Зміст

Вступ

Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні України

1.1 Фізико-географічне положення

1.2 Населення і трудові ресурси

1.3 Природні умови і ресурси

1.3.1 Геологічна структура та корисні копалини

1.3.2 Рельєф та ландшафт

1.3.3 Кліматичні умови

1.3.4 Водні ресурси

1.3.5 Земельні ресурси

1.3.6 Біологічні ресурси

1.4 Народногосподарський комплекс

1.4.1 Місце області в економічному районуванні

1.4.2 Промисловість

1.4.3 Агропромисловий комплекс

1.4.4 Транспортна мережа

Розділ ІІ. Рослинний світ

Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного навантаження на екосистему

3.1 Екологічна криза Донбасу, як промислового району України

3.2 Загальна характеристика екологічно стану Луганської області

3.2.1 Екологічна ситуація в сільськогосподарських районах області

3.2.2 Стан водних ресурсів у області

3.3 Проблеми які виникають внаслідок закриття шахт

3.4 Розрахунок коефіцієнту екологічної стійкості ландшафту

Розділ ІV. Раритетні види флори. Природно-заповідний фонд

4.1 Загальна характеристика природоохоронного стану в області

4.2 Раритетні види флори занесені до Червоної книги України

4.3 Луганський природний заповідник

Розділ V. Загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В даній курсовій роботі досліджується стан рослиного покриву, аналізуються та обгрунтовуються заходи, щодо охорони флори Луганської області.

Вивчення та аналіз рослинного покриву є актуальним питанням сьогодення. Адже зелені, або автотрофні, рослини (як вищі так і нижчі) мають велике значення в природі і в житті людини. В процесі фотосинтезу, використовуючи світлову (кінетичну) енергію Сонця і завоюючи з повітря вуглекислий газ та вбираючи з грунту воду з неорганічними речовинами, вони утворюють величезну масу органічних речовин, що йдуть на живлення тварин та харчування людини. Отже, зелені рослини, акумулюючи в створених ними органічних речовинах кінетичну енергію Сонця, забезпечують життя всього живого на Землі і разом з тим є важливим джерелом енергетичних ресурсів, які використовує людина для своїх потреб.

У житті і практичній діяльності людини рослини також відіграють важливу й різноманітну роль. Вони є джерелом харчування, з них виготовляють одяг і ліки, меблі, знаряддя праці, будують житло, та інші споруди тощо.

Метою даної курсової роботи є аналіз антропогенного навантаження на текосистему Луганської області. Нами буде дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення.

Територіальний поділ Луганської області

Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні України

1.1 Фізико-географічне положення

Луганська область лежить у басейні середнього течії Сіверського Дінця. Межує на півночі з Бєлгородською і Воронежською, на сході й півдні з Ростовською областями РФ, на південному заході і заході- з Донецькою, на північному заході – з Харківською областями України. Площа 26.7 тис. км кв.(4.4% території України). Населення 2861,3 тис. чол. Центр – м. Луганськ. В області – 18 районів, 37 міст, у тому числі 14 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу, 794 сільські населенні пункти. [1] В історико-географічному районуванні Луганська область відноситься до Слобожанщини (Слобідська Україна).

Слобожанщина (Слобідська Україна)- історична назва сучасної території південно-східної України. Цю колись малолюдну територію з середини ХVI ст. почали освоювати українські поселенці з Правобережної і Лівобережної частин Дніпра, Галичини й Волині. У 60-х роках XVIIст. українські і російські поселенці заснували чотири слобідські козацькі полки- Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський. За переписом на Слобожанщині українці становили 64,2%, росіяни- 35,4%. Слобожанщина за культурно-побутовими особливостями має багато спільного з Полтавщиною- сусіднім етнографічним районом. Саме з Полтавщини і Лівобережжя прибула значна частина переселенців у Слобідську Україну.[2]

1.2 Населення і трудові ресурси

Під населенням (народонаселенням) розуміють сукупність людей, які живуть у межах певної території. Інтенсивне заселення Луганської області розпочалося ще у XIX ст. у зв’язку з швидким розширенням торговельного землеробства та розвитком гірничодобувної промисловості. Перед Першою Світовою Війною найгустіше були заселені райони лісостепої зони, найменш заселеною залишалася частина степової зони.[2]

