71687 (Проблема злочину і спокути у творчості Т. Шевченка періоду заслання), страница 4

Упоемі «Варнак», є дуже показовий у цьому плані епізод. Коли головному герою стає нестерпним його криваве ремесло і він виходить із Броварського лісу з ножем у халяві, «щоби зарізатись», то його погляду відкривається: «Святий Київ наш великий, мов на небі сяє…». І ця невимовно прекрасна картина робить моральний переворот в душі запеклого грішника. Коли ж «задзвонили в Києві тихо, як на небі», варнак іде до міста шукати людського правосуддя.

Майбутній Варнак, а натоді — розбійницький отаман, приходить до розкаяння й морального відродження, переживши релігійний екстаз, викликаний виглядом Киева з його золотими куполами у перших променях сонця й далеким гармонійним перегуком дзвонів:

"Дивлюся, Мов на небі висить

Святий Киів наш великий.

Святим дивом сяють

Храми Божі, ніби з самим

Богом розмовляють.

Видиво було сприйняте героєм поеми як Боже чудо, як втручання Бога, щоб оновити його життя, як прояв вищої сили, гармонії, справедливості. Саме справедливість вимагала, щоб розбійник поніс покару за невинно пролиту кров, і він іде здатися владі й прийняти будь-який вирок.

Інтенція до преображення людини в Красі, та необходимість спокути є домінантою Шевченкових творів. Він писав: «Коли б краса у всіх її образах бодай на половину людства мала свій благодатний вплив, тоді б ми швидко наблизилися до досконалості». Ця проблема з усією гостротою постане перед мислячою інтелігенцією пізніше – на межі ХIХ і ХХ століть.

Висновки

Геніальна творчість і життєвий шлях Тараса Шевченка, який зумів піднятися від раба–кріпака до академіка гравюри Петербурзької Академії мистецтв, врешті, набагато більше – до речника ентнонаціонального буття та консолідатора українського етносу, зробили його символом українства і одним із найпотужніших чинників у формуванні українських державницьких інтересів.

Його колосальний творчий спадок вражає: 240 віршів, балад, поем, драма „Назар Стодоля” і фрагменти двох незакінчених драм, 9 повістей (із 20 ним написаних, але втрачених), щоденник, автобіографія, 250 листів, археологічні замітки, статті і рецензії, буквар для народних шкіл... Мистецька спадщина Шевченка–художника налічує 835 творів – живописних полотен, рисунків, офортів та ескізів (із них близько 270 не віднайдено). Був він першокласним акварелістом – відомо 210 його акварелей, передусім пейзажів, які за рівнем мистецької досконалості стоять у ряду світових здобутків малярства; блискучим портретистом–психологом, про що свідчать 150 портретів, серед яких – 43 автопортрети; офортистом – відомі 6 офортів серії „Живописна Україна” та 21 офорт, виконаний в останні роки ландшафтів України, етюдів з натури, виконаних в Аральській та Каратауській експедиціях, які вражають віртуозністю виконання, поєднанням документальної вірогідності і високого одухотвореністю.

Творчість Шевченка років заслання переконливо доводить, що, він не втратив здібностей художника, а й досяг як митець ще вищого рівня в усіх жанрах портретному, пейзажному й побутовому. В його творах цього часу на повну силу пролунала соціальна тема й виявилася інтернаціоналістська позиція художника.

Крім того, художні твори років заслання свідчать про те, що Шевченко бувши відірваним від академії, не забував про неї. Безсумнівний відгомін академічної школи відчувається у виконаних художником у цей час композиціях на історичні, міфологічні й літературні теми. Пієтет Шевченка до Академії мистецтв стверджують написана на засланні автобіографічна повість "Художник" та записи у "Щоденнику".

Шевченкові належить виняткова роль у формуванні української національної ідеології, зазначає Микола Жулинський. Як історіософ він викристалізував неординарний вектор і стиль нашої історії, надав їй сакрального відтінку, різко відкинувши конформістські моделі малоросійства чи колонізації.

