71687 (611972), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Шевченко, наслідуючи євангельський текст, розміщує обабіч здійнятого на хресті Спасителя страчених разом з ним на Голгофі двох розбійників. Прикметно, що Христу художник надає автопортретних рис. Зображення побудовано на контрасті світла і тіні, доведеного у цій роботі до напруженого, смертельного протистояння. Постать розпластаного на хресті Ісуса являє собою майже суцільну світлову пляму на тлі «єрусалимського мороку», що заполонив весь простір картини.

Ефект увиразнює фронтальне, із зовсім незначним ракурсним поворотом в три чверті, майже площинне потрактування Ісусової постаті. В тілі Христа із зверненими догори обличчям і долонями не відчувається земного тяжіння. Вона сприймається як суцільний згусток енергії Світла, що прагне у височінь. Введення у композицію постатей розбійників (проти чого і запротестував настоятель храму в Оренбурзі) теж було викликано не слідуванням букві тексту Євангелії, а обумовлене проблемою, яка хвилювала самого Шевченка.

Нагадаємо, що за євангельською оповіддю один із розбійників, розіп’ятих поруч із Спасителем, несамовито ганив його, інший – щиро увірував і проникся співстражданням до невинно покараного Ісуса. На що Христос йомувідповів: «Нині будеш зі мною у Царстві Небесному». Шевченко постійно звертається до теми морального падіння і духовного преображення людини⁹. Тому і сюжет про розбійника, що стає святим, неодноразово варіюється в його літературних творах і епістолярії.

2.3 Невільницька поезія, поеми про злочин у творчості Т.Г.Шевченка

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми – "Княжна", "Марина", "Москалева криниця", "Якби тобі довелося...", "Петрусь" та ін., історичні поеми й вірші –"Чернець", "Іржавець", "Заступила чорна хмара", "У неділеньку у святую" та ін., вірші й поеми сатиричного змісту –"П. С.", "Царі". У ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням "діалектики душі", природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка). Значення "невільницької" поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в "Кобзарі" 1867р. Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми "Неофіти", "Юродивий" (незакінчена), ліричний триптих "Доля", "Муза", "Слава" та доопрацьовував свої "невільницькі" поезії, які переписував у "Більшу книжку".

ПЕТРУСЬ (Поема)

Вперше надрукована в журналі «Основа» (1860, № 7) На цю тему Шевченко написав російською мовою також „Повесть о безродном Петрусе”, автограф якої до нас не дійшов. Поема присвячена коханню генеральші до молодого парубка Петруся. Заради кохання Петро скоює злочин – отруєння генерала, за що потрапляє до Сибіру. Отже також є актуальною є тема злочину заради кохання, та спокута – відбування покарання. [¹⁰,C.214-220].

МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ (Поема)

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862, № 2). Перший варіант було написано 1847 р. в Орському укріпленні. Через декілька років у 1857 році, не маючи поруч першого варіанту поеми Шевченко написав новий твір на цю ж тему і 5. \/І. 1857 р. надіслав Я.Кухаренкові разом з листом. Посвята поеми українському письменникові і наказному отаману Чорноморського козацького війська Я. Кухаренкові, пов’язана з одержанням від нього звістки про звільнення із заслання. Це було 7 квітня 1857 р.

За наказом Катерини ІІ Запорозьку Січ ліквідовано у червні 1775 р. У зв'язку цим значна частина запорожців втекла на територію Туреччини організувала Задунайську Січ. Згодом колишні запорожці з ініціативи А. Головатого поселилися на Кубані й організували Чорноморське козацьке військо. Наказним отаманом цього війська у середині XIX ст. був Я. Кухаренко, якому присвячено цей твір[10, 235-345]. Тематикою поеми безправне становище українців, що призводить до їхньої загибелі. А світ села, світ України — це світ, в своїй основі дисгармонійний, конфліктний. Україна сприймається Шевченком як край, сповнений суперечностей, що зумовлюють неможливість щасливого існування в ньому людини.

ЧЕРНЕЦЬ

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 1). Перша редакція твору має присвяту П.Кулішу. Чернець – Палій, фастівський полковник, один із керівників визвольної боротьби українського народу на Правобережній Україні проти шляхетсько-польського гніту в кінці XVII — еі XVIII ст. У поезії він згадує як:

„У Києві на Подолі

Козаки гуляють,

Як ту воду, цебром-відром

Вино розливають”.