За густотою населення окремі території України істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше – Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на території таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Спостерігаються значні територіальні відмінності в розподілі населення зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій-370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської області. [3]

У національному складі переважають українці (52,8%) та росіяни (43,8%). Проживають також білоруси, євреї, татари та інші. Середня густота населення -107,2 чол. на 1 км кв. Найгустіше (245 чол. на 1 км кв.) заселенна пд. частина області. Луганська область відзначається високим рівнем урбанізації. Кількість міських жителів 1991 зросла проти 1939 у 2,1 раза і становить 25099 тис. чол. (87% всього населення), більше половини з них проживає у великих містах. Характерною особливістю Луганської області є наявність великої кількості малих міст (25), в них проживає 20,8% міського населення, та селищ міського типу (108; 11,7% ), в яких проживає 17,9% міського населення . В області значні внутріобласні міграції населення, насамперед у пд. районах, у Стаханово-Комунарській, Лисичансько-Рубіжанській , Ворошиловградській агломераціях, а також між ними та їхнім оточенням. Виділяють Краснодонську, Краснолуцьку, Ровеньківську та Свердловську локальні системи розселення. Найбільші міста: Ворошиловград, Северодонецьк, Комунарськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов; середні – Свердловськ, Рубіжне, Антрацит, Ровеньки, Брянка, Краснодон, Первомайськ. Більша частина трудових ресурсів зайнята у сферах матеріального виробництва (в промисловості-46%, с/г-6,3%, будівництві-5,6%, на транспорті-5,3%).[1]

1.3 Природні умови і ресурси

Основу природоресурсного потенціалу України становлять земельні ресурси, мінеральні та лісові.

Комплекса структура природоресурсного потенціалу по Україні

(за В. Руденком)

1.3.1 Геологічна структура та корисні копалини

Територія України розміщується у межах південно-західної окраїни древньої Східно-Європейської (Руської) платформи та обрамовуючи її Карпатської і Кримської геосинклінальних зон.[4] В геоструктурному відношенні Луганська область знаходиться у межах двох регіонів. Північна частина пов’язана з Воронезьким масивом, де на поверхні докембрійського фундаменту, що занурюється у південно-західному напрямі від 400 до 3000м (місцями 6000м), залягає моноклінальна товща осадочних порід від палеозойського до кайнозойського віку. Решта території знаходиться у межах Старобільської монокліналі та Донецької складчастої споруди, складених дислокованими палеозойськими породами. Антропогенові відклади не мають суцільного поширення, на значних ділянках на денну поверхню виходять кам’яні породи (крейдові й палеогенові), на півночі кам’яновугільні, на півдні вкриті продуктами їх вивітрювання. На вододілах залягають антропогенові лесовидні породи, тераси річкових долин складенні алювіальними пісками.[1]

Регіон багатий на корисні копалини, зокрема є значні поклади кам’яного вугілля (Донецький кам’яновугільний басейн). Донецький кам’яновугільний басейн був відкритий у 1721 році Г. Капустіним. Охоплює площу понад 53,2 тис. км кв. концентрує 99% загальних розвіданих вугільних запасів держави. Найбільші осередки запасів вугілля розташовані на межі Луганської та Донецької областей (“Старий Донбас”). Вугленосні пласти розміщенні у відкладах карбону (кам’яновугільного періоду кайнозойської ери) і і розвідані до глибин 1200-1500м. Основна проблема басейну пов’язана із “спрацюванням” пластів у межах головної вуглевміщуючої товщі, що зумовлює необхідність занурення шахт на глибини понад 1км або повного припинення діяльності цілої низки малопродуктивних виробок. І все ж басейн має непогані перспективи на майбутнє.[4] Є також природній газ. Поширені родовища різних будівельних матеріалів: мергелів, крейди, вапняків, у тому числі флюсових (Перевальський, Пропаснянський райони), пісковиків, пісків, глин. Відкрито джерела мінеральних вод.[3]

