37182 (Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи), страница 4

4) відхилення законопроекту.

У разі прийняття рішення, зазначеного в пункті 3 частини першої цієї статті, винесення законопроекту на всеукраїнський референдум та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму. [13]

У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті рішень, законопроект вважається відхиленим. [13]

Закон про державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до нього змін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростає сума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення в дію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повинні містити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настануть у зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. Верховна Рада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову. Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і не повинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюється згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів .

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. [14]

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. [14]

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту. [14]

3. ПРИЙНЯТТЯ ТА ВВЕДЕННЯ В ДІЮ ЗАКОНУ

Опублікування і введення в дію законів «промульгація» – це завершальна стадія право творення в законодавчому процесі. Під нею розуміють санкціонування Президентом прийнятого Верховною Радою закону шляхом власноручного підписання і його офіційного обнародування. Промульгація містить такі основні моменти:

а) підписання закону Президентом;

б) прийняття його до виконання;

в) офіційне оприлюднення (обнародування, оприлюднення);

г) набрання законом чинності.

Тільки після процедури промульгації закон, як правило, набуває обов’язкової сили для всіх суб’єктів правовідносин, які він регулює. [15]

Стаття 94 Конституції визначає, що закон підписує Голова Верховної ради і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно до пунктів 29 і 30 ст. 106 Конституції глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, або має право відкладального вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради. [16]

Після одержання закону Президент протягом 15 днів може вивчати його, залучати до цього вчених, спеціалістів, експертів, проводити консультації с компетентними особами і органами. Уразі згоди з текстом Закону Президент підписує цей закон, що є фактом прийняття його до виконання, офіційного та організаційного оприлюднення. Вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений також закон який Президент протягом 15 днів не повернув на повторний розгляд Верховної Ради. [17]

Офіційним оприлюдненням вважається публікація закону у «Відомостях Верховної Ради України» протягом 30 днів, а також у газеті «голос України» протягом 5 днів з дня його підписання Президентом. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом але не раніше з дня його опублікування. Закони та постанови Верховної Ради можуть бути опубліковані в інших органах друку, обнародувані по телебаченню, радіо, переданні телеграфом, розіслані відповідними засобами зв’язку державним органам, установа та організаціям. Верховна Рада сприяє їх опублікуванню у перекладі на інші мови, якими користується більшість населення відповідних місцевостей. [17]

У тих випадках, коли Президент як глава держави, гарант державного суверенітету, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, після вивчення закону дійшов висновку про необхідність скористатися своїм конституційним правом вето, такий закон разом з постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються Президентом для повторного розгляду до Верховної Ради. Відхиляючи закон, Президент надсилає до Верховної Ради також сформульовані і мотивовані пропозиції щодо закону в цілому і до окремих його статей. [17]

Вето Президента скасовує результати голосування за закон в цілому. Повторний розгляд закону, повернутого Президентом, є невідкладним. Пропозиції Президента розглядаються спочатку в профільних комітетах парламенту, а потім на його пленарному засіданні. [17]

Верховна Рада може погодитись з пропозиціями Президента. В такому разі для їх прийняття необхідна проста більшість голосів від конституційного складу парламенту. Якщо аргументи Президента не знайшли підтримки в парламенті, вони повинні бути подолані шляхом голосування не менше як двома третинами голосів. В такому разі Президент зобов’язаний промульгувати цей закон, тобто підписати та офіційно оприлюднити його протягом десяти днів. [17]

Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленарному засіданні Верховної Ради при наступному повторному розгляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим. [17]

Тлумачення законів є однією із стадій законодавчого процесу, яке фактично започатковує втілення правової норми в життя. Стаття 147 Конституції України визначає, що питання відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Конституції і законів України вирішує Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Закон України «Про Конституційний Суд України» визначає коло суб’єктів, форми звернень та підстави для відкриття стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернень до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення .

