56833 (610492), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Саме в цей момент в місто ввійшов Кортес, якого пропустили в палац без перешкод. Іспанці опинилися в пастці. Гіганські втрати несли тлашкаланці та тотонакі, гинули і іспанці. Полонених іспанців на очах товаришів приносили в жертву. Танули боєприпаси та запаси харчів. 30 червня 1520 року конкістадори вбили Монтесуму. Кортес тримав в полоні брата Монтесуми Куїтлаука і племінника Кокомаціна. Він запропонував їм свободу в обмін на вільний вихід іспанців з міста. Але опинившись на волі вони приєднались до повсталих. Тоді Кортес вирішив прориватися з боєм. В ніч на 1 липня іспанці пішли на прорив. Але коли вони добралися до каналів виявилось що мости зруйновані. Поки будували переправу з усіх боків вдарили ацтекські воїни. Загинуло 800 іспанців, було втрачено всю артилерію.[4:198].
Лише на початку 1521 року Кортес зібрав нову армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25 000 тлашкаланців. На озброєнні було 20 коней та 100 гармат армія знову підійшла до стін Теночтітлану. Почалася облога міста. Лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг приступити до штурму. Обложене місто протрималось до 13 серпня 1521 року, після чого тлатоані Куаутемок був вимушений здатися, встигши перед цим заховати всі скарби. У війні проти іспанців загинуло понад 300 000 ацтеків. Нині в центрі Мехіко (Теночтітлану) стоїть пам`ятник останньому тлатоані Куаутемоку. 13 серпня національний день трауру у Мексиці. Останки Кортеса знаходяться біля муру однієї з лікарень міста Тескоко.
Про існування легендарної «золотої» країни Біру іспанці дізналися під час походу Бальбоа. Ця країна стала мрією Франціско Піссаро, незаконно народженому свинопасу з Естремандори. В Америці він вислужився і став капітаном армії, отримав в Панамі великий маєток, але швидко його спустив. У листопаді 1524 року зібравши невеличкий загін Піссаро з компаньйонами (священик Ернандо де Люке та Дієго де Альмагро) відправилися на південь. Але експедицію спіткала невдача, під час нападу на одне з племен загинуло 20 солдатів. Експедиція була змушена повернутися. У Панамі довелось взяти в компаньйони місцевого губернатора. 10 березня 1526 року каравели знову вирушили на південь і дійшли до інкського міста Тумбес. На одному острівці недалеко від нього Піссаро з 13 супутниками залишився чекати на підмогу по яку відправились його компаньйони. Лише у 1528 році з Панами прибув корабель, але без солдатів. Губернатор Панами Педро Руїс заборонив організовувати похід побоюючись що з Панами втече все населення. Піссаро відправився в Іспанію щоб домовитись з королем, але його в Іспанії кинули в в`язницю за старий борг. Чутки про відкриття швидко дійшли до короля. 26 липня 1529 року король підписав з Піссаро угоду. Піссаро був призначений генерал-капітаном, тобто правителем ще не завойованої країни. Люке одержав посаду єпископа, а Альмагро титул губернатора Тумбеса. Гроші на організацію завоювання знайшлись дуже швидко. Навіть Ернан Кортес вклав велику суму.[15:39].
З недовірою зустріли Піссаро компаньйони. Адже він прибув з чотирма братами, під загрозою опинилась угода про розподіл прибутків, але Піссаро заспокоїв компаньйонів.
В січні 1531 року експедиція відправилась в Перу. В її складі було 120 піхотинців. Коли експедиція добралась до Тумбеса, то вона застала місто зруйнованим. Тут Піссаро дізнався про громадянську війну в Тауантінсуйу. До літа 1532 року він чекав, як будуть розвиватися події. Тим часом війна завершилася перемогою інки Атауальпи. У вересні 1532 року інка знаходився у місті Кахамарка з 5 000 воїнів. Тут він дізнався про те що загін чужинців у складі 168 чоловік, з них 67 на якихось дивних тваринах вирушив у напрямку Кахамарки грабуючи все на своєму шляху.
