153201 (Аналіз та дослідження стану міжнародного туризму і розробка проектних рішень), страница 4

Договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови:

1. Предмет договору (придбання туристом прав (гарантій) на тур, що оформлені у вигляді путівки).

2. Вартість послуг фірми і форма їх оплати (готівкою чи переведення грошей на розрахунковий рахунок фірми).

3. Обов'язки туристичної фірми (щодо надання туристичного продукту в повному обсязі і якості; медичного страхування туристів; оформлення для них посольських віз).

4. Відповідальність та звільнення від відповідальності сторін у випадках форсмажорних обставин, зміни якості наданих послуг, терміну їх надання, відмови сторін від туру.

5. Обов'язки туриста по сплаті, наданні необхідних документів для оформ­лення віз та ін.

В договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладен­ня договору, термін надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку і назад, клас готелю, його назву та місце розташування.

Договір між туроператором та турагентом в залежності від змісту стосунків між ними може бути декількох видів. Агентські угоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг, інклюзив-турів від імені та за рахунок туроператора. В договорі, звичайно, містяться чіткі інструкції щодо виконання покладених завдань, територіальне обмеження сфери дій, встановлюються права та обов'язки сторін, а також порядок виплати комісійної винагороди. Об'єм та характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках. В угоду може бути внесено застереження, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також застереження про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, з іншого боку — не дає можливості суттєвого розширення та отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по суті позбавлений незалежності. Саме цьому часто туристичні фірми придбавають путівки як готову продукцію, що сформована іншою компанією, і потім продають її дорожче. До обов'язків продавця входить: бронювання місць в готелі, оформ­лення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем та інформування покупця про можливі зміни. Покупець здійснює набір, комплектацію та відправку туристів, забезпечує надання списків в трьох примірниках для оформлення документів та бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість та порядок розрахунків. У випадку невиконання обов'язків і недотримання терміну переводу вартості обслуговуван­ня або ненадання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.

При розрахунку ціни туристичного продукту вартість путівки враховує наступне: вартість проїзду, харчування, проживання, трансферта, екскурсійної програми, оформлення візи, страхового полісу. Ціна ж туристичної путівки більша за собівартість на величину витрат і прибутку турфірми. Витрати діляться на постійні (вартість проїзду, трансферта, страхового полісу, оформлення документів) і перемінні. Як правило, постійні витрати не залежать від тривалості туру і якості обслуговування [25].

На сьогодні основна частина потоку туристів складається з укомплектованих груп, тому турфірма визначає оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому звичайно надається знижка для масової оптової угоди в залежності від об'єму операцій — до 10%, за терміном і тривалістю — до 5%, в залежності від тривалості проживання туристів в готелі — до 10%. З оптової ціни можуть надаватися додаткові знижки за участь фірми в рекламі і виданні рекламних проспектів по країні (місту, готелю), куди фірма направляє туриста. Так, нерідко турфірма реалізує рекламні проспекти країни, рекламує таким чином не тільки свої тури, але й країни в цілому. Знижки можуть також надаватись при попередній оплаті туристичного обслуговування. Таким чином на вартість путівки впливає фактор кількості запропонованих послуг.

Туристу можуть бути надані або певні види послуг за його вибором або повний комплекс послуг. Повний комплекс послуг може бути наданий шляхом продажу так званих інклюзив-турів або пекедж-турів. При інклюзив-турах, що застосовуються при авіаперевезеннях, вартість перевезення туристів до місця призначення і назад визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, що можуть бути наполовину нижчі звичайних. Тур також включає вартість розміщення туристів в готелі, харчування (повне або часткове) та інші послуги, що надаються на певну кількість днів перебування туристів у країні призначення і використовуються при групових та індивідуальних поїздках. Загальний рівень рентабельності та ціни інклюзив-туру повинні бути не нижчі, ніж звичайний тариф вартості транспортування. Клієнта інформують про паушальну (загальну) ціну інклюзив-туру без розбивки її на окремі види послуг.

При розрахунку вартості інклюзив-туру фірма включає до неї окрім вартості туристичних послуг власні витрати на утримання апарату фірми, витрати на рекламу, а також певний прибуток. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-туру для окремого туриста обходиться дешевше, ніж при індивідуальній поїздці без допомоги туристичної фірми з таким же комплексом та рівнем послуг.

Доля готельного обслуговування та харчування в загальній вартості путівки складає 60—65%. Ці елементи є перемінними величинами і залежать від зміни цін на певні види послуг, а також від сезонної градації, географічної зони розташування готелю, виду і класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагенством та адміністрацією готельного підприємства та інших чинників. На вартість готельного обслуговування і харчування має вплив тривалість проживання, чим вона більша, тим нижча вартість одного туродня. При розрахунку готельного обслуговування ціна проживання і харчування розби­вається на тарифну сітку, що має діапазон сім днів.