В тому разі, що Конституційний Суд дійде висновку, що є потреба в офіційному тлумаченні, в резолютивній частині свого рішення по справі він офіційно тлумачить положення Конституції чи законів, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. [18]

Конституційний суд України може також з власної ініціативи розглянути й вирішити питання щодо неконституційності того чи іншого закону повністю або в окремій його частині. Якщо при його тлумаченні були виявлені ознаки невідповідності Конституції України. В такому разі правові норми оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. [18]

Серцевину законодавчої діяльності будь-якої країни становить законодавчий процес. Він передбачений Конституцією та законами України і являє собою порядок здійснення законодавчих функцій та реалізації законодавчих повноважень. [19]

Аналізуючи чинне законодавство, законодавчий процес можна охарактеризувати як суворо регламентовану процедуру прийняття закону, починаючи із законодавчої ініціативи і завершуючи опублікуванням прийнятого закону. [19]

У парламентах різних країн світу законодавчий процес здійснюється у найрізноманітніших формах, що, насамперед, зумовлено політичною системою, правовою свідомістю, правовою культурою суспільства, політичною та економічною ситуацією в країні, складом парламенту та іншими факторами. Разом з тим, законодавчі процедури мають чимало спільного. Так, стадії законодавчого процесу можна назвати «аналогічними» майже в усіх сучасних державах, діяльність яких ґрунтується на принципах розподілу влад, верховенства права, демократизму тощо. [19]

Законодавчий процес включає в себе декілька пов’язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу. Вони здійснюються послідовно, в установленому порядку, і діяльність по створенню законів повинна пройти всі ці етапи. [19]

Законодавчий процес складається з таких основних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту в декількох читаннях (обговорення законопроекту); прийняття закону; опублікування та набрання ним чинності. [19]

Законодавчий процес в Україні повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти найповнішому вираженню в законах волі народу, виробленню найбільш правильних і доцільних форм законодавчого регулювання суспільних відносин. [19]

Основними учасниками законодавчого процесу є визначені Конституцією України суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади. Крім того, учасниками законодавчого процесу на різних етапах можуть бути підрозділи законодавчого органу влади (комітети, погоджувальні комісії, структурні підрозділи апарату, які здійснюють правову та лінгвістичну експертизи), різні державні, наукові та громадські організації, які готують проекти законів чи піддають їх експертизі. [19]

Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинного законодавства в ініціативному порядку мають право всі громадяни України та юридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи визначене в ст. 93 Конституції України – це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. [19]

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні можливе лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі. Аналіз узагальнень дає можливість зробити відповідні висновки і сформулювати необхідні пропозиції. Саме цілеспрямоване застосування науки про державу та право, яка зокрема покликана забезпечити плодотворну законотворчу діяльність в Україні, дозволити отримати систематизовану суму знань про державно-правові явища, процеси тенденції і закономірності, які характеризують нинішнє становлення і розвиток нашого суспільства, правових основ його функціонування. [20]

Без відповідного наукового досліду неможливо за короткі строки домогтися ефективності законотворчого процесу, високої юридичної якості законодавчих актів. Відсутність у ряді випадків такого підходу призводить до негативних наслідків. [20]

Після проголошення незалежності, за минулий період Верховною Радою було прийнято безліч важливих законодавчих актів в галузі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального, цивільно-процесуального та кримінально-процесуального законодавства. [20]

Однак на даний час існує велике коло питань, які потребують законодавчого врегулювання. А отже потрібно на вищому рівні (а саме суб’єктам законодавчого процесу) проаналізувати дані питання та прийняти відповідні закони, які б усунули наявні прогалини в законодавстві. [20]

Саме налагоджена робота та тісний взаємозв’язок учасників законодавчого процесу надасть можливість вдосконалити національну правову систему, враховуючи національний та міжнародний досвід. [20]

Питання створення розвинутого власного законодавства особливо є актуальним для України в обстановці посилення інтеграційних процесів в Європі. Постають й питання, із зближенням національного законодавства із законодавством пострадянських країн. Адже у специфіці правового регулювання суспільних відносин є чимало спільного. [20]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України. – 1999. – № 6 – С. 26 – 27.

2. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Атіка, 2007. – 568 с. – С. 289 – 290.

3. Касынюк Л.А. Основы конституционного права Украины. – Х.: «Одиссей», 2003. – 256 с. – С. 68 – 69.

4. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 191 – 192.

5. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. // Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10.

6. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с. – С. 308.

7. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 192.

8. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10 – 11.

9. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 30.

10. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 11 – 12.

11. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 12.

12. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.

13. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – Ст. 12.

14. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

15. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи// Право України . – 1999. – № 6. – С. 29.

16. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

17. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України . – 1999. – № 6. – С. 29 – 30.

18. Закон України « Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

19. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 29.

20. Опришко В. Законотворчому процесу – наукове забезпечення // Право України. – 1996. – № 5. – С. 52 – 53.

Додаток 1