11013 (Комахи-шкідники плодово-ягідних культур)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ

1.1 Попелиці – шкідники плодових дерев

1.2 Щитовки та псевдощитовки

1.3 Плодові довгоносики

1.4 Короїди

1.5 Метелики – шкідники плодових дерев

1.6 Пильщики

РОЗДІЛ ІІ. ШКІДНИКИ ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

2.1 Шкідники смородини та аґрусу

2.2 Шкідники малини

2.3 Шкідники суниць та полуниць

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Культурні рослини пошкоджують багато видів шкідливих комах. Кожна сільськогосподарська культура має власних шкідників видовий склад яких може дещо змінюватись в різних географічних зонах країни. Близько 150 видів найбільш небезпечних шкідників та збудників хвороб є частими супутниками наших садів. Серед шкідників є види, що широко розповсюджені (яблунева плодожерка) та види з обмеженим поширенням.

Масштаби шкоди, якої завдають комахи є вражаючими. За деякими даними шкідники і хвороби сільськогосподарських культур знищують 20 % світового урожаю. Шкода, якої завдають комахи-шкідники садовим культурам досягає 40% втрат врожаю.

Кожен шкідник має певні власні біологічні особливості і завдає специфічної шкоди. Шкідливі комахи пошкоджують різні органи рослин: одні види пошкоджують корені інші – листі; є комахи, які пошкоджують тільки генеративні органи – пуп’янки, квіти, плоди. Відшукати шкідника, якщо не знати його поведінки, непросто. Більшість із них є дрібними або ведуть дуже потаємний спосіб життя, завдяки тому що мають маскувальне забарвлення.

Тому метою нашої роботи ми обрали вивчення комах-шкідників садових культур та методи боротьби з ними.

Задачі:

1. Ознайомитися з найпоширенішими видами комах-шкідників плодових дерев, особливостями їх біології та поведінки, характером пошкоджень, які ними завдаються.

РОЗДІЛ І. ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ

1.1 Попелиці – шкідники плодових дерев

Попелиці - комахи з неповним перетворенням, у них відсутня фаза лялечки. Зимує попелиця у фазі яєчок, відкладених крилатими попелицями восени групами на кору молодих гілок біля бруньок, а також у тріщини кори на штамбах, стовбурах і вітках. Яєчка попелиць чорного кольору. Вони добре помітні на корі пагонів.

Рано навесні, під час розпускання бруньок, з яєць виходять дуже дрібні зелені личинки, що зовні схожі на дорослих попелиць. У пошуках їжі личинки заповзають у листки рослин, які розвиваються, і ушкоджують їх. Ростуть личинки швидко і незабаром перетворюються в самок, що без запліднення народжують личинки, даючи нові колонії безкрилих попелиць. Попелиця живе 15 днів і, розмножуючи протягом літа, може дати 8-10 поколінь.

Крилаті самки з'являються на початку літа, приблизно в червні. Вони розлітаються по саду, заражаючи личинками рослини. Розвитку попелиць особливо сприяє суша і жарке літо, а холод і дощ комахи переносять погано.

В пошкоджених попелицями рослин порушується дихання через листкову поверхню, затримується ріст, рослина вибивається із сезонного ритму розвитку. У неї не встигають до заморозків визрівати рослинні тканини, що різко знижує зимостійкість.

Зелена яблунева попелиця (Aphis pomi Deg) - небезпечний шкідник, який вражає яблуню, грушу, горобину й інші плодові дерева. Попелиці поселяються колоніями на молодих пагонах і листках, вони вражають рослини з провесни і до пізньої осені, хоботом проколюють шкірочку листків, пагонів і навіть плодів і висмоктують з них соки. Ушкоджені листки скручуються, деформуються і відмирають, а пагони викривляються, перестають рости, визрівання деревини затримується, рослини в зимовий період підмерзають.

