72930 (Голокост у творчості Пауля Целана)

КУРСОВА РОБОТА

Голокост у творчості Пауля Целана

План

Вступ

1. Полювання на людей

2. Основна частина

3. Життя, обпалене війною

4. Мак і пам'ять

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Голоса, от которых твоё сердце

Отшатывается назад, в сердце матери,

голоса, долетающие от дерева виселицы,

где поздняя древесина с ранней

меняются, все меняются кольцами…

З далекого минулого долинають до нас голоси спогадів. Голоси жертв та свідків «чорного шляху», яким йшла Україна. Багато століть намагалася бідна зійти з «кривавого», та тільки ступала за межу, як її гнали назад. Скільки гнобителів бачила і відчула наша ненька…Набіги татар, панування поляків, список нескінченний, та все ж таки найбільш жорстокими були нацисти. Саме 40-ві роки ХХ ст., в історії України, найбільш облиті кров’ю. До останнього боровся український народ за свою свободу – всім довів, що гідний її! Ми ніколи не забудемо своїх героїв, людей, що творили нашу історію, вічно завдячуватимемо їм за дароване життя у вільній державі. Зараз питання, пов’язані з проблемами минулого, надзвичайно актуальні. Кожен ясно усвідомлює, що довелось пережити людям, щиро їм співчуває і молиться, щоб ніколи не повторилось

Об’єктом дослідження даної роботи є творчість австрійського поета і перекладача Пауля Целана. Предметом дослідження стала тема Голокосту, який своїм жахливим смертоносним крилом війнув і над нашим селом Чоповичі, що на Малинині.

Мета цієї роботи, дослідивши відповідну наукову літературу, праці відомих літературознавців, встановити взаємозв’язки між подіями трагічної долі Пауля Целана і мотивами його поетичних творів. Завдання наукової роботи – дослідити історичні факти, що стосуються теми Голокосту, розглянути сторінки біографії Пауля Целана з метою виявлення причин його трагічної загибелі, проаналізувати частину творчого доробку поета, що стосується даної проблеми, а також встановити взаємозв’язки між трагедією єврейського населення та подіями, що відбувалися у нашій місцевості.

Методи дослідження – узагальнення, систематизація досліджуваної проблеми на основі опрацювання таких першоджерел: Рагінський М. Ю. «Нюрнберг: перед судом истории», Гвідо Кнопп «Голокост. Неизвестные страницы истории», Марк Белорусець «Пауль Целан. Стихотворения. Проза. Письма», Левітас Ф. Л. «Доля єврейського народу в курсі всесвітньої історії» та ін., а також опитування свідків, бесіди з односельчанами .

1. Полювання на людей

В травні 1945 року відгриміли останні залпи найкривавішої війни в Європі. Невпинний рух історії все далі відносить страшні події тих часів. Мета даної роботи – ще раз звернутися до жахливих сторінок, щоб на забути, щоб пам’ятати, щоб кожна людина намагалася докласти максимум зусиль для відвернення нових злодіянь.

Голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи (понад 6 мільйонів) під час систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми підручними в Німеччині та на окупованих нею територіях протягом 1933 – 1945рр. Тема Голокосту, неодноразово висвітлювалася в світовій літературі: «Щоденник Анни Франк», «Буря», І.Еренбурга, «Треблінське пекло», «Життя і доля» В.Гроссмана, «Важкий пісок» А.Рибакова, «Бабин яр» Є.Євтушенка, поезія Н.Закс, А.Вознесенського, М.Бажана, І.Драча, О.Розенбаума та ін.

Трагедія Голокосту торкнулася своєю холодною рукою і долі австрійського поета Пауля Целана. Висвітлення цієї трагічної сторінки історії в творчості митця і є основним завданням даної роботи. Чому він звернувся до теми Голокосту? Чому сповнені болем і смутком вірші Целана? На ці та інші питання ми спробуємо відповісти.

