2307 (Економічна оцінка кредитного процесу), страница 4

Комерційні банки надають кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що пе­ревищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного бан­ку (див. Положення НБУ "Про кредитування").

Принципи банківського кредитування (в широкому ро­зумінні — принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) — це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять пе­ред банками, а також об'єктивними закономірностями роз­витку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чітко­го дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку.

Можна виділити три основні рівні системи принципів бан­ківського кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповід­ність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або прави­ла кредитування, які випливають з кожного особливого прин­ципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кре­дитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чи­ном вони взаємопереходять одне в одне.

Принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредит­ної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу ви­году (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківсько­го кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичаль­ників — господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямова­ності на збільшення доходів. Принцип раціональності кре­дитування здійснюється на основі оцінки кредитоспромож­ності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумов­лений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування пе­редбачає побудову кредитного механізму на основі врахуван­ня всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відобра­жає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відно­син, підходів до їх практичної організації. Принцип розвит­ку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок прак­тичної роботи з позиками, методи контролю за використан­ням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборго­ваності тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кре­дитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути по­вернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кре­дитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втра­чається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у бан­ку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків під неповернення боргу через неплатоспроможність позичаль­ника. Мета реалізації цього принципу — зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення пози­чальником узятих на себе зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення — заставу, гарантію, поручитель­ство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забез­печений реальними цінностями, надається як виняток окре­мим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з бан­ком та високу платоспроможність.

Принцип строковості означає, що позичка має бути по­вернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов'язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення прин-ципу строковості банк пред'являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту — це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого пога­шення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повер­нений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов'язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток — плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одер­жаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кре­дит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об'єкт. За­кономірність переходу до кредитування господарського суб'єк­та, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов'язково повинен розрізняти об'єкти кредитування, насам­перед ті з них, які пов'язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактери­зувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділя­ють на:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки).

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальни­кам на цілі поточної господарської діяльності у разі виник­нення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відпо­відному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнан­ня, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модерні-зацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до за­питання (онкольний кредит), що повертаються позичальни­ками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кре­диту:

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цін­ними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

— гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра­хової організації);

— незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називаєть­ся ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній еко­номіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризи­ком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стра­тегічному плані для комерційних банків важливо нарощу­вати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порів­нянні з мало ризикованими.

Відповідно до Положення НБУ "Про порядок формуван­ня і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним сту­пенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансо­вого стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики — це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику — 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викли­кає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашен­ня позики після настання договірних строків погашення че­рез фінансову неспроможність позичальника. Прострочени­ми є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє застав­не право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику — 100%). Безнадійні позики спи­суються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схе­мами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автома­тично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овер­драфт.

Кредитна лінія — це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини — ліміту кредитування. Кредитна лінія — це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Позики надаються в межах поперед­ньо встановленого ліміту кредитування. Розмір заборгованості може коливатися залежно від зміни реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитною лінією не повинен пе­ревищувати встановленого ліміту.

Револьверний кредит — це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кре­дит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне віднов­лення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта — характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії револьверного кредиту клієнт неодноразово по­зичає і повертає борг. Револьверний кредит часто-густо на­дається на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включа­ються позики, що надаються фізичним особам за кредитни­ми картками.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у дано­му банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органіч­но поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного кон­токорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та зобов'язаннями.

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановле­ного в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально залеж­но від його фінансового стану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі конто­корентного кредиту може оперативно без узгодження з бан­ком поповнювати свій поточний рахунок відповідною сумою грошей.

Овердрафт (англ, overdraft — перевищення кредиту) є специфічним різновидом контокорентного кредиту; це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафт! банк у межах узгодженого ліміту проводить пла­тежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичаль­ника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його забор­гованості перед банком. Із від'ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток, як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило, використовуєть­ся в сучасній західній банківській практиці для кредитування приватних осіб на поточні потреби.