35434 (Правовий статус інформації), страница 5

Ще одним прикладом обмеження доступу до інформації може бути обмеження доступу до архівних документів.

Стаття 16 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи") визначає можливості обмеження доступу до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам. Так, "архівні установи мають право обмежити доступ до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, на строк до одного року в зв'язку з їх науково-технічним опрацюванням, перевіркою наявності та стану або реставрацією. У разі проведення великого обсягу зазначених робіт строк обмеження може бути продовжений з дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, але не більше, ніж на один рік.

Архівні установи мають право відмовити в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами.

В інтересах охорони інформації, віднесеної до державної або іншої передбаченої законом таємниці, що міститься в документах Національного архівного фонду, доступ до цих документів обмежується відповідно до закону до моменту скасування рішення про віднесення інформації до державної або іншої таємниці.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується на 75 років від часу створення цих документів, якщо Інше не передбачено законом. Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті — з дозволу спадкоємців.

У разі передачі за договором до державних архівних установ, архівних відділів міських рад документів Національного архівного фонду, що не належали державі, територіальним громадам, умови подальшого користування ними визначаються з колишніми власниками зазначеним договором. Зазначений порядок може бути встановлено також у випадках передачі документів на зберігання без зміни права власності на них.¹

Стаття 17 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" визначає обмеження доступу до документів Національного архівного фонду, що належать іншим власникам (окрім держави, територіальних громад).

Архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі власності, архівні установи, засновані фізичними особами, мають право обмежити доступ до документів Національного архівного фонду з метою забезпечення збереженості документів і захисту прав та законних інтересів власників документів або інших осіб. Обмеження встановлюються на вимогу власника документів або інших заінтересованих осіб з письмовим повідомленням центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

У випадках, передбачених законом, обмеження, зазначені у частинах четвертій і п'ятій статті 16 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" та частині першій статті 17, не поширюються на працівників державних архівних установ, суду, правоохоронних, контрольно-ревізійних та податкових органів, які виконують службові завдання, а саме у випадках:

• коли йдеться про доступ до конфіденційної інформації про особу,

• у випадках передачі за договором до державних архівних установ, архівних відділів міських рад документів Національного архівного фонду, що не належали державі, територіальним громадам,

- коли архівні установи, засновані на приватній формі власності, обмежили доступ до документів Національного архівного фонду з метою забезпечення збереженості документів і захисту прав та законних інтересів власників документів або інших осіб.

Законом можуть бути передбачені інші випадки, коли зазначені обмеження не застосовуються.

3. Охорона державної таємниці в Україні

Питання лекції:

1. Правовий статус державної таємниці в Україні.

2. Зміст поняття "охорона державної таємниці".

3. Звід відомостей, що становлять державну таємницю.

4. Поняття допуску та доступу до державної таємниці.

5. Повноваження органів, що забезпечують охорону державної таємниці відповідно до законодавства України.

Входження України до євроатлантичних структур, прагнення вступу до Всесвітньої торговельної організації, а також намагання створити регіональну систему безпеки, яка стала б основою загальноєвропейської системи безпеки, потребують дієздатної системи органів виконавчої влади. З огляду на зазначені чинники, а також враховуючи важливі внутрішньополітичні функції держави, питання правового та організаційного забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади. Таким чином, інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є одним із складових елементів загальної системи забезпечення державного управління.

Важливим елементом забезпечення і інформаційної безпеки держави, і національної безпеки загалом, і реалізації функцій управління у органах державної влади є режим охорони державної таємниці в Україні.

1. Правовий статус державної таємниці в Україні

Проблема врегулювання суспільних відносин у сфері охорони державної таємниці на сучасному етапі розвитку людства була вирішена в розвинутих країнах шляхом прийняття відповідних законів. Однак, у колишньому СРСР та донедавна в Україні не існувало закону не тільки про державну таємницю, але й про інформацію взагалі. Відносини, що виникали в сфері охорони державної таємниці регулювались на рівні урядових рішень, які в більшості випадків мали закритий характер і не давали змоги ознайомитися з ними як вченим-юристам, так і широкому загалу.

З прийняттям Закону України "Про державну таємницю" на законодавчому рівні було врегульовано суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку.

Необхідно, перш за все, розкрити поняття "державна таємниця" та ознаки, які його характеризують. Чітке визначення поняття дозволить правильно визначати коло відомостей, котрі потрібно охороняти, розподіляти зусилля з організації охорони, вирішувати питання про відповідальність осіб за порушення законодавства, уникати витрати сил та засобів на охорону несекретної інформації, правильно з'ясовувати та аналізувати можливі шляхи витоку інформації тощо.

Законодавство України дає чітке визначення поняття "державна таємниця". Державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Отже, слід виокремити та дослідити ознаки, які характеризують це поняття Перша ознака полягає у тому, що державна таємниця є видом таємної інформації правове регулювання якої здійснюється відповідним законом. Закон України "Про інформацію" вперше на законодавчому рівні закріпив необхідність врегулювання правових відносин у сфері охорони державної таємниці на рівні спеціального закону. Прийняття Закону України "Про державну таємницю" було першим кроком на шляху раціонального та демократичного підходу до регулювання вищезазначених суспільних відносин. До речі, законодавче врегулювання зазначених відносин притаманне й таким країнам як США, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Польщі та інші.

