179777 (Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки), страница 5

Інституціональне середовище не є простим набором відповідному її типу інститутів. Вона визначає напрямок і швидкість інституціональних змін. Тому ми можемо вважати її особливого роду інститутом (вектором, що визначає напрямок розвитку) вищого порядку.

Інституціональна структура є результатом метаконкуренции, інституціональне середовище створює умови й орієнтири відбору ефективних елементів інституціональної структури з альтернативних форм економічної координації.

ГЛАВА 2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТИТУТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Інституціональна структура перехідної економіки та її особливості

Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія інституціональної теорії здобуває особливе значення. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, є практично некерований і неконтрольованими, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований.

Інституціональний підхід припускає розгляд економіки не як статичної системи, а як динамічного процесу, що постійно трансформується. "технологічні й інституціональні зміни - це ключі до розуміння суспільної й економічної еволюції, який властива залежність від її шляху...", - писав Д.Норт.

Вихідним завданням архітектоніки є прояснення співвідношення різних рівнів інституціональної сфери й особливостей їхньої взаємодії. Очевидно, що побудова системи формальних інституціональних обмежень повинне базуватися на знанні найглибших інституціональних основ економічної діяльності, якого ми поки не маємо.

Складність інституціональної структури суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, що демонструє принципова відмінність її від економічної теорії. Остання вивчає найбільш загальні принципи економічних відносин, у той час як архітектоніка вивчає конкретні інститути, що забезпечують їхнє функціонування в тій або іншій країні, їхню структуру й співвідношення, обумовлені специфікою інституціональної основи суспільства.

Таким чином, поняття "архітектоніка" застосовно до інституціонального середовищу у двох основних значеннях цього терміна - для опису об’єктивно сформованої в суспільстві інституціональної ситуації й для розкриття принципів побудови інституціональної структури, способів забезпечення стабільності останньої за допомогою свідомої діяльності людей.

Інституціональна структура тісно пов’язана з інституціональним середовищем. Інституційне середовище складається із системообразуючих правил гри. Відповідно до термінології, розробленої Д. Нортом і Л. Дэвисом, інституціональне середовище – це сукупність основних політичних, соціальних й юридичних правил, які утворять базис для виробництва, обміну й розподілу. У такому випадку інституціональна структура – це багатомірна система координат, що утворить інституціональна середовища.

Традиційно в рамках неокласичного підходу аналіз зосереджений на економічному виборі, що робили агенти в рамках даних (і досить стабільних) або взагалі неспецифікованих інститутів. Звідси дискретність в аналізі, оскільки за межами уваги залишалися зміни, які відбувалися в передумовах товарних трансакцій.

Таким чином, інституціональна структура виявляється екзогенної стосовно моделі вибору, тоді як економічні умови розглядаються тільки як результат обміну.

У зв’язку із цим цікавої, на наш погляд, є теорія інституціональних матриць.. Відповідно до її концепції, інституціональна структура економіки являє собою сукупність елементів двох якісно різнорідних типів: незмінних базових інститутів, що визначають тип інституціональної матриці суспільства, і інституціональних форм, які на відміну від базових інститутів мінливі, постійно обновляються й можуть цілеспрямовано модифікуватися суб’єктами. Можливі моделі базових інститутів обмежуються західним типом інституціональної матриці (інститути ринкової економіки) і східним (інститути "редистрибутивной" економіки), причому вони повністю детермінируются характером матеріально-технологічного середовища національної економіки.

І хоча загальний напрямок дослідження є вірним, наведене трактування інституціональної матриці досить розмита. На думку Дементьев В.В, інституціональна матриця являє собою органічний комплекс інститутів, що характеризують спосіб взаємодії індивідів у рамках стійких суспільних груп, як між собою, так і стосовно інших соціальних груп[10.c.120] .

Тим часом, визначити розміри інституціонального трансакціонного сектора, виявляється, досить складно. Інституціональна структура економіки знаходить висвітлення в системі національних рахунків по інституціональних секторах, але в ній відсутній трансакціонний сектор. Для оцінки розмірів інституціонального сектора економіки України з певною часткою умовності (оскільки відсутня офіційна статистика) можна використати дані, наведені в табл 1[23.c.45].

Таблиця 1. Інституціональна структура економіки України: частка інституціональних секторів і трансакціонних галузей у ВДС, %

Інституціональна структура економіки України, як видно з табл. 1, містить у собі великий промисловий корпоративний сектор (близько 70%), сектор державного керування (близько 17%) і домашні господарства (близько 13%).

Це означає, що основним фактором, що визначає зрушення в інституціональній структурі економіки України, є процеси, що відбуваються в сфері корпоративного керування й акціонування.

На основі певної системи правил, тобто інституціональної структури, формуються різні типи правий, у тому числі й прав власності. Установлений правовий режим регламентує використання обмежених ресурсів в економічній системі. Система прав власності визначає використання обмежених ресурсів, способи одержання доходу в різних економічних системах. Інститути розрізняються залежно від визначення прав власності, їхнього використання. Визначаючи мотивацію економічної діяльності, Д. Норт писав: "Країни третього миру бідні внаслідок наявності інституціональних обмежень, що існують у формі виплат за політичну й економічну діяльність, що не заохочує виробничу діяльність".

У табл. 2 наведена структура реформування власності в Україні. Незважаючи на значну частку комунальної власності в економіці (78,5 % в 2006 році), негативні результати приватизації в Україні відомі. В умовах адміністративної системи державного устрою приватизація здобувала сугубо розподільний характер, перетворившись у присвоєння державної власності фінансовою олігархією. В умовах адміністративних методів господарювання змінюється економічна природа акціонерної власності. Все це приводить до численних конфліктів у сфері корпоративного керування, повсюдним порушенням прав міноритарних акціонерів. Юридично закріпленого права на акціонерну власність заходять у суперечність із економічною природою приватнопідприємницької власності. У значній мірі це обумовлено невизначеністю правил приватизації в Україні, що привело до некерованості й неконтролюемих процесів розподілу власності. Саме цією обставиною багато в чому визначаються тіньові й легальні схеми перерозподілу власності, що одержали в Україні закономірний характер " коротких хвиль" при зміні політичної влади.

Як треба з табл. 2, найбільшої глибини реформування досягла галузь оптової й роздрібної торгівлі (близько 40%), операції з нерухомістю й послуги юридичним особам (близько 10%), що свідчить про наявність зрушень у структурі економіки України в напрямку розвитку трансакціонного сектора[23.c.48].

Таблиця 2. Структура реформування власності в економіці України (%)

Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на рішенні трьох основних проблем:

– пояснення виникнення нових інститутів, функціонування їх у нових умовах;