72930 (612077), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Працював у видавництві «Російська книга» у Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній арені з’явилось ім’я Целана: у 1947 році в авангардистському журналі «Агора» надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще не відомим прізвищем – Целан: німецьке написання свого приз віща – Antschel – Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan.
Повоєнна Румунія нічим не відрізнялась від повоєнної Східної Європи – хіба що традиційний антисемітизм там був трохи сильнішим. Целан робив тихий дрейф до Заходу. У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертв Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У Відні у Целана вперше з’являються друзі й однодумці: молода літераторка Інгеборг Бахман, художник-сюрреаліст Едгар Жене, видавець журналу «План» Отто Базель, які фінансово допомогли Целану видати його першу книгу віршів «Пісок з урн» (1948). Збірник складався з 48 віршів, в яких виявилось 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст (пізніше Целан увесь невеличкий тираж – 500 примірників – повністю знищує).
На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська (вони пішли звідти тільки в 1955 році), і Целан від гріха подалі у 1948 році перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). «П’ятий пункт», що недавно гарантував смерть, тепер відкривав кордони – Європа каялась. У Парижі поет живе в домі франко-німецького поета Івана Голля і вивчає германістику та мовознавство в Сорбонні.
Перші повоєнні роки ознаменувалися виходом на авансцену поезії цілого ряду чудових майстрів, що писали німецькою мовою. Це й Інгеборг Бахман, і Йоханнес Бобровськи, і Нобелівський лауреат Неллі Закс, і Марія-Луїза Кашніц, і багато інших. Важко, та й непотрібно розставляти митців за ступенями ієрархічних градацій. Але, по справедливості, не можна не віддати одного з перших місць у цьому ряду Полю Целану.
У 1952 році з’являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції «Мак і пам’ять» - елегійний цикл, присвячений пам’яті загиблих. У цьому ж році поет одружується з художницею Жізель Лестранж.
Украй зосереджений на літературній праці, Целан належав до того типу «небожителів», поетів трохи не від світу цього, про яких прийнято писати в поблажливому тоні. Чудо порятунку із самого пекла гітлерівського геноциду відступило на другий план перед тягарем пам’яті про пережите. Найбільш відомий вірш Целана – «Фуга смерті» - вражає моторошною реальністю. Присвячена темі Голокосту, «Фуга смерті» поєднує в собі кілька ліричних жанрів. Деякі його вірші стали «знаменням 20 століття». І в першу чергу це стосується його «Фуги смерті». У своїй творчості Целан пройшов дивовижний шлях від класично рівного вірша до верлібру, у якому не тільки затемнюється зміст розірваних рядків, але вже починається руйнація словесної тканини. Пізні вірші Целана схожі на ребуси, імпресіоністичні і важкозрозумілі.
1955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій «Від порога до порога».
Поетичне чуття і літературний смак у нього були бездоганні. З доброї волі і власного вибору Целан п’ятнадцять років віддав каторзі поетичного перекладу. Завдяки йому три російські поети – Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип Мандельштам – перекладені німецькою так, що зробити це краще навряд чи можливо. Данину Франції, що пригріла його, поет віддав також літературним даром – повністю переклав німецькою Поля Ва-лері й Артюра Рембо.
Людина замкнута й новаторська, Целан проте зазнав повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю двері у великий світ: у Німеччині йому було присуджено почесну нагороду Федерального об’єднання німецької промисловості (1957), літературну премію Вільного ганзейського міста Бремена (1958), вищу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури – премію Георга Бюхнера (1960), реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини, вшановуючи поета, розписали всі можливі і неможливі похвали, про творчість Целана писали численні статті й монографії.
У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою – у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщини». У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство (яке у наші дні одержати нелегко) не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріального благополуччя. Інакше кажучи, кар’єра молодої людини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живи й радій!
Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни , апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав – він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду «уповільнений геноцид», запізніла дія трупної епохи начебто людиновбивства. Із книги «Пауль Целан. Стихотворения. Проза. Письма.»: «С начала 1967 г. психическое состояние Целана резко ухудшилось. 25 января на вечере в парижском Гёте-институте он неожиданно встретил Клер Голль и на следующий день написал директору института: «Дом, который причисляет к своим гостям фрау Голль, не может рассчитывать на моё присутствие». 30.1.1967 г., запершись у себя в квартире в гостинной, которая служила ему и кабинетом, Целан предпринимает попытку самоубийства и, пытаясь поразить себя ножом в сердце, попадает в левое лёгкое. Жизель Целан-Лестранж спасает его в последний момент, взломав дверь. Целана доставляют в госпиталь Бусико, где ему делают операцию. 13.2.1967 Целан был переведён в психиатрическую клинику Св. Анны при Медицинском факультете, который руководил поффесор Жан Деле. В первое время врачи не разрешали жене его навещать».
Целан не страждав психічним розладом, «не списався» у вульгарному смислі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск… Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.
Із книги «Пуль Целан. Стихотворения. Проза. Письма.»:
«19 апреля Пауль Целан покончил с собой. В дневнике его сохранилась запись карандашом (подчёркнутая чернилами), помеченная 19 апреля: «Отбытие. Пауль – ». Тело было обнаружено только 1 мая, а опознано 4-го. 10 мая Жизель Целан-Лестранж писала Гизеле Дишнер:
«Мадам,
Не знаю, дошло ли до вас ужасное известие.
Я знаю, что Вы были близким другом Пауля, и потому решилась Вам написать. Пауль покончил с собой в ночь с воскресенья, 19 апреля, на понедельник, 20 апреля, бросившись в Сену.
Ничего больше сообщить не могу.
Он будет похоронен рядом с нашим первым ребёнком, которого мы потеряли, в ближайший вторник, на парижском кладбище Тье.
Искренне Ваша,
Жизель Целан».
Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчно – «Неминучість світла» (1970).
Останні твори: збірки віршів: «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1953), «Від порога до порога» (1955), «Неминучість світла» (1970).
4. Мак і пам'ять
Пауль Целан – останній великий поет 20 століття, творами якого, за словами Алена Бадью, закінчується «вік поетів».
Йому вдалося вижити у смертному вирі війни. Але події тих років наклали трагічний відбиток на всю його подальшу творчість. У воєнні роки Целан пише багато віршів, які були зібрані в збірку 1943 року й опубліковані лише після його смерті.
У 1952 році з’являється перша збірка поезій Целана, видана у Франції «Мак і пам’ять», присвячена пам’яті загиблих.
В ніч на 13 червня 1941 року радянська адміністрація організує висилку до Сибіру більше 4000 жителів Чернівців, в більшості – євреїв. 6 липня румунська армія знову займає Чернівці. Разом з нею в місто входять німецькі спецчастини СС і СД. Проводяться масові розстріли, в основному єврейського населення. В жовтні 1941 року євреїв зганяють в гетто; Пауля Анчеля мобілізують для виконання трудової повинності. Починаються депортації в румунські та німецькі концтабори.
В кінці червня 1942 року батьків Пауля Анчеля відправляють в один із таборів на території окупованій Румунією. В серпні Лео і Фредеріку Анчель пересилають на Україну в німецький концтабір. Осінню Пауль отримує лист від матері з повідомленням, що батько помер від тифу, а зимою дізнається від родича, який втік з неволі, про смерть матері, вбитої пострілом в потилицю.
Київ, 1 липня 1944 року. Із листа Пауля Целана: «Дорогий Еріх, я на два дні в Києві (у відрядженні) і радий випадку написати лист, який швидко до тебе дійде.
Твої батьки здорові, Еріх, я з ними розмовляв перед від’їздом. Це багато значить, Еріх, ти не уявляєш собі, як багато.
Моїх батьків розстріляли німці. В Краснополці на Бузі.
