кора бузини чорної знаходять застосування як у науковій, так і в народній медицині, їх використовують для лікування запальних хвороб дихальних шляхів, зокрема катарів, грипу, пневмонії, ангіни, ларинготрахеїту. Для лікування хвороб дихальних шляхів п'ють настій 1 столової ложки квіток бузини чорної на 1 склянці окропу, який настоюють ЗО хв. П'ють по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Особливо ефективні квітки бузини чорної в поєднанні з чебрецем, материнкою звичайною, підбілом звичайним, медункою лікарською, квітками липи. Готують суміш цих рослин у співвідношенні 1:2:2:1:2:2. Потім беруть 3 столові ложки суміші, заливають 2 склянками окропу й настойють 1 год. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Така суміш рослин показана при ларинготрахеїті, ангіні, грипі, коклюші, бронхіті.

3. Дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum Bertol.

Родина Ранникові - Scrophulariaceae

Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік виростає лише розетка листків, а наступного року виростає могутнє багатоквіткове стебло, заввишки 60-120 см. Листки великі, довгасто-еліптичні, зарубчасті. Уся рослина шерстисто-повстиста. Квітки жовті, 2,5-3 см у діаметрі, вол остисті, по 3-4 в пучках, зібрані у густе верхівкове суцвіття. Запах свіжих квіток ніжний, сухі пахнуть медом. Цвіте у червні-липні, іноді до середини серпня.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовуються квітки дивини - віночки з тичинками, але без чашечок. Зібрані віночки квіток рекомендується сушити швидко, в затемненому місці. Квітки дивини густоквіткової містять слизисті речовини (близько І2,5 %), камедь, сапоніни, цукристі сполуки (близько 11 %), кумарин, -каротин, ефірну олію. Лікувальні властивості дивини зумовлені наявністю сапонінів та слизу.