168772 (Екологічна оцінка стану довкілля Коростишивського району та розробка заходів з його поліпшення), страница 15

Для промислових підприємств до природних ресурсів універсального призначення відносяться водні ресурси, що використовуються для розміщення в них відходів виробництва.

Природні ресурси спеціалізованого призначення використовуються при отриманні конкретних видів продукції обмеженим кругом галузей, спеціалізованих на виробництві відповідної продукції. До них відносяться корисна копалини по їх видах, службовці матеріальною основою промисловості, сільськогосподарські землі, лісові ресурси.

Для природних ресурсів універсального призначення диференціальну ренту і відповідно платежі за їх використання доцільно встановлювати у вигляді витрат заміщення цих ресурсів. Вони можуть бути прийняті рівними нормам витрат на збільшення забезпеченості народного господарства відповідними видами ресурсів. Наприклад, диференційовані по районах і якісних характеристиках республік нормативи низ освоєння нових земель, збільшення водовідстою, нормативи витрат на охорону навколишнього середовища і т.п.

Встановлення платежів за природні ресурси універсального призначення повинне передувати розробці прейскурантів нових цін, оскільки платня за ці види ресурсів враховується при формуванні цін практично на всі ці види продукції і послуг і включається в собівартість їх виробництва.

При розробці системи платежів за спеціалізовані види природних ресурсів зберігаються платежі, що забезпечують формування фондів відтворювання цих ресурсів в необхідних випадках вводяться рентні платежі з прибутку підприємств, що експлуатують спеціалізовані природні джерела.

У основі формування платежів за відтворювання природних ресурсів лежать наступні принципові положення: слід забезпечити максимально можливий повний возвратрат на відтворювання найважливіших видів природних ресурсів при визначенні сум платежів по видах ресурсів, зокрема необхідно ввести також платежі при використанні сільськогосподарських земель (виходячи з різних бюджетних асигнувань на їх якісне поліпшення і охорону); джерелом відшкодування витрат на відтворювання природних ресурсів є приношувана ними диференціальна рента.

При встановленні нових цін необхідно мати на увазі середній рівень оптових цін на мінерально-сировинні ресурси: він повинен бути достатній як мінімум для формування ціни відтворювання даного спеціалізованого природного ресурсу за рахунок виручки від реалізації всього об'єму проведеної (що здобувається) продукції даного вигляду. Необхідна сума в цілому по галузі (під галузі) повинна бути включена в проектований рівень ціни. При цьому її розподіл підприємствам-виробникам слід не включати в нормативну собівартість, як це робилося раніше, а визначати по підприємствах диференціальному рентному доходу, що пропорційно утворюється у них. В цих умовах підприємства, використовуючи відносно гірші спеціалізовані ресурси частково або повністю звільняються від платежів за їх відтворювання з перерозподілом недобираемої частини фонду на підприємства, що використовують відносно кращі джерела природних ресурсів.

Для забезпечення функціонування такого механізму, по-перше, необхідно починати визначення платежів за відтворювання природних ресурсів із зіставлення розрахункової виручки від реалізації даного виду мінерально-сировинних ресурсів в цінах, що розробляються, з сумою нормативних витрат на здобич (переробку) і нормативних накопичень, що включаються в систему. У величину нормативних накопичень включають всі дорожчання (здешевлення) в установленому порядку, а також проектовані платня за природні ресурси універсального призначення, окрім платежів за відтворювання відповідного спеціалізованого ресурсу.

Якщо розмір диференціального доходу від експлуатації даного спеціалізованого галузевого ресурсу, розглянутий при проектованому рівні оптових цін, недостатній для відшкодування в повному об'ємі витрат на його відтворювання на величину різниці повинен бути підвищений проектований середній рівень ціни.

По-друге, слід розглядати як нижню межу рівня оптових цін (розрахункової виручки від реалізації) по одному виду мінералъно - сировинного ресурсу суму, що включає нормативні витрати на здобич даного виду мінерально-сировинного ресурсу, платежі за природні ресурси універсального призначення, що використовуються при його здобичі, платежі за відтворювання даного спеціалізованого ресурсу, нормативні накопичення, що враховуються в ціні.

При необхідності встановлення необхідних цінових пропорцій між взаємозамінними видами мінерально-сировинних ресурсів і стимулювання ресурсозберігання проектований рівень оптової ціни може бути підвищений в порівнянні з її нижньою межею. В цьому випадку виникає додатковий рентний дохід, який в повному об'ємі підлягає відрахуванню у федеральний і регіональні бюджети у формі платежів з прибутку природо експлуатуючих підприємств.

