74065 (Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра "Гамлет, принц Датський")

Міністерство освіти та науки України

Дніпродзержинський державний технічний університет

Факультет соціології та філології

Кафедра перекладу

Курсова робота з історії зарубіжної літератури на тему:

«Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський»

Виконавець:

Студентка групи ПР-09-1д Титар К.А.

Керівник: к.ф.н., доцент Воронова З.Ю.

Дніпродзержинськ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Відродження як явище в світовій культурі та його відображення в літературному процесі Англії

1.1 Ренесанс як духовний, світоглядний, культурний переворот

1.2 Загальна характеристика англійського Відродження, його визначні творці

1.3 Шекспірівський театр як енциклопедія людських характерів, почуттів і пристрастей

Розділ 2. Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський»

2.1 Художні особливості трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський» та загальна характеристика монологу як драматичного прийому

2.2 Сутність духовних шукань героїв трагедії крізь призму їх монологів

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Анотація

Реферат

Додатки

Вступ

Чудовий англійський драматург Вільям Шекспір є одним з найбільших художніх геніїв англійської та світової літератури. Шекспірові випало жити в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. Спираючись на античне гуманістичне розуміння людини та християнське людинолюбство, виходячи із захоплення людиною, її красою та здібностями, вірячи в здатність людини до безмежного духовного збагачення та вдосконалення, доба Відродження прославляла людину як найдосконаліший витвір Господа і природи, утверджувала її право на земне щастя й радощі, право вільно досліджувати світ, природу і розкривати їх таємниці, щоб оволодіти ними, право на вільну думку та пошук у всіх сферах людського життя. Чи не найкраще висловив цей захват людиною англійський поет Вільям Шекспір у драмі «Гамлет»: «Що за майстерний витвір чоловік! Що за шляхетний розум! Який безмежний хистом!Як вражає і дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!»

В історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п’єси, ніж популярність шекспірівського «Гамлета, принца Датського». Понад чотириста років ця трагедія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбують. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській глибині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи. Ця трагедія є дуже багатогранною. Кожний бачить у ній своє: чи захоплюючу історію давнини, чи трагічну розповідь про кохання,чи драму помсти, чи філософську трагедію. І кожен по-своєму має рацію, тому що геній Шекспіра настільки всеосяжний, що умістив у собі весь світ, усі його пристрасті, почуття, поривання, і саме тому його п’єсу неможливо тлумачити однозначно.

Значне місце в трагедії Гамлет займають монологи. Їх виголошують герої в найбільш драматичні моменти трагедії. Вибір теми курсової роботи вмотивований тим, щоб зрозуміти роль монологів у трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський».

Актуальність дослідження

Трагедія «Гамлет», особливо образ її головного героя, приваблювала митців різних епох і країн. Шекспір чи не вперше у світовій літературі зобразив свого героя внутрішньо роздвоєним, його характер – суперечливим, а вчинки – неоднозначними. Саме це викликало велику увагу до твору. Трагедію «Гамлет» досліджувало багато вітчизняних та зарубіжних вчених: О. Анікст, В. Бєлінський, Е.Берджес, Г. Брандес, Л. Виготський, С. Маршак, М. Урнов, І. Франко, А. Магаліф [4, 6, 11, 13, 15, 20, 25, 32, 34]. Зокрема О. Анікст досліджував діалектику образу головного героя трагедії Гамлета, Л. Виготський аналізував проблем його характеру я з психологічного погляду[15, ст. 205-254], А. Магаліф робив пантографічний портрет особистості героя [34]. Але під час підбору літератури для курсової роботи виявилось, що джерел, присвачених дослідженню функцій монологів к трагедії дуже мало. Цей аспект у контексті загального аналізу твору більш менш детально розглядали О. Анікст та В. Бєлінський [4, 6]. Тому актуальність курсової роботи полягає у детальномк дослідженні ролі монологів у трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський».

Мета дослідження

Зрозуміти філософію та зміст головного конфлікту трагедії через з’ясування функцій монологів у ньому.

Завдання дослідження

Для досягнення мети перед нами були поставлені такі завдання:

1. Розглянути соціокультурні особливості епохи, відображеної у трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський».

2. Дослідити творчість В. Шекспіра щоб краще осягнути ідейну направленість його трагедії «Гамлет, принц Датський».

3. Проаналізувати відомості з теорії літератури, щоб зрозуміти жанрову специфіку твору.

4. Дійти власного висновку про функції монологів у трагедії «Гамлет».

Об’єктом дослідження гуманістична наснага та філософський зміст головного конфлікту трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський», проблема морального вибору і вчинку головних героїв.