1.3.Основні тенденції розвитку міжнародного туризму в країнах світу

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності індустрія туризму є вельми складною системою, ступінь розвитку якої залежить від ступеню розвит­ку економіки країни в цілому.

На промислово розвинуті країни припадає більш ніж 60% усіх туристів, що прибувають до країни і 70—75% здійснюваних у світі поїздок. При цьому на долю ЄС припадає біля 45% туристів, що прибувають та валютних надходжень. Як зауважили канадські спеціалісти функціонування економіки індустріально розвинутих країн з одного боку робило об'єктивно необхідним зміцнення світогосподарських зв'язків і ріст виробничих збитків на підприємницькі переміщення, а з іншого боку,— створювало робітникам матеріальні можливості переміщень для дозвілля, в т. ч. й за кордон [37].

Географія міжнародного туризму визначатиметься пріоритетними для туристів факторами привабливості тих чи інших регіонів країн. Наприклад, Франція, Англія, Німеччина, Швеція — висока концентрація історичних і куль­турних пам'яток, спрощений візовий режим, високий рівень сервісу; Бразилія — широкий розвиток екологічних турів Амазонією, екзотична природа, сучасна архітектура, дизайн столиці країни; Кіпр — вигідна система оподаткування, сучасна банківська мережа, добре налагоджена структура телекомунікацій, спро­щена процедура створення офшорних компаній (10 днів); Ізраїль — ріст палом­ницького туризму, наявність широкого спектру оздоровчих центрів, тури 4-ма морями, наявність молодіжних таборів, високий рівень обслуговування, довготривалість туристичного сезону; Середньоземноморський регіон в цілому — розвинена інфраструктура туризму, високий рівень обслуговування, комфорт­ний клімат, велика тривалість туристичного сезону, поєднання відпочинку біля моря з оглядом визначних пам'яток; ОАЕ — низькі ціни на електроніку та побутову техніку доброї якості, мінімальні податки, практика системи «TAX FREE», великий досвід каргоперевезень; Азіатський регіон в цілому — політична стабільність, екзотична природа і культура, зручний транзитний шлях для туристів, що летять в Австралію і Океанію, головний напрямок «пляжного» відпочинку взимку.

Економічна ефективність міжнародного туризму має загальне визначення. Суть: на кожну одиницю трудових, матеріальних, фінансових затрат потрібно досягти суттєвого збільшення об'єму виробництва і реалізації суспільно-корис­ного продукту [18]. Таким чином можна сформулювати тезу про те, що збільшення ефективності туризму повинно йти шляхом постійного зростання валютних надходжень від іноземних туристів при відносному скороченні матеріальних, трудових і фінансових затрат на організацію їх прийому та обслуговування.

За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує понад 800 млн. чоловік. Прибутки від світового туризму в 1999 році становили $400 млрд., або близько 12% світового валового продукту. Більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету. В 90-х роках 20 сторіччя щороку заробляли на туризмі: США — 58 млн. ам. дол., Італія та Франція — 27 млн. ам. дол., Іспанія — 25 млн. ам. дол. Узагальнюючи діяльність багатьох розвинутих країн в сферу туризму, Комісія ЄС оприлюднила прогноз основних тенденцій розвитку туризму на період 2000—2005 років. Насамперед в ньому відзначається, що:

1. Витрати на всі види подорожей і, в першу чергу, витрати на транспорт, збільшуватимуться швидше, ніж інші статті сімейного бюджету. Подорожі ста­нуть частішими, але менш тривалими, так як витрати на одну поїздку знизяться.

2. Групи, включаючи сімейні зменшуватимуться і обиратимуть більш гнучку програму відпочинку.

5. Активніше за інших подорожуватимуть дві вікові групи: люди похилого віку і молодь.

6. Стан навколишнього середовища стане одним із найбільш домінуючих факторів залучення туристів, особливо в сільських та прибережних міст.

Розвиваються нові форми туризму, направлені на збільшення притоку туристів. Широко використовуються відносно недорогі індивідуальні і групові інклюзив-тури. Агрітуризм — це тихий спокійний туризм на відміну від класичного туризму міста з його гамірливими розвагами. В Італії іноземні туристи, що приїздять на автомобілі, можуть пред'явивши «Туристичне посвідчення на пальне» (видається митницею при в'їзді) придбати талони на бензин за зниженими цінами. Протягом усього періоду перебування вони мають право на безкоштовну аварійну допомогу, яку надає «Автомобільний клуб Італії». В жовтні 1997 року на Кіпрі відбулася міжнародна конференція судновласників, на якій обговорювалися перспективи розвитку круїзних маршрутів. Фахівці відзначили тенденцію щорічного збільшення бажаючих здійснити морську мандрівку. Прибуток судовласників у 1996 році склав 12 млрд. доларів. Попит перевищує пропозицію, тому ця ніша туристичного бізнесу інтенсивно розвиватиметься. Вирішується проблема недопущення відтоку національної валюти: туристи практично живуть на судні, що є територією країни-судновласника, і більша частина грошей витрачається саме на судні.

