72930 (612077), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Мир, этот мир,
что ни навоняй он, всё прав,
ну а я, а я –
с тобой, с тобой, до –
гола остриженная.
Переклад Марка Белорусця
Це один із останніх віршів Целана, написаний 8 лютого 1970 року. В листі від 16 лютого 1970 року він писав Ілані Шмуелі: «… всі останні дні я звинувачую себе в тому, що вислав тобі цей страшний вірш «Світ, цей світ»; але сьогодні я знаю, що міг на тебе покластися, що ти зрозумієш його у всій його больовій суті, у всій суті любові».
догола остриженная – ці рядки можна порівняти з текстом Жака Кейрола до документального фільму «Ніч і туман» французького режисера Алена Рене, де показаний один із концтаборів Третього рейху:
Первый взгляд на лагерь:
другая планета.
Под предлогом гигиены нагота выпадает ей человека уже лишённым достоинства.
Наголо остриженным…
Із «Текстів зі спадщини» (січень 1961 р.):
«Вечный ж ид
что-то против нас, что-то такое, что не желает принимать нас всерьёз: те самые решения выпадают – сваливаются нам на голову, обрушиваясь из внечеловеческих сфер; если бы я верил в какого-то бога, я бы сейчас сказал: он, верно, эмигрировал; опередив земнокарие наши взоры, тоскующие, он ждёт нас – на другой планете – в другом облике».
Про свої вірші в листі до Клауса Райхерта Целан писав: «« Эти стихи написаны для мёртвых»: мой славный Клаус Райхерт, видит Бог, нет! (И кто захотел бы сказать такое о своих стихах?) Они написаны для живых, но не для тех живых, что (хотят) остаться верными памяти об умерших…».
В січні 1965 року в німецькому журналі виходять статті Райнхарда Баумгарта «Описания бесчеловечного. Мировая война и фашизм в литературе» і Курта Оппенса «Цвести и писать в Ничейной стране», в яких Целан звинувачується в естетизації страшної реальності Третього рейху. Саме після цих звинувачень поет переживає тяжку депресію і потрапляє в психіатричну лікарню. В зв’язку з цим Целан пише у листі до Еріха Айнгорна: «Ты прав, когда говоришь: в Западной Германии мне не простили того, что я написал стихотворение о немецком лагере уничтожения – Фугу смерти. Чего мне стоило это стихотворение – и другие подобные, - в двух словах не расскажешь. Литературные премии, которые мне вручались, не должны сбивать меня с толку: они в конечном счете служат лишь оправданием для тех, кто, прикрываясь подобными алиби, другими, осовремененными средствами продолжают делать то, что начали ещё при Гитлере».
Ще один вірш Целана, присвячений темі Голокосту – «Tenebrae». Tenebrae: в перекладі з латині означає «темрява». В Євангелії від Матфея про розп’яття Ісуса сказано: «От шестого же часа тьма была по всей земле до часа девятого». А ще слово «tenebrae» - це назва католицької літургії в чистий четвер, страсну п’ятницю і страсну суботу (перед пасхою), під час якої читають «Плая Єремії» і гасять свічки. Темрявою смерті, темрявою могили віє і з рядків Пауля Целана:
Молись, Господь,
молись нам,
мы рядом.
Криво шли мы туда,
мы шли, чтоб склониться
над лоханью и мёртвым вулканом.
Фред Льонкер, автор статті про цей вірш в збірнику коментарів до книги «Решётка языка», вважає, що на виникнення цього образу, можливо, вплинув опис смерті в газовій камері із книги Геральда Райтлінгера «Окончательное решение. Попытка Гитлера уничтожить евреев Европы» (Берлін, 1956): «Потом они (жертвы) почувствовали газ и в дикой панике устремились к гигантской металлической двери с маленьким окошком, перед которой и образовали одну–единственную, синюшную, липкую, запачканную кровью пирамиду, даже в смерти оставаясь судорожно вцепившимися друг в друга». У вірші читаємо:
Уже ухвачены Господь,
друг в друга вцепившись, будто
тело любого из нас –
тело твоё, Господь.
Вірш «Стоял…» написаний 17 жовтня 1969 року в день повернення Целана із поїздки в Ізраїль (30 вересня – 17 жовтня 1969 року):
…стоял
аромат светлых сосен
над датским кораблём – его мы
не забыли…
Ці рядки присвячені пам’ятнику у вигляді кам’яного судна на Кікар Данія, Датській площі, в Єрусалимі, поставленого в честь пам’яті про датських рибалок, які в 1943 році, в період німецької окупації, вивезли на своїх шхунах євреїв із Данії.
В Ізраїлі Целан зустрічається із своїми чернівецькими друзями: Давидом Зейдманом, Мануелем Зінгером і Іланою Шмуелі. 14 жовтня виступає в Тель–Авіві з короткою промовою перед єврейською спілкою письменників. 15 жовтня, після виступу в Єрусалимі, Целан, розчарований тим, що публіка – в більшості емігранти із Буковини – побачила в ньому не стільки поета, скільки ставшого знаменитим земляка, достроково перериває поїздку і повертається в Париж.
Вірші, написані і Ізраїлі і після повернення звідти, будуть включені в збірник «Подворье времени», виданий у 1976 році.
В одному із своїх листів, звернених до Ілани Шмуелі (12 квітня 1970 року), Пауль Целан писав: «Мои стихи, - ты знаешь, что они, - читай их, я это почувствую…» Поет був переконаний, що «счастлив я был бы только в том случае, если бы смог привести мир к чистоте, правде, незыблемости».
