182557 (Розробка програми підвищення показників виробничо-господарської діяльності підприємства), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Розробка програми підвищення показників виробничо-господарської діяльності підприємства", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "182557"
Текст 5 страницы из документа "182557"
Розрізняють три види собівартості продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська (загальнофабрична) собівартість показує усі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, але і на реалізацію продукції. Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтям витрат.
Угруповання по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, у якому визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це угруповання використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних коштів і контролю за їхнім використанням. У промисловості прийняте наступне угруповання витрат по їхніх економічних елементах:
- сировина й основні матеріали,
- допоміжні матеріали,
- паливо (з боку),
- енергія (з боку),
- амортизація основних фондів,
- заробітна плата,
- відрахування на соціальне страхування,
- інші витрати, не розподілені по елементах.
Співвідношення окремих економічних елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.
Угруповання витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські нестатки. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).
Угруповання витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.
У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:
1) сировина і матеріали
2) паливо й енергія на технологічні нестатки
3) основна заробітна плата виробничих робітників
4) витрати на утримання і експлуатацію устаткування
5) цехові витрати
6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати
7) втрати від браку
8) невиробничі витрати.
Перші сім статей витрат створюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.
Таблиця 1.1 - Класифікація витрат по економічних елементах і калькуляційних статтях
Угруповання витрат на виробництво по економічних елементах | Угруповання витрат на виробництво по калькуляційних статтях витрат |
1. Сировина й основні матеріали (за винятком поворотних відходів) | 1. Сировина і матеріали |
2. Покупні комплектуючі вироби і матеріали | 2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств |
3. Допоміжні матеріали | 3. Поворотні відходи (віднімаються) |
4. Паливо з боку | 4. Паливо для технологічних цілей |
5. Електроенергія з боку | 5. Енергія для технологічних цілей |
6. Заробітна плата основна і додаткова | 6. Основна заробітна плата виробничих робітників |
7. Відрахування на соціальне страхування | 7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників |
8. Амортизація основних фондів | 8. Відрахування на соціальне страхування |
9. Інші грошові витрати | 9. Витрати на підготовку й освоєння виробництва |
10. Витрати по змісту й експлуатації устаткування | |
11. Цехові витрати | |
12. Загальнозаводські витрати | |
13. Втрати від браку (тільки виробництва, де втрати дозволені в межах установлених норм) | |
14. Інші виробничі витрати | |
15. Разом виробнича собівартість | |
16. Позавиробничі витрати витрати | |
17. Разом повна собівартість |
1.4 Специфіка державного регулювання та розвитку конкуренції на ринку хліба в Дніпропетровській області у 2003 - 2004 роках
Основними особливостями роботи хлібопекарських підприємств є :
- ненадійність ринку зерна, який залежить від реалізації кліматичних умов та щорічного врожаю зерна не тільки на Україні, але і в зернових зонах світу;- необхідність реалізації основного обсягу виробленої продукції на протязі 24 годин, що потребує оперативного керування територіальними ринками збуту продукції та цінами реалізації; табл. 1.2 наведені основні результати роботи ВАТ “ХЛІБ” та його основних конкурентів у Дніпропетровській області (без врахування конкуренції хлібозаводів
На рис.1.1 наведена асортиментна структура реалізації хліба по Україні.
Таблиця 1.2 – Основні конкурентні показники діяльності підприємств –
хлібозаводів на ринку Дніпропетровської області станом на
Як показують дані табл.1.2 конкурентне середовище хлібного ринку виробників у Дніпропетровській області за результатами 2003 року характеризується підвищенням монополізації виробництва великими хлібозаводами та банкрутством районних хлібозаводів, які не витримали підвищення цін на борошно у 2003 році, оскільки виробляли сорти хліба, віднесені до “соціальних”, тобто з регульованою державою ціною.
На рис. 1.2 наведені основні сорти “соціального” хліба – тобто хліба, ціни на який регулюються державою з неврожаю 2003 року.
Державне регулювання цін на “соціальні” сорти хліба впроваджувалося в Україні в 2003 році в стані ажіотажного попиту та підніття цін на хлібному ринку України, що характеризується наступними даними історичного аналізу.
Ажіотаж хлібного ринку України – 2003
За останні два тижні липня 2003 року хліб в Україні подорожчав на 20—30 копійок. Місцями, як-от в Ужгороді, ціни сягали взагалі аж трьох гривень. І рано тішитися, якщо вашу область загальноукраїнська тенденція оминула — значить, місцеві пекарі тримаються з останніх сил, які ось-ось мають здати. Хвиля подорожчання шириться стихійно і безпосередньо залежить від волі місцевої влади, оскільки центральна (Кабмін) досі воліла за краще відмежуватися від соціально вибухової проблеми. Щоправда, учора в уряді Ониковича під головуванням першого віце-прем'єра Миколи Азарова відбулася нарада з хлібного питання. На якій, однак, не домовилися ні до чого кращого, ніж повернутися до цієї теми пізніше — після восьмого листопада 2003 року.