Предметом дослідження є монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Данський».

Методи дослідження

Написання курсової роботи відбувалося за допомогою бібліографічного, історичного методів та методу зіставлення та порівняльного аналізу. Бібліографічний включає опрацювання періодичних видань та праць вітчизняних та зарубіжних дослідників трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський». Історичний метод був застосований через те, що неможливо досліджувати будь-який твір, не маючи уявлення про час його написання. Порівняння проводилося шляхом зіставлення героїв даної між собою на основі подібності чи відмінності світоглядів.

Основний зміст та наукова новизна роботи

Дослідження монологу та його функцій у трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Данський» розкриває художні особливості монологу як драматичного прийому та його функції у даній трагедії. Наукова новизна полягає у тому, що робиться спроба зрозуміти сутність духовних шукань героїв через аналіз їх монологів.

Практична цінність дослідження

Курсова робота представляє практичну цінність для вивчення курсу «Історія зарубіжної літератури» студентам філологічних факультетів університетів, а також студентам спеціальності «Переклад».

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями. Курсова робота (повний обсяг 50 сторінок) складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Відродження як явище в світовій культурі та його відображення в літературному процесі Англії

1.1 Ренесанс як духовний, світоглядний, культурний переворот

З історичним періодом пізнього середньовіччя співпадає особливій період в історії європейського духовного життя та культури, який дістав назву доби Відродження. «Ця доба належить до тих корінних зламів в історії людства, які обумовлюють рішучі зміни в усіх сферах життя. Таким був світоглядний злам середини І століття після Різдва Христова: вчення Ісуса Христа заклало підвалини якісно нового, християнського світогляду і християнської моралі, які, завоювавши в Римській імперії велику популярність у різних верстах населення, стали ідеологічною основою феодального суспільства та середньовічного світогляду і побудованої на ньому середньовічної культури і, зокрема, літератури» ¹ [9, ст. 2].

Таким корінним зламом була і доба Відродження. Вона виробила новий – гуманістичний, тобто людинолюбний світогляд, який вступив у боротьбу з феодалізмом та середньовічним геоцентричним світоглядом, тобто таким, у якого все було звернено до Бога. Новий світогляд дістав назву антропоцентричного, у якому вся увага була зосереджена на людині.

Гуманісти Ренесансу вірили у безмежні здібності людини, плекали ідеали її гармонійного і всебічного розвитку,відкривали її багатство духу, закликали людину до вдосконалення, людяності та добра, до творчої діяльності та земного щастя. Проголосивши людину вільною, бо волю їй дав сам Господь, гуманісти боролися з усім, що цю волю обмежувало, за її політичне і духовне розкріпачення, за рівність людей у суспільстві. Вони відкидали середньовічне розуміння людини як «упослідженої та немічної істоти, що у прасі народилася та в прах буде перетворена, яка повинна зректися земних благ, уповаючи на небесні, та жити як аскет, задовольняючись найскромнішим, бо це суперечить біблійному розумінню людини» [9, ст. 2].

У науці довгий час існувала тенденція розглядати культуру Відродження як вираз раньобуржуазної ідеології, тобто пов'язувати її з виникненням капіталістичних відносин і тим самим бачити в ній безумовний і чи не єдиний витік Нового часу. Г.К. Косіков зауважив, що така концепція, наштовхується на відчутний «опір матеріалу». Він приводить приклад того, що якщо в Англії, процес капіталізації господарства розвивався досить інтенсивно і послідовно, що вже в середині XVII ст. призвело до буржуазної революції, то цього не можна сказати ні про Францію, ні про Німеччину, ні про Іспанію [2, ст. 17]. А між тим у всіх цих країнах ренесансний гуманізм отримав досить яскраве втілення.

Розвиток матеріальної і розумової культури кінця XV і початку XVI ст., а в Італії і раніше, отримало назву Відродження. Цей період отримав таку назву тому, що конкретно-історично цей розвиток був пов'язаний з двома фактами: підвищеним інтересом до античної культури і прагненням до її відродження і з появою таких знань і розумових течій, які не вкладалися в філософсько-богословську систему середньовічної церкви.

Як пише Г.К. Косіков, культура Відродження не була принципово новим явищем у світовій культурі, а була закономірним породженням середньовічної цивілізації. Її коріння не стільки у формуванні буржуазних відносин, скільки у розвитку світських тенденцій у культурі феодального суспільства – тенденцій, які виникли ще в XI-XII століттях, коли в результаті процесу розумової диференціації світська культура почала відокремлюватися від церковної [2, ст. 17].

