71687 (611972), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомогабючи йому морально і матеріально, але здоров’я поета з кожним днем все гіршало.
У січні 1850 р. Шевченко пише в розпачі з Оренбурга поетові Василю Андрійовичу Жуковському:
"Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить, но мера моего крепления лопается, и я в самой крайности прибегаю к вам, великодушный благодетель мой... потому, что казарменная жизнь и скорбут разрушили мое здоровье... Для меня необходима была бы перемена климата; но я на это не должен надеяться: рядовых, таких как я, не переводят... а меня опять посылают на Сыр-Дарью... Для моего здоровья этот поход самый убийственный..."
Рядовому Тарасу Шевченку найсуворіше було заборонено писати й малювати. Та великий бунтар не скорився. Всупереч усьому у вигнанні він потай писав і малював і створив чимало поетичних творів, зробив багато малюнків, портретів, картин, з яких складається цілий альбом. На Шевченка було зроблено донос, в результаті якого його під конвоєм відправляють у Новопетровське укріплення, на берег Каспійського моря. Сім років - з 17 жовтня 1850 по 2 серпня 1857 р., які провів тут поет, були найстрашнішими роками у житті Шевченка. Вони цілком зламали його здороd’я.
Суворі природні умови, віддаленість від культурних центрів країни, деспотизм і жорстокість офіцерства робили нестерпним життя засланого поета. 1 липня 1852 р. Шевченко писав з Новопетровського укріплення відомому українському композиторові С. С. Гулаку-Артемовському:
"...Где меня не носило в продолжении этих бедных пяти лет? Киргизскую степь из конца в конец всю исходил, море Аральское и вдоль и впоперек все исплавал, и теперь сижу в Новопетровском укреплении да жду, что дальше будет; а это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северовосточном берегу Каспийского моря, в киргизской пустыне. Настоящая пустыня! Песок да камень; хоть бы трава, хоть бы деревцо - ничего нет. Даже горы порядочной не увидишь - просто черт знает что! Смотришь, смотришь, да такая тоска тебя возьмет - просто хоть давись; так и удавиться нечем... мне счастье не к лицу. Родился, вырос в неволе, да и умру, кажеться, солдатом. Какой нибудь да был бы скорее конец, а то в самом деле, надоело черт знает по-каковски жить".
Якось під час перебування Т. Шевченка у Новопетровській фортеці стало відомо, що до Астрахані має прибути хтось із царської сім’ї. Негайно було оголошено наказ про посилену муштру солдатів - в тому числі і Шевченка. Щоденні тривалі вправи з гвинтувкою, марширування зовсім знесилювали Тараса Григоровича. "Из меня, теперь 50-летнего старика, тянут жилы",- писав поет друзям, навіть збільшивши свій вік.
Але і тут йому не зрадив гумор. Він намалював себе гладким незграбним солдатом і пілписав: "Ось так, як бачите". Ця карикатура мала бути надрукована в газеті "Северній курьер", але петербурзький цензурний комітет заборонив його друкувати3.
Як про найбільше щастя, мріяв Тарас Григорович "...взглянуть разочек на добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину".
10 лютого 1855 р. Шевченко пише своєму товаришу польському політичному засланцю Броніславу залєському: "Веришь ли, мне иногда кажеться, что я и кости здесь свои положу, иногда... на меня находит такая жгучая, ядовитая сердечная боль, что я себе нигде места не нахожу, и чем далее, тем более эта отвратительная боль усиливается".
У 1855 році Шевченко на довершення до всього хворів ще й на виснажливу малярію. В листі до Бр. Залєського Тарас Григорович 25 вересня 1855 р. писав: "...Возвратясь из Ханга-Бабы, выдержал порядочный пароксизм лихорадки". Захворювання на малярію ще більше посилило ураження серця.
Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета:
Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських...
Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює ім’я Шевченка із списку амністованих: добре пам’ятав цар вірші великого Кобзаря. Але наростання революційної ситуайії, що змушувало самодержавство напружено шукати виходу з кризи, і невпинні клопотання передових людей Росії - прогресивних діячів культури та мистецтв вирвали Шевченка із заслання4..
Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо"
Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані.
За свідченням редактора "Нижнегородских губернских ведомостей"Георгія Дем’янова, після повернення із заслання на обличчі Шевченка "лежала печать глибокого страждання". історик Микола Костомаров справедливо зауважив: "Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапкиповернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям". Лікар А. Й. Козачковський зафіксував, що Тарас Григорович повернувся із заслання з підупалим здоров’ям, з передчасно знесиленим і назавжди скаліченим організмом. Поетові тоді минуло лише 43 роки.
Компаративний ("порівняно-історичний") метод сприяє виявленню схожих ознак та встановленню відмінностей, за допомогою якого визначається загальне і особливе в спадщині Т.Г.Шевченка, та зокрема проаналізувати проблеми злочину і спокути.
Застосовуємо системний метод все стороннього комплексного аналізу образів, стилістики, поглядів та відчуттів Т.Г. Шевченка, як складових його творчості періоду заслання.
Це дозволяє, по-перше, виявити їх структуру, складові елементи, характер взаємозв'язку між ними. Відокремити головне від другорядного. Розглянути процес творчості Т.Г. Шевченка, як літературної цілісності, зі складною структурою.
Біографічний метод, застосування якого обумовлене тим, що основоположну роль в створенні поезії періоду заслання мали історії з біографії Т.Г.Шевченка, а також особливості особи письменника.
