Курсова робота

на тему:

„Великі географічні відкриття”

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів……………………………………………………………………..…...6

Розділ 2.Найважливіші морські експедиції кінця XV- поч XVI ст. 11

2.1. Відкриття португальцями морського шляху до Індії 11

2.2. Відкриття Колумбом Америки та її колонізація 13

2.3. Навколосвітня подорож Магеллана 23

Розділ 3. Географічні відкриття другої половини XVI і першої половини XVII ст. …………………..24

Розділ 4.Значення Великих географічних відкриттів в історії людства…...............................................................................................................31

Висновки 32

Список використаних джерел 34

Додатки...................................................................................................................35

Вступ

Актуальність теми зумовлена необхідністю з’ясувати, узагальнити і висвітлити причини, передумови та насідки Великих географічних відкриттів, описати найважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст.

Мета і завдання роботи:

1. Вивчити і узагальнити наукові джерела з даної теми.

2. Показати передумови Великих географічних відкриттів.

3. Довести вплив розвитку техніки, мореплавства і суднобудування на освоєння нових земель.

4. Дослідити причини географічних відкриттів.

5. Описати найважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст. та їх вплив на становище населення відкритих територій.

6. Висвітлити географічні відкриття другої половини XVII ст.

7. Узагальнити економічні наслідки Великих географічних відкриттів.

8. Окреслити початок колоніальної системи і боротьби за колонії між європейськими державами.

Об’єкт і предмет дослідження. Почати треба з того, що відкриття Америки привело до контакту європейців з зовсім іншою культурою та економікою, ніж відомі їм досі, з Америки ми взяли набагато більше ніж від азіатських цивілізацій. Крім того було покінчено з релігійними уявленнями про світ і всього за наступні 30 років людство взнало про Землю більше ніж за попередні тисячоліття, і це знання змінило світ. Крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була зміна світогляду людей. Людство навчилося мислити більш широко, менше зважати на авторитет релігії. Невипадково на цю епоху припадає розвиток науки, особливо астрономії. На той час Європа вже була готова сприйняти нові знання. Після багаторічної боротьби світської влади з папством авторитет релігії серед освічених людей досить підупав. Виникнення відносно довгих періодів політичної стабільності привело до загального зростання виробництва, в результаті чого поширилась освіченість. Боротьба королів з феодалами призвела до того, що королівська влада все частіше спиралась на третій стан, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел, але для подальшого розвитку Європі не вистачало золота та ринків збуту. Крім того аграрне перенаселення вимагало нових земель, війни вже не могли бути регулятором чисельності народів. Тому експансія європейців була спрямована зовні. Цьому сприяло і християнство з його месіанською ідеєю. Ледве відбившись від месіанства арабів, яких погубила багато в чому надзвичайно велика централізація та моно-культурність, європейці самі перейшли в наступ на Близький Схід. Але цей наступ завершився невдачею, звідки було винесено перший урок: при рівному розвитку технологій колонізація неможлива. Наступ хрестоносців на Русь теж провалився по цим же причинам. По суті, почалося формування європейської цивілізації – паразита. Європа могла розвиватися лише на уламках завойованих цивілізацій. Але як показали перші спроби колонізації найближчі землі були недоступні. Крім того у європейців знову з`явився могутній ворог – турки-османи, що перекрили всі торгівельні шляхи на схід. Португальське пограбування Гвінеї показало, що є багато диких народів які можна експлуатувати безкарно. В той момент і сформувалася Європа, яка і в наші дні будує своє благополуччя на пограбуванні інших. Тому відкриття багатющого континенту Америки та морських шляхів до Південно-Східної Азії і Індії забезпечило виживання та процвітання західної цивілізації. Епоху великих географічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці, які ще кілька століть назад могли гнобити та винищувати один-одного, отримували дуже широке поле діяльності – весь світ. За трагічним збігом в цей час цивілізації Азії та Америки знаходились, в основному в стадії глибокого занепаду. Вціліти від «відкриття» вдалось мусульманам завдяки Османській імперії, православним, та частково будистській цивілізації. Найбільший удар отримали Африка та Америка. Їхній шлях розвитку цивілізації та більша частина населення була безжально знищена, скарби пограбовані. На п`ять століть був загальмований розвиток будистських цивілізацій, мусульманський світ перетворений в союз фанатиків, що ненавидять всіх іновірців, а їх самобутня культура загинула не маючи змоги розвиватися в стані постійної війни з християнством. Спроби «європеїзувати» православ`я призвели до постійних війн та народних заворушень, і ледь не завершились ядерним армагедоном у XX сторіччі, наша цивілізація теж зазнала непоправних втрат.

Історіографія. Історія Великих географічних відкриттів цікавила багатьох вчених. Серед іноземних дослідників відомі Дж. Бейкер, Г. Харт, А. Пігафетта, Л.К. Бадеполоне. Російська школа вивчення географічних відкриттів представлена такими дослідниками, як О. Пешель, А. Меншиков, І. Магідович, Г. Гехтман.