Целан будував деякі твори, спираючись на закони співзвуччя голосів у музичних творах. Зокрема, це «Фуга смерті», «Голоси…», «Стретта».
Це мова поета, який пережив жахіття табору, в якого в концтаборі загинули батьки, який взяв на себе пожиттєву місію говорити, зберігаючи пам’ять про загиблих. Це і є мова поета, створюючого вірші після Аушвіца.
За словами Тетяни Баскакової: «Вся его поезия – путь как бы к простоте, но на самом деле простоты в ней нет, потому что то, что он говорит, много–значимо. И, по-моему, целановский стих рождается из стремления сказать точно и кратко – о многом, сложно устроенном».
А сам Целан, відповідаючи на лист, написаний йому від імені учнів Старої гімназії в Бремені в липні 1958 р., після того, як в класі пройшло обговорення вірша Целана «Той синевы…» зазначав: «…Стихотворения имеют некий смысл – смысл, который определённо нельзя уловить посредством простого «прочтения»…Иными словами: делать, отталкиваясь от стихотворения, выводы относительно «настроения… возможно, побудившего» автора это стихотворения написать, - значит покинуть область конкретного и… от стихотворения удалиться… Катящаяся жемчужна, она находится во взаимосвязи со стихотворением…»
Марк Белорусець говорив: «В одной из своих статей переводчик и историк перевода Евгений Витковский написал, что Россия, русская литература, «задолжала» Целану. Русская литература обязана переводчику Блока, Есенина, Мандельштама, Хлебникова, «Бабьего яра» Евгения Евтушенко, переведшому, помимо этого, на румынский язык – ещё в юности – чеховских «Мужиков» и лермонтовского «Героя нашего времени». Она сохранит память о поэте, который своими стихами и прозаическими текстами беседовал с Мандельштамом и Цветаевой, в библиотеке которого было около было около пятисот русских книг».
В дев’яності роки Айгі публікує прозаїчний текст «В шорохи-и- шуршания... – возвращаясь к Паулю Целану», саме тому «повертаючись», що років за десять до того він написав вірші про Пауля Целана. Ось вони:
Последний овраг
(Пауль Целан)
М.Брода
Поднимаюсь;
так строят
в хождении
храм.
Веет братство, - мы в облаке этом:
я (с незнакомым мне словом
как будто оно не в уме) и полынь (беспокойною горечью
рядом толкающая
мне это слово),
о, снова полынь.
Глина, сестра.
И, из смыслов, единственно бывший ненужным и главным,
здесь (в этих комьях убитых)
как имя никчемное. Им
пачкаюсь я, подымаюсь
в очень простом – как огонь – озареньи,
чтобы отметиться метой последней
вместо – вершины; она
пустым (ибо все уже отдано)
лицом: будто место безболья
высится – по-над полынью.
(…И форма была
Не увидена …)
А облако:
стали слепее (безликостью полой),
дно – без движенья; свет
как от разверзтости – камня.
Все более вверх.
1983
Висновки
Сніг – то дрібне холодне молоко,
січневим дітям хочеться зігрітись
і голі кості гладить Голокост,
щоб жити – так же хочеться пожити.
Окремі круки криво креслять сніг,
лишаючи минущі візерунки,
вони злетять: всіх вистачить на всіх
дзьобами рвати плоть – манірно, лунко.
Зубами лячно шкіритись в мороз,
тут час, як біль, коли вже довмираєм
останнім сховком буде Голокост,
останнє свято стане світлим Раєм…
(Автор не відомий)
У кінці серпня і на початку вересня 1941 року в Малині та селах району нацисти страчували єврейське населення. З жахом згадують малин чани, як вулицями міста гнали на розстріл невеликі колони євреїв, а в кінці цієї страдницької процесії їхала вантажівка із єврейськими дітьми… Лише в болоті неподалік села Ксаверів окупанти розстріляли 50 євреїв – стариків, жінок.
У Чоповичах прозвучав наказ населенню єврейської національності взяти документи, цінні речі і зібратися на селищному майдані. Всіх вишикували в колону і повели на «стримівську» дорогу. За свідченням очевидців частина євреїв тягнули гармату. Їх супроводжували поліцаї. Більше їх ніхто не бачив…
Ходять чутки, що частину євреїв було розстріляно в Чоповичах там, де згодом збудували танцювальний майданчик. Це можна частково довести, так як під час будування на тому місці було знайдено кістки й документи людей. Отже, можна стверджувати, що в Чоповичах було знайдено місце розстрілу єврейського населення. Вражає одне, що зараз на місці захоронення танцює і розважається молодь. Більшість добре знає про страшну історію майданчика, але, на жаль, не звертає уваги. Автор роботи щиро співчуває загиблим душам і ще більше співчуває тим, хто не цікавиться своєю історією, історією свого народу…
Ніхто не забутий – ніщо не забуто…
Хай їх душі покояться з миром!
Список використаних джерел та літератури
-
Гвідо Кнопп. Голокост. Неизвестные страницы истории.
-
Левітас Ф.Л. Доля єврейського народу в курсі всесвітньої історії // Відродження. – 1995. - № 5 – 6. – с. 69 – 73.
-
Марк Белорусець. Пауль Целан. Стихотворения. Проза. Письма. – М.: ООО «Ад Марнигем Пресс», 2008. – с. 736.
-
Марченко Наталія. Тема Голокосту в світовому літературному контексті // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2008. - № 4. – с. 49 – 51.
-
Рагінський М.Ю. Нюрнберг: перед судом истории.
-
Типиченко С.В. Сповіді, обпалені війною: за щоденниками дітей Другої світової війни // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. - №10. – с. 57 – 61.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