Луганська область також багата на інші корисні копалини: рудні корисні копалини та нерудні корисні копалини. Рудні корисні копалини. Поліметалеві руди (під такою назвою об’єднують природні, переважно супутно-магматичні, мінеральні утворення, що вміщують свинець, цинк та домішки інших кольорових рідкісних металів – срібла, міді, золота, олова тощо), в Україні виявлені в Ніагальському кряжі (Луганська область). Окремий інтерес становить золото, промислові запаси якого виявлені у центральній частині Українського щита у Донецькій та Луганській областях, золотопрояви Донецького кряжу дослідженні ще недостатньо. Нерудні корисні копалини. Тугоплавкі глини, що йдуть на виготовлення кислотостійких та керамічних виробів, серед найбільших родовищ є Пропаснянське. Карбонатні відклади. Відклади крейди, з якими тісно пов’язані і мергелі, що становлять основу цементної промисловості, утворюють на території України три розірваних ареали: Волино-Подільський, Сумський та Східний (більша частина Луганщини, північ Харківської та Донецької областей). За сучасними оцінками, карбонатною сировиною народне господарство України забезпечується повністю. Кухонна сіль (мінерал галіт NaCL)- один з основних продуктів харчування, антисептик, консервант, сировина для виготовлення соляної кислоти, а часом і для одержання натрію на підприємствах основної хімії (Ново карфагенське родовище).[4]

1.3.2 Рельєф та ландшафт

Рельєф відображає особливості будови самої верхньої частини твердої оболонки планети (літосфери), у межах якої розгортається життя і основна частина господарської діяльності людини. Поверхня області підвищується на північ і на південь від долини Сіверського Дінця. Північна частина області – пологохвиляста лесова рівнина (120-140м), глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами (відроги Середньоросійської височини); південна частина – хвиляста, ували ста, платоподібна лесова рівнина, дуже розчленована річковими долинами і крутосхиловими балками: Донецька височина, висота 200-250м.[1] На південь від Середньоруської височини, між долиною Сіверського Дінця та Приазовської височиною, розташована Донецька височина, що успадкувала палеозойську складчасту структуру Донецького кряжу. Максимальні висоти тут сягають 350-360м (г. Могила – Мечетна – 367м), знижуючись на периферії (особливо у північно – західному напрямку) до 180-270м. Донецький кряж, особливо його центральна частина, відрізняється розчлененим рельєфом, густою яружно-балковою мережею та інтенсивно градованими землями (часто змитість ґрунтів сягає найвищих рівнів, формуючи поверхні, що часом нагадують американський бедленд).[4]

Ландшафтна структура території характеризується поєднанням північно-степових рівнинно-підвищених і північно степових підвищених ландшафтів з байрачними лісами, хвилястих, гривисто-лощинних і пасмових (структурно-денудаційних) височин з чорноземами та дерновими щебенюватими ґрунтами; лесових дуже розчленованих хвилястих і хвилясто-горбистих підвищених рівнин з чорноземами звичайними; розчленовані терасовими, лесовими і піщаними рівнинами з дернованими ґрунтами та незакріпленими пісками. Поширенні долинно-балкові ландшафти. Плоскорівнинні та хвилясті плато Головного вододілу Донецького кряжа мають лісостеповий характер. Первинні ландшафти в результаті господарської діяльності людини дуже трансформовані, в сучасній ландшафтній структурі переважають їхні антропогенні модифікації.

Серед сучасних природних процесів на відрогах Середньоросійської височини на придолинних і прибалкових ділянках поширений лінійний розмив і площинний змив, зсуви, вітрова ерозія, засолення, замулювання річок. На півдні області, де поширені кам’яно-вугільні відклади (так званий відкритий Донбас), інтенсивно розвиваються ерозійні процеси і денудація, які охоплюють 80-90% площі. На межиріччях розвинутий карст.[1]

1.3.3 Кліматичні умови

Кліматичні умови відчутно позначаються, як на загальному природному комплексі держави та її окремих регіонів. В цілому клімат України відноситься до помірно-континентального. В кліматичному районуванні Луганська область відноситься до південної кліматичної області, яка охоплює більшу частину центральної та всю південну Україну, територіально співпадаючи з степовою зоною (виняток становить лише кліматичний “ острів” Донецького кряжу, який тяжіє до Північної області). Тут переважає антициклональний тип погоди, ще більше зростає континентальність клімату. Область, особливо її східна частина, характеризується поширенням несприятливих для ведення господарства метеорологічних явищ (суховії, відлиги, тумани тощо).[3]