1.2 Щитовки та псевдощитовки

На корі стовбура і віток іноді зустрічаються нерухомо сидячі невеликі комахи, покриті щільними восковидними щитками. Це щитовки і псевдощитовки. На перший погляд вони навіть не схожі на комах, а скоріше нагадують нарости на корі. Самки щитівок мають плоске тіло овальної або подовженої форми, позбавлені крил і ніг. Довжина тіла від 0,5 до 9 мм. У більшості видів очі відсутні. Самці щитовок і псевдощитовок безкрилі або ж з одною парою крил. Майже все життя щитівки знаходяться під прикриттям щільного воскоподібного щитка.

Володіючи здатністю швидко розмножуватися, щитівки і псевдощитовки досить часто суцільно покривають кору віток і стовбурів дерев і чагарників. Висмоктуючи соки з рослин, вони викликають передчасне опадання лисктів, потворність погонів, а при сильному зараженні усихання віток і загибель дерев. Личинки старших віків і самки щитівок, а також самки псевдощитовок ведуть нерухомий спосіб життя: присмоктавши до кори, вони втрачають здатність пересуватися.

Яблунева комовидна щитовка (Lepidosaphes ulmi L.) пошкоджує яблуню, грушу, сливу, абрикос, липу, тополю, дуб, ясен, терн, бузок, вербу, глід, кизильник і багато інших порід. Поширена повсюдно. Одержала назву в зв'язку з тим, що щитки її самок витягнуті і досить часто вигнуті на зразок коми. Щиток самки довжиною 2-4 мм, коричнюватий.. Самці щитівки на яблунях зустрічаються рідко, тому розмножується цей вид частіше без запліднення. Розвивається в одному поколінні.

Акацієва псевдощитовка (Parthenolecanium corni Bouche) пошкоджує багато плодових, ягідних, лісових і декоративних листяних порід. Часто зустрічається на сливі, смородині, аґрусі, білій акації, ліщині. Поширена повсюдно. Дорослі самки напівкулястої форми, жовтувато-коричневі, блискучі, спочатку з темними смужками. Довжина їх до 6,5 мм, ширина до 4 мм. Зимують личинки другого віку на корі віток і стовбурів, навесні висмоктують сік із тканин кори. У травні з'являються самки, які дуже плідні (до 3000 яєць). Жовті личинки, які вийшли з яєць, харчуються на листках, а восени перебираються в місця зимівлі.

1.3 Плодові довгоносики

Садові довгоносики – це порівняно невеликі жуки, довжина яких від 3 до 9мм, свою назву отримали за своєрідну форму голови, кінець якої у більшості видів витягнутий у довгий хоботок. Серед слоників, шкідниками плодових порід є яблуневий цвітоїд (Anthonomus pomorum L.), вишневий слоник (Rhynchites auratus Scop), слив’яний слоник (Rh. Cupreus L.), казарка, букарка, яблуневий цвітоїд завдають суттєвої шкоди садам в багатьох районах нашої країни.

Вишневий слоник, так називають жука золотаво-зеленого кольору, з малиновим відливом, покритого рідкими волосками. Личинка жовтувато-біла, дугоподібно вигнута, безнога, з маленькою коричневою голівкою. Лялечка рудувата. Вона досягає довжини 7 мм.

Зимують довгоносики переважно в стадії личинки в ґрунті на глибині до 15 см. При теплій і тривалій осені залишаються зимувати також лялечки і жуки.

Личинки окуклюються в травні, а масовий вихід жуків з лялечок відбувається через два тижні і збігається звичайно з цвітінням вишні. Жуки харчуються бруньками, потім молодими листками і бутонами, а коли утворяться зав'язі плодів вишні, сливи, яблуні і черемшини, вони переходять на них. У бутонах жуки вигризають отвір, через який виїдають вміст, а в м'якоті зав'язей роблять отвору, схожі на носові ходи.

