3069 (Управління кредитною діяльностю банку), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Управління кредитною діяльностю банку", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "банковское дело" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "банковское дело" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "3069"
Текст 4 страницы из документа "3069"
Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.
Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.
Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:
1. Збір і аналітична обробка інформації.
2. Вибір критеріїв для диверсифікації позик.
3. Встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля.
4. Контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів.
Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.
Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.
Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.
Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.
Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.
Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.
Управління кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.
Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:
• розмір банку (капіталу);
• правила регулювання банківської діяльності;
• офіційна кредитна політика банку;
• досвід і кваліфікація менеджерів;
• рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.
Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.
Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.
Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.
Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.
У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.
Формуючи кредитний портфель, банк звичайно керується правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.
Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.
Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов'язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її.
•Попит і пропозиція на ринку кредитів;
•рівень конкуренції;
•рівень кредитного ризику, що пов'язується з конкретним клієнтом;
• кредитна політика банку;
•категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником;
•загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом;
• вартість кредитних ресурсів для банку;
•рівень базових ставок;
•форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.
Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, пов'язані з необхідністю зберігання застави чи з контролем за її станом та ліквідністю. Ці видатки необхідно враховувати, установлюючи кредитну ставку.
За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до скорочення. З огляду на сказане значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом.
Загалом оптимальність сформованого банком кредитного портфеля можуть відображати показники, що характеризують його дохідність і надійність. До таких, зокрема, можна віднести:
1. Коефіцієнт процентної маржі, що відображає прибутковість кредитного портфеля банку загалом:
К 1 = (Д – В) / П (2.5)
де Д - величина процентних доходів, отриманих за кредитними операціями; В - сукупні процентні витрати, здійснені банком за залученими депозитами усіх видів; П - загальна сума залишків за всіма позичковими рахунками.
Даний показник характеризує рентабельність кредитних операцій банку з огляду на витрати, що здійснюються на формування ресурсної бази для надання позик.
2. Коефіцієнт середньої дохідності кредитного портфеля:
К 2 = (2.6)
де n - кількість позичок виданих банком; Пі - суми окремих позик; Сі - відповідні процентні ставки за кожною окремою позикою; П - загальна величина кредитного портфеля.
Використання даного показника ґрунтується на чіткій класифікації усіх позик за рівнем їх дохідності, а його динаміка характеризує як зміну процентних ставок, так і структури кредитного портфеля банку.
3. Частка прострочених кредитів у загальному обсязі позик, наданих комерційним банком:
К3 = КП / П * 100% (2.7)
де КП - прострочена заборгованість за кредитами; П - величина кредитного портфеля банку.
Даний коефіцієнт може характеризувати ефективність кредитної політики комерційного банку з огляду на підвищений ризик неповернення певної частини позик, а відтак і підриву банківської ліквідності.
4. Частка сумнівної заборгованості у кредитному портфелі банку:
К 4 – КС / П * 100 % (2.8)
де КС - загальний обсяг заборгованості за кредитами, погашення яких викликає сумнів; П - величина кредитного портфеля банку.
Використання даного коефіцієнта дозволяє оцінити потенціальний рівень збитковості кредитного портфеля комерційного банку та визначити можливі напрями раціоналізації його структури. На додаток до цього показника може розраховуватись також частка кредитів, за якими не сплачені в строк проценти, що характеризує такі позики як проблемні і вказує на потенційно можливий рівень простроченої заборгованості.
5. Коефіцієнт втраченої вигоди:
К 5 + Вн / Во * 100% (2.9)
де Вн - недоотримана банком сума процентів за позичковими операціями; Во - сума процентного доходу, отриманого банком за період, що аналізується.
Даний показник вказує на рівень доходів, що не отримані банком унаслідок появи за аналізований період простроченої заборгованості, пролонгації та списання безнадійних кредитів з балансу, що у сукупності призводить до втрати тієї вигоди у формі процентів, які мали бути отримані за вказаними категоріями позичкових операцій.
6. Частка позик, погашених із порушенням строків:
К 6 = Ппс / ОБ пр * 100% (2.10)
де Ппс - позики, погашені за певний період із порушенням строків, узгоджених відповідними кредитними договорами; ОБпр -загальна величина обороту за позичковими рахунками за цей же період.
Даний показник відображає якісний результат кредитних операцій комерційного банку за період, що аналізується (місяць, квартал, рік), вказуючи, які проблеми мав банк із погашенням позик та тенденції щодо виконання клієнтами своїх зобов'язань з повернення кредитів. Але, при видачі кредитів банк обов’язково наражає свою діяльність на ризик.