Рентні платежі по своїй економічній користі є формою вилучення у підприємств диференціальної ренти, яка утворюється в результаті стійких і незначних коливань індивідуальних витрат, з'ясовних відмінностями в природно-географічних умовах виробництва. Вони повинні встановлюватися для підприємств і груп підприємств) природо експлуатуючих галузей у випадках, коли у відповідних підприємств (груп) при встановленому рівні оптових (закупівельних) платежів за універсальні природні ресурси і платежів за відтворювання спеціалізованих природних ресурсів утворюється надмірний дохід за рахунок використання щодо сприятливіших природних джерел. Таким чином, в систему платежів за використання природних ресурсів включаються три їх види: платежі за використання природних ресурсів універсального призначення; платежі за відтворювання спеціалізованих природних ресурсів; рентні платежі за використання щодо сприятливіших видів спеціалізованих ресурсів.

Ці види платежів повинні встановлюватися, як правило, з розрахунку на одиницю природного ресурсу (1 т погашених запасів, 1 га землі, 1 м² води), що витрачається (вживаного), і диференціюватися з урахуванням рентообразуючих чинників. Розглянуті платежі за використання природних ресурсів (в межах встановлених норм і лімітів) не можна здійснювати з штрафними платежами (санкціями) за порушення встановлених нормативів і лімітів природокористування.

ПЛАТЕЖИ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Перехід до практичних заходів по управлінню станом навколишнього природного середовища в зоні дії підприємств визначає необхідність розробки економічних методів дії на гірські підприємства з боку державних і місцевих органів управління.

Платежі за забруднення здійснюються підприємством, і при цьому розміри платежів залежать від об'ємів викидів забруднюючих речовин і розміщуваних в навколишній природі твердих відходів. Очевидно, що викиди підприємств і значні об'єми відходів не дозволяють своєчасно запобігти забрудненню, а тим більше поліпшити стан навколишнього природного середовища. Введення платіжних пропорцій відповідних рівню загрузнув на ній, поставить у важке фінансове положення виробничі підприємства. Тому для поступового досягнення нормативного рівня гранично допустимих викидів (скидань) забруднюючих речовин в природне середовище необхідно встановлювати і затверджувати для кожного підприємства ліміти викидів (скидань) забруднюючих речовин, об'ємів розміщуваних твердих відходів.

Об'єми викидів (скидань) забруднюючих речовин в межах лімітів визначаються як допустимі на планований період. Допустимий рівень викидів визначається з урахуванням екологічної обстановки району (території), розміщення підприємств і економічних можливостей підприємств, затвердження лімітів викидів здійснюється на основі завдань довгострокових Державних програм охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів на період до 2005 р.

Конкретна екологічна ситуація території, на якій розміщено підприємство, визначає причину допустимого рівня викидів (скидань) забруднюючих речовин: чим більш забруднена територія, тим вище повинні бути встановлені гранично допустимі рівні викидів (скидань) - ГДВ (ГДС). Порядок встановлення допустимих рівнів викидів для окремих підприємств не розроблений [29], а для розміщення твердих відходів ліміт визначається між планованими об'ємами утворення і використання відходів. Розміри платежів за забруднення визначаються на основі двох видів нормативів платні: за допустимі, в межах встановлених лімітів, об'єми викидів; за перевищення допустимих об'ємів викидів.

ВИСНОВОК

На жаль, на сучасному етапі розвиток ринково- господарських відносин значно випереджає розвиток законодавчої бази, зокрема це відноситься і до стимулювання раціонального природокористування. Але все таки не поспішатимемо з песимістичними висновками, бо вже декілька років ведеться розробка відповідної законодавчої бази, та і в свідомості людей поступово міняється відношення до навколишнього середовища і необхідності її охорони. Економічні і правові важелі захисту природного середовища і попередження її забруднення, описані в моєму рефераті є важливим фундаментом для подальшого розвитку економіко-правових відносин в області екологічної безпеки.

Розділ 5 екологічна безпека праці

5.1 Законодавче регулювання питань охорони праці в Україні

Охорона праці – це правових соціально – економічних, організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально–профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство України з охорони праці складається з Закону “ Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів. Згідно Закону України „Про охорону праці” від 18.12.02. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний прядок організації охорони праці в Україні.

Згідно статті 1 даного Закону, охорона праці – це система правових, соціально – економічних, організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально – профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Дія даного Закону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього природного середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками і працівниками (їх представниками) між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;

• міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Законодавство про охорону праці складається з Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю в України, Закону України «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно – правових актів.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійними захворюваннями.