15 листопада 1532 року іспанці дісталися до Кахамарки. Піссаро розробив підлий план по захопленню інки. Посланці дісталися до Атауальпи і запросили його на зустріч з Піссаро, при умові що обидві сторони будуть беззбройними. Інка погодився. 16 листопада під час зустрічі іспанці перебили охорону і захопили інку в полон. Атауальпа запропонував іспанцям викуп – кімната заповнена золотом (4,5 на 7,5метрів), і дві кімнати заповнені сріблом (6,6 на 5,1метра і 10,5 на 5,1метра). Загальна кількість золота 5,5 тон, срібла 12 тон. На кожного вершника припало 40 кілограмів золота, а на піхотинця 20 кілограмів. Піссаро порушив свою обіцянку, і отримавши викуп почав судити інку. 19 серпня 1533 року інку було страчено (повішено). Ніколи ще в історії людства купка авантюристів не захоплювала такої багатющої країни і таких великих скарбів. Гігантська і могуча імперія інків впала практично миттєво.[17:52].
Дуже дорого обійшлося іспанцям завоювання країни майя. Ще в 1527 році 250 солдатів під командуванням Франціско Монтехо висадились на берегах Юкатану, де заснували місто Саламанка. Але майя чинили шалений супротив, і через кілька місяців іспанці залишили цей негостинний край. Новий похід Монтехо повторив наступного року. Але біля міста Четумаль відбулася битва в якій конкістадори зазнали поразки і знову відступили. Третю спробу Монтехо зробив у 1533 році зібравши 400 солдатів та 100 вершників. Але іспанців оточили в місті Чічен-Іца, звідки вони ледве вирвались. До 1541 року іспанці спроб не повторювали. Але в країні почалася громадянська війна, склалося дві коаліції. На чолі одної став Коком, а на чолі другої – Шіва. У 1541 році загін в 400 солдатів на чолі з сином Монтехо знову вторгнувся на Юкатан і уклав союз з Шівою. В червні 1542 року відбулась головна битва під іспанським селищем Меріда, де Коком зазнав поразки, хоча партизанська боротьба йшла ще вісім років. Хоча місто Таясала протрималося до 1697 року.
У 1536 році іспанський загін на чолі з Гонсало Хіменесом набрели на столицю держави Чібча-муїсків – Боготу де захопили гігантські скарби. Проте головний скарб держави чібча приховали в сельві. Іспанці його так і не знайшли.
У 1547 році конкістадори на чолі з Педро Вальдівією перейшли річку Біо-Біо і вторглися в країну Аураканів (південне Чилі). Щоб залякати індіанців він наказав відрубувати праву руку кожному полоненому. Але це викликало вибух гніву, весь народ від малого до старого взявся за зброю. Вождем обрали молодого воїна Лаутаро, що встиг побувати в іспанців навчився користуватися їхньою зброєю. З закликом «За свободу необхідно боротися». Молодий вождь дав генеральну битву у 1553 році, він заманив іспанців в пастку де вони всі загинули, Вальдівія потрапив в полон де його стратили заливши рот розплавленим золотом. Майже сто років Іспанія вела війну проти арауканів, але програла. У 1665 році була підписана угода про ненапад, Іспанія визнала Арауканію незалежною державою. В 1744 році держави обмінялись посольствами. У 1885 році Арауканія об`єдналась з Чилі.
Закінчилась трьохсоттридцятирічна боротьба за незалежність. Боротьба індіанців проти європейських колонізаторів тривала до кінця XIX сторіччя і дала яскравий приклад волелюбності, самовідданості та відваги.