Єврейське прислів’я говорить: «Не йдіть війною проти закону, прийміть закони проти війни».Настав час, коли людству стало відомо про нелюдські злочини фашистів на окупованих територіях. Звірства, пограбування, бандитизм були ретельно розробленою, продуманою програмою гітлерівського фашизму, а численні злочини агресорів проти мирних жителів являли собою не ізольовані дії окремих частин вермахту, а були системою, що насаджувалась і підтримувалась злочинним гітлерівським урядом. Кривава програма гітлерівців була висвітлена в так званій «Пам’ятці німецького солдата»: «Пам’ятай і виконуй: 1. …Нема нервів, серця, жалості – ти зроблений із німецького заліза… 2. ….Знищ в собі жалість і співчуття, убивай всякого росіянина, не зупиняйся, якщо перед тобою старий чи жінка, дівчинка чи хлопчик… 3. … Ми поставимо на коліна весь світ… Германець – абсолютний господар світу. Ти будеш вирішувати долі Англії, Росії, Америки… знищуй все живе, що чинить опір на твоєму шляху… Завтра перед тобою на колінах буде стояти весь світ».

В червні 1941 року за перші декілька днів дивізії вермахту глибоко проникли на територію Радянського Союзу. За ними тінню просувалися так звані «ейнзацгрупи»: 3000 чоловіків, які виконували своє смертельне ремесло на території, зайнятій німецькими військами. Їх основною метою було повне знищення «єврейсько-більшовицької інтелігенції». Вже в перші дні війни тисячі євреїв були розстріляні «ейнзацгрупами», але поки це були в основному чоловіки призовного віку. Перші відчутні акції за лінією фронту були проведені в Прип’ятських болотах. В донесенні в кінці липня сухо відмічалось: «Розстріляні 800 євреїв і єврейок віком від 16 до 60 років». З середини серпня почали убивати навіть дітей, як це, наприклад відбулося в місті Біла Церква, по розпорядженню фельдмаршала фон Рейхенау. Ось страшні рядки із звіту оберштурмфюрера СС Августа Хефнера, який керував розстрілом: «Дітей згрузили з тягачів. Їх поставили над ямою і розстріляли. Де кулі їх досягли, там вони і упали». Про трагедію литовських євреїв розповідає кошмарний документ – лист, залишений на дорозі групою в’язнів, яких вели на розстріл. Його знайшла одна жінка, всю війну переховувала у пляшці. Ось зміст цього листа: «Дорогі брати і сестри – євреї! Ми звертаємось до вас з великим проханням… Ми не знаємо, за що нас так страшенно карають, за що відбирають життя. Жахливо те, що наших дітей по-звірячому катували. Восьмирічних дівчат ґвалтували. Мати повинна була бути поруч і заспокоювати дитину, щоб вона не кричала. Матерів роздягали, підводили до стіни, зв’язували підняті догори руки і виривали по одному волосся. Висунутий язик протикали голками, мочились на нього, очі замазували багном. Чоловіків примушували оголяти статеві органи, кололи їх розпеченим залізним дротом. «Досить, - зикали кати, - вам жити. Ми вас всіх знищимо». Вони відрізали нам пальці ніг. Зав’язувати рани заборонялось… Так катували нас чотири доби, а потім відправили на Понари… Цей лист я залишаю на дорозі, яка веде на Понари. Із сльозами на очах благаю: «Помстіться! Помстіться за нас!»»

Убивство євреїв, як правило, відбувалось таким чином: після окупації якого-небудь населеного пункту німці реєстрували всіх євреїв і зобов’язували носити «жовту зірку», іноді для євреїв утворювали гетто (район населеного пункту, де проживали тільки євреї). Тут панували голод і злидні. Часто євреї жили по дві-три сім’ї в одній кімнаті. Потім з’являвся наказ про переселення. Зібравши в’язнів в одному місці, німці відбирали цінні речі, вели до протитанкових ровів і, наказавши роздягнутися, розстрілювали. Смерть від непосильної роботи, холоду, голодного виснаження або від кулі – з часом всі ці способи вбивства стали здаватися недостатніми. Тому 5 вересня 1941 року в блоці №11 в Аушвиці (німецька назва Освенціум) есесівці провели випробування: в цей день вперше був застосований на людях препарат сильної кислоти «циклон Б». Потім був Майданек, в грудні 1941 року – Хелмно, навесні 1942 – Белджей та Собібор, у червні 1942 – Тремблінка. В кожному таборі було по декілька камер, в які запускався газ, а також крематорії для спалення трупів. На роздягалках прямо перед газовими камерами були написи: «Душова» і «На дезінфекцію». Людям, що роздягались, радили запам’ятовувати номер гачка, щоб потім вони могли швидше знайти свої речі. Есесівці підганяли в’язнів: «Поспішайте, їжа і кава прохолонуть».

