31579 (Правова система України), страница 3

Соціалістична правова сім'я видаляється в основному за ідеологічною ознакою. Правові системи країн, які входять в “соціологічний лагер”, раніше належали до романо-германської правової сім'ї. Вони і зараз зберігають ряд її ознак. Норма права тут завжди розглядалась і розглядається як загальне правило поведінки. Зберігач в значній мірі і система права, і термінологія юридичної науки, вироблена спільними зусиллями європейських і радянських вчених.

При значній схожості з континентальним правом правові системи соціалізму мали значні особливості, обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права являлось спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше – нормативно-правові акти, в яких декларувалось, що вони виражають волю робітників, а потім – всього народу під керівництвом комуністичної партії. Нормативно-правові акти, що приймались, більшу частину з яких складували підзаконні /таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д./, фактично виражали волю і інтереси партійно-чиновницького апарату.

Приватне право поступалось місцем праву публічному;

Право носило імперативний характер і було тісно пов’язане політикою;

В теорії виключалася можливість для суддівської практики виступати в ролі виробника норм права;

Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Становлення і розвиток української правової системи відбувалось за загальними законами, які характерні становленню і розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і є деякі особливості.⁰

З часу прийняття Декларації про державний Суверенітет України та проголошення Акта Незалежності Україна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїх політичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне з першочергових завдань в цьому процесі має становлення правової системи України з урахуванням сучасних реалій її розвитку.

Відсутність в ряді випадків фундаментальної правової теорії, наукової обгрунтованної політики, стратегії і тактики законотворчої роботи та право творення в цілому обумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом “проб і помилок”, спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашого суспільства правові проблеми.

Створюючи самостійну національну правову систему України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувати власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та тстворювати і розвивати теорію національної правової системи.⁰

Правові ідеї в тому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства і демократичної правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном, Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві багатьох держав.

Кращі правові ідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідні правові феномени, як Правда Ярослава Мудрого/ ”Руська правда”/, Конституція Пилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади української державності – розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт, відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можна говорити /звичайно умовно/, що батько американської Конституції Джеймс Мере сон перебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, яка майже на 30 років випередила американську.

Існують різні думки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правової системи.

За рядом ознак правову систему України відносять до романо-германської правової системи.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки /норму, права/.

Всі нормативно-правові акти підпорядковані за їх юридичної силою і складають певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить писаній конституції. Існує поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда, державою, а до приватного – галузі й інститути, що регулюють взаємо відносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість – неможливо покарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, - навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, на пам'ять українських громадян діяльність різноманітних пірамід і трастів, компаній “товари-поштою” і т.п. парадокс полягає у тому, що, незважаючи на очевидну усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підстав для притягнення до кримінальної відповідальності чи навіть простого призупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки ними виконання своїх зобов'язань перед акціонерами.

Можливі випадки коли санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддів можливості обмежені кодексами – від і до.

В Україні суддівська практика офіційно в якості джерела права не визнана, але інколи вона проявляє себе як неофіційне джерело. Ця позиція виходить з того, що право, яке міститься в нормативних актах, залишає багато не вияснених питань, остаточно не регулює суспільні відносини. Так, нижчі судові інстанції слідкують за діяльністю вищих інстанцій і намагаються слідувати їм при вирішенні аналогічних справ, оскільки в іншому випадку їх вироки і рішення можуть бути відмінені вищими судами в апеляційному порядку. Також певним не офіційним джерелом права можна назвати постанови Пленуму Верховного Суду.

Деякі вчені попри наведені вище ознаки вважають, що правову систему України краще віднести до постсоціалістичної правової системи.

Вони вважають, що нині ця система має певною мірою перехідний характер, зберігаючи ряд колишніх ознак й інтенсивно набуваючи ряд нових.⁰

По-перше, українська правова система, хоча формально, визнавала основним джерелом свого права, своєї правової системи законодавчі акти, найбільш поширеним джерелом права мала і має, нажаль, підзаконні акти. Збереглася тенденція, властива радянському законодавству, коли законодавчі акти співвідносяться з підзаконними в пропорції 5% до 95%.⁰

По-друге, непрямий характер дії законодавчих актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів не є актами прямої дії, бо відповідно застосування окремого законодавчого акту передбачало і передбачає підготовку і прийняття нерідко цілого комплексу підзаконних нормативно-правових актів.

По-третє, досить поширеною на Україні була і є локальна нормотворчість: розробка і прийняття численних нормативних актів керівниками /власниками/, трудовими колективами, профспілковими організаціями підприємств, установ і організацій та органами місцевої державної влади і місцевого самоврядування.

По-четверте, звернення особи до судових чи інших державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів чи з вимогами щодо усунення правопорушень нерідко оцінюється негативно і не задовольняється.