Екологічний туризм — прямо пов'язаний з новим екологічним образом життя, котрий все більше знаходить розповсюдження в розвинутих країнах. Найбільш відомими об'єктами екологічного туризму є:

— Йєллоу-стоунський національний парк (США), площа — 5 тис. км. кв., щорічний обіг понад 1,5 млрд. дол.;

— Калахарі Генсбок (ПАР), площа біля 90 тис. га, щорічний обіг 300 млн. дол.;

— Серенгеті (Кенія), площа біля 0,8 млн. га, щорічний обіг 50 млн. дол.;

— Фьордленд (Нова Зеландія), площа 1,2 млн. га, обіг — 120 млн. дол. Уряди країн активно регулюють туристичну діяльність. Наприклад, в 1959 році в Італії було створено міністерство з питань туризму та видовищних підприємств, а в його рамках — генеральна дирекція з питань туризму. Вона розробляє основні і найбільш перспективні напрямки розвитку цієї сфери. Велику роль відіграє Національне управління туризму (ЕНІТ), завданням якого є проведення рекламних заходів з метою збільшення туристського потоку з-за кордону. Для цього створені інформаційні представництва за кордоном і на кордоні (вони діють у більшості країн світу, але в декількох країнах ЕНІТ діють через державну авіакомпанію «Аліталія» та інші фірми; проводяться рекламні кампанії, досліджується міжнародний туристичний ринок. На місцях працюють обласні та провінційні управління туризму. В 1972 році був виданий декрет президента «Про передачу областям адміністративних функцій держави в сфері туризму і готельної індустрії, а також штату працівників». Відповідно до нього в компетенцію областей передавалися наступні функції: створення програм розвитку обласного туризму та його стимулювання; організація туристичних виставок; контроль за діяльністю провінційних управлінь з туризму і автономних підприємств в місцях лікування, перебування і туризму, призначення і зняття з посади членів адміністративних рад цих закладів; контроль за діяльністю інших місцевих організацій з питань туризму; визнання та ліквідація курортних, готельних та туристичних підприємств, розмежування сфер діяльності між ними та їх класифікація; контроль за діяльністю агентств з туризму; розподіл та розміщення нерухомої власності; підготовка гідів, перекладачів.

1.4. Стан міжнародного бізнесу в Україні.

Україна займає одне з помітних місць в Європі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Останніми роками спо­стерігається зростання обсягів виробництва, незважаючи на чимало нерозв'язаних проблем у галузі. У період 1993—2000 pp. Україна в 20 разів збільшила прийом іноземних туристів, грошові надходження 2000 року сягнули 925 млн. гривень, до бюджету перераховано податків на суму 41 млн. гривень. Незважаю­чи на позитивні зрушення, результати аналізу вказують на погіршення стану матеріально-технічної бази підприємств туристичної індустрії. Особливо це стосується підприємств готельного господарства. Так, близько 30—50% грошо­вих витрат туристів припадає на готельні послуги. Однак в Україні ця сфера не отримала належного розвитку, в результаті чого у ВНП частка готельного господарства становить близько 13%. Специфіка готельних послуг зумовлює велику питому вагу основних засобів. Вивчення структури майна готельних підприємств столиці виявило такі характерні співвідношення його елементів: на основні засоби припадає 83% загальної вартості майна, а на оборотні — лише 17%.

В Україні матеріальна база більшості готелів не відповідає новим вітчизняним і зарубіжним стандартам. Понад 80% готельних будівель потребу­ють ремонту, номери — реконструкції і переоснащення, технологія обслугову­вання — автоматизації та комп'ютеризації. На сьогодні для готельного господар­ства нашої країни характерний високий рівень зношення основних фондів, тому що більшість готелів України були побудовані та введені в експлуатацію ще в 70—80-х. Програмою розвитку туризму до 2005 року передбачено побудувати ще 78 нових об'єктів на 15700 місць та провести реконструкцію 61 об'єкта на 21500 місць. Але збільшення кількості підприємств не розв'яже проблеми розвитку туристичної галузі. В першу чергу необхідно здійснити реконструкцію чинних підприємств, підвищити рівень обслуговування 34] Це стосується і стану туристичного ринку. На сьогодні в Україні існує близько 3 тис. підприємств, які отримали ліцензії на туристичну діяльність. За офіційними даними, 75% із них займаються туристичною діяльністю за сумісництвом.