59661 (Становище Німеччини напередодні Другої світової війни), страница 7

У даний період "гітлерюгенд" виявив надзвичайно високі вимоги й домагання на області молодіжного життя, які виявилися в: по-перше, у роз'єднанні й уніфікації всіх конкуруючих молодіжних організацій і установ (за винятком католицьких молодіжних союзів, закритих більше пізніше); по-друге, в одержанні контролю над всіма можливими функціями й областями молодіжного життя; по-третє, через старання після охоплення всієї молоді охопити й кожне нове підростаюче покоління. Приплив нових членів в "гітлерюгенд ", "ідеалізм", що, принаймні в перші роки націонал-соціалістської диктатури, був корисний, успіх "гітлерюгенду" у молоді, через відповідність його цілей дійсним бажанням, вимогам і життєвим принципам молоді - все це вилилося в те, що "гітлерюгенд" поширює серед молоді широку впевненість у можливість реалізації свого потенціалу. Юнацький рух, відомий до 1933 року, мав безліч серйозних недоліків - наприклад, не були представлені в молодіжному русі цілі соціальні шари й групи молоді (молодь провінції, дівчата в цілому). "Гітлерюгенд" забрав убік специфічні молодіжні особливості, соціальні розходження, стер грань між селом і містом, знищив статеву диференціацію молодіжної роботи. Через усе це можна сказати, що після 1933 року "гітлерюгенд" насамперед позначив розширення "життєвих форм молодіжного руху "- хоча це позначення було оманливим. Узагальнення молоді в націонал-соціалістської системі було неминучим. Після "вимикання" партійних молодіжних організацій, приєднання професійних і спортивних об'єднань навряд чи представляло проблему. Через заборони, закриття й почасти через прийом різних молодіжних союзів, через уливання численних груп (тих же конфесійних союзів) і приплив неорганізованих мас в "гітлерюгенд " давав в 1933-1934 роках величезний чисельний приріст. Це можна простежити на розвитку "гітлерюгенду" в обергебіт Весті (Західна Німеччина): 1925 рік - 100 членів 1930 рік - 1800 членів 1926 рік - 200 членів 1931 рік - 2400 членів 1927 рік - 500 членів 1932 рік - 6300 членів 1928 рік - 800 членів 1933 рік - 15 000 членів 1929 рік - 1200 членів 1934 рік - 1 500 000 членів Для всього ж "гітлерюгенду" приріст склав з 107956 чоловік (кінець 1932 року) до 3 577 565 чоловік наприкінці 1934 року. Саме в цей час іде уніфікація в "гітлерюгенді ", "юнгфольку"(Jungvolk - юний народ), "Бунд дойче медель " (Bund Deutche Madel - Союз німецьких дівчат),"Юнгмедель"(Jungmadel - Юні дівчата). У гітлерюгенді була встановлена чітка вертикальна структура, уведена єдина уніформа. 1934 рік, оголошений Ширахом "Роком навчання й внутрішніх досягнень " ознаменував формування цієї об'єднавчої тенденції.При цьому успішно йшла уніфікація "гітлерюгенду" і придбання "гітлерюгендом" подальших сфер впливу й діяльності, а так само функцій молодіжного життя. У липні 1934 року була завершена уніфікація в "гітлерюгенд" молоді з "Німецького робочого фронту ", завдяки чому "гітлерюгенд" одержав найважливішу частину соціальної молодіжної роботи, що доти перебувала в руках профспілок і підприємств.

Висновки

Військова ревізія Версаля й всієї післявоєнної системи міжнародних відносин вважалася неможливою без ліквідації веймарської демократії.

Висуваючи мету підготовки війни-реваншу, правлячі кола Німеччини бачили гарантію її успішного завершення у встановленні диктаторського режиму. Логіка розвитку подій вимагала пошуку нової масової опори для цього режиму. Встановленню фашистського режиму передувала боротьба всередині правлячих сил по питанню про форми і характер диктаторського режиму. В решті - решт Гітлеру вдалося переконати провідних економічних та державних діячів у тому, що Німеччині потрібен саме нацизм, що лише нацисти зможуть вивести державу з кризи і розірвати «пута версальського договору», що лише він, Гітлер, зможе бути диктатором. Всі його докази справили враження не політичну та економічну еліту Німеччини і вони привели Гітлера до влади. Це стало можливим також завдяки широкій підтримці Гітлера народними масами, які бачили в ньому месію. З огляду на ті обставин, за яких НСДАП прийшла до влади в державі, а також на те, що далеко не всі промисловці та підприємці до кінця вірили у виконання нацистами своїх обіцянок, Гітлер взявся якщо не до проведення активних заходів у внутрішній політиці, то принаймні до їх імітації, в першу чергу в економічній сфері. Як ми бачимо, найбільші та найважливіші реформи було проведено у перші три роки правління Гітлера. Для того, аби ніхто не спробував йому заважати виконати обіцяне, було ліквідовано багатопартійність та заборонено профспілки. І завдяки тому, що досить непогані економічні програми були розроблені його попередниками, але не були виконані, так як не задовольняли ті чи інші верстви населення або ту чи іншу партію чи профспілку, Гітлеру вдалося стабілізувати ситуацію в державі, досягнути зростання економіки та ліквідації безробіття.

Ще одним успіхом Гітлера було те, що його режим був визнаний іншими країнами Європи, які мали наглядати за тим, аби Німеччина не порушувала умов Версальського договору. З їх мовчазної згоди Німеччина на чолі з Гітлером і перетворилась на економічно потужного агресора з боєздатною армією.

