60115 (Четверте покоління школи "Анналів"), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Четверте покоління школи "Анналів"", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "60115"
Текст 2 страницы из документа "60115"
Таким чином, студенти Школи вищих досліджень соціальних наук мають всі можливості для навчання на високому рівні та отримання освіти європейського зразка, проте й вимоги до них ставляться відповідні.
Викладання в Школі здійснюють високопрофесійні вчені, зокрема 39 антропологів, 5 археологів, 133 історики. Всі аудиторні заняття поділяються на декілька груп: 1) семінари, пропоновані Школою; 2) додаткові лекції, що їх читають співробітники інших закладів; 3) семінари, організовані дослідницькими центрами EHESS; 4) семінари та інші заняття, спеціально організовані для магістрів чи докторантів, чи слухачів курсів полідисциплінарної підготовки.
Заняття в Школі присвячені найрізноманітнішій тематиці, починаючи з історії окремих країн, народів чи регіонів і закінчуючи новітніми історіографічними проблемами. До першого напряму, наприклад, відносяться „Історія цивілізацій Африки” (історія Чорної Африки від ХІХ ст. до наших днів; Африка в ХХ ст.; історія та пам’ять Східної та Центральної Африки; історія та порівняльна антропологія Африканського рогу); „Історія і американські цивілізації” (економіка і суспільство Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.; історія Бразилії ХІХ-ХХ ст.; історія міських суспільств Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.); „Історія і цивілізації Азії” (історія Китаю; Центральна Азія після монголів; історія колоніальної Кореї, Японії); „Історія і цивілізації Європи” (історія модерної Франції; демографічна історія; Європейська експансія і формування знань ХVІ-ХХ ст.) тощо. У викладацькій практиці – семінарські заняття, присвячені найновішим історіографічним напрямкам сучасності: співвіднесення та характеристика міського та сільського простору, поняття міста як соціокультурного феномену в цілому, територіальні уявлення (Марі-Вік Озуф-Маріньє і Крістіан Топалов); культуральна історія (Жак Ревель і Роже Шартьє); інтелектуальна історія модерної Європи (Жан-П’єр Кавайє - Jean-Pierre Cavaillé, Діна Рібар - Dinah Ribard); політична історія крізь призму уявлень, управління, політичних режимів та теоретичних моделей (Марк Олівер Баруш - Marc Olivier Baruch, Вінсен Дюклер - Vincent Duclert, Крістоф Прошассон).
Окрім періодичних видань, що виходять зусиллями членів певного центру, EHESS має свій видавничий відділ, активно друкує праці відомих вчених, у т. ч. в галузі історії. Засновуються навіть цілі серії публікацій, як-от: „Вищі дослідження”, „Дослідження історії та соціокультурних наук”, „Цивілізації та суспільства”, „Зошити людини”, „Контексти”, „Історія і уявлення про неї” тощо. Серед найновіших праць, які готуються до друку або були видані за 2005 р. виділимо наступні: К. Херліхі „Здоров’я і хвороба. Аналіз соціальних уявлень” (перше видання 1969 р.); Р. Шартьє „Записувати і стирати. Писемна культура і література (ХІ-ХVІІІ ст.)”; „Закони, суд, кутюми: Америка і Європа латинські (ХVІ-ХІХ ст.)” за редакцією Ж. К. Гаравагліа і Ж.-Ф. Шоба; С. Ван Дамм „Храм мудрості. Знання, писемність і міська соціабельність (Ліон ХVІ-ХVІІІ ст.)”; М. Н. Боржетті „Творчість Ернеста Лабруса. Генеза моделі економічної історії”; Ф. Артог „Очевидність історії. Як бачать історики”; „Антропологія і психоаналіз: перехресні погляди”; М. де Серто „Інше місце. Історія релігійна і містична”; Дж. Карері „Жести кохання та війни. Звільнений Єрусалим, образи і дії (ХVІ-ХVІІІ ст.)”; К. Майер-Жауан „Паломництво з Єгипту. Історія набожності коптів і мусульман (ХV-ХХ ст.)”; „Говорити і жити. Соціальний порядок у Франції при старому режимі” за редакцією Ф. Козандеі.