У своїй келії чернець згадує літа молодії і ставить риторичні питання „Для чого я на світ родився, свою Україну любив?”.

Вважають що С.Палій чинив опір зрадницькій політиці Мазепи. За доносом останнього Палія заарештовано в таборі під Бердичевом і заслано до Сибіру, та, коли розкрилася зрада Мазепи, цар Петро І вернув його. Семен Палій брав участь у бою під Полтавою. Ченцем Палій не був. Помер у Фастові і похований у Межигірському монастирі [¹¹,C.48].

Відчуття прокляття, злої долі, що нависла над Україною, — одна з провідних тем творчості Шевченка.

Стан України, з одного боку, є наслідком дії зовнішніх ворогів, а з іншого — підступних і злих сил. У розглянутих творах поет доходить гіркого висновку, що коріння негараздів лежить всередині – у втраті національної пам'яті й національної гідності. Він сподівається що відродивши паять, мову, культуру може відродитися Україна.

НЕОФІТИ (Поема)

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862, № 4) із з ними купюрами. Неофіти (грецьк.) – новонавернені до якоїсь віри, у тексті – перші християни. Про цю поему Шевченко писав, що вона «нібито з римської історії». В дійсності це алегорична поема, в якій він викриває сучасний йому державний лад, засуджує діяльність деспота царя Миколи І, зокрема, його розправу з декабристами, віщує близьку перемогу революціонерів (неофітів). Поема присвячена М.С. Щепкіну[¹², с.246-260].

Ця поема перегукується з тематикою інших віршів наприклад з циклом „В Казематі”. Весь цикл (крім вірша «Згадайте, братія моя...») написано в казематі III відділу, куди поет потрапив після арешту 5 квітня 1847 р. і де перебував під слідством у справі Кирило-Мефодіївського братства. Більшість віршів циклу вперше надруковані в 1859 –1863 тогочасних журналах.

Треба зауважити, що українські письменники, які поділяли його погляди, були за походженням дворянами, але, виступаючи ідеологами москвофільського демократизму, йшли на примирення з московським самодержавством.

Т.Шевченко виступав за возз'єднання слов'ян, але він ненавидів офіціальну Росію як демократ, який бачив у царях головних винуватців закріпачення українських селян, як федераліст і кирило-мефодієвець, який ненавидів централізм.

Як політичний радикал та республіканець, який був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав також і як український патріот, який бачив не лише російський уряд, але й російське громадянство, що завважало української національної самостійності, державності, культури.

ВАРНАК ( поема)

«Варнак» — це ліро-епічна побутова поема Тараса Шевченка на розбійницьку тему, популярну в европейському фольклорі та літературному романтизмi. Написана ймовірно в січні-травні 1848 в Орській фортеці, автор доопрацював твір: увів вступ, посилив соціальний антагонізм образів, переніс дію з Київщини на Волинь (де діяв і Кармелюк), зняв деякі натуралістичні деталі, ушляхетнив образ «сім'ї» месників.

В основі фабули твору — мотиви насильства пана над кріпачкою, помсти її нареченого-кріпака не лише «своему» панові, але кріпосникам взагалі й покаяння та відродження запеклого розбійника. Поет ішов і від добре йому відомих реальних подій, відбитих у переказах про гайдамаків та опришків, про Устима Кармелюка й Гаркушу, і від літературно-романтичноі розбійницької тематики.

Помста за особисту кривду для поета щонайменше проблематична. Його героіні, жертви панського насильства , наприклад Оксана в поемі «Слепая», Марина в однойменній поемі вбивають пана-гвалтівника захищаючись, а самозахист і опір — природні якості особистості, яка обстоюе свою честь та гідність. Помсти прагне й божевільна Відьма в однойменній поемі (перший варіант твору мав назву «Осика»), але одужавши, по-християнськи прощае кривдника; так само чинять героі віршованого оповідання «Не спалося, а ніч, як море» та поеми «Меж скалами, неначе злодій»; не мститься Княжна (поема «Княжна»). Інакше стоіть справа боротьби за волю, міцно злютованоі з соціальною помстою визискувачам, — у такій боротьбі гинуть і невинні. У поемі «Варнак» на чільне місце автор вперше висувае проблему «перетворення борця проти зла у кривавого месника, що сам уже сіє зло» ¹³.