Історію Великих географічних відкриттів, їх передумови, причини і наслідки вивчали і російські історики: Семенов В.Ф., Граціанський М.П., Сказкін С.Д. та українські науковці Крип’якевич І.П., Крижанівський О.П.

Епоха великих географічних відкриттів розпочалася 12 жовтня 1492 року з відкриття Колумбом Америки. Він і його супутники навіть гадки не мали до яких змін приведе його відкриття. Великі географічні відкриття - термін досить умовний. І до цього європейці часто виходили в море і здійснювали далекі експедиції. Наприклад, подорож Марко Поло до Китаю, плавання вікінгів до Америки, плавання португальців на південь Африки. Так чому ж епоха великих географічних відкриттів веде свій відлік від плавання Колумба?

Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів.

Передумови. Кінець XV і початок XVI ст. – це часи великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукають нових шляхів для дослідів над світом і природою. „Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами” [3: 163]. Взагалі „великі географічні відкриття – це комплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства” [1:407]. У попередніх історичних епохах людина безнастанно поширювала своє знання Землі. Фінікіяни, греки й римляни у старовинних віках пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і зацікавлювали тільки окремі народи. „Нова епоха відрізняється від давніх тим, що відкриття стають на першому місці змагань Європи, ведуться незвичайно енергійно й послідовно та доводять до таких висновків, якими перше ніхто не міг похвалитися: відкрито нові, нікому не відомі континенти” [3:163].

Ще однією передумовою Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати домни – великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, з’явилися пістолети, важкі рушниці – мушкети.

Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок.

Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з’явився компас. „Перші уживали його, мабуть, китайці; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь” [3:164]. Було винайдено також прилад – астролябію для визначення місцезнаходження корабля.

„У часи середніх віків будова кораблів перейшла все сторонній розвиток. Галери, галони, каравели й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися до далеких подорожей” [3:164]. У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник – каравелу. Це були рухливі і місткі судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами і могли рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі.

Причини. До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви – відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. „Побожні ченці й гарячі проповідники немало причинялися до того, щоб заохотити моряків до небезпечних експедицій” [3:164]. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена, й „у деяких країнах був надмір населення, що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво розвивалося упродовж цілих середніх віків, і між тими піратами було багато сміливих моряків, що відважилися на найбільш ризиковані експедиції і багато причинялися до нових відкриттів” [3:164].

Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних торговельних зв'язків. Всілякі східні товари — прянощі (перець, кориця, гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі східні тканини і т. ін.— дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів Західної Європи. Купецтво південно-італійських, південно-французьких і східно-іспанських (каталонських) міст нагромаджувало на торгівлі зі Сходом величезні багатства. Та в другій половині XV ст. середземноморська торгівля зазнала гострої кризи. Ряд причин і раніше гальмували розвиток левантійської торгівлі. Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Турецькі грабежі, піратство, всілякі побори з торгових суден, караванів і ринків робили торгівлю із східною частиною Середземного моря небезпечною, менш регулярною і менш вигідною. Єдиним шляхом до Індії, що лишався ще не загарбаним турками, був шлях через Єгипет і Червоне море. Але цей шлях цілком монополізований арабами. Навіть венеціанці могли проникати на Схід лише до Александрії, де їх зустрічали з прянощами арабські купці. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.

До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів. Золото й срібло ставали дедалі більш необхідними у господарських цілях для феодалів і зростаючої буржуазії Європи. Тим часом добування дорогоцінних металів у Західній Європі прогресувало повільно. Торгівля зі Сходом створювала додаткові труднощі із золотом та сріблом. Торговий баланс у левантійській торгівлі був невигідний для Європи. В обмін на дорогі екзотичні товари Сходу Європа могла дати продукти сільського і лісового господарства, мідь, олово, почасти сукна та інші промислові вироби, які загалом цінилися все ж набагато дешевше порівняно з товарами Сходу й тому не покривали вартості купованого на Сході. Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни.[5:243].

Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. Розшукуючи новий морський шлях до Індії, європейці водночас гарячково шукали золота. «Золото шукали португальці на африканському березі, в Індії, на всьому Далекому Сході; золото було тим магічним словом, яке гнало іспанців через Атлантичний океан в Америку; золото — ось чого насамперед вимагав білий, як тільки він ступав на нововідкритий берег».

У пошуках шляхів до Індії найбільш заінтересованими виявилися не італійські купці, яким левантійська торгівля все ще забезпечувала великі прибутки завдяки монополії на Середземному морі, а купці і зв'язані з ними феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія й Іспанія.

Розділ 2. Найважливіші морські експедиції кінця XV – поч. XVI ст.

2.1. Відкриття португальцями морського шляху до Індії

Португальці протягом XV ст. в процесі воєн з маврами і разом з тим в результаті розвитку торговельних відносин з ними досягли північно-західного узбережжя Африки. Завоювання Сеути у 1415 р. створило для португальців важливу вихідну базу для дальшого просування на південь уздовж західного африканського узбережжя.