Переважну частину своїх творів Шевченко написав і намалював не в Україні, але він зумів і на чужині виразити, відтворити духовний стан свого народу на драматичному етапі його історичного розвитку.Шевченко, який полишив не з власної волі в п'ятнадцять років рідний край, який повів поза Україною на засланні без права писати й малювати десять років, який не дожив і до п'ятдесяти років, своєю появою ознаменував друге, духовне народження нашої нації, її згуртованість, цілісність, неповторність. Після його появи уже ніхто не зміг і ніколи не зможе розмити, поглинути, перекреслити український народ.
Цей метод дозволяє висвітлити особливості творчої біографії, Т.Г.Шевченка в контексті історичної епохи. Дозволяє визначити психологічні риси, ціннісні орієнтації даної особи. Об'єктивність дослідження залежить від того, наскільки повно проаналізовані головні ідеї Т.Г.Шевченка.
Розділ 2. Проблема злочину і спокути у творчості Т.Г. Шевченка 1847-1854
2.1 Автобіографія на засланні
8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу5. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних "захалявних" зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці "невільницькі" поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву "Мала книжка". В Орській кріпості поет написав 21 твір6.
У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти "Малу книжку".
23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми "Москалева криниця"). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків "Притча про блудного сина", яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі7.
2.2 Художні твори Т.Г.Шевченка, моральне падіння і духовне преображення людини у «Розп’ятті»
Особливе місце в художній спадщині Шевченка років заслання належить жанровим композиціям, що становлять кілька окремих тематичних груп. Одна з них призначена побутові казахського народу (сепії "Казахи в юрті", "Казахська стоянка на Косаралі", "Казахський хлопчик розпалює грубку", " Казахський хлопчик дрімає біля грубки", "Казахи біля вогню" та акварель "Казах на коні", всі 1848-1849рр). Ще більше змальовок з життя казахів у дорожніх альбомах художника (екскізи і начерки до закінчених сепій і акварелей). Значної розмаїтості і соціальної гостроти казахів тема набула в другий період заслання поета (сепії "Тріо", 1851; "Пісня молодого казаха", 1851-1857; "Байгуші під вікном", 1855-1856 і "Казашка Катя",1856-1857). У деякі твори ("Т. Г. Шевченко і байгуші", "Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою" 1856-1857) художник вводить свій автопортрет. Цим Шевченко підкреслює своє глибоке співчуття до долі казахського народу.
Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні, літературні та біблійні теми ("Благословіння дітей", "Телемак на острові Каліпсо", "Робінзон Крузо", "Самаритянка", "Казашка", "Мілон Кротонський", "Нарціс та німфа Ехо", "Св. Себастіан", "Умираючий гладіатор", всі – 1856). Всім їм властиве глибоке психологічне трактування образів.
Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це сепія сепій "Притча про блудного сина", яку Шевченко мав намір відтворити в гравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшої гостроти.
Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією або італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі – аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологі-чний стан портретованих і являють собою новий крок у розвитку реалізму художника. Часто Шевченко вводить портрет у жанрові композиції ("О.Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі"1848-1849; "Т.Г.Шевченко серед товаришів" 1856; "Т.Г. Шевченко малює товариша" 1855-1857).
Монаршим присудом на нього було накладено покарання, якого незнайти у жодному із кіл Дантового пекла… «Бачити і не малювати це мука, яку може зрозуміти лише справжній художник», – писав засланий рядовим в Оренбурзький корпус, «со стражайшим запретом писать и рисовать», художник Тарас Шевченко. Проте він і писав, і малював. Оця фраза: «бачити і не малювати…», що вирвалась у нього в листі до Варвари Репніної, засвідчує, що живопис був для Шевченкане лише ремеслом – «хлібом насущним», але й не меншим покликанням, ніж поезія8.
У «незамкненій тюрмі» за Уралом ним було створено, без перебільшення, шедеври пейзажного живопису, які у чомусь випередили свій час: «Місячна ніч на Косаралі», «Шхуни біля форту Косарал», «Пожежа в степу», «Каратау з долини Апазир» тощо. «Враження засліплюючого світла та блиску майстер створює завдяки найтоншому відчуттю тональних кольорових співвідношень. Іван Айвазовський, а слідом за ним Архип Куїнджі будуть вражати й інтригувати глядачів своїми місячними ночами, не знаючи про те, що Тарас Шевченко раніше вирішив аналогічне завдання, йдучи своїм шляхом», – відзначає відомий український мистецтвознавець Платон Білецький. До цього можна додати, що в порівнянні з ними Шевченкова легкість і сила світла, досягуті мінімумом технічних засобів, залишаються неперевершеними.
Як художник, Шевченко на засланні працює переважно аквареллю, доводячи до віртуозності техніку володіння нею, при збереженні свіжості безпосереднього враження, яке кладеться в основу композиції. Художник використовує широкі тональні заливки, прописуючи поверху нюанси освітлення, стану атмосфери дрібним ритмічним мазком, що надає його аркушам мерехтливості, внутрішнього світіння. Це відчуття підсилюється тим, що Шевченко, моделюючи пластику натурних об’єктів, поруч із світлотіньовими переходами активно користується рефлексом. Таким чином досягається враження тонко матеріальності відтвореного у композиції краєвиду. «Без розумного осягнення краси людині не побачити всемогутнього Бога у найдрібнішому листочку найменшої рослини.
В Аральській експедиції, а пізніше в Новопетрівському укріпленні з-під пензля Шевченка виходить і ціла низка жанрових робіт, позначених точністю етнографічних спостережень, лаконізмом композиції, сюжетними узагальненнями. Філософського звучання набувають дві окремі серії творів – «Сюїта самотності» та «Притча про блудного сина».
Дещо осібне місце у творчому набутку митця за десять невольничих років посідає композиція «Розп’яття». Задумана вона була спершу як ескіз розпису вівтарної частини костелу в Оренбурзі. Однак композиція була відхилена настоятелем храму з огляду на нетрадиційність.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