По-п'яте, нормативні акти в Україні охоплювали і охоплюють правовим регулюванням далеко не всі сфери суспільних відносин і виражають нерідко волю фактично лише частин суспільства.

Але найбільшою мірою відрізняється існуюча в Україні правова система від романо-германської, як і інших правових систем, співвідношенням норм та галузей публічного і приватного права. Українське право, як соціалістичне право взагалі, є переважно публічним, що зумовлюється характером існуючих суспільних відносин. Романо-німецька ж система, навпаки, при всій наявності галузей публічного права, тобто норм, які регулюють суспільні відносини, учасниками яких є громадяни. Щоправда, розвиток системи українського права йде ним по шляху розширення в ньому засад приватного права, а розвиток романо-німецьких правових систем – по шляху посилення публічних засад.

Схоже, що соціалістична правова система сходить зі сцени, хоча сьогодні, на межі 90-х років, важко передбачити подальший хід дій. Тим не менш сімдесят років соціалізму безперечно відіб'ються на тому новому праві, до якого прийдуть колишні соціалістичні країни.⁰

Можна сказати, що Рене Давид зробив досить вдалий прогноз на майбутнє. Адже дійсно правову систему України не можна назвати соціалістичною, навіть попри всі радянські пережитки, що залишились в нашому праві.

Є й інші точки зору на цю проблему. Своєрідною видається позиція В.Н. Синякова, який пропонує віднести правову систему України до слов’янської правової сім'ї. На основі її самобутності, обумовленої не тільки техно-юридичними, формальними ознаками, а й глибокими соціальними, культурними, державними починаннями життя слов'янських народів.⁰

Розвиток національної правової системи, до якої б правової сім’ї вона не належала, є складним і тривалим процесом, що вимагає незалежного наукового забезпечення, поміркованої апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові колізії в чинному законодавстві.

Втім формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, то особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.

Формування власної правової системи Українська держава почала з прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет з того часу прийнято більше тисячі законів і тисячі підзаконних актів, які стосуються практично усіх сторін державного і суспільного життя.

Закладено солідні правові підвалини державної незалежності.

Вироблено основи зовнішньої політики України, що сприяє впевненому входженню нашої молодої держави у Європейське і світове співтовариство повноправним членом.

Наша політика ґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Статуту ООН, Хельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, документів апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові коаліції в чинному законодавстві.

Втім формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною невдосконаленості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України НБСЄ та інших.

Для нас жодна держава не є ворогом і ми відкидаємо та засуджуємо війну і погрозу силою як засіб державної політики. Ми готові робити свій внесок у побудову світового правопорядку на основі взаємного довір'я, добросусідства, розумних компромісів і балансу інтересів.

Ці принципи покладено і в основу наших стосунків з Росією, які посідають в зовнішній політиці нашої держави особливе місце. Ми усвідомлюємо факт своєї глибокої історичної і культурної близькості з російським народом, економічної взаємозалежності наших держав.

І це наша провина в тому, що зв'язки між Україною і Росією не завжди були рівними і стабільними. Ми сподіваємося, що ці непорозуміння залишаться в минулому.⁰

Віддаючи пріоритет у гарантуванні безпеки і стабільності невійськовим факторам. Затверджено концепцію і розпочато реформу Збройних Сил. Розпочато і вже зроблено перші кроки в судовій реформі.⁰

Особливість і, я б сказав, складність поточного моменту полягає в тому, що разом з розбудовою власної держави ми здійснюємо перехід у систему нових суспільних і економічних координат.⁰

Це обумовило виникнення багатьох гострих проблем. Втрата керованості державним сектором економіки, розрив господарських зв'язків, нестача власних енергоносіїв, доповнені серйозними прорахунками в економічній і фінансовій політиці призвели до падіння виробництва, зубожіння населення, до зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Незважаючи на досить ґрунтоване законодавче опрацювання питань економічної реформи, тут не вдалося досягти кардинальних зрушень. З одного боку, не завжди забезпечувалася комплексність і завершеність правового регулювання. Частина ринкових законів залишаються не реалізованою через відсутність відповідних правових механізмів. З другого боку виконавчій владі не вистачало рішучості і послідовності у здійсненні економічних реформ.

Законодавча діяльність Верховної Ради у гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне утвердження державності України, забезпечення правового і соціального захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення молодої держави. Створилися правові основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права громадян та інформацію.

В державі закладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю і правопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правових актів, в тому числі і новий Кримінальний кодекс України.

Є підстави сказати, що Верховна Рада провела велику за обсягом роботу по розбудові державності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузей законодавства.

У той же час через недостатній професіоналізм парламентарів, вплив різних політичних факторів, недоліки у підготовці законопроектів певна частина законів чи окремих їх положень виявилась не зовсім життєздатними.