Урядова політика адміністративного стримування цін на хліб зазнала остаточного фіаско. У жовтні 2003 року більшість областей якщо не перейшли до вільного ціноутворення, то принаймні визнали, що на збереження «красивої міни» й низьких цін у регіональних «засіках» уже не вистачає ні дешевої пшениці, ні фінансів для покриття пекарських збитків. Сталося те, про що фахівці зернового ринку попереджали ще влітку 2003 року: хліб почав стрімко дорожчати. В деяких регіонах за кілограмову паляницю вже просять три гривні.
У магазинах ціни на «продукт № 1» почали підвищувати ще у вересні 2003 року. Першими, за даними Мінекономіки, наслідки неврожайного року і нефахової урядової політики відчули закарпатці та мешканці Київської області, де кілограмова хлібинка з борошна першого гатунку подорожчала до 1,54 і 1,43 гривні відповідно. У жовтні 2003 цінові стрибки з поодинокого явища переросли в масову лихоманку, яка, за визнанням першого віце-прем'єра Миколи Азарова, зачепила дванадцять областей. Буквально за останні два тижні хліб у більшості регіонів подорожчав на 15—20 відсотків. Пекарі змушено пішли на підвищення через стрибок на продовольчу пшеницю, тонна якої в середньому коштує 1200 гривень замість торішніх 450 чи позаторішніх 600. Зараз «першосортний» хліб, за словами Миколи Яновича, найдорожчий на Вінниччині, де біла паляниця в середньому коштує 1,67 гривні, а щастить найбільше миколаївцям, які за такий самий буханець віддають лише 1 гривню 22 копійки.
Не виробивши єдиних для всіх областей правил боротьби із «хлібною лихоманкою», уряд дозволив регіонам жити за законами «феодальної роздрібленості», де кожен голова-«губернатор» сам вирішує, що і як йому робити. Щоправда, в центрі рекомендували у будь-якому випадку продотувати так звані «соціальні» — дешеві — батон і два види паляниць, випікаючи їх у невеликій кількості. Отож області швидко поділилися на тих, де визначилися і відпустили ціни у вільне плавання, щоб урятувати пекарів від збитків, і на тих, де збиралися їх тримати, поки хлібокомбінати геть не збанкрутують...
Сьогодні влада долає кризу за рахунок фактично державного Ужгородського хлібокомбінату, який у кілька разів збільшив виробництво не вельми популярних у місті буханців, які, як твердять ужгородці, хибують на надмірну вологість та недопеченість. Пересічні ціни на хліб на Закарпатті коливаються від 1 гривні 10 копійок (за довгу «палицю», яка нагадує батон) до 1,30—1,60 гривні за паляницю з борошна вищого сорту.
Сусіди закарпатців — львів'яни та івано-францівці — пішли іншим, «ринковішим» шляхом. Зазнавши за місяць до 100 тисяч збитків, пекарі переконали голову Львівської облдержадміністрації Івана Стефанишина, що треба піднімати ціни. Хліб у Львові подорожчав на 20 відсотків: батон тут коштує 1,15 гривні, чорний «Український» — 1,35 гривні, а білий із борошна вищого гатунку — 1,55 гривні. «Якби влада штучно стримувала ціни ще протягом якогось часу, це призвело б до того, що хлібозаводи не змогли б придбати борошна, бо залишилися без оборотних засобів, а потім — до великого стрибка ціни на хліб», — зауважив львівський керівник.
Голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк також скасував своє липневе розпорядження про регулювання цін на хліб, натомість запровадивши максимальні ціни на борошно 1-го гатунку. Окрім того, всі франківські пекарні зобов'язані кожну десяту паляницю випікати «соціальною» — «Формову» (по 1,54 гривні) та «Подову» (по 1,40 гривні).
Так само зробили й тернополяни, де вирішили, що ціни на хліб можна втримати, «загальмувавши» подорожчання борошна. Своїм розпорядженням голова облдержадміністрації Іван Курницький тимчасово — до 1 січня 2004 року — встановив максимальну відпускну ціну на пшеничне борошно вищого гатунку, вироблене із зерна регіональних ресурсів, — 1170 гривень за тонну з урахуванням ПДВ. Звичайно, у магазинах його можна продавати дорожче, ніж за гривню 17 копійок, — проте лише з урахуванням вартості розфасовки, сказано в документі. Про ціни на хліб в області поки що мовчать.