13864 (Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу), страница 47

За своїм змістовним наповненням контракти (договори) можуть бути такими:

а) при вертикальній маркетинговій інтеграції:

• договір-доручення з агроторговим домом, брокерською конторою;

• договір на участь в аукціоні;

• договір купівлі-продажу за результатами переговорів на аукціоні;

• договір поставки продукції оптовому ринку;

• контракт (договір) про інтеграцію.

При вертикальній виробничій інтеграції на базі об'єднань слід укладати загальноприйняті установчі (засновницькі, фундаторські) документи. При контрактній інтеграції в залежності від характеру співробітництва та глибини інтеграції застосовують:

• договори поставок;

• контракт (договір) про спільну діяльність;контракт (договір) про співробітництво;

• контракт (договір) про інтеграцію.

б) при горизонтальній інтеграції в окремих випадках обмежуються усною домовленістю або звичайними засновницькими документами. При виробничій горизонтальній інтеграції можуть укладатись контракти на надання послуг (виконання робіт), кредитні договори (контракти), страхові контракти (угоди) про взаємне страхування, договір про участь в союзі (асоціації) виробників тощо.

Найскладнішою і найважливішою частиною відносин є відносини економічні. Серед них за ступенем складності та відповідальності можна виділити такі основні варіанти:

1. некомпенсовані грошові безплатні внески;

2. оплата послуг;

3. оплата продукції;

4 ) розподіл кінцевих результатів.

Безплатні грошові внески застосовуються для забезпечення функціонування об'єднань, утворених за професійною ознакою, при освітньо-консультативній інтеграції, при взаємному страхуванні без попереднього формування централізованих натуральних та грошових фондів. Розмір внесків для об'єднань визначається спочатку як загальна сума, а потім обчислюється їх відносна величина на 1 га чи 1 голову тварин.

Оплата послуг застосовується при горизонтальній інтеграції для оплати агротехнічних чи зоотехнічних послуг, а також при вертикальній - для оплати за переробку давальницької сировини. Розцінки визначаються на витратній основі. Як показує досвід багатьох країн, доцільно організувати централізований розрахунок їх взірцевого рівня і доведення до заінтересованих господарств під егідою центральних господарських органів. Крім того, якщо ті чи інші послуги надаються і на підприємницькій основі, то використовувані при цьому розцінки (ціни) виконують роль верхньої межі для інтегрованих структур. Як правило, розцінки в інтегрованих структурах повинні бути нижчими від підприємницьких на 30-40 відсотків за рахунок більш повного використання машин та зменшення виробничих витрат.

При вертикальній виробничій інтеграції доцільно застосовувати таку форму відносин, як оплата за продукцію. Це особливо стосується випадків, коли є необхідність забезпечити активний вплив інтегратора на якість продукції та терміни її поставок. Для цього в контрактах відображають детальні технологічні регламенти, виділювані сторонами засоби виробництва та обов'язки щодо забезпечення виробничого процесу. Оплата продукції може здійснюватись за допомогою різноманітних інструментів - від ціни до заробітної плати. Ціна може застосовуватись в таких основних різновидах:

1. Фіксована ціна. Залишається однаковою на весь період дії контракту незалежно від ринкової кон'юнктури, її перевага - зменшення ризику для виробника сировини, стабільність вартості продукції для інтегратора, Недолік з точки зору інтересів сільськогосподарського партнера - втрата частини виручки при перевищенні ринкової ціни над договірною.

2. Фіксована ціна з фіксованими сезонними надбавками, які встановлюються на періоди сезонного підвищеного попиту на продукцію. Перевага - повніше використання ринкової кон'юнктури як інтегратором, так і виробником сировини.

3. Фіксована ціна з надбавками (знижками) за якість продукції. Стимулює підвищення якості вироблюваної сировини.

4)Рухома ціна, базовий рівень якої індексується у відповідності з динамікою цін відкритого ринку. Розподіляє ризик між інтегратором та виробником сировини.

5)Ціна в поєднанні з наданням кредитних та страховик послуг. Ці важелі забезпечують сприятливі економічні умови для виробника сировини.

У будь-якому з названих випадків ціна визначається на витратній основі з додаванням певного прибутку, розмір якого диференціюється в залежності від конкретних умов контракту.

Оплата виробленої продукції заробітною платою можезастосовуватись у глибоко інтегрованих системах при вирощуванні тварин на м'ясо та плем'я, в овочівництві відкритого грунту, коли переробляється сировина певного фізіологічного етапу розвитку рослин. В контракті обумовлюється перелік виділюваних сторонами засобів виробництва, технологічні регламенти, порядок їх контролю, взаємні обов'язки сторін по їх дотриманню. Практично при цій формі персонал виробника сировини повністю переходить під оперативне управління . інтегратора, втрачає самостійність. Розцінка по оплаті розробляється з урахуванням платежів та податків.

Загальною вадою механізму регулювання економічних відносин з використанням ціни та заробітної плати є відірваність, ізольованість виробника сировини від кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга, які формуються в зоні оцінок кінцевого споживача. Такі підходи послаблюють вплив конкурентного середовища на виробника сировини і з позицій загальних закономірностей організації сільськогосподарського ринку це слід розглядати як істотний недолік економічного механізму. З іншого боку, при цьому також звужуються можливості виробника сировини активно впливати на формування своїх доходів, зміцнювати своє економічне становище. В сучасних умовах диспаритету цін, загального кризового стану національної економіки було б стратегічно помилковим не використовувати всіх можливостей, які відкриває інтеграція.