Хотілося б звернути увагу на те, що частина співробітників EHESS беруть активну участь у виданні одного з найвідоміших історичних журналів світу – „Аннали. Історія, соціальні науки” (таку назву він отримав з 1994 р.). Нині очолює редакцію Жак Полоні-Сімар (J. Poloni-Simard), секретар – Даніель Александр-Бідон (D. Alexandre-Bidon). Серед членів редколегії – Андре Бург`єр (A. Burguiére), Марк Ферро (M. Ferro), Жан-Ів Греньє (J.-I. Grenier), Жак Ле Гофф (J. Le Goff), Емануель Ле Руа Ладюрі (E. Le Roy Ladurie), Жак Ревель (J. Revel), Люсет Валензі (L. Valensi) та ін.
Найважливішим завданням, власне для виконання якого і створювалася Школа вищих досліджень соціальних наук, є наукова робота, історичні та соціальні дослідження, пошукові програми тощо.
До досліджень, які проводяться Школою, залучено близько 1500 наукових співробітників, які часто входять до штату й інших науково-дослідних чи освітніх установ. Пошукова робота ведеться в рамках певних центрів, груп, лабораторій. Станом на 2003 р. їх нараховувалося близько 60, а також 7 міждисциплінарних програм. З них 39 центрів складають „Союз спільних досліджень” – UMR (unitès mixtes de recherche).
Адміністративні функції дослідницької діяльності виконують Фінансове управління дослідженнями, Бюро досліджень та Інформаційна служба досліджень. Загальне керівництво здійснюється президентом Школи.
Відділ історії в своєму підпорядкуванні нараховує 23 науково-дослідні інститути. Серед них значна частина заснованих раніше активно продовжує свою роботу.
Центр історичних досліджень (Centre de recherches historiques - CRH) залишається найпотужнішою установою вивчення історії в межах Школи. На даному етапі формуються чотири основні напрямки досліджень Центру, в межах кожного з них працює декілька дослідницьких груп. Перший такий напрямок може бути визначений як „простір і населення”, ним займаються Лабораторія демографічної історії (соціальна стратифікація і мобільність Франції ХІХ-ХХ ст., методи аналізу та обробки просторових даних), „Простір і територія, історія і соціальні науки”, „Середньовічна археологія, група дослідження шато Вінсен і його околиць”, „Переміщення та зв’язки між поколіннями (Франція 1800-1950)”, Група середньовічної археології тощо. Історія економіки, праці, техніки та підприємств включає „Критику історичної економіки”, Групу порівняльної соціальної історії: Франція і Німеччина (ХІХ-ХХ ст.), Центр Франсуа Сіміана, Групу досліджень історії вірменського народу, „Індустрія та наймані робітники автомобілебудування”, Групу досліджень економічної історії сіл. Шість дослідницьких груп формують напрям „історія релігійного і культурного досвіду”: історичної антропології середньовічного Заходу; схоластичної антропології; міждисциплінарних досліджень історії літератури; досліджень релігійних місій іберійців модерного часу (ХVІ-ХVІІІ ст.); „Порівняльна історія побажань”; „Епістолярна практика”. Нарешті останній напрямок „соціокультурна історія політики” представлений Групою дослідження сучасного інтелектуального життя0, Групою історії жінок, „Соціополітична історія європейських еліт при старому режимі”, „Влада та знання середньовічної Іспанії”, Група іспанських студій тощо. На характеристиці деяких дослідницьких груп ми зупинимося нижче.
