59661 (611113), страница 6
Текст из файла (страница 6)
У ряду молодіжних організацій, що перебували близько до НСДАП, так само виникли організаційні проблеми. Незважаючи на те, що ідеологічними гаслами їх були: "Вождь і дружина ", "Кров і ґрунт", "Нації й соціалізм", "Боротьба проти Версаля й Веймара "- вони були конкурентами "гітлерюгенду" у монополії на націоналістичну пропаганду. Ці праворадикальні організації об'єдналися наприкінці березня 1933 року в "Великонімецький молодіжний союз" під керівництвом адмірала фон Тратха, що мав широкі зв'язки з рейхсвером. Через ці зв'язки він сподівався одержати, принаймні, невелику автономію від "гітлерюгенду". Союз виступив з вірнопідданською декларацією у відношенні НСДАП, у якій клеймувалися комуністи, демократи і євреї. "Гітлерюгенд" не раз намагався перетягнути до себе молодь із Союзу, але подібні випадки мали одиничний характер. Ідеологічно "Великонімецький молодіжний союз" стояв досить таки близько до нацистів, але злиттю із пролетарським "гітлерюгендом" йому заважало елітарне походження більшості членів Союзу. До того ж він навряд чи мав настільки велику кількість членів, як "гітлерюгенд". Улітку 1933 року " Великонімецький Молодіжний Союз" хотів влаштувати зліт, але це було заборонено окружним начальником, тому що " це принесло б населенню округу безладдя".
17 червня 1933 року Бальдур фон Ширах був призначений Гітлером на пост рейхсюгендфюрера (імперського керівника німецької молоді)[6;381]. У наказі Гітлера було зазначено, що "рейхсюгендфюрер стоїть на чолі всіх об'єднань дівчат і юнаків ". У той же день Ширах розпустив своєю владою "Великонімецький молодіжний союз "[9;388]. Адмірал фон Трот виразив свій протест Гітлерові й Гінденбургу, але це ніяк не вплинуло на розвиток ситуації. Відносини між " Великонімецьким молодіжним союзом " і нацистською державою не були однозначними. З одного боку, схожість ідеології дозволяла проводити спільну роботу. З іншої сторони керівники Союзу вважали себе елітою й дистанціювалися від нової "пролетарської влади". Так Ширах писав з даного приводу про Союз: " Вони вважають нас масою, а себе елітою. Ми ("гітлерюгенд") - народна молодь, а вони - вибрана молодь. Націонал-соціалістська держава не може терпіти такого погляду на речі. Якщо "гітлерюгенд"- народна молодь, то такою молоддю повинні стати всі "[9;389]. Обвинувачення Шираха не були необґрунтованими. За рік до цього Поль Вернер писав про " Великонімецький молодіжний союз": "Вони хотіли,щоб військові бачили в членах союзу кандидатів в офіцери, а в молодіжних групах інших рухів - лише потенційних рекрутів". Саме керівництво "гітлерюгенду" вважало Союз застарілим." Не я виніс смертний вирок союзу,- писав Ширах,- цей вирок був оголошений дійсністю реального життя, наш час вимагає не романтики табірного багаття. Вони не мають поняття про дебати 17-літніх про сенс життя й що ці дебати не закінчуються угодою." Ширах з відвертим презирством ставився до керівництва Союзу.Так найглибше "враження " на нього зробило те, що "видатні діячі" Союзу мають єдину своєрідність, що заключалось в тому, що вони ніколи не дозволяють собі стригти волосся. І як логічний підсумок пролунала його фраза:" Вони живуть у часі, якого більше немає." На думку Шираха це доводило те, що вони не зв'язують перспектив Німеччини з технічним розвитком, а стало бути, з робочою молоддю. "Відповідно, - писав Ширах,- робоча молодь не зв'язує перспектив з ними ". Правда, настільки жорсткі висловлення Шираха були, швидше за все, ширмою, тому що за Союзом він "доглядав" з 1929 року (у результаті цього багато керівників Союзу в 1933 році виявилися на постах у СС і СА). Після закриття Союзу його керівництво повторно виразило прихильність новому режиму (їхній приклад після цього наслідували керівники майже всіх молодіжних організацій). Цим переслідувалася надія на збереження або автономії, або певної самостійності у складі "гітлерюгенду", що, втім, подекуди вдавалося - іноді керівники розпущених організацій одержували право голосу в "гітлерюгенді". В 1933 році один з керівників "Великонімецького молодіжного союзу" писав:"Якщо новий уряд виконає наші вимоги, ми будемо аккомпонувати йому; якщо ж навпаки - ми будемо боротися з ним." Артур Мораун, керівник Німецького Молодіжного Ордену, організації близької до Союзу, заявив у лютому 1933 року про незгоду з лінією Гітлера. У результаті цього Гітлер наказав 31 березня 1933 року порвати всі відносини членів НСДАП із Союзом, але таких найшлося не багато. Незважаючи на ідеологічну подібність члени Союзу вчинили опір нацистам, що, щоправда, базувалося на етичному фундаменті й було поширено серед людей, наближених до носіїв влади в нацистській Німеччині. Тому вони не відчули на собі більш-менш помітних репресій, тому що, фактично, сприяли становленню режиму.