Еріх, ех Еріх…»
Целан вважав себе винним в смерті матері, так як в ніч арешту батьків він, не зумів вмовити їх, що в будинку залишатися не варто, врешті пішов один ночувати до друзів. Тому, мотив волосся виникає в багатьох віршах Целана, особливо часто – в збірнику «Мак і пам’ть» («Рука полна временем», «Ты во тьме», «Chanson для дамы в тени», «Целая Жизнь», «Фуга смерти», «Ожог»)
«… Дитя, ах платок,
чтоб закутаться мне, когда шлёмы блистают,
когда эта глыба розовая трещит, когда снежною пылью
рассыпается скелет
твоего отца, растоптан копытами
песнь о кедрах…
Платок, платочек вот только узкий, чтобы сберечь
теперь, когда ты учишься плакать, тесноту мира
рядом со мной, который никогда не зазеленеет, дитя мое,
для твоего ребёнка!»
Ці рядки взяті із поезії «Чёрные хлопья». Вважають, що вірш був написаний в середині 1944 року, коли Целан достовірно дізнався про загибель в концтаборі своїх батьків.
Про що ж свідчать окремі рядки:
… листок с украинских склонов: батьків Целана депортували в табір за Дністром, тобто на Україну.
… гетьман их с казаками: під час козацьких і гайдамацьких повстань 17-18 століття по Україні і Польщі прокотились хвилі погромів, багаточисленні єврейські общини були знищені при гетьмані Богдані Хмельницькому в середині 17 століття.
… растоптана копытами песнь о кедрах: кедри згадуються в Біблії. Кедр відноситься до древніх іудейських символів. Батько Целана був глибоко релігійною людиною і навіть мав намір переселитися в Палестину.
В збірник «Мак і пам’ять» ввійшли 56 віршів 1944 – 1952 рр., в тому числі багато поезій із збірки «Пісок із урн».
«Мак і пам’ять» - складається із чотирьох циклів: «Пісок із урн» , «Фуга смерті», «Контрове світло», «Стеблини ночі».
Темі Голокосту присвячений і вірш Целана «Ты во тьме, осина, забелела…». Знову ж таки звучить біль серця за навіки втраченими батьками: «Мать ушла за тридевять земель. … Надо всеми тихо плачет мать».
«Фуга смерті» - найвідоміша поезія Пауля Целана. В зв’язку з його створенням Целан в 1960 році писав: « … коли я в травні 1945 року створював «Фугу смерті», я, як мені згадується, прочитав в «Известиях» відомості про львівське гетто». В концтаборі на вулиці Яновської у Львові (туди відправляли євреїв з гетто), що прославився садизмом табірної адміністрації, на площі під час страт грав оркестр, який складався із в’язнів – музикантів, він виконував «Танго смерті». Музику під такою назвою написав один із в’язнів на основі популярного танго «Мілонга».
Вперше вірш був опублікований в 1947 році на румунській мові під назвою «Танго смерті», його переклав румунський поет і перекладач Петре Соломон, друг Целана.
Коли готувалась до друку книга «Мак і пам’ять», Целан запропонував розглядати «Фугу смерті», як «самостійний вірш» і надрукував «окремим циклом».
Про образи вірша Целан пише у 1961 році в листі німецькому літератору Вальтеру Йенсу: « … а іншому грайте й співайте… Там ті, що взяли в полон нас, вимагали від нас слів пісень, а кати наші – веселощів…».
В листі В. Йенсу від 19 травня 1961 року Целан пише: «Видите ли, дорогой Вальтер Йенс, в «Фуге смерти» со змеями играет отнюдь не «Смерть» - со змеями играет «человек в доме», тот самый, что пишет «о золотые косы твои Маргарита».
В 1965 році з’являється вірш «Странный гул… / Гремит…». В той день – 6 травня 1965 р. в одній із німецьких газет з’явилось повідомлення про завершення слухання свідків на франкфуртському процесі проти військових злочинців із Освенціма. Один із свідків, ще на початку процесу, заявив, що коли у вікна бараку закинули відкриті балони з «циклоном Б», почувся гул людських голосів, що звучали ніби із-під землі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