Механізм регулювання економічних відносин з розподілом кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга може застосовуватись у випадку, коли виробнича вертикальна інтеграція поєднується з маркетинговою і маркетингові функції покладаються на інтегратора. Звичайно, методично та організаційно він набагато складніший порівняно з попередніми. Національні традиції, навіть в історичному плані, створювались на базі цінового механізму. Проте як стратегічні, так і ситуаційні переваги розподільчого підходу роблять виправданим ігнорування методичних та організаційних труднощів. Основні елементи розподільчого механізму зводяться до наступного.

По-перше, предметом розподілу виступають кінцеві результати агропромислово-торгівельного ланцюга у вигляді грошових надходжень від оптової, дрібнооптової чи роздрібної торгівлі продуктами переробки, включаючи і технологічні відходи переробної ланки. Вид реалізації визначається характером кінцевого продукту, його здатністю до тривалого зберігання, сезонністю попиту, наявністю чи відсутністю власної торгівельної мережі та спеціалізованих торгових домів. Як виняток предметом розподілу може бути продукція переробки та технологічні відходи в натурі.

По-друге, беспосередньо розподіляти слід ту масу виручки чи продукції, які залишаються після формування спільних централізованих інноваційних фондів, завданням створення яких є докорінна модернізація критичних ланок агропромислово-торгівельного ланцюга. Обрана для модернізації ланка повинна гарантовано поліпшиш кінцеві результати і забезпечити високий ефект для всіх партнерів інеграційної структури.

По-третє, визначенню пропорцій розподілу миє передувати чітке розмежування обов'язків партнерів агропромислово-торгівельного ланцюга, яке з такою ж чіткістю визначає характер та обсяги їхніх виробничих, маркетингових та збутових витрат.

По-четверте, базою розподілу повинні виступати виробничі (маркетингові, збутові) витрати на одиницю кінцевої продукції. Витрати повинні орієнтуватись на якомога повніше використання виробничих потужностей сільськогосподарської та переробної ланки, збереження родючості землі та навколишнього середовища.

По-п'яте, механізм розподілу повинен містити такі елементи, які зацікавлюють виробника сировини у підвищенні вмісту в ній відповідного корисного компоненту (цукру - в коренях цукрових буряків, жиру чи білка - в молоці, олії - в соняшнику і т. д.), а переробника - у повноті його вилучення в процесі переробки.

Першою передумовою запровадження інтеграції з розподілом кінцевих результатів є послідовно демократичні засади створення інтеграційних структур. Ініціатива повинна виходити від органів державного та господарського управління, а рішення мають приймати самі виробники.

Друга передумова - позбавлення можливостей диктувати свої умови і домагатись односторонніх вигод з боку будь-кого з партнерів. У цьому плані дуже важливо забезпечити позавідомчу систему визначення якості сільськогосподарської сировини, як це давно робиться за кордоном у подібних випадках. Методично найбільш складним і відповідальним елементом розподільчого підходу є опрацювання інструментів стимулювання за покращання якісних показників сировини та її переробки. Для цього необхідно спочатку обрати базу відповідних розрахунків, визначити її кількісне значення та розробити шкалу стимулювання.

10.6 Система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації в ринкових умовах

В Україні розпочато створення Національної системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації. У Департаменті реформування сільського господарства Міністерства сільського господарства і продовольства утворено управління координації діяльності сільськогосподарських дорадчих служб. У структурі управлінь агропромислового комплексу облдержадміністрацій та управлінь агропромислового комплексу райдержадміністрацій створюються обласні центри й районні відділи реформування сільського господарства, в складі яких передбачено створити відділи і пункти з дорадництва, які на партнерських засадах будуть співпрацювати з інформаційно-консультаційними організаціями університетів та наукових установ, приватними агроконсультаційними формуваннями.

Як показує досвід, науково-консультаційна та інформаційна діяльність служб базується на вивченні потреб, проблем і можливостей приватних господарств та сільських громад шляхом розробки й реалізації науково-освітніх програм, які враховують місцеві, регіональні і загальні для жителів сільських місцевостей потреби. Враховуючи те, що служби розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації (дорадництва) є важливим інструментом держави у виконанні нею функцій по розповсюдженню досягнень науково-технічного прогресу й інформації, державна підтримка науково-освітніх програм служб необхідна. Існуючий досвід комерціалізації служб у різних країнах свідчить, що комплексність у інформаційному та науково-консультаційному обслуговуванні сільськогосподарських виробництв досягається за умови державної фінансової підтримки програм від 90-95 % (СІЛА) до не менше як 40-50% (Англія) від їх сукупної вартості.

Разом з тим національна система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації має являти собою автономну структуру і не знаходитись під безпосереднім контролем уряду чи політичних партій. Фермерам і сільським громадам потрібне неупереджене консультування без будь-якого політичного втручання та консультанти, яким можна довіряти. Ефективність системи залежить від добровільного співробітництва з багатьма установами та службами розвитку сільського господарства. До системи входять загальні, професійні та вищі заклади освіти, науково-дослідні, бібліотечні, кредитні установи, служби землевпорядкування, захисту рослин і тварин.

Основний контингент інформаційно-консультаційних служб - спеціадісти-консультанти (агрономи, зоотехніки, землевпорядники, юристи, економісти, бухгалтери, спеціалісти по автоматизації виробничих процесів та ін.), які свою роботу зосереджують на практичній допомозі фермерам і організаторам сільськогосподарського виробництва безпосередньо в господарствах, інформуванні про новинки шляхом індивідуальних контактів чи організацією колективних бесід, днів інформації, участі в реалізації організаційно-господарських проектів виробничників, тощо.