Директорами Центру історичних досліджень є відомі французькі історики Жерар Беор (Gérard Béaur) і Бернар Вінсен (Bernard Vincent). Жерар Беор водночас є також президентом Французької асоціації істориків-економістів (з 2001 р.), головним редактором журналу „Історія і вимірювання” - Histoire et mesure (з 1993 р.), членом редакційної колегії журналу „Історія і селянські общини” (1994 р.), керівником Групи дослідження економічної історії сіл та співкерівником дослідницького колективу „Соціальна історія та історична антропологія Європи”. Вчений присвячує свої праці історії сіл (земельний ринок, кредитування, засоби зв’язку, продуктивність) та історії Західної Європи ХVІІІ-ХІХ ст.0. В межах Школи Ж. Беор веде семінари „Економічна і соціальна історія сіл (ХVІІ-ХХ ст.)” та „Соціальна історія й історична антропологія Європи (ХVІІІ-ХХ ст.)”.
Бернар Вінсен – почесний доктор Університету Аліканте, член судівської ради 12 журналів Буенос-Айреса, Гренади, Мадриду, Валенсії, Ліссабону, Сарагоси, Севільї, Аліканти тощо. Він керівник Центру іспанських студій та один з найбільших істориків Іспанії модерної та сучасної епох, зокрема працює над темами: історія етнічних та релігійних меншин (морисків, мусульман, євреїв, протестантів тощо), історія залежностей (рабство на Іберійському п-ві між ХVІ і ХVІІІ ст., слуги та ін.), соціорелігійна історія (релігійні місії, набожність, культи святих). Під керівництвом Б. Вінсена захищено 27 дисертацій як французами, так й іноземцями, переважно на теми історії Іспанії, Португалії, Латинської Америки.
Центр історичних досліджень нараховує 120 істориків, що спеціалізуються на періодах від античності до наших днів, серед них Д. Александр-Бідон, Ж. Баше (J. Baschet), А. Буро (A. Boureau), А. Бургр’єр, Р. Шартьє (R. Chartier), Ж.-І. Греньє, Е. Убер (E. Hubert), М.-В. Озуф-Маріньєр (M.-V. Ozouf-Marignier), К. Прошасон (Ch. Prochasson), Ж. Ревель, Ж.-К. Шмідт (J.-C. Schmitt), А. Фарж (A. Farge), Н. Фуше (N. Fouché) тощо.
Роже Шартьє – всесвітньо відомий історик писемної культури ХV-ХVІІІ ст. Народився 9 грудня 1945 р. в Ліоні, протягом 1964-69 рр. навчався у Вищий нормальній школі Сен-Клу. 1969 р. Роже здобув ступінь агреже історії, далі працював асистентом у Школі вищих досліджень соціальних наук (1975-83 рр.), з січня 1984 р. став directeur d’ètudes. 1990 р. лауреат щорічної премії Асоціації американської друкованої історії, 1992 здобув винагороду Французької академії. Нині член-кореспондент Британської академії, почесний доктор Університету Карлоса ІІІ (Мадрид). У Школі проводить семінари „Соціоісторія культурних практик ХVІ-ХVІІІ ст.” та „Проблеми культурної історії”. Р. Шартьє є автором значної кількості праць з історії книги, книжкової культури, читацьких та писемних практик. Його праці0 перекладені всіма європейськими мовами, а також японською, корейською, російською тощо.
Р. Шартьє розробник одного з найновіших сучасних історіографічних напрямків – культурної (чи як її ще називають культуральної) історії. Посилаючись на Мішеля Фуко й Мішеля де Серто, Роже Шартьє визнав «репрезентації» головним об’єктом своїх досліджень з культурної історії. З одного боку репрезентації – це все, що нам залишається від минулого, з іншого боку - «культура» є нічим іншим, як процесом створення репрезентацій дійсного і уявного, набором таких репрезентацій і правил, за якими вони створюються0. Головне завдання дослідника полягає в тому, щоб показати, яким саме чином суб’єктивні уявлення, думки, здібності, інтенції індивідів включаються та діють в просторі можливостей, що обмежуються об’єктивними, створеними попередньою практикою культурною практикою колективними структурами, відчуваючи на собі постійний їх вплив. Це складне взаємопідпорядкування описується аналогічним за змістом поняттям – „репрезентації”, що дозволяє артикулювати «три реєстри реальності»:
-
колективні уявлення – ментальності, які організують схеми сприйняття індивідами «соціального світу»;
-
символічні уявлення - форми презентації, демонстрації, нав’язування суспільству свого соціального положення чи політичної могутності.
