2307 (599638), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

У вітчизняних банках майже абсолютно переважають од­норазові кредити, які надаються з простих позичкових ра­хунків для обслуговування конкретних комерційних опе­рацій.

За методами погашення банківські кредити поділяють­ся на такі, що погашаються:

— водночас;

— у розстрочку;

— достроково (за вимогою кредитора або за заявою пози­чальника);

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар­талу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по за­кінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як пра­вило, рівними частинами. У цьому випадку погашення пози­ки не є таким обтяжливим для позичальника, як при пога­шенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

— двосторонній (комерційний банк — позичальник);

— консорціумний;

— "дзеркальний";

— багатосторонній (паралельний).

Банківський консорціум — тимчасове добровільне об'єд­нання комерційних банків для розв'язання конкретних гос­подарських завдань. Банки — учасники консорціуму збері­гають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань.

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній ва­люті, для здійснення кредитування господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимально­го розміру ризику на одного позичальника. Консорціумний кредит може надаватися банками різних країн для кредиту­вання зовнішньоекономічної діяльності.

Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати бан­ківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк роз­міщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важли­вою складовою ринку кредитних ресурсів.

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитними договорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передба­чати права та зобов'язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комер­ційних банків України.

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

— овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відпо­відному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

— кредити овернайт (overnight), які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків по­точного дня;

— кошти, які надані (отримані) іншим банкам за опера­ціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігаєть­ся із строком погашення цінних паперів.

З метою отримання міжбанківського кредиту банк-пози-чальник подає банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву; установчий договір; копію статуту, завірену нотаріаль­но; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завіре­ну нотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гер­бової печатки, також завірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку; фор­му забезпечення і строкове зобов'язання. Основним джере­лом інформації для визначення кредитоспроможності пози­чальника стосовно міжбанківських кредитів є баланс банку. Договір міжбанківського кредиту має включати такі ос­новні положення: 1) предмет договору — надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; 2) права і зобов'я­зання банку-кредитора і банку-позичальника; 3) відповідаль­ність сторін; 4) порядок вирішення спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7) строк дії договору.

Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки п зміни.

2.3 Сутність особливості економічна роль державного кредиту

Особливе місце серед форм кредиту в ринковій економіці, безумовно, посідає державний кредит. Ця форма кредитуван­ня безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки.

Державні позики є одним із найважливіших джерел по­криття дефіциту державного бюджету. Досягнення фінансо­вої стабілізації передбачає покриття державного дефіциту за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запо­зичень.

Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику вико­ристовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджет­ного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Структура державного кредиту утворюється з різних взає­мозв'язаних компонентів і видів.

Залежно від статусу позичальника розрізняють централі­зований і децентралізований державний кредит. У першо­му випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому — місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіо­нального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку кон­кретних регіонів. Децентралізований державний кредит і міс­цеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

Залежно від місця розміщення державного кредиту роз­різняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщу­ються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі роз­міщення внутрішніх державних позик можуть брати актив­ну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестуван­ня коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Держава може брати позики в міжнародних кредитних установах та банках інших країн.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до .5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років).

За видами доходності державні позики поділяють на:

— відсоткові позики: власники державних цінних па­перів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксо­ваних, відсотків річних;

— безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю об­лігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випус­каються, починаючи з 1996 р.

— виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграш­ний тираж погашення.

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї — розіграш дер­жавою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок ви­пуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які вико­ристані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї).

Державні цінні папери засвідчують право на власність і належність до державного кредиту. Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в докумен­тарній або електронній формах центральним урядом, місце­вими органами влади і окремими державними підприємства­ми з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є об­лігації державних позик. Облігація (від лат. obligatio — зобов'язання) — це цінний папір, який, по-перше, засвідчує вне­сення її власником певних грошових коштів на її придбан­ня (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати пов­ну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк.

При випуску державної позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації підлягають погашенню або викупу.

Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх держав­них і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).

Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних елек­тронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.

Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.

Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні облігації.

Казначейські зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власни­ком грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими папе­рами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і короткострокові.

Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).

Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщують­ся на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.

Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фон­дового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок цінних паперів держави.

Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні цінні папери, бан­ки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи.

2.4 Сутність особливості економічна роль споживчого кредиту

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту — споживчий кредит, призначений для задоволення спожив­чих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвинутість споживчого кредиту характеризує рівень життя на­селення. Розширення масштабів кредитування сфери кінце­вого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин

на споживчому ринку країни.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізич­ним особам на придбання споживчих товарів тривалого ко­ристування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцево­го споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню спо­живати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підви­щення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспромож­ний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Характеристики

Список файлов курсовой работы