Через два тижнів після цвітіння вишні і сливи жуки приступають до відкладки яєць на кісточку зелених плодів цих культур. Самка виїдає при цьому поглиблення в м'якоті плоду до кісточки, поміщає в оболонку яйце і закупорює отвір недогризками плоду.

Відкладання яєць триває більш місяця, до середини липня, і за цей час кожна самка здатна відкласти до 200 яєць. Розвиток яйця в плоді вишні продовжується 8-10 днів. Личинка проникає усередину молодої, що ще не зміцніла вишневої кісточки і виїдає її вміст. Ушкоджений плід відпадає.

Личинки розвиваються протягом 4-5 тижнів, наприкінці липня до початку серпня закінчують розвиток, прогризають у кісточках отвір і, вибравши з плоду, падають на землю.

Тут, заривши на глибину 5-15 см, залишаються зимувати. В роки з теплою осінню личинки окуклюються в серпні, і восени ж з лялечок виходять жуки, які залишаються на зимівлю в ґрунті.

Яблуневий цвітоїд – невеликий жук довжиною 5 мм, сіруватого кольору з білими косими смужками на спині и з голівкою, витягнутою вперед у вигляді довгого хоботка Зимують жуки в тріщинах кори, дуплах, в листовій підстилці й інших затишних місцях саду і садозахисних насаджень. Рано навесні, до розпускання бруньок, коли середньодобова температура повітря досягне 6° С, жуки виходять з місць зимівлі і забираються на дерева. Перший час вони харчуються бруньками, у яких вигризають вузькі глибокі ранки, що нагадують уколи голкою. З ранок виділяються маленькі, блискучі на сонці крапельки прозорого соку, що повільно стікають («плач бруньок»).

З появою бутонів самки вигризають у них невеликі поглиблення і відкладають у бутони по одному яйцю. Плідність самок 50-100 яєць. Незабаром з яєць відроджуються личинки. Вони виїдають внутрішню частину бутонів і склеюють своїми екскрементами пелюстки, які не розпустилися та потім засихають, утворюючи коричневі ковпачки. Якщо зняти такий ковпачок, то усередині квітки можна знайти злегка вигнуту білувату личинку або жовтувату лялечку цвітоїда. Розвиток личинки продовжується 15-20 днів, а стадія лялечки - до 11 днів. Жуки нового покоління, які з'являються після цвітіння яблуні, прогризають у ковпачках круглі отвори і виходять назовні. Вони якийсь час ушкоджують листки, виїдаючи в них невеликі «віконця», потім розселяються по саду і ховаються в тріщинах кори й інших затишних місць на час літнього спокою. Восени жуки перебираються в місця зимівлі.

Букарка ушкоджує бруньки і листки яблуні, айви і груші, рідше сливи й інших плодових. Дрібний, до 3 мм, жук-довгоносик яскраво-синій або зеленуватий з металевим блиском. Зимує в ґрунті на глибині 10-15 см. Навесні під час розпускання бруньок, коли середньодобова температура повітря стане 10° С и вище, жуки з'являються в кронах дерев, пошкоджуючи бруньки, а надалі бутони і квітки. Відкладання яєць відбувається під час цвітіння яблуні. Самка вигризає поглиблення в черешку або в центральній жилці листка і відкладає в них по одному яйцю, після чого підгризає черешок. Взагалі вона може відкласти до 100 яєць. Личинки, які тільки відродились виїдають подовжні ходи в черешках і центральній жилці, а також мінують листки - виїдають м'якоть. Ушкоджені листки в'януть і обсипаються. Листопад спостерігається на початку червня. Свій розвиток личинки закінчують в опалих листах, після чого ідуть у ґрунт на глибину 3-6см для окуклювання. Частина личинок при несприятливих умовах (недолік вологи) перетворюється в лялечок і жуків лише восени наступного року.

Казарка пошкоджує сливу, абрикос і яблуню, у меншому ступені інші плодові. Жук довжиною до 6,5 мм, малиновий із золотаво-зеленуватим відливом, зимує під листовою підстилкою й у щілинах кори. У верхньому шарі ґрунту іноді зимують личинки. Вихід жуків навесні починається досить рано, коли середньодобова температура повітря стане 8° С и вище. Спочатку жуки харчуються бруньками, вигризаючи в них глибокі отвори, пізніше ушкоджують плоди, виїдаючи вузькі ямки, схожі на уколи. Місця уколів затягуються корковою тканиною з наступним утворенням характерних горбків.

Незабаром після закінчення цвітіння самки відкладають яйця в м'якоть плодів сливи, а трохи пізніше - яблуні, по одному або декілька в плід. При цьому вони вигризають у м'якоті невелику камеру глибиною 2- 3 мм і, відклавши в неї яйце, зашпаровують своїми екскрементами, разом з якими заносять у плід спори збудника плодової гнилі. Відклавши яйця, самка надгризає плодоніжку, що викликає ослаблення припливу соків до плоду і в остаточному підсумку його передчасне опадання. Плідність казарки досягає 200 яєць. Спори плодової гнилі, занесені в плоди, проростають і викликають загнивання м'якоті. Цим створюються сприятливі умови для розвитку личинок казарки, тому що вони можуть жити лише в плодах, які загнили, ураженою плодовою гниллю.

Личинки живуть і розвиваються в плодах біля місяця, після чого ідуть у ґрунт, де влаштовують колиску (ущільнюють ґрунт навколо себе) і окуклюються. Окуклювання починається в середині літа і продовжується до пізньої осені. Жуки нового покоління з'являються наприкінці літа або восени, частина з них залишається в ґрунті до весни наступного року, але більшість виходять на поверхню й інтенсивно харчуються, ушкоджуючи плодові бруньки. З настанням холодів жуки ідуть на зимівлю. При несприятливих умовах частина личинок, впадає в діапаузу. Розвиток їх затримується і перетворення в жуків відбувається лише восени наступного року

1.4 Короїди

Зморшкуватий заболонник (Scolytus rugulosus Ratz) шкодить переважно кісточковим породам - сливі, вишні й іншим. Личинкові ходи в нього довгі і сильно поглиблюються в заболонь. Жук вражає звичайно ослаблені рослини і прискорює їх загибель.

Яблуневий заболонник (S. mali Bechst) пошкоджує яблуню, грушу, глід, горобину, черемшину й інші плодові дерева, особливо слабкі і хворі. Заражені короїдами дерева швидко відмирають. Самка короїда вгризається в кору дерев і в лубі проточує хід, з боків якого вигризає поглиблення й у них відкладає яєчка. Вихідні з яєчок личинки прогризають свої ходи в сторони від основного ходу, зробленого самкою. В міру росту личинок їхні ходи збільшуються в довжину, розширюються, переплітаються між собою і закінчуються розширеними колисками, у яких окуклюються личинки. Західний непарний короїд (Xyleborus dispar Fabr.) на відміну від інших жуків поселяється на плодових деревах і лісових породах. Жуки зимують у старих маткових ходах. Навесні самки перелітають на здорові рослини, прогризають отвори в деревині і відкладають яйця по 30-40 штук. Личинки, які з'явилися, харчуються міцелієм гриба в матковому ході і там же перетворюються в лялечок, а потім у жуків.

1.5 Метелики – шкідники плодових дерев

Гусениці багатьох метеликів завдають великої шкоди плодовим деревам. Вони пошкоджують бруньки, листки, псують інші листки, виїдають пагони, точать деревину.

Боярошниця (Aporia crataegi L.)- великий денний метелик, довжина її тіла перевищує 2см, а в розмаху крил вона досягає 5-6 см. Крила білі, з чорним добре помітним жилкуванням. Молода гусениця сірувато-коричнева, з темною голівкою, а доросла покрита густими волосиками. Боки і низ сірі, а по спині проходять золотаво-жовті і три чорні смуги.