Як філософ–утопіст він закликав до життя в братолюбії на засадах християнства, в гармонії зі всесвітом і цим пояснюється проблема злочину і спокути у творчості Шевченка. Як гуманіст обіймав серцем усі народи. Відомо, що в українській інтелектуальній історії переломне значення мала вперше сформульована Шевченком ідея нації як духовного трансцендентного континууму „мертвих, і живих, і ненародженних”, згідно з якою не лише предки відповідають за долю нащадків, а й нащадки – за долю предків (посмертну).

Список використаних джерел

1. Костомаров М.І. "Закон Божий" ("Книги бутття українського народу) - К., 1991

2. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма. – К., 2004.

3. Брижицька С. Тарас Шевченко: “Все йде, все минає, — і краю немає” // Українознавство—2001: Календар-щорічник. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. — С.141-145.

4. В. Анісов, Є. Середа. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-е, доповн. — К.: Дніпро, 1976. — С. 103-213

5. Демчук Н.Р.Пейзаж як засіб психологічного аналізу образу у повістях Т.Шевченка “Варнак” та “Наймичка” // Збірник матеріалів і тез міжнародної наукової конференції “Тарас Шевченко і сучасність”. – Рівне, 21 травня 1996 . – С. 82 – 86.

6. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні нариси. – К., 1986.

7. Іщук-Пазуняк Н. Я. Кривда, помста і каяття в поемах «Варнак» і «Москалева криниця». // Світи Тараса Шевченка. — Нью-Йорк-Львів, 1991. — С.53

8. Словник літературознавчих термінів. Вид третє. Ред.. В.М.Лєсін, О.С.Пулинець.– К.: Радянська школа. –486 с.

9. Т.Шевченко. Твори у п’яти томах. Т.2 – К.:Дніпро, 1970.– 416с.

10. ЦІАЛ, фонд 777, опис5, 1909, справа115

11. Чижевський Дитро. Нариси з історії філософії на України. – К. – С. 108

12. Твори Т. Шевченка в двох томах, т. II. СПб., 1911, с. 126

1 Костомаров М.І. "Закон Божий" ("Книги бутття українського на­роду) - К., 1991

2 Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма. – К., 2004.

3 ЦІАЛ, фонд 777, опис5, 1909, справа115

4 Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні нариси. – К., 1986.

5 Шевченка в супроводі фельд’єгеря Віддера відправлено з Петербурга до Оренбурга (Справа № 75/584, арк. 7; Твори Т. Шевченка в двох томах, т. II. СПб., 1911, с. 126

6 В. Анісов, Є. Середа. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-е, доповн. — К.: Дніпро, 1976. — С. 103-213

7 Брижицька С. Тарас Шевченко: “Все йде, все минає, — і краю немає” // Українознавство—2001: Календар-щорічник. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. — С.141-145.

8 Чижевський Дитро. Нариси з історії філософії на України. – К. – С. 108

9 Словник літературознавчих термінів. Вид третє. Ред.. В.М.Лєсін, О.С.Пулинець.– К.: Радянська школа. –486 с.

10 Т.Шевченко. Твори у п’яти томах. Т.2 – К.:Дніпро, 1970.– 416с.

11 Т.Шевченко. Твори у п’яти томах. Т.2 – К.:Дніпро, 1970.– С.48

12 Т.Шевченко. Твори у п’яти томах. Т.2 – К.:Дніпро, 1970.– С.246

13 Іщук-Пазуняк Н. Я. Кривда, помста і каяття в поемах «Варнак» і «Москалева криниця». // Світи Тараса Шевченка. — Нью-Йорк-Львів, 1991. — С.53

14 Демчук Н.Р.Пейзаж як засіб психологічного аналізу образу у повістях Т.Шевченка “Варнак” та “Наймичка” // Збірник матеріалів і тез міжнародної наукової конференції “Тарас Шевченко і сучасність”. – Рівне, 21 травня 1996 . – С. 82 – 86.