2.3. Навколосвітня подорож Магеллана
Велике значення в історії географічних відкриттів мала подорож Фернанда Магеллана (1480—1521). 20 вересня 1519 р. п'ять суден Магеллана вийшли з Сан-Лукара й попливли в південно-західному напрямку на розшуки «Островів Прянощів», як тоді називали Молуккські острови. Подорож Магеллана відбувалась у 1519—1522 pp. і була першою в історії подорожжю навколо земної кулі. Подорож Магеллана являла собою цілу серію відкриттів: Магелланова протока і Вогняна Земля в Південній Америці, численні острови у Великому океані, зокрема Філіппінські острови, Зондський архіпелаг і т. ін. Водночас ця подорож цікава як свого роду синтез іспанських і португальських подорожей. Португалець за походженням, Магеллан плавав, проте, на іспанських кораблях. Маршрут подорожі — іспанський (у західному, точніше, південно-західному напрямку). Та метою Магеллана (як і всіх португальських мандрівників) було досягти Індійського океану та його островів, що славилися прянощами. Сам Магеллан загинув під час подорожі в одній із сутичок з тубільцями Філіппінських островів. Уціліла частина екіпажу повернулась до Іспанії на одному кораблі. Із 265 чоловік, які вирушили в дорогу, назад повернулось лише 18.[12:49].
Подорожжю Магеллана дослідним шляхом було доведено кулястість Землі. Внаслідок цього європейці так само дістали достовірні відомості про Великий, або Тихий, океан, про який досі у них було лише невиразне уявлення як про якесь загадкове «Південне море».
Розділ 3. Географічні відкриття др. пол.XVI – пер. пол. XVII ст.
Географічні відкриття відбувалися і у XVI та XVII ст. В другій половині XVI ст. іспанці здійснили ряд тихоокеанських експедицій, які мали на меті розшукати невідомий південний материк («Невідома Південна земля»). В результаті цих експедицій було відкрито Соломонові острови (1567 p.), Маркізькі острови (1595 p.), що становили частину Південної Полінезії, і Торресову протоку (1606 p.), що відокремлювала материк Австралію від Нової Гвінеї. Наступні великі подорожі в південній частині Тихого океану були здійснені голландцями.[11.73].
У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив най-південнішу частину Америки — мис, який дістав його ім'я. У першій половині XVII ст. знову ж таки голландські мореплавці відкрили узбережжя Австралії, яке спершу називалося Новою Голландією. Особливо велике значення в обстеженні австралійського узбережжя і визначенні Австралії як окремого материка мали подорожі голландця Абеля Тасмана (1642—1644), ім'я якого збереглося за о. Тасманією. Англійські мандрівники проникли в Австралію значно пізніше — лише в другій половині XVIII ст. (подорож капітана Кука, 1769— 1777 рр.).
Великі географічні відкриття було зроблено в XVI—XVII ст. і в північній півкулі. Шукаючи північно-західного шляху в Китай, англійські мореплавці Мартін Форбішер і Джон Девіс здійснили кілька експедицій у 70-х і 80-х роках XVI ст. до берегів Північної Америки. Ці експедиції виявили протоку між Гренландією і Американським материком, а також великий архіпелаг островів у Льодовитому океані на північ від Америки.
На початку XVII ст. пошуки в межах Північної Америки продовжив якого названі ріка (Гудзон) і затока (Гудзонова затока) названа третім англійським мореплавцем Генрі Гудзоном (близько 1550—1610 pp).
У північно-східному напрямі значні відкриття були зроблені наприкінці XVI ст. голландськими мореплавцями. Голландець Вільям Баренц (1550—1597) обстежив море, яке потім було названо його ім'ям — Баренцовим морем. В період 1594—1597 pp. Баренц здійснив три зимівлі на західному узбережжі Нової Землі, куди він потрапив, шукаючи північний морський шлях до Китаю та Індії (у північно-східному напрямі). Під час останньої зимівлі він і загинув — замерз разом із своїми супутниками.[7:169].
Величезне значення мали російські географічні відкриття, що стосувалися дослідження Північного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. Росіяни перші (ще задовго до голландців) відвідали Нову Землю і о. Шпіцберген (на північ від Скандинавського півострова). Вони обстежили гирло рік Обі і Єнісею, обійшли Таймирський півострів. Очевидно, вже в кінці XVI ст. російські землепрохідці вийшли на береги Тихого океану. В 30-х роках XVII ст. група красноярських козаків на чолі з Іваном Москвітіним пройшли правою притокою Лени — р. Алданом і далі, подолавши гори, вийшли до Охотського моря. У 40-х роках землепрохідці Поярков і Хабаров обстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки.