Успіх Гітлера в перші роки його правління опирався не тільки на досягнення зовнішньої політики, що забезпечили безкровні завоювання, але й на економічне відродження Німеччини, що у партійних колах і навіть серед деяких закордонних економістів звеличувалося як чудо. Дуже багатьом так і могло здатися. Безробіття - це проклін 20 - початку 30-х років - скоротилися, як ми бачили, із шести мільйонів в 1932 році до менш одного мільйона через чотири роки. За період з 1932 по 1937 рік національне промислове виробництво зросло на 102 відсотка, а національний доход подвоївся.

Але щирою основою відродження Німеччини було переозброєння, на яке починаючи з 1934 року нацистський режим направив всі зусилля підприємців і робітників поряд із зусиллями військових. Вся економіка Німеччини, що іменувалася військовою економікою, була навмисно організована так, щоб функціонувати не тільки у мирний час, але й під час війни, тож орієнтована на війну. У своїй опублікованій у Німеччині в 1935 році книзі "Тотальна війна", генерал Людендорф підкреслював необхідність тотальної мобілізації економіки країни, як і всього іншого, щоб належним чином підготуватися до тотальної війни. Ця ідея була не нова для нацистів. Протягом XVIII-XIX століть Пруссія, направляла близько 5/7 державного доходу на армію й всю її економіку завжди розглядалася в першу чергу як знаряддя забезпечення військової політики, а не народного добробуту.

У вересні 1936 року у зв'язку з передачею чотирирічного плану під твердий контроль Геринга, що став замість Шахта диктатором економіки, Німеччина перейшла до системи тотальної військової економіки. Метою чотирирічного плану було перетворити за чотири роки Німеччину в країну, що сама забезпечувала б себе всім необхідним, щоб у випадку війни її не змогла задушити військова блокада. Імпорт був скорочений до мінімуму, був уведений твердий контроль за цінами й розміром заробітної плати, дивіденди обмежувалися 6 відсотками річних, будувалися величезні заводи з виробництва синтетичного каучуку, тканин, пального й іншої продукції із власної сировини. З огляду на це ми можемо сказати, що нацисти посадили німецький народ на штучні, синтетичні продукти, так як не змогли повністю забезпечити потребу населення та армії у натуральній продукції. Були також побудовані гігантські заводи Германа Геринга, що робили сталь із місцевої низькосортної руди. Коротше кажучи, німецька економіка була мобілізована на потреби війни, а промисловці, доходи яких різко підскочили, перетворилися у гвинтики військової машини. Проте нацисти так захопилися підготовкою до війни, що навіть не зважали на пересторогу міністра економіки Ялмара Шахта, що це може призвести до неповоротних процесів в економіці. Натомість цього відомого в Німеччині економіста і банкіра було звільнено з посади. Проте представники промислових кіл не протестували проти цього, засліплені великими прибутками від державних військових замовлень.

Крім почуття задоволення від одержання підвищених баришів, підприємці був задоволені також тим, що Гітлер поставив робітників на місце. Відтепер не лунали невиправдані вимоги підвищити заробітну плату. У дійсності вона була навіть трохи урізана, незважаючи на ріст вартості життя на 25 відсотків. Головне - не було страйків, що дуже дорого обходилися. Практично ж їх не було взагалі - прояви подібних безладів у Третьому рейху були заборонені.

Загалом же ми можемо говорити про те, що економіка гітлерівської Німеччини готувалась до проведення війни. Досягнення нею сировинної та продовольчої автаркії стало для Німеччини настільки ж нездійсненним в такі короткі строки, наскільки воно було першочерговим для Гітлера та партії. Можливість виконання цього завдання вчені-економісти бачили лише через кілька десятиріч. Проте ми можемо говорити, що на випадок війни Німеччина все ж таки мала певні запаси сировини та продовольства, які могли забезпечити потреби держави на строки від одного місяця до одного року у випадку повної зупинки видобутку цієї сировини. Найважливішою сировиною і надалі залишалась залізна руда, від кількості якої розраховувалась потреба держави у іншій сировині.

Щодо продовольчих запасів, то в першу чергу увага зверталась на запаси зерна і жирів, бо решта продовольчої продукції завжди була у надлишку, навіть продукти тваринництва. Загалом створена система розподілу сільськогосподарських продуктів довела на практиці свою ефективність в мирний час, а також, як показало майбутнє, під час війни.

Що ж до фінансування військових витрат, то ми можемо говорити про приховування Німеччиною до 1935 року реальних темпів росту озброєнь завдяки системі векселів, які не враховувались в офіційній фінансовій статистиці і звітності на державному рівні. Поряд з тим значні кошти на переозброєння армії було отримано внаслідок антисемітських заходів на державному рівні. Склалася ситуація, при якій фінансування нарощування озброєнь проводилось за рахунок політичних ворогів націонал-соціалізму.

Отже, ми можемо говорити, що вжиті Гітлером заходи дали свій позитивний результат і вже на 1939 рік Німеччина стала чи не наймогутнішою у економічному та військовому плані країною Європи і якби не маніакальне бажання фюрера панувати над всим світом то на сьогоднішній день Німеччина, можливо, була б у економічному плані розвиненішою за США.

1 Репараційний план Юнга розроблений комітетом фінансових експертів ряду країн на чолі з американським банкіром О. Юнгом. Прийнятий на Гаагській конференції по репараціях 1929 – 1930 рр. Передбачав зниження розміру річних виплат до 2 млрд. марок, відміну репараційного податку на промисловість, скорочення оподаткування транспорту, ліквідацію іноземних контролюючих органів. Офіційно відмінений у 1932 році.

2 МЕФО-векселі – векселі, що видавались об’єднанням підприємств металургійної промисловості Metallurgische Forschungs-GmbH і мали бути пред’явлені до оплати починаючи з 1938 року. Всього цих векселів було видано на суму 12 млрд. марок,проте більша частина їх лишилась неоплаченими.

3

4

5