36475 (Звільненні від кримінальної відповідальності), страница 3

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК, перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Ухилення від слідства або суду це будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, перехід на нелегальне становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення злочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, втеча з-під варти - ст. 393 КК), застосовується положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49 КК), а про переривання цього строку (ч. З ст. 49 КК).

Давність не може розглядатись як вибачення злочинцеві за вчинене незалежно від його подальшої поведінки. Вчинення нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тому КК 2001 р. не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності. Згідно із ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності, як правило, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, яке має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Ч. 4 ст. 49 ККУ встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто, закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для зазначених особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. У тому разі, коли суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк.

Ч. 5 ст. 49 ККУ передбачає, що особи, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачені у статтях 437-439, повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

2.6 Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії та помилування

Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК. Існування даного інституту відповідає принципам гуманізму, демократії та ліквідації кримінально-правової репресії.

Амністією слід визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну покарання чи його не відбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України у відношенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України осіб.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні», законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Ст. 3 цього закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.

Амністія, будучи підставою звільнення від кримінальної відповідальності, не може порушувати врегульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому ч. 2 ст. 5 цього ж закону визначає, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

Звільнення на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний заперечує проти цього.

Розділ III. Особливі питання звільнення від кримінальної відповідальності

3.1 Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Усі питання щодо кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх зафіксовано у ХV розділі ККУ. Закон передбачає звільнення неповнолітніх за ст. 97 та ст. 106 ККУ.

Згідно ч. 1 ст. 97 неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує примусові заходи виховного характеру. Перелік цих заходів зафіксовано у ч. 2 ст. 105 ККУ : застереження, обмеження дозвілля (обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборона відвідувати певні місця), передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання, покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на правильне формування особистості неповнолітніх.

Слід зауважити, що передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу і тільки за місцем навчання чи за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки, як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток. До спеціальних навчально-виховних установ направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Учні тримаються в зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації — до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації — 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду відповідно 15 і 19 років. Відповідно до ч. 3 ст. 97 ККУ у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

3.2 Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Ще одним видом звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності є закінчення строків давності притягнення до такої відповідальності. Порівняно з застосуванням цього виду до повнолітніх, строки дещо зменшені:

• 2 роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

• 5 років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

• 7 років – у разі вчинення тяжкого злочину;

• 10 років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Умовами застосування цього виду є закінчення зазначених строків, а також невчинення протягом цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства і суду.

Отже, питання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх має певні відмінності, що пов’язано з урахування психофізичних особливостей неповнолітнього, недостатнім його фізичним і психічним розвитком.

3.3 Звільнення від кримінальної відповідальності за добровільної відмови

Відповідно до ч. 2 ст. 17 ККУ особа, що добрровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Так, особа , що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину готування до злочину або замах на злочин. Якщо в діянні, яке вчинене особою до добровільної відмови вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається.

Ч. 2 ст. 17 ККУ має велике значення в попередженні закінчення злочинів, так як сприяє відмові від продовження і закінчення розпочатого злочину.

Висновки

Аналіз питання звільнення від кримінальної відповідальності допомагає закріпити набуті знання в галузі кримінального права, суттєво розширити погляди на вітчизняне законодавство, зрозуміти всі його переваги та виявити певні прогалини у ньому; з’ясування усіх особливостей і умовностей допомагає ширше трактувати зміст поняття звільнення від кримінальної відповідальності. Дослідження цієї теми дає відповідь на цілу низку важливих питань щодо застосування цієї інституції, а саме: які підстави застосування положень Розділу ІХ ККУ, які умови необхідно для цього виконати, яка категорія осіб підлягає такому звільненню, які особливості закон передбачає для неповнолітніх.

Специфіка розгляду цього питання полягає у тому, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у новому Кримінальному Кодексі зазнав значних змін, зокрема, новий КК виділив його в окремий розділ, змінено багато умов та положень.

Новий Кримінальний Кодекс України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності.

Звільнення від кримінальної відповідальності - ІХ розділ ККУ передбачає шість видів такого звільнення: звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям особи, з примиренням особи з потерпілим, у зв’язку із зміною обстановки, з передачею особи на поруки, у зв’язку з закінченням строків давності та за актом амністії та помилування. Закон передбачає також звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх. Кожен з цих видів має свої специфічні особливості, умови та потребує детального вивчення, кожен вид потрібно конкретизувати та деталізувати під ситуацію, що вимагає кримінально – правового регулювання.

Звільнення від кримінальної відповідальності – врегульована кримінальним і кримінально – процесуальним законодавством, відмова держави в особі компетентних органів від засудження того, хто вчинив злочин і від застосування щодо нього кримінально – правових заходів примусового характеру. Але не слід вважати цю відмову вибаченням зі сторони держави, так як в деяких випадках, зокрема передбачених у ІХ розділі Кримінального кодексу, притягнення особи до кримінальної відповідальності та призначення покарання не виконує основної цілі покарання, а являє собою прояв антигуманності, не відповідає сучасним засадам суспільства. Тому необхідно якомога ширше розкривати суть цього інституту і вдосконалювати механізм його практичного застосування.

Втілення положень інституту звільнення від кримінальної відповідальності в життя, широке його застосування має загалом поліпшити ситуацію в суспільстві, створити умови для нормального здійснення правосуддя та розвитку України на шляху до соціальної правової держави.

Використана література

1. Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 р. зі змінами і доповненнями станом на 8.08.2006 р.

2. Конституція України.

3. Закон України „ Про застосування амністії в Україні” від 1. 10. 1996 р.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 „ Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності”.

5. Науково – практичний коментар до ККУ. – 4-те вид., / За редакцією С. С. Яценко. – К. : 2005 р.

6. Матишевський П. С. Кримінальне право України (Загальна частина). - Юрінком Інтер, 2001 р.

7. Кримінальне право України (Загальна частина). Бажанов М.І., Сташис В.Я. -К.,-Х.,2001 р.

8. Фріс П.Л. „Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник”. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004 р.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 31.05.2002р. „ Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру”.

10. Келіна С.Г. Теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності. М., 1974.

11. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004.

12. Егоров В.С. Теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності. – М., 2002.