Закон України "Про інформацію" визначив місце державної таємниці серед іншої інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Остання за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Саме одним з видів таємної і є державна таємниця.

Таким чином, перша ознака державної таємниці полягає в тому, що суспільні відносини, які виникають і складаються під час визначення такої інформації, її охорони та обігу врегульовано на рівні окремого закону.

За другою ознакою державна таємниця характеризуються тим, що її становлять лише відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, науки і техніки, державної безпеки і охорони правопорядку. На законодавчому рівні закріплено не всі сфери життєдіяльності держави, які може охоплювати державна таємниця, а лише найважливіші, які пов'язуються із забезпеченням національної безпеки. Слід зазначити, що не вся інформація у визначених сферах може становити державну таємницю, оскільки встановлюються відповідні її категорії. У зв'язку з цим, до державної таємниці можуть бути віднесені конкретні відомості лише за умови, що вони належать до визначених категорій.

Із усього інформаційного простору вирізняються державні інтереси та інтереси суспільства і громадян. Щодо останніх, законом установлено перелік відомостей, які забороняється відносити до державної таємниці:

• про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

• про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

• про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

• інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Третя ознака полягає в тому, що розголошення державної таємниці може завдати шкоди національній безпеці України. Справді, немає сенсу приховувати інформацію, від розголошення якої не буде завдано шкоди. Як бачимо, шкода національній безпеці України є однією з матеріальних ознак цього поняття. Протиправний вихід державної таємниці з володіння правомочних суб'єктів, пов'язується з об'єктивним заподіянням або можливістю заподіяння шкоди. Під шкодою розуміються як економічні збитки так й інші тяжкі наслідки. Економічно, шкода визначається матеріальними збитками у кількісному (вартісному) виразі, які сталися чи можуть статися внаслідок розголошення конкретних відомостей, що становлять державну таємницю у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку. Щодо інших тяжких наслідків, то вони пов'язуються з негативними змінами у зазначених сферах (головним чином, у сферах зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку), які відбулися чи можуть відбутися внаслідок розголошення конкретних відомостей, що становлять державну таємницю і які не піддаються економічному обрахунку у вартісному виразі. Обґрунтування шкоди національній безпеці, в разі розголошення державної таємниці України, здійснює державний експерт з питань державних таємниць під час віднесення інформації до державної таємниці. Він також бере участь у розробці критеріїв визначення шкоди, яку може бути завдано в разі розголошення такої інформації.

Наступна ознака полягає у тому, що на законодавчому рівні створено механізм віднесення інформації до державної таємниці та її засекречування. Як вже зазначалося, існують категорії інформації, яка становить державну таємницю. Відповідно до цих категорій інформації формується Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ), який є єдиною формою реєстрації цих відомостей в Україні. З моменту опублікування Зводу держава забезпечує захист і правову охорону зареєстрованих у ньому відомостей. Служба безпеки України формує ЗВДТ на підставі рішень державних експертів з питань таємниць та публікує в офіційних виданнях. Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до ЗВДТ. Реєстрація відомостей у Зводі є підставою для надання документу, виробу чи іншому матеріальному носію інформації, що містить ці відомості, грифу секретності, встановленому для них у ЗВДТ. На підставі та в межах ЗВДТ з метою конкретизації даних про інформацію, яка віднесена до державної таємниці, органи державної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки повинні бути затверджені державними експертами з питань таємниць та погоджені СБ України. Розгорнуті переліки, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити ЗВДТ. Віднесення та засекречування інформації, котра становить державну таємницю є вольовим актом з боку держави і залежить від внутрішньо — та зовнішньополітичної обстановки, економічного розвитку, політичного режиму тощо.

Ознакою державної таємниці є те, що її охорона здійснюється державою. На відміну від інших видів інформації (банківської, комерційної) фінансування витрат на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею в бюджетних установах і організаціях має здійснюватися за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Кошти на зазначені витрати повинні передбачатися у відповідних бюджетах окремим рядком. Такі витрати інших установ і організацій, а також підприємств відносяться до валових витрат виробника продукції, виготовлення якої пов'язано з державною таємницею. Витрати, пов'язані з державною таємницею, на недержавних підприємствах, установах, організаціях відповідно до Закону України "Про державну таємницю" фінансуються на підставі договору з замовником робіт, пов'язаних з державною.

Підприємствам, установам і організаціям, які провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, можуть надаватися податкові та інші пільги в порядку, встановленому законом.¹

2. Зміст поняття "охорона державної таємниці"

Охорона державної таємниці України - це складне соціально-правове явище, яке відображає багатоаспектну діяльність держави в соціально-політичній, економічній, правовій та інших сферах суспільного життя. Комплексний характер здійснюваних при цьому заходів, обумовлює необхідність активної участі у процесі охорони державної таємниці різних органів держави.

Охорона державної таємниці є одним зі складових елементів забезпечення національної безпеки України. Суб'єкти, на яких покладено функції забезпечення національної безпеки, тією чи іншою мірою забезпечують й охорону державної таємниці.¹

Охорона державної таємниці — це комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-роз-шукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці полягають у тому, що з метою охорони державної таємниці впроваджуються:

• єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;

• дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

• обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації;

• обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;

• особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;

• режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею;

спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці; - технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Правову основу створення й функціонування системи охорони державної таємниці в Україні закладено в Законі України "Про державну таємницю", який регулює суспільні відносини пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною.