2307 (599638), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошо­вих коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумов­люються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організо­ваних формах.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення влас­них коштів на депозитах керуються насамперед трьома ос­новними міркуваннями: надійність банку; рівень відсотко­вої ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропону­ють максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Управління "депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) — важлива складова банківської діяль­ності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімаль­ному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до вітчизняних комерційних банків. У розрахунках відсотків за депозитними операціями пе­редбачається використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

— розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової став­ки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множен­ня номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(1 + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тоб­то номінал депозиту плюс відсотки; P — сума номіналу депозиту;

(l + rn) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

n — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при викорис­танні складної (фактичної) річної відсоткової ставки роз­раховується за формулою

;

де I — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

n — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуван­ням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування склад­них відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розраху­нок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометрич­ній прогресії ("відсоток на відсоток").

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступ­не нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуван­ням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахо­ваних за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на ра­хунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних час­тин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсот­ки за актуарним методом розраховуються з використан­ням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з ураху­ванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого де­позитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номіналь­на сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насампе­ред, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифі­катів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується про­тягом терміну дії депозитного договору. Амортизація від­сотків — це процес віднесення сум сплачених авансом від­сотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює від­соткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних ви­мог НБУ).

Управління депозитними операціями — це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. На­дійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосов­но конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передба­чає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задо­волення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему стра­хування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комп­лексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для бан­ківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліп­шення внутрішньої організації депозитної роботи: вдоско­налення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліп­шення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшен­ня ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулю­вання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до макси­мального задоволення потреб вкладників мають обмежува­тися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозита­ми, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні бан­ки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсот­ка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невід­дільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасив­них і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надій­них каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'я­заннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів ство­рює умови для захисту інтересів вкладників на випадок не­платоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризи­ку кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збіль­шення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операція­ми визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтер­ський облік залучення та розміщення депозитів, сплати ви­трат та отримання доходу за ними здійснюється за відповід­ними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними опе­раціями має бути побудований таким чином, щоб гарантува­ти, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням бан­ку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозита­ми, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депо­зитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періо­дично перевірятися особами, які не причетні до нарахуван­ня. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операція­ми є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і по­стійно вивчати інтереси і запити вкладників — юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

Кредитування — основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принци­пів його організації, вміле їх використання на практиці має важ­ливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по­зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово­ру. У кредитному договорі визначається також величина від­соткової ставки, під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит­ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз­му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава­ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж­но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас­ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як пра­вило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредит­ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе­редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про­водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан­ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер­ційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу інформа­цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди­тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по­зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої­ми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє ви­значити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можли­вості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце­ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під­ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози­ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре­дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна­ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпе­чення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кре­дитного договору здійснює процедуру надання позики. Кон­кретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитно­го договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаєм­ної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашен­ня наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кре­дитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, — розробка нагальних прак­тичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кре­дитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

3.2.1 Кредитний договір

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економіч­ну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичаль­ника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обо­в'язково набувають договірного характеру. В правовій дер­жаві має забезпечуватися повноцінна правова основа кредит­ного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на до­говірній основі передбачається Законом України "Про бан­ки і банківську діяльність.

Характеристики

Список файлов курсовой работы