Присутність в’язнів зондеркоманди ще більше заспокоювало жертв – ті такі ж євреї, як і вони. Йеоуша Розенблум, член зондеркоманди, який залишився в живих, згадує: «Люди, зайшли, вони тільки що сміялись, а нам потрібно було приховувати, що з ними трапиться. Як тільки останній із них потрапив у газову камеру, двері зачинили і два есесівці через отвір вгорі кинули «циклон Б»… П’ять кілограмів на 1500 чоловіків». «Через деякий час я почув із камери голосні крики, стукіт в двері, а також ридання і стогін… Шум, що спочатку наростав, з кожною хвилиною почав слабшати і швидко перейшов в багатоголосий передсмертний хрип. Газ проникав людям в легені і викликав параліч легенів», повідомляє Філіп Мюллер, інший в’язень із зондеркоманди. Акція закінчувалась через 15-20 хвилин. Перед тим, як кинути мертвих у вогонь, у них виривали золоті зуби, а у жінок відрізали волосся. Золоті злитки відправляли а Імперський банк.

Гітлерівський геноцид викликав протест та обурення громадськості світу. Населення Голландії, Бельгії, Франції, Італії відмовились від співробітництва з нацистами в справі депортації євреїв. Норвезькі патріоти зуміли переправити своїх євреїв до Швейцарії. Король Данії демонстративно одяг «жовту зірку», яку німці наказали носити євреям. Фінський фельдмаршал Меннергейм заявив, що не допустить арешту 1700 фінських євреїв. У багатьох країнах світу знаходились люди, які переховували євреїв від гітлерівських катів. За цей подвиг вони одержали звання «Праведник світу».

Глибокі рани, які жах залишив в цих людях, не були зрозумілі тим, хто сам цього не пережив. Тим, що залишилися в живих довелось пересвідчитись на власному досвіді, що історія їх мук не зустрічає особливого співчуття. Деякі жертви замовкли на десятиліття. Часто навіть діти не знали, що довелось пережити їх батькам. Звільнення не могло позбавити їх Аушвіца.

2. Життя, обпалене війною

Пауль Целан (справжнє прізвище – Анчель) – австрійський поет і перекладач – народився 23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом.

Початкову освіту Целан отримує в народній школі (1926-1930), а з 1930 по 1938 роки відвідує греко-латинську гімназію. В юності поет захоплюється ідеями марксизм і анархізм. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Стендаля, Рільке. Потяг до поезії і самостійної творчості проявився дуже рано: перші вірші з’являються у 1934-1935 роках.

З 1938 року Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війни вимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті (займається романською філологію).

З 28 червня 1940 року по 22 червня 1941 року перебував у радянському громадянстві (у 1940 році до Буковини вступають радянські війська , і Буковина приєднується до СРСР). Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем. Наступні три роки (1941-1944) Целан виживав в обстановці безупинного кошмару між життям і смертю, утратив усіх рідних, залишився живий лише завдяки чистій випадковості. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім’я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.

Події цих років стали трагедійно основою всієї подальшої творчості поета. Саме в роки війни Целан вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У 1944 році він повертається до Чернівців і продовжує навчання в університеті (вивчає англійську мову і літературу). Целан збирає перший (ще машинописний) збірник поезій, куди ввійшли як воєнні, так і найкращі довоєнні вірші. Восени того ж 1944 року зібрано другий (також машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитання відомому буковинському поету Маргулу-Шперберу, який високо поцінував перші поетичні спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії вже після смерті поета.

На початку 1945 року поет зволів не чекати милостей від нової адміністрації, перетнув радянський кордон і відновився у румунському підданстві. Він свідомо залишив зону юрисдикції радянської окупаційної влади, бо не переносив політичної плутанини, що панувала там, і занадто добре знав про зникнення колишніх австрійських громадян у підвалах СМЕРШу.