Прикметна наявністю пасивного адресата й чітким ретроспективним розвитком подій, сповідь у романтизмі не засіб інформації, а спосіб самовираження. Образ народного месника – архетип, засвідчений більшістю світових культур, особливо органічно й осмислено прозвучав у романтичній прозі. Оригінальність Шевченкової інтерпретації актуального у європейській літературі сюжету полягає перш за все у зміні кута зору оповідача, що скерований тепер не на соціальні перипетії, а відтворює внутрішню візію людської душі. Взаємоперехід сюжетного й сповідального планів повісті Т.Шевченка “Варнак” дозволив письменникові осмислити складну психологічну дилему справедливої помсти та християнського прощення, відтворити не стільки перипетії зовнішні, скільки внутрішні колізії, збагнути анатомію злочину крізь призму сповіді.

Твір побудований як сповідь героя — старого варнака. Твір написано характерним для творів періоду заслання розміром, у якому поеднані чотиристопний ямб та 14-складовий вірш з перевагою першого. 14-складником же виділено особливо вагомі смислові й композиційні фрагменти. Глибинні семантичні структури простежуються як у контрастному зіставленні епізодів сюжету й полярності груп персонажів, так і в контрасті деталей та лексики, теж суто романтичному.

Варнак — образ художній, реальний його прототип навряд чи існував. Драма Варнака породжена його становищем невільника-кріпака.

Він прагне вирватись на волю, але пани не відпускають його — ані з кріпацтва, ані навіть до війська. Це драма людини, котра усвідомлюе себе морально й інтелектуально вищою за своіх власників, але цілковито безправною, підвладною примхам людей розбещених та аморальних, на боці яких закон і влада.

Такий лад сам породжуе розбійництво серед доведених до відчаю кріпаків, а носіі цього ладу — пани — сприймаються як нелюдське його породження. Тому Варнак, утвердившись на думці про нелюдськість панів, нищить їх як нечисть — «без милосердія і зла», аби змести з лиця землі. Однак поет не приймае такого шляху, бо страждають і невинні: помста породжує нові й нові злочини, а християнська етика забороняє помсту, — право на неї належить лише Богові –«Мне отмщение, и аз воздам».

Пейзаж із “Варнака” засвідчує наступний рівень інтеграції пейзажу у внутрішній світ людини, оскільки є не зовнішнім супроводом внутрішнього аналізу, а його безпосереднім збудником, найкраще декларує авторську концепцію теми, у якій помста асоціюється не із справедливою карою, а з ще одним вбивством.

Світ Шевченкової прози – простір сповнений українською поетикою, що дозволяє трактувати описи природи у категоріальних поняттях етнопсихології.

Людина живе наче поза часом, а, зрештою, не живе зовсім, бо стрілки годинника врешті не рухаються в жодному напрямку й, що найважливіше, не будуть рухатися ніколи – намальований годинник не можна полагодити. Кожна деталь інтер’єру із повісті “Варнак” – окремий штрих у картині життя героя, де зібрані воєдино роки й події, що проектують мікрокосм хронотопу. У палітрі подібного багатоступеневого інтер’єру функціонують розмаїті за ідейним навантаженням елементи. Одні досить прозорі й однозначні, інші домінантні, концептуально важливі вимагають додаткових пояснень, наступної авторської двокрапки. Так, чи не найважливішими у кімнаті варнака є дві речі – Біблія та кайдани, що довершують палітру психології злочину й каяття.

Змістовний реєстр пейзажів від символічно-прозорих описів до поліфункціональних, багатоступеневих картин природи, збагачений внутрішнім психологічним потенціалом головного героя¹⁴.

Тягар пролитої крові стає нестерпним для Варнака, і він збирається вбити себе. Тут виникає мотив розкаяного розбійника, поширений у народних переказах. Один з них Шевченко виклав у листі до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р. як паралель до власної долі. Існуючі народні перекази публікували пізніше М. Драгоманов (Малорусские народные предания. — К., 1876) та П. Куліш (Записки о Южной Руси. — СПб., 1856. — Т.I).

Характеристики

Список файлов курсовой работы