У цю годину євангелічна молодь Німеччини повинна знати, що її керівництво скаже радісне:"Так!" націонал-соціалістському виступу. Усвідомлення того, що йде відновлення життєвих основ всіх народностей переконує, що в цю годину життєві сили євангелізму принесуть єдиний порятунок і відновлення від розпаду й падіння при Божественному керівництві й провидінні. Господь знищить розкладання й розпад звичаїв, професій, родин, держави ". Ядро молодіжних євангелічних організацій намагалося ще до 1933 року розчистити шлях"гітлерюгенду" у Державну Раду Німецьких Молодіжних Організацій. В 1933 році керівники багатьох євангелічних організацій підписали "завірення покірності", тісно зв'язавши націонал-соціалізм і християнство.Правда, був певний опір цьому курсу, що найчастіше залежало від ідеологічних і політичних установок відповідних керівників - як вони самі розуміли точку зору й переконання молодих. Затрудняючись однозначно відповісти "так" або "ні" націонал-соціалізму, євангелічна церква розкололася через від'єднання "Німецької Церкви",керованої єпископом Людвігом Мюллером. Сам Мюллер був затятий нацист, що бачив у Гітлерові вождя, посланого Богом. За це Мюллер удостоївся звання імперського керівника євангелічної молоді Німеччини 3 липня 1933 року. Через церковні вибори, що відбулися 23 липня 1933 року "Німецька Церква" одержала керівництво майже у всіх церковних об’єднаннях, що давало гарантії успіху молодіжної діяльності євангелістів, що підтримали Гітлера. Але Ширах неухильно прискорював вливання євангелічної молоді до складу "гітлерюгенду". Єпископ Мюллер не тільки не пручався, але й сприяв цьому, за що й одержав пізніше в складі "гітлерюгенду" посаду керівника євангелічної молоді. Наприкінці грудня 1933 року в зв’язку з тим, що більшість євангелічної молоді перейшло в "гітлерюгенд", всі євангелічні молодіжні організації були розпущені.
У католицької молоді в цілому існувало дистанціювання від націонал-соціалізму. Втім, вона охоче підтримувала ідею "сильної національної держави". Саме католицька молодь, завдяки зайнятий нею позиції, викликала побоювання в націонал-соціалізму, тому що через строго ієрархічний єпископат вона була краще захищена від уніфікації й злиття з "гітлерюгендом". У результаті цього Гітлер вирішив провести переговори про конкордат. Але після того, як 1 липня 1933 року Ширах за підтримки гестапо провів чищення католицьких організацій, позбавив їх всієї власності - конкордат виявився під погрозою зриву. У добавок до цього, 8 липня 1933 року Ширах був підпорядкований міністрові внутрішніх справ, його компетенція й сфера діяльності значно розширилася. Внаслідок цього 9 липня 1933 року конкордат був перенесений у Рим. Після цього "гітлерюгенд" перестав бути самостійним підрозділом і був зобов'язаний виконувати накази МВС в обов'язковому порядку.