-
соціально-політичний статус – закріплений за представником-репрезентантом (конкретним чи абстрактним, індивідуальним чи колективним), утверджений в конкурентній боротьбі і визнаний суспільством.
В такий інтерпретації, наприклад, соціально-класові конфлікти перетворюються у «боротьбу репрезентації», а динаміка всіх соціальних процесів - це постійна конкуренція «репрезентативних стратегій».
Культурна історія відмовляється від жорсткого протиставлення народної та елітарної культури, виробництва і споживання, створення і засвоєння культурних смислів і цінностей, підкреслюючи активний, продуктивний характер останнього0.
Інший співробітник Центру, який заслуговує на особливу увагу, – Жак Ревель. Історик, колишній президент Школи, серед тем його досліджень – соціальна і культурна історія Європи ХVІ-ХІХ ст. та історіографія ХІХ-ХХ ст. Він викладач семінарів „Соціальна історія культурних моделей. Проблеми сучасної історіографії” та „Політичні звичаї минулого”. Автор чисельних праць0 та керівник дисертаційних досліджень здобувачів з усієї Європи. Окрім іншого Жак Ревель активно пропагує методику спільних досліджень. Він редактор чисельних колективних праць. Серед останніх таких проектів назвемо «Політичні звичаї минулого» (за редакцією Ж. Ревеля, Ф. Артога, 2001).
Арлет Фарж – відома жінка-історик, науковий співробітник Національного центру наукових досліджень, керівник Групи історії жінок. Вона цікавиться масовою поведінкою (натовп, суспільна думка, сім’я, чутливість) та ідентифікацією у ХVІІІ ст., а також історією стосунків між чоловіками та жінками, механізмами творення історії. Співпрацювала з М. Фуко в проектах видання архівів Бастилії, які стосувалися вбивці П’єра Рів’єра та інших „безславних людей”. А. Фарж відома своїм категоричним ставленням щодо необхідності використання архівних матеріалів у історичному дослідженні. Вона одна з творців монументальної праці „Історія жінок на Заході” та автор багатьох інших робіт0. Взагалі 5-томний проект «Історія жінок на 3аході» за загальною редакцією Жоржа Дюбі і Мішель Перро має амбітну мету переосмислити світову історію крізь призму гендерних, міжстатевих відносин. Дослідники дають собі цілковитий звіт про той новий характер, якого набула сьогодні жіноча історія, відступивши від крайнього фемінізму. В передмові до видання редактори зазначають, що стало можливим говорити про «нову історію жінок», оскільки її предмет, методи і підходи в кінці 80 - початку 90 рр. зазнали суттєвих змін. Це вже власне не історія жінок, а історія взаємовідносин між статями0.
Саме в такому контексті розвиває історію і група, яку очолює А. Фарж при СRН.
Ніколь Фуше – наукова співробітниця Національного центру наукових досліджень, редактор і секретар редакції журналу „Зошити Центру історичних досліджень”, член керівного комітету Організації вивчення північно-американців, викладач Паризького університету. Основні теми досліджень – демографічні рухи між розвинутими країнами в ХХ і ХХІ ст., міграції Франція-США в ХVІІІ-ХХІ ст., американська присутність у Франції, культурні трансфери. Н. Фуше – автор і науковий видавець багатьох праць0.