Швидкий та впевнений розвиток середньовічної світської культури багато в чому був можливим тому, що він спирався на солідну наукову, філософську та літературну традицію античності. Однак Середньовіччя засвоює з античності лише те, що могло бути безпосередньо пристосоване до його богословської моралі.

Відродження почалося тоді, коли з’явились люди, їх називали гуманістами, які зосередили увагу не скільки на питані віри, скільки на вченні античних письменників та мислителів, в основі якого був намір розширити розумовий кругозір та встановити об’єктивний підхід до навколишньої дійсності. Вони відроджували античний ідеал людини, розуміння краси як гармонії і міри, реалістичну мову пластичних видів мистецтва. Але античність була використана гуманістами перш за все як «ґрунт для затвердження нових ідей та нових культурних тенденцій, які органічно зросли з суспільної практики передових людей тієї епохи» [1, ст. 141]

Гуманістами в епоху Відродження спочатку називали вчених та викладачів, які присвячували себе не тільки питанням богослов’я і навіть не природничим наукам, в гуманітарним знанням, які розглядали духовну культуру людини. Вони вивчали граматику, риторику, історію, поезію і поетику, моральну філософію тощо, і спиралися на античні авторитети.

Для гуманістів людина – це центр світобудови. Здібності, якими природа наділила людину, треба розвивати та використовувати на ділі. Ідеалом гуманістів була всебічно розвинута людина, здатна до роздумів і практичної діяльності. Прихильники нового світогляду, зломивши стару мораль покірності існуючим порядкам, відкидали будь-яку обмеженість діяльності людини. У творах гуманістів присутня головна ідея про те, що людина творець своєї долі і себе самого, як, наприклад, у творі Піко делла Мірандола "Про гідність людини". На думку гуманістів, людина володіє свободою дій і сама управляє своєю долею.

Що стосується віри, то гуманісти не заперечували як таку. Але вони не сприймали християнську ідею зречення земних благ, а стверджували,що життя дано людині для того, щоб у повній мірі реалізувати себе. Завдяки гуманістам в духовну культуру приходять свобода суджень, незалежність по відношенню до авторитетам, сміливий критичний дух.

У розвитку культури Відродження розрізняють наступні етапи: Раннє Відродження, представниками якого були Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттічеллі, Джотто і інші; Високе Відродження, представлене Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем, Франсуа Рабле, і Пізнє Відродження, коли виявляється криза гуманізму (Шекспір, Сервантес).

Початок Ренесансу осяяний ім'ям Джованні Боккаччо, автора відомої збірки новел «Декамерон», у якій світ постав розмаїтим і життєрадісним, щоправда, водночас і зовсім не ідеальним. У його творчості, а також у творчості поета Франческо Петрарки гуманістичні, ренесансні риси перемагають над середньовіччям. Головним змістом літературних творів стає опис земного реального світу, людини з її переживаннями і пристрастями.

Майстри Високого Відродження прагнули досягти в своїх творах гармонійного синтезу найбільш прекрасних сторін дійсності. Література Високого Відродження характеризується розквітом героїчної поеми Л. Пульчі в Італії, Л. Камоенса - в Іспанії, в центрі якої - людина, народжена для великих справ. У Франції період Високого відродження представлений творчістю Франсуа Рабле. У його творі "Гаргантюа і Пантагрюель" у народній казковій і філософсько-комічної формі дана всебічна картина суспільства і його героїчних ідеалів. Чи не найкращим епіграфом до однієї з провідних думок літератури Відродження могли б стати слова з цього роману: «Роби, що хочеш». Але цей вислів аж ніяк не сприймався як заклик до анархії чи вседозволеності. Якраз навпаки: пером письменника водила безмежна віра в людину, її внутрішнє благо-родство, «божественну і форму, і суть» (Ш. Бодлер) [33].

Звісно мрії та ідеали гуманістів були переважно утопічними. Деяким судилося збутись у ближчому чи дальшому майбутньому, а більшості не судилося зовсім стати реальністю. Тому ми бачимо, що Пізнє Відродження характеризується кризою ідеї гуманізму і розумінням недосконалості суспільства. Розчарування гуманістів походить від грандіозної невідповідності ренесансних уявленням про людину реальності. Це було зумовлено негативним впливом розвитку буржуазних відносин. На перший план у той час виходить все руйнуюча сила золота, змінюються людські ідеали, люди починають визнавати лише свої корисливі інтереси. Розлад гуманістичних ідеалів і дійсності породив невіру в можливість гармонійного розвитку особистості.

1.2 Загальна характеристика англійського Відродження, його визначні творці