В 1934 році "гітлерюгенд" почав відкрито перешкоджати й обмежувати діяльність молодіжних католицьких союзів через терористичні дії, пропагандистські заходи, регіональні заборони й закриття окремих союзів і інші акції (наприклад, постанова, що діти, що не складалися в католицьких союзах мають більше прав). Так А. Розенберг у своїй статті, присвяченій антирелігійному вихованню членів "гітлерюгенду" писав: "Ми домоглися прогресу в насадженні націонал-соціалістичної ідеології в розумах німецької молоді. Від католицької молоді залишилися тільки групки, які згодом теж будуть включені до складу "гітлерюгенду". "Гітлерюгенд" переконаний, що ніхто не зможе протистояти йому. Більше того, наша програма виховання в школах всіх категорій складена в такому антихристиянському й антиєврейському дусі, що підростаюче покоління буде врятовано від шахраїв у рясах". Боротьба єпископату й католицьких молодіжних організацій за збереження окремих сфер молодіжної роботи було аж ніяк не боротьбою за демократію. У надрах католицьких молодіжних організацій була вироблена така ідеологія, що дуже близько перебувала з націонал-соціалізмом. Наприклад, більшість католицької молоді привітало "Третій Рейх" як руйнування республіки. Із цього приводу вони писали у своїх листівках наступне:"Ми, новонімецька молодь, привітаємо нову державу: а) як подолання партійної держави, що розривала Німеччину на різні непримиримі табори й фронти, що робило недосяжним національну згоду; б) як подолання ліберальної держави, що під політикою розуміло тактичний компроміс різних світоглядів; в) як подолання парламентської держави, у якій займаються тільки переговорами й голосуванням, а не прийняттям чітких рішень і не несуть відповідальності; г) як подолання класової держави, у якій зіштовхуються інтереси одних з інтересами інших, а громадське життя пронизує економічна боротьба. У цих чотирьох подоланнях старої держави через нову державу ми бачимо органічно чисту німецьку імперську ідею ". Подібна доля спіткала багато націоналістичних молодіжних організацій, наприклад "Бісмаркюгенд","Гінденбургюгенд", які пережили інші молодіжні організації, але ненадовго. Те ж відбулося з "Шарнхорсбундом", молодіжною організацією "Сталевого Шолома", що повторила його шлях приєднання до СА, влившись в "гітлерюгенд". До цього часу був позначений, після одностайного висловлення всіх причетних організацій, перехід груп численних дотепер існуючих молодіжних організацій в "гітлерюгенд". Крім того, сильний приплив здійснювався за рахунок організацій, що не належали дотепер до числа основних молодіжних організацій, що входили в "державний комітет", що мало не тільки організаційне, але й виховне значення. До числа подібних організацій ставилася, наприклад, "Німецька молодь Європи ", що організовувала спільну роботу, турботу й обмін з молоддю німецьких народних груп у різних країнах. Не випадково, приєднання "комітету " і "Німецької молоді Європи" вважалося проведенням вагомої й позитивної роботи.
Паралельно із процесом уніфікації молодіжного життя нацистське керівництво давно вже планувало загальнонімецьку акцію, пропагандистський ефект від якої повинен бути спрямований виключно на молодь. Такою акцією стали події 10 травня 1933 року. Її корені ідуть у лютий 1933 року, коли головне управління преси та пропаганди закликало німецьку молодь до участі в "культпоході" "проти ненімецького духу", що повинен був початися 12 березня, а закінчитися 10 травня. Серед молоді почалося поширення документу, більше відомого як " 12 тез проти ненімецького духу", що містив у собі наступне: " 1. Мова й писемність кореняться в народі. Німецький народ відповідає за те, щоб його мова і його писемність залишалися б чистим і нефальсифікованим вираженням його народностей. 2. Зараз розгорнулась прірва між написаним і німецькою народністю. Цей стан - ганьба. 3. Чистота мови й написаного залежить від тебе! Твій народ передав тобі мову для збереження. 4. Наш найнебезпечніший ворог - єврей і той, хто в нього в кабалі. 5. Єврей може думати тільки по-єврейськи. Якщо він пише по-німецьки, він бреше. Але й німець, що пише по-німецьки, а думає не по-німецькому, крім того, бездумний, і не знає свого завдання. 6. Ми хочемо викорінити неправду, затаврувати зрадництво, ми хочемо створити для студентства замість вогнищ бездумності вогнища дисципліни й політичного виховання. 7. Ми хочемо поводитись з євреєм як із чужим, а нашу народності сприймати всерйоз. Тому ми жадаємо від цензури: єврейські здобутки виходять тільки єврейською мовою. Якщо вони виходять німецькою мовою, то їх треба розглядати як переклади. Суворо заборонити вживати готичний шрифт. Готичний шрифт тільки для німців. Ненімецький дух повинен бути викоренений з німецької книжкової торгівлі. 8. Ми жадаємо від німецької молоді показати волю й здатність для самостійного усвідомлення й рішення. 9. Ми жадаємо від німецької молоді тримати в чистоті німецьку мову. 10. Ми жадаємо від німецьких студентів виявити волю й здатність для подолання єврейського інтелектуалізму й пов'язаних з ним ліберальних проявів, що ведуть до занепаду німецького культурного життя. 11. Ми вимагаємо відбору студентів і професорів по надійності їхнього мислення в німецькому дусі. 12. Ми вимагаємо,щоб німецька вища школа стала оплотом німецьких народностей і бойовищем за німецький дух. На початку третього тижня нашої чотиритижневої акції почнеться публічний збір розкладницьких книг, проти яких у першу чергу бореться наша молодь. Кожний студент проведе чищення своєї бібліотеки, у яку по недомислу потрапили ці ненімецькі книги; кожний студент буде наводити порядок у бібліотеках своїх знайомих; молодь займеться чищенням публічних бібліотек, які не повинні служити збіговиськами невідомо яких книг. 10 травня 1933 року будуть віддані вогню нездорові книги. " Комітет боротьби проти ненімецького духу повідомляє Вас про те, що з Вашої бібліотеки треба вилучити книги, відзначені в прикладеному "чорному списку". Але для того,щоб ця література була дійсно знищена, варто передати в найближчі дні представникам комітету, які з'являться у Вас, відібрані книги й брошури, з тим,щоб 10 травня вони були привселюдно спалені..." Сама процедура знищення "крамольних" книг була максимально наближена до "варбургфесту" 18 жовтня 1817 року, традиції якого були досить сильні в німецькому студентстві. Для проведення "аутодафе" навіть був складений єдиний сценарій, докладно описаний у газетних звітах того часу: " Представники молоді, перш ніж спалити книги, викрикували гасла: Перше. Проти класової боротьби й матеріалізму, за народну спільність і ідеалізм у житті! В ім'я всього цього я віддаю полум'ю писання Маркса й Каутського! Друге. Проти декадансу й морального розкладання! За те, щоб було гарне поводження й виховання в родині й державі, я віддаю полум'ю писання Генріха Мана, Эрнеста Глезера й Эріха Кестнера. Третє: Проти підлості мислення й політичного зрадництва, за безмежну відданість народу й державі! В об ім'я всього цього я віддаю полум'я твору Фрідріха Фостера. Четвертий.Проти розкладницькому душу перебільшення значимості сексу, за аристократизм людської душі. В ім'я всього цього я віддаю полум'я писання Зиґмунда Фрейда. П'ятий. Проти перекручування нашої історії й применшення наших великих діячів, за шанування нашого минулого. в ім’я всього цього я віддаю вогню твору Еміля Людвіга й Вернера Хагемана. Шостий. Проти демократично-єврейських антинародностей, за національну свідомість! В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Теодора Вольфа й Георга Бернгарда. Сьомий. Проти літературного зрадництва солдатів превиття світової війни, за виховання народу в дусі істини. В ім'я всього я віддаю вогню твору Эриха Марії Ремарка. Восьмий. Проти чванливого спотворювання німецької мови, за турботу про найцінніше надбання нашого народу. В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Альфреда Керра. Дев'ятий. Проти нахабності й самовпевненості, за поважність і шанобливість до німецького народного духу. Нехай полум'я поглине писання Тухольского й Осецкого ". "Аутодафе" було акцією подвійного призначення. З одного боку, події 10 травня 1933 року були акцією лякання, метою якого було налякати до смерті "середньої людини", що звикли ставитися з повагою до друкованого слова. З іншого боку, ця акція дала можливість відчути молоді радикалізм нової влади, а так само, те що нова влада покладає на неї більші надії. "Гітлерюгенд" використав найбільше яскраво у своїй організації після 1933 року молодіжний менталітет, що поширювався не на окремі сфери, а на весь молодіжний рух. Після "єднання молоді ", після відсторонення від політики "старих, що проводили лінію угодовства", після "відновлення народу й нації ", що повинне було "відмести закостенілу в'ялу систему " в "схвильованої " молоді була поширена неусвідомлена потреба в чомусь новому.
