Найбільшим географічним відкриттям на Далекому Сході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком Семеном Дежнєвим крайнього далекосхідного мису (названого його ім'ям) і Берингової протоки, яка відділяє азіатський материк від Америки. Відкриття Дежнєва сталося за 80 років до нового обстеження протоки офіцером російського флоту Берингом.
Розділ 4. Значення великих географічних відкриттів в історії людства.
Великі географічні відкриття мали епохальне значення для людства. По важливості їх можна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестові походи. В історії початок цієї епохи датується 1492 роком, тобто роком відкриття Америки Христофором Колумбом.
Що ж таке епоха географічних відкриттів?
Це в першу чергу переворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з легендами і міфами про форму Землі та невідомі території і їх населення. Подорожі Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років зробили справжній переворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхи мореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків між віддаленими територіями. Від, головним чином, каботажного плавання на невеличких кораблях мореплавці перейшли до океанічного, використовуючи каравели і нефи. Справжній бум у суднобудуванні та науці мореплавства стався у XVIст. коли з`явилися принципово нові морські судна та навігаційне устаткування, багато-палубні військові кораблі та вантажні – для перевезення людей, худоби, коштовностей. Наука, література опанували оригінальну і надзвичайно важливу для пізнання світу і людини проблематику: географічні відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, нові раси, самобутні культури і своєрідні релігійні системи, інше зоряне небо. Особливо прогресували природничі науки та фізика, отримали стимул для свого розвитку соціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та етнографія. Людство почало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість істориків вважають 1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового часу.[9:209].
Величезні відкриті території, що значно перевищували відомі доти землі, змінили ставлення до між феодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархи досить швидко зрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові континенти. Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення заокеанських територій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла вага атлантичних держав – Португалії, Іспанії, Англії та Франції. Втратили своє монопольне значення центрів мореплавства і торгівлі середземноморські порти.
Почалося швидке звеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст. в наймогутнішу державу Європи. Вона володіла недосяжними землями за океаном та значною частиною Європи. Серйозну загрозу становила Іспанія для Англії та Франції. До того ж іспанський король Карл V який носився з ідеєю створення світової держави, був одночасно імператором Німеччини.
Парадоксально, але гігантські багатства що принесли Іспанії географічні відкриття справили руйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело до занепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рук феодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їхню політичну владу. Маючи багато золота феодальна Іспанія зовсім не дбала про розвиток власної промисловості і задовольнялася купівлею необхідних товарів у інших європейських країнах, що пішли шляхом індустріалізації. Здобуті в колоніях золото і срібло переходили до рук нідерландських, бельгійських, французьких, а головне – англійських торговців і банкірів. Найбільше в світі пограбування не перетворило Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала однією з найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію.[14:90].
Господарський занепад був вражаючим, жалюгідний вигляд справляла мануфактура, знецінилися гроші. Севілья та Кадис, колись квітучі ворота до «Індій», перетворилися на перевалочні пункти звідкіля золото і срібло переходили до інших країн Європи. Збіднілі іспанці навіть не мали коштів щоб дістатися до Нового Світу. Справа дійшла до такого зубожіння, що коли в 1700 році помер останній король Іспанії з династії Габсбургів, то в державній скарбниці не знайшлося грошей для влаштування належного похорону і лише зі вступом на іспанський трон представника династії Бурбонів що зблизило Іспанію з найрозвинутішою країною Європи Францією, були проведені реформи які сприяли пожвавленню економіки. Країна перейшла до мануфактурної стадії розвитку промисловості і стала розглядати колонії як ринок збуту промислових товарів.
Водночас із занепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія, Франція та Нідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінці XVI ст. Піренейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та голландців. Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії і на середину XVII ст. володіли трьома чвертями світового торгівельного флоту. В 1588 році англійський флот завдав поразки іспанській «непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність Іспанії. Англія фактично перетворила на свого васала Португалію, а наприкінці XVII ст. зламала могутність Нідерландів на морі, зазіхнула на іспанські колонії. Як не парадоксально, але спроби позбